„Слуги Бога нашого” промощують важливу відбудовчу працю
„І встануть чужинці та й пастимуть ваші отари, і сини чужинця будуть вам рільниками та вам винарями! І будуть вас кликати: Господні, священики будуть казати на вас: слуги нашого Бога!”— Іс. 61:5, 6.
1. Управителі держав намагаються що робити сьогодні, й з яким наставленням?
УПРАВИТЕЛІ держав брали участь у великій відбудовчій праці, яка була потрібна з причини Першої Світової Війни. Одначе, багато дечого спільно відбудованого було знову зруйновано ще більш погромною війною 1939-1945 років. І знову, відбудовча праця була потрібна, та в значно більшому масштабі. Сьогодні державні службовці завдають собі багато труду, щоб запобігти у знищенню речей, поза межі їхніх поправок. Управителі урядів є в розпачі.
2, 3. (а) Яка важніша відбудовча праця іншого типу розвинулася всупереч Другої Світової Війни? (б) В якій описуючій мові це було передсказано в Ісаї 61:4—6?
2 Одначе, далеко більш важлива відбудовча праця іншого типу почалась після воєнних років у 1919. Вона тривала рішучо, так безвгамовно, незважаючи на ще більш нищівну Другу Світову Війну. Це була духовна відбудова, піддержана такою силою, якої управителі відділів людських урядів не мали. Правда, що у зв’язку з тим, що написано у Римлян 13:4, вищі власті цього світу служать, як Божі слуги, а навіть для добра християн. Та ті, які промощували дорогу для духовної відбудови, були Божими слугами далеко вищого порядку. Праця промощування такими Божими слугами була передсказана одухотвореним Божим пророком Ісаєю, а саме:
3 „І вони забудують руїни відвічні, відбудують спустошення давні і відновлять міста поруйновані, з роду в рід попустошені. І встануть чужинці та й пастимуть ваші отари, і сини чужинця будуть там рільниками та вам винарями! І будуть вас кликати: Господні, священики будуть казати на вас: слуги нашого Бога! Ви будете їсти багатство народів, і їхньою славою будете славитись”.— Іс. 61:4—6.
4. У час яких змін пророцтво Ісаї мало сповнитися, й як і де Ісус Христос показав це?
4 Ісус Христос, працівник відбудови першого століття показав, коли ті пророчі слова Ісаї мали мати початок сповнення. І час для того був би тоді, коли довгостолітня нація стала б валитись, а нова й краща нація приходила б в існування. Ця нова нація мала складатись із учнів Ісуса Христа, які були б започаті духом Божим. Це духовний Ізраїль. Та в який спосіб Ісус Христос показав час для сповнення вищенаведеного пророцтва Ісаї? Він це зробив тоді, як зацитував слова цього пророцтва й пристосував їх до себе. В той час Ісус відвідував синагогу в Назареті, місті в якому Він жив, після Пасхи 30 років після З.Д. Він встав, щоб читати. Розвинувши звій пророцтва Ісаї до того, що відноситься сьогодні, до 61-ої голови й прочитав принаймні частину того, що є вірш перший й другий. Тоді сказав до Своїх слухачів: „Сьогодні збулося Писання, яке ви почули”.— Луки 4:16—21.
5, 6. (а) В який спосіб Лука греко-історик подав дослівно Ісусову цитату, яка так само читається в якому перекладі? (б) Як читається в оригінальному єврейському тексті Ісая 61:1—3?
5 Лука, історик, який записав цей випадок, вписав цитату Христа від пророка Ісаї в той самий спосіб, в який вона є подана в грецькому перекладі, знаний, як Septuagint Version. Та як же повинно пророцтво відчитатись в оригінальному єврейському тексті, яке було безсумнівно те саме, яке Ісус, як палестинський єврей відчитав? Ось так:
6 „Дух Суверенного Господа Єгови спочиває на Мені, бо Єгова помазав Мене на те, щоб сповіщати добру новину покірним. Він послав Мене, щоб перев’язати зламаних серцем, проголосити свободу невільникам й відкрити зір навіть в’язням; благосвіствувати рік доброї волі від самого Єгови й день помсти зі сторони нашого Бога; щоб потішити всіх засумованих; призначити тим, що сумують над Сіоном, щоб призначений їм був вінець замість попелу, оливу радости замість жалоби, одежу хвали замість пригнобленого духа; і назвуть їх сильні дерева праведности, саджанцями Єгови, на славу Його”.— Іс. 61:1—3.
7. Які слова про відбудовчу працю тоді слідують?
7 Тоді слідують слова відносно відбудовчої праці: „І вони забудують руїни відвічні, відбудують спустошення давні і відновлять міста поруйновані з роду в рід попустошені”.— Іс. 61:4.
8. Якого типу люди мали б находитись під час того сповнення пророцтва, емоційно, й чому звернення на них уваги було негайно потрібне?
8 Звернім увагу на те, що в часі, в якім це пророцтво Ісаї мало б бути сповнене, мали б знаходитись „покірні” „зламані серцем”, „невільники”, а також „в’язні” й ті, що „сумують над Сіоном”. Ці негайно потребували б відповідної уваги. І це було б якраз час, тому що цей період часу був названий „рік доброї волі від самого Бога Єгови”. І прихід помазанника з „духом Суверенного Господа Єгови” відзначив би рік Його доброї волі. Після цього символічного „року” мав би слідувати „день помсти самого Бога нашого”. Справді, це відзначило працю визволення й свободи помазанного благосвісника дуже наполегливою.
9. Яку зміну заявив Ісус до Свїх Назаретських слухачів, і як вони оказались не зовсім „покірними”, щоб сприйняти добру новину?
9 Ісус змінив Своє земне заняття. До 30-го року Його життя, Він був столярем у Назареті, Галілейській. Там знаходилась синагога в якій Ісус відчитав пророцтва Ісаї. Цю зміну заняття Він заявив до Своїх Назаретських слухачів тоді, як закінчив читати Ісаї 61:1, 2 й сказав: „Сьогодні збулося Писання, яке ви почули”. Цей факт Він задемонстрував тим, коли дав доповідь з Біблії, якої то Його земляки думали, що колишній столяр неспроможний виголосити. Вони чули, що Ісус став лікарем. І так вони вважали, щоб Він ,оздоровив Себе’, виконуючи оздоровлення у Своїй „домашній території” і над Своїми земляками. Та при помочі Приповістей, Він пояснив, чому не зробить так. У наслідок цього, вони стали дуже незадоволені й пробували, щоб убити Його. Силою факту, вони оказались людьми не зовсім „покірними”, щоб прийняти „добру новину”.— Луки 4:21—30.
10. При якій нагоді Ісус стався помазаний святим духом?
10 Незважаючи на таке відношення в Своєму рідному місті, Ісуса зовсім не здержало від того, щоб Він виконав Свою ціль і був помазаний „духом Суверенного Бога Єгови”. В осени 29-ого року по З.Д. Він залишив Назарет і пішов до ріки Йордан, щоб бути охрещеним Іваном, сином священика Захарії. Негайно, як тільки Ісус вийшов з води хрещення, Іван Хреститель побачив духа сходящого на Нього у виді голуба. В той самий час він почув голос Єгови, промовляючого з неба: „Це Син Мій Улюблений, що Я вподобав”. (Мат. 3:13—17; Луки 3:21, 22; Ів. 1:29—34) Цей самий дух спонукав Ісуса перебувати в Юдейській пустині 40 днів.
11. Чому Ісус далі мав помазаного духа, коли давав Свою доповідь в синагозі в Назареті?
11 Після цих 40 днів посту й постійного зв’язку з Своїм Отцем Єговою, Сатана Диявол поставив перед Ним три спокуси. Якщо б Ісус був піддався тим спокусам, Він утратив би був помазання духом. Але відштовхнувши спокусника, Він задержав Своє помазання духом. Отже, в часі, коли Він промовляв в синагозі Назаретській, Він ще мав його.— Мат. 4:1—13; Луки 4:1—21.
12. З огляду того, що сталося в єврейській землі від 537 р. перед З.Д., які питання виринають про євреїв в часі помазання Христа?
12 Помазання Ісуса святим духом у 29-ому році З.Д., сталось 565 років після того, як нарід Ісуса був звільнений з Вавилонської неволі в 537 році перед Христом і повернувся до своєї зруйнованої батьківщини, провінції Юдеї. Вони ,відновили зруйновані міста’ країни включно з Єрусалимом, храмом, якого вони відбудували. Вони ,забудували руїни відвічні’ попередніх 70 років, які лежали спустошені та замінили країну на вигляд раю. Під час трьох-річних святкувань, Сіон або Єрусалим, кишів мільонами поклонників. Чому ж, тоді, в той час, коли Ісус був помазаний, мали б бути зламані серцем євреї, або ізраїльтяни? Чому деякі „невільники”? Чому деякі „в’язні”? Чому деякі „сумуючі в Сіоні”? Чому бідні, покірні, „лагідні” потребували „доброї новини”? Чому деякі в такому стані у 29 р. З.Д.?
Потребуючі „Доброї Новини”, визволення й потіха
13. Після того, як вавилонські „в’язні” були відпущені з Вавилону й повернулись додому, в яку неволю вони попали?
13 Це було через причину духовного стану в якому Ізраїль опинився. Правда, Єгова виконав „день помсти” над Вавилонською імперією, володарі, якої заборонили ,відчинити в’язням дорогу додому’. (Іс. 14:17; Єрем. 50:15, 28; 51:6, 11, 36) Відпущені й вернувшись до своєї батьківщини, єврейські „в’язні” не стали невільниками ідолопоклонству буквальним вирізьбленим подобам. Одначе, вони стали більшими невільниками, а саме, релігійної системи Юдаїзму. Це була система опанована традицією й людськими науками, які зробили Закон та заповіді Бога Єгови недійсними. Книжники й фарисеї стали визначні у цій релігійній системі. Вони засліпили людей до правди, забираючи „ключі знання”, забороняючи їм вступ в Царство Боже, і завдаючи великі тягарі звичайним людям, яких вони самі не поносили б.— Луки 11:52.
14. У часі Христа, чому знаходилась причина для рештки євреїв оплакувати Сіон?
14 Крім цього, провідники Юдаїзму, так, як сліпі провідники, провадили осліплених євреїв тією дорогою, яка кінчається в пропасті національного знищення. Вони спрямували Сіон або Єрусалим так, щоб вони відкинули справжнього Месію, Ісуса, й розп’яли Його на дереві, ніби то Він був фальшивий Христос. Ті самі релігійні провідники тримали Єрусалим на шляху вбивника пророків та каменовбивника тих, які були післані її Богом. (Мат. 23:1—37) Отже, чи „покірні” такої нації не потребували благовіствування „доброї новини”? Чи „невільники не потребували, щоб сповістити їм свободу? Чи ж не були „в’язні”, яким було потрібно „широко відкрити зір” через витягнення їх з пропасті релігійної темряви? Чи ж Сіон, або Єрусалим, як центр поклоніння Єгови, не знаходився в такому спустошеному релігійному стані, що став дійсною причиною на жалобу над ним? Справді, так! Та помазаний Ісус бачив, що в той час між євреями був останок таких „сумуючих”.
15. В який спосіб Іван Хреститель служив, як піонер, і як став Ісус піонером життя й спасіння?
15 Ісус міг задовольнити потреби тих сумуючих, тих „невільників”, тих „в’язнів”, тих бідних „покірних”. Він заспокоював сумуючих, благовіствуючи їм добру новину про „царство небесне”, а також уздоровлюючи немічних, а навіть піднімаючи мертвих до життя. (Мат. 4:17; 11:4—6) Та ще більша свобода та втіха була майбутністю для тих, що сумували за Сіоном. Це прийшло зі смертю й воскресінням Ісуса та Його вознесення на небеса, щоб там представити Богові вартість його гріхо-відкупної жертви. В такий спосіб, сповнивши біблійне пророцтво відносно Себе, Ісус Христос став піонером життя і спасіння для тих, які прийняли Його життя-даючу службу. Іван Хреститель ішов поперед Месії Єгови й промостив дорогу, й так Іван також може бути названий піонером. (Луки 1:76, НС, 1950, анг.) Одначе, Ісус зробив більше, як Іван, щоб промостити дорогу до життя й спасіння.
16. Відповідно з Moffatt’s перекладом Дії 3:15, як Петро в храмі в Єрусалимі назвав Ісуса?
16 Це було якраз так, як апостол Петро відважно сказав до євреїв у храмі в Єрусалимі, декілька тижнів після вознесення Ісуса на небо: „Ви вбили піонера життя. Одначе, Бог підняв Його зі смерти до життя, як й ми це [Петро та Іван] можемо посвідчити”.— Дії 3:15, Moffat.
17. Згідно з книгою Дії 5:31, як 12 апостолів назвали Ісуса перед синедріоном?
17 Пізніше, в Єрусалимі перед крово-проливчим синедріоном, який складався в той час з фарисеїв, саддукеїв та книжників, 12 апостолів Ісуса Христа свідчили: „Бог підняв Його вгору до Своєї правиці, як нашого піонера [грецьке: arkhegós] й Спасителя, щоб дати Ізраїлеві покаяння і прощення гріхів”.— Дії 5:31, Мо.
18, 19. Як Павло назвав Ісуса в Євреїв 2:10 й 12:2?
18 Пишучи до останку євреїв, які прийняли Ісуса за Месію, або Христа, й які стали духовними синами Бога, апостол Павло, сам єврей, сказав: „Було належним, щоб Він для кого і через кого усе існує, приводячи багато синів до слави, зробив піонера [arkhegós] їхнього спасіння через страждання, досконалим”.— Євр. 2:10, Revised Standard Version; також Moffat.
19 А також: „Дивлячись на Ісуса-піонера [arkhegós] й досконателя нашої віри, який зза радости, яка була представлена перед Ним, перетерпів хреста, не зважаючи на встид, і сів по правиці престолу Божого”.— Євр. 12:2, RS; Mo.
20. В який спосіб Ісус Христос стався „піонером . . . нашої віри”, як її удосконателем?
20 Таким способом, Ісус був проголошений „піонер” для Своїх учнів, піонер життя, піонер спасіння й піонер нашої віри. Він привів сотні біблійних пророцтв, які відносились до Спасителя, або Христа, до сповнення. В цей спосіб Він увів новий й важливий елемент у нашу віру щодо Бога Єгови. В цей спосіб Він став піонером заокругленої віри, яку вірні християни тепер посідають. Тому то правильно, що Його названо „піонер. . . нашої віри”. (Євр. 12:2, ПС; Гал. 3:24, 25) Рівночасно наша віра відносно Месії Єгови, знаходить свою досконалість або завершений кінець в Ісусі Христі. Євреї, які відкинули Ісуса Христа й рішили тільки додержуватись самого закону Мойсея, лишили їхню віру недосконалою.
„Сильні дерева праведности”
21. У наслідок того, що Ісус являвся Своїм учням після Його воскресення й потішав їх, вони повинні були зазнати духовний ріст до якої міри?
21 Щоб підкріпити віру Своїх учнів, Ісус являвся їм багато разів по воскресінню, під час 40 днів. Він потішав тих, які оплакували Месію, на Якого вони мали надію. Що сталося з цими, яких воскресший Ісус Христос потішав? Згідно з пророцтвом Ісаї 61:1—3, помазаний Ісус мав „призначити” їм вінець замість попелу, оливу радости замість жалоби, одежу хвали замість пригнобленого духа”. В наслідок цього вони повинні були зазнати духовний ріст до такої міри, що їх можна було назвати „сильні дерева праведности, саджянцями Єгови, на Його славу”.
22. З пророцтва Ісаї, як повинні слова „вінець”, „попел”, „олива”, „одяг” розумітись, й як вони відповідали учням від часу П’ятдесятниці?
22 Чи деякі з Ісусових апостолів, або учнів посипали собі голови попелом й носили одяг з мішків, нам цього не сказано. Правдоподібно, вирази у пророцтві, як „вінець”, „попіл”, „олива” та „одежа” мали символічне значення. Ісуса поява, як воскресшого, дійсно змінили погляд апостолів відносно цієї справи. Ах так, в день П’ятдесятниці, який слідував, Суверенний Бог Єгова вжив Свого Сина Ісуса Христа, щоб вилляти святого духа на Своїх учнів, чекаючих в Єрусалимі. Вилляття святого духа було виявлене чудесними полум’ями, які палали над їхніми головами. Ця маніфестація була тільки тимчасова, і це не був постійний „вінець” передсказаний в пророцтві Ісаї. Швидше, їхні голови були увінчані радістю Божественного схвалення, подібна до радости жениха-священика в день весілля. (Іс. 61:10) Це так ніби успокоююча олива була виллята на їхні голови, відсвіжуючи їх до міри тріумфу. Минув вже пригноблений дух, і хвала Богу Єгові ототожнила їхню „одежу слави”. Спостерігачі П’ятдесятного видовища сказали: „Ми чуємо, що говорять вони про великі діла Божі мовами нашими”.— Дії 2:1—11.
23. (а) В якій праці Ісус піонерував для Своїх учнів? (б) Через їхнє помазання Ним, що було їм доручено робити?
23 З цього всього, що ми сьогодні зауважуємо? Цей факт, що додержуючись Свого власного помазання, Ісус Христос промощував або приготовляв відбудовчу працю для тих, які стали Його учнями. Бог Єгова ужив Його, щоб вилляти духа Божого на Його охрещених апостолів так, що ті особи сприймаючі духа святого, стали помазані духом Суверенного Бога Єгови. (2 Кор. 1:21; 1 Ів. 2:20, 27) Тепер вони також були зобов’язані звіщати „добру новину” „покірним”, які знаходились у нації Ізраїля, проголошувати свободу невільникам й звільнення в’язням і потішати всіх тих, які сумують над Сіоном. І в цей спосіб ті, які колись потішали й визволяли, могли допомогти іншим при помочі свого помазання звеличати „рік доброї волі” Самого Бога Єгови та славити Його за те, що Він відновив їх до Своєї ласки й служби.
24. З часу П’ятдесятниці, яке духовне майно учнів Ісуса було прикрашене подібно до того, як був прикрашений Рай на землі, й на чиє прославлення?
24 Виллята святого духа на тих, які були ним помазані мало велике значення. Замість бути кволими рослинами, в’янучими з браку поживи, вони стали наче „сильні дерева праведности”, яких тільки Сам Єгова міг насадити й виростити через Христа. Людський оригінальний „Рай приємности” був прикрашений деревами різного роду. (1 Мойс. 2:7—9) Та почавши з часу П’ятдесятниці, Єгова насадив „сильні дерева” на духовному маєтку Його відданих людей, якого їхні вороги зруйнували й спустошили. Такі символічні „сильні дерева” були величні, стійкі й непохитні християни, що піднімались вгору величаво для праведности Бога Єгови. Він, як їхній Плантатор, був „прославлений” їхньою присутністю в ново-основаному християнському зборі.
25. Під який обов’язок підпали ті, що були охрещені під час П’ятдесятниці, й в якій праці вони мали служити, як піонери?
25 В П’ятдесятниці, крім оригінального збору складаючись з приблизно 120 учнів, тисячі інших стали помазані після їхнього покаяння, їхнього прийняття Месії та їхнього хрещення водою з рук 12 апостолів. (Дії 2:37—42) Вони також сталися зобов’язані після їхнього помазання духом Єгови через Христа. Їхній Керівник, Ісус, промощував дорогу для них, щоб вони одержали досконалу віру, життя й спасіння. Вони стали „слугами нашого Бога”. (Іс. 61:6) Як такі вони тепер повинні піонерувати для других, які шукають стосунків з Богом, щоб були примирені з Ним через Христа. (2 Кор. 5:20) В цей спосіб вони мали б радісну участь в Божій праці відбудовування.