Чому Всевишній Бог сміється з народів
“Але Той, Хто на небесах пробуває — посміється, Єгова їх висміє”.— Пс. 2:4, НС.
1. Яку приємну річ прийшов час тепер для Бога робити, і які питання виринають у цьому відношенні?
ЧИ ВИ любите добре посміятися? Здібність сміятися є одна з незчисленних речей, яка відрізняє людину від тварин, птах і риб. Людина була сотворена з здібністю сміятися так як її Творець. Тепер прийшов час для Бога сміятися. Чи Він сміється з вас? Або, чи ви смієтеся разом із Ним? Як ви можете розпізнати? Що це так смішить Бога, Творця Вашого, що Він сміється? Що це значило б якщо б Бог сміявся з нас? Замість Творцеві сміятися з нас, як ми можемо сьогодні сміятися з Ним і відкинути журби, яких світовий стан спричиняє?
2, 3. Чому народи вважають світовий стан і вигляд на майбутність не бути смішним?
2 Жоден народ не вважає теперішній стан і вигляд на майбутність бути сміхом. Чи ви б сміялися, чи ви могли б сміятися, коли комерційний добробут, який ще лишився є постійно загрожений і є такий непевний, через нестійкі основи? Коли кошт розпорядковувати урядами й тягари державного боргу збільшуються? Коли збільшаюче число народів не можуть жити мирно між собою як одна велика близько-зв’язана родина, але національні групи завжди підозрівають одні одних, змагаючись одні з одними, озброюючись одні проти одних, пригнічаючи одні одних, соромлячи одні одних, шпигують одні проти одних, і шукають використовувати одні одних? Коли незадоволення між людьми так поширюється, що уряди вже не можуть контролювати їх? Коли особам у високих посадах або публічним слугам не можна довіряти? Коли пошана до правильної влади зменшується і все більше і більше звертається до буйности, і коли норма злочину збільшується?
3 Дійсно, чи це смішно коли боротьба урядів проти убогости стає трудніша? Коли способи тілесного воювання стаються все більше і більше огидні? Коли атомне воювання є лише стримане страхом, що ворог подібно відплатиться і цим цивілізація буде зруйнована як і всі мешканці землі? Коли релігія вже не має сили стримувати людей від якого-небудь злочину? Ні; дивлячись на ці обставини об’єктивно, то це не є сміхом.
4. Хто це завів народів у такий стан, і чому все це було непотрібне?
4 Чи вони є явними матеріялістами чи ні, то всі люди мусять згодитися, що це самі народи завели себе в такий стан. Записана людська історія до теперішнього дня доказує це. Але це все було без потреби! А чому? Тому, що світовий лік уже є приготовлений й народи мали нагоду, але відмовилися прийняти його. Ця справа була б смішна, якщо б не була така серйозна.
5. У цьому разі, чому народи не були мудрі вибираючи такий шлях?
5 Народи не були розумні коли вибрали такий шлях. Вони вповають самі на себе за розв’язанням своїх клопотів. Вони не звертають уваги на небо. Вони вповають на розум своїх власних мудреців, політиканів та дипломатів. Але куди це завело їх до цього 1969 р.? До ступня самознищення, не лише війною, але й іншими сильними способами. І вони не хочуть вернутися назад. Вони є загорді, зарозумілі, дуже цікавляться своєю власною батьківщиною й суверенітетом, дуже запишні та “реалістичні” дивитися поза видиме та матеріяльне за потрібною поміччю. Вони вповають на сотворені речі замість на самого Творця. Чи є який доказ, що народи сьогодні вірять у Творця? Вони відкидають Творця, Того, Хто тримає цілий всесвіт у доброму порядку на користь нам тут на землі. У порівнянню з цілим всесвітом, наша земля, що є частиною всесвіту, є дуже маленька! Отже, тоді земля не повинна представляти такої великої проблеми, щоб Він не міг її розв’язати.
6. У майбутності чи народи розвинуть раптову віру в Творця, і однак, що є розсудливо вірити про Нього?
6 Тому що матеріяльна наука сталася богом народів у цій Добі Розуму, вони не мають віри в невидимого Всемогутнього Бога. Якщо вони не мають віри в Нього тепер, то як нам сподіватися, що народи раптом наповняться вірою в недалекій майбутності, коли наступить найгірший час й вони будуть мусіли признати свою власну безпомічність, як і сучасної науки? Однак це є лише логічно вірити, що Творець землі й людини на ній буде мати лік на людські клопоти, єдиний лік. Продовж принаймні дев’ятнадцять століть народи вже мали спосіб знати, що Творець, правдивий Бог, має той єдиний потрібний лік.
7. Чому у цій справі не може бути співіснування між Богом а людиною де кожен буде виконувати свою власну волю?
7 Одначе, коли народи вперто продовжають відкидати Божу провізію, то який наслідок ми можемо сподіватися з цього? Нічого менше крім того, що народи будуть противитися Богові Творцеві, воювати проти Нього й проти Його способу зберегти людську расу. Це є згідно з правилом промовлене мудрим чоловіком, якого так зване Християнство заявляє бути “Сином Божим”, більше як дев’ятнадцять століть тому: “Хто не зо мною, той супроти мене; і хто не збирає зо мною, той розкидає”. (Мат. 12:30) Якщо людина воліє й вибирає свій власний план відкидаючи Божий розпорядок, то як вона може чинити Божу волю й спокійно працювати з Богом? Вона не може робити цього. У цьому випадкові нема місця на співіснування, де Бог і людина будуть особисто виконувати свою власну волю поруч один одного. Божа воля стосується до кожної людини без винятку. Отже, як може самолюбна людина чинити щось іншого як не працювати окремо від Бога, відрізнятися від Бога, по суті, воювати проти Бога? Вона кладе себе вище Бога, мудрішою від Бога й здібнішою від Нього, знаючи краще, що є добре для неї. Людська історія й досвід доказують це бути фактом.
8. Як світська людська історія порівнюється з Божою надхненою історією, святою Біблією?
8 Світська людська історія була написана ненадхненими істориками цього світу. Вони не будуть показувати, що Бог мав акуратну історію записану людьми, яких Він надхнув, щоб постачити людству пересторогу. Однак така історія, історія надхнена Богом і записана вірними чоловіками, які служили Йому, існує й її можна знайти в Святій Біблії, Святому Писанню. Біблія є історія про людину, яка описує Божі діла з нею аж до дев’ятнадцятого століття тому назад. Вона також пророкує про Божі діла з людиною від того часу дотепер і на тисячу років у майбутність. Певно це є найважніше для людини знати, що Бог Творець робив продовж тисячі років людської історії. Про те його написана Книга, Біблія, спеціяльно говорить. Світська історія не робить цього. Вона вихвалює людину, а не Бога.
9. В якому чудовому факті лежить дуже велика важливість Біблії, і як нам стриматися, щоб не статися сміховищем перед Богом?
9 Біблія показує, що Бог Творець мав справу з особистими людьми, з особистими родинами і з цілими народами. Вона не є лише книгою минулої, мертвої історії, яка вже розгнивається в гробі продовж минулих дев’ятнадцять століть. Швидше від самого початку Біблія завжди була книгою з майбутністю, а це тому, що вона є книгою божественного пророцтва. Крім пророцтв на майбутність, багато подій, які знаходяться записані в Біблії були записані, тому що вони є пророчими прообразами майбутніх подій, включаючи навіть події за нашого дня. У цьому чудовому фактові лежить важливість Святої Біблії. Вона є єдина книга, яку ми не повинні відкидати сьогодні. І в нашій дискусії тут ми не будемо відкидати її, хоч народи вже зробили так до свого власного замішання. Тому що ми будемо слухати надхнену пророчу Біблію, то Бог не буде насміхатися з нас. Бог не буде сміятися з нас, так як Він сміється з народів світу.
ВСЕМОГУТНІЙ БОГ УЖЕ СМІЯВСЯ В МИНУВШИНІ
10. Дев’ятнадцять століть тому коли Бог добре сміявся з народів, то яке місто було славне в світових справах, і в якій частині деякі люди думали був час на зміну?
10 Дев’ятнадцять століть тому Бог Всемогутній вже добре висміявся з народів тих днів. Це мало до діла з найбільшою боротьбою людини проти Бога за всієї людської історії до того часу. Тому що ця подія має дуже велике пророче значення на наш власний день, то розгорнім Біблію до тієї історії й порівняймо її з подіями в цьому двадцятому століттю. Так як за нашого власного дня, місто Рим, Італії, займало важне місце в новинах тодішнього першого століття нашої Загальної Доби. Тоді не було міста Ватикан всередині Риму, панувати над всесвітнім королівством Римо-Католицизму. Язичницький імператор Римської Імперії ще був Понтіфікат Максімус у релігійних колах, і в цьому особливому часі імператор, який служив у тій посаді був кесар Тиверій, наступник кесаря Августа, який помер 19-го серпня 14 р. З.Д. Тепер прийшов час на зміну. Принаймні так думав собі малий гурток в одній частині східної околиці Римської Імперії, яка тоді обкружляла Середземне море. Зміна прийшла,— яка то зміна мала впливати на наш день.
11. Де і хто тоді почав проголошувати новий уряд?
11 З пустині на Середньому Сході почувся голос проголошуючи новий уряд. Це був голос пустинника. Його ім’я мало миле значення, бо воно значило “Єгова є милостивий”. (Луки 1:59—80) Це сталося п’ятнадцятого року царювання імператора кесаря Тиверія, або весною 29-го р. З.Д., що цей пустинник, на ім’я Іван, почав проголошувати новий уряд. (Луки 3:1, 2) Іван був сином священика, але нема ніякого запису показати, що він так як його батько служив за священика в храмі в Єрусалимі, релігійній столиці римської області Юдеї. Бог Івана, ласкавий Єгова, мав важнішу роботу для нього ніж служити в земному, матеріяльному храмові. Бог Єгова навмисно підніс цього Івана статися вісником і попередником управителя нового уряду. І так то сталося, що в Божому призначеному часі Іван появився й почав проголошувати: “Наблизилось Царство небесне”. (Мат. 3:1, 2) Тому що те царство мало бути “небесне”, то воно мало бути праведним урядом, якого люди тоді, як і тепер, потребували.
12. Яке питання люди запитують про “небесний” уряд, але, що Іван Хреститель мав на думці, коли він говорив про “царство небесне”?
12 “Але як небеса можуть урядувати?” будуть запитувати вперті, матеріялістичні особи сьогодні. Таж якщо б вони прочитали Біблію, то вони дізналися б як “небеса” вже об’явили себе світо-потрясаючим способом у минувшині й як вони те саме зроблять у швидко-наближаючій майбутності. Вистрілення людських сімнадцятитонних ракет в зовнішній простір, не дають їм ніякої сили або верховної влади над “небесами” про які Іван говорив. Людина сьогодні думає про небеса без звертання уваги на Бога, але коли Іван уживав слово “небеса”, то він мав на думці Всемогутнього Бога. “Царство небесне”, яке він проголошував було “царство Боже”. Тому то те царство мусіло бути добрим, праведним досконалим урядом. Тому то людей треба було приготовити до приходу такого уряду. У гармонії з фактом, Всемогутній Бог післав Івана занурювати покаяних осіб тілесно у воду на символ їхнього покаяння від гріхів, яких вони чинили проти Всемогутнього Бога.— Мат. 3:4—6; Марка 1:4—15.
13. Як цар Навуходоносор Вавилону був примушений зрозуміти, що володіння “небесне” було дійсне й під особистим керівництвом?
13 Ні, “царство небесне”, якого Іван проголошував не було собі якимсь мрійним урядом, але урядом, таким дійсним та “дієвим”, урядований особисто так як який-небудь політичний уряд сьогодні, у Лондоні, Парижі, Москві, Пекінґу, Вашінґтоні, Римі, або в якомусь іншому місті в світі. Можливо сьогоднішні запеклі політичні провідники не оцінюють цей факт, але незабаром вони будуть мусіли признати його. Вони не є надлюдні так як Навуходоносор, імператор Вавилону на Ефрат ріці за сьомого й шостого століття перед З.Д. не був надлюдним. Одначе на сім років той могутній провідник вавилонської імперії був принижений до польової звірини, щоб, так як йому сказав пророк Даниїл, “ти пізнав, що небеса володіють”. Тут “небеса” значили Найвище Єство, бо саме перед тим коли Навуходоносор збожеволів, йому було сказано з неба, що сім років він буде в цьому звірячому стані “аж поки не пізнаєш, що над царством людським панує Всевишній, і дає його тому, кому хоче”. Після його чудового видужання Навуходоносор признав цей факт.— Дан. 4:25—37.
14, 15. Чи Івана ув’язнили за те, що він проповідував “царство небесне”, і хто далі продовжав це проповідування?
14 Іван був такий реалістичний про справи як політичні провідники сьогодні є. Він не зводив людей якоюсь нездійсненою мрією. Около рік по тім коли він почав проголошувати царство й хрестити, Ірод Антипа, провідник Галілеї посадив його до в’язниці, але не за проповідування “царства небесного”. Його заарештували, тому що він вимагав правильних моралів від цього провідника, який заявляв коритися законові Іванового Бога, Єгови. (Мат. 14:1—5) Запеклі політичні провідники тоді не думали, що царство, якщо воно було “небесне” або “від Бога”, буде перешкоджати їхнім видимим царствам на землі. Одначе, це ув’язнення припинило Іванове публічне проголошення Божого царства. Але після його ув’язнення, те проголошення продовжав чоловік, якого він охрестив у воді Йорданської річки, около шість місяців перед його ув’язненням. Той чоловік був теслярем із Назарету в Галілеї й його ім’я було Ісус, приймак Йосипа. Отже ми читаємо про цього Ісуса:
15 “Як довідавсь Ісус, що Івана ув’язнено, перейшов у Галілею. І, покинувши він Назарета, прийшов й оселився в Капернаумі. ... Із того часу Ісус розпочав проповідувати й промовляти: ‘Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне’ ”.— Мат. 4:12—17; Марка 1:14, 15.
РОБЛЯЧИ СЕБЕ СМІХОВИЩЕМ
16, 17. (а) Коли провідник Ірод Антипа схопив Ісуса, то кого він зробив сміховищем, і чому? (б) Яв Іван Хреститель посвідчив, що цей був Син Божий?
16 Лише около три роки після цього, провідник Ірод Антипа і його сторожа насміхалися з Ісуса, обвинувачуючи його робити себе царем на місці кесаря Тиверія. (Луки 23:8—12) Це була лише частина доказу, що народи починали робити себе сміховищем. Коли народи починають насміхатися з Сина Божого, то цим вони дійсно роблять себе сміховищем. Так сталося коли вони насміхалися з Ісуса. Коли Іван Хреститель охрестив Ісуса з Назарету, то він бачив доказ з неба, що цей Ісус був Сином Божим. Пізніше Іван свідчив людям:
17 “Бачив я Духа, що сходив, як голуб, із неба, та зостався на ньому. І не знав я його, але Той, Хто христити водою послав мене, мені оповів: ‘Над ким духа побачиш, що сходить і зостається на ньому,— це той, хто христитиме духом святим’. І я бачив, і засвідчив, що він — Божий Син”.— Ів. 1:32—34.
18. (а) Чому Ісусові не треба було проводити політичні кампанії? (б) Як його вороги старалися вмішати Ісуса в політику відносно податку?
18 Свідчачи про той факт, Іван Хреститель показав на Ісуса й сказав своїм слухачам: “Ось Агнець Божий, що відбере гріх світу”. (Ів. 1:29, НС) Ісус, Син Божий, був помазаний Божим святим духом статися майбутнім царем “царства небесного”. Він був помазаний тим божественним духом проголошувати те “царство небесне” людям на їхню власну потіху й провід. І це він зробив. (Луки 4:16—21; 8:1; Дії 10:38) Він не мішався в політику приваблювати багато популярних голосів. Йому не треба було робити цього, тому що він уже був вибраний, посвячений своїм небесним Отцем, Богом Єговою, царем небесного Месіянського царства Божого. Багато релігійних ворогів старалися вмішати його в світську політику, принаймні раз коли вони питали його чи було правильно євреям, під Божим законом, платити податок кесареві, якого панування вони ненавиділи. Ісус зараз придушив таку бунтівницьку мову відповідаючи: “Віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже”. (Мат. 22:15—22) Те, що Ісус казав іншим робити, він сам робив. Він платив податок кесареві, тому що цей належав до кесаря. Він не був бунтівником.
19. (а) Після того як Ісус навчав і проповідував три роки, то як євреї показали своє відношення до “царства небесного”? (б) Способом, яким він висилав своїх дієвих послідовників у поле, то як Ісус показав, що він не був революціонером?
19 Чи Ісусів власний народ був за “царством небесним” про якого він проповідував? Ні, крім малого останку. Десятки тисячів євреїв та єврейських новонавернених слухали його, але дуже мало увірувало, що він був тим довго-обіцяним Месією, Христом, Посвяченим. Після трьох років навчання та проповідування його власні люди приступили до нього, кажучи: “Доки будеш тримати в непевності нас? Якщо ти Христос, то відкрито скажи нам”. Але Ісус лишив їх, щоб вони прийшли до своїх власних заключень, лишаючи це для їхньої віри. У той час вони були готові вкаменувати його. (Ів. 10:22—31) Але з-поміж тих, які повірили в нього й наслідували його як в Месію або Христа, він вибрав дванадцятьох апостолів. І, після тренування, він вислав їх проповідувати: “Наблизилось царство небесне”. (Мат. 10:1—7) Пізніше він вислав сімдесятьох інших послідовників проголошувати ту саму вістку. (Луки 9:1—6; 10:1—11) Разом там було вісімдесят двоє вісників Божого царства — не партизанське військо озброєне мечами, списами, луками та стрілами. Як дивно! Чи незалежний уряд міг бути заснований над ізраїльським народом лише проповідуванням? Воно й смішно подумати.
20. Як ми знаємо чи релігійні провідники сміялися після воскресіння Лазаря, і коли Ісус в’їхав в Єрусалим?
20 Але, колись це не було таке смішне. Це сталося після трьох років такого проповідування. Це було на початку весни 33 р. нашої Загальної Доби, і до того часу імперіялістичний римський уряд, пануючи над євреями, нічого не робив про цього Ісуса Христа й його гурток вісників царства. Але релігійні провідники в Єрусалимі почали боятися його. Десь перед Пасхою того самого року, Ісус Христос виконав одно з своїх найдивніших чуд — воскресивши чоловіка, який вже чотири дні лежав мертвим у гробі. Це збурило великий переполох і релігійні провідники почали говорити між собою: “Що маємо робити, бо цей чоловік пребагато чуд чинить? Якщо так позоставимо його, то всі в нього ввірують, і прийдуть римляни, та й візьмуть нам і край і народ”. (Ів. 11:1—48) Але, тепер, 9-го нісана, або п’ять днів перед Пасхою, Ісус в’їхав в Єрусалим мов церемонією укороновання, а весела товпа кричала: “Благословенний, хто йде в ім’я Господнє [Єгови] Цар Ізраїлів!” Через таку несподівану популярну піддержку Ісуса на Месійського царя в Ізраїлі, релігійні фарисеї ще більше розлютилися й почали міркувати між собою: “Ви бачите, що нічого не вдієте: ось пішов увесь світ услід за ним”.— Ів. 12:10—19.
21, 22. (а) Як релігійні провідники втягнули римський уряд у суд і розп’яття Ісуса? (б) Як Ірод Антипа провів справу коли Ісус був представлений йому?
21 Отже релігійні провідники старалися добути своєї мети стараючись убити Ісуса Месію слідуючого дня Пасхи, 14-го нісана. Вони звернулися до політики за причиною вбити його. Цим чином вони втягнули політичних представників імперіялістичного римського уряду над Палестиною. Насамперед засуджуючи його на релігійних підставах, вони привели його до римського губернатора Юдеї. А чим вони обвинувачували його? Політичним підбурюванням. Випитуючи Ісуса, римський губернатор Понтійський Пилат сказав до нього: “Чи ж юдеянин я? Твій народ та первосвященики мені тебе видали. Що таке ти вчинив?” (Ів. 18:12—35) Під час суду Понтійський Пилат довідався, що Ісус був із Галілейської провінції, яка тоді була під Іродом Антипою, вбивця Івана Хрестителя. Шукаючи викрутитися, Понтійський Пилат відіслав Ісуса до Ірода, який в той час відвідував Єрусалим.
22 Думаючи, що Ісус був воскреслим Іваном Хрестительом, Ірод Антипа хотів побачити його. Він надіявся, що Ісус зробить якесь чудо перед ним. Але Ісус нічого не зробив і навіть не обороняв себе. Нехай священики та письменники обвинувачують його скільки хочуть. Отже Ірод уважав це за жарт. Історія в Біблії каже: “Тоді Ірод із військом своїм ізневажив його й насміявся, зодягнувши його в яснобілу одіж, і відіслав до Пилата його. І того дня стали Ірод із Пилатом за приятелів між собою, бо давніш ворожнеча між ними була”.— Луки 23:1—12.
23. Як це сталося, що римські вояки насміхалися з Ісуса?
23 Пізніше, коли Понтійський Пилат піддався релігійному натискові й віддав Ісуса римським воякам убити його на дереві, то з Месії або Христа, і Бога Єгови було ще більше насміхання. “Тоді”, так як Матвія 27:27—31 каже, “намісникові вояки, до преторія взявши Ісуса, зібрали на нього ввесь відділ. І, роздягнувши його, багряницю наділи на нього. І, сплівши з тернини вінка, поклали йому на голову, а тростину в правицю його. І, навколішки падаючи перед ним, сміялися з нього й казали: ‘Радій, Царю Юдейський!’ І, плювавши на нього, хапали тростину, та й по голові його били. А коли назнущалися з нього, зняли з нього плаща, і зодягнули в одежу його. І повели його на розп’яття”.
24. Як релігійні провідники насміхалися з розп’ятого Ісуса?
24 Коли Ісус висів на дереві страстей, прохожі далі лихословили його, хитали головами й насміхалися з нього. “Так само ж і первосвященики з книжниками та старшими, насміхаючися з нього, говорили: ‘Він інших спасав, а самого себе не може спасти! Коли цар він Ізраїлів, нехай зійде тепер із дерева, і ми повіримо йому! Покладав він надію на Бога, нехай Той його тепер визволить, якщо він угодний Йому. Бо він говорив, “Я — Син Божий” ’ ”.— Мат. 27:39—43, НС.
25. Беручи яку обережність відносно похованого Ісуса релігійні провідники могли тепер радісно насміхатися?
25 Так то Ісус Месія, Син Божий, помер яко сміховище. Наступного дня після його смерти й поховання в недалекому гробі, первосвященики й фарисеї далі показували свою зневагу й намір відвернути всяку можливість, щоб Ісусове тіло не зникло з гроба, кажучи Понтійському Пилатові: “Пригадали ми, пане, собі, що обманець отой, як живий іще був, то сказав: ‘По трьох днях я воскресну’. Звели ж гріб стерегти аж до третього дня, щоб учні його не прийшли, та й не вкрали його, і не сказали народові: Він із мертвих воскрес! І буде остання обмана гірша за першу”. Римський губернатор знову піддався їхнім хитрощам й дозволив їм запечатати гріб і поставити сторожа над ним. (Мат. 27:62—66) Як релігійні провідники могли тепер радісно насміхатися!