Правдиві християни не можуть бути боягузами
ТРЕБА відваги, щоб бути правдивим християнином, тому що він мусить зустрічати небезпеки, труднощі, опозицію, і так, навіть смерть. Вірні учні Ісуса Христа не можуть сподіватися, що з ними будуть краще поводитися ніж з їхнім Господом. Так, як Сам Ісус сказав: „Раб не більший за пана свого. Як Мене переслідували, то і вас переслідувати будуть”.— Ів. 15:20.
Хоч Ісуса переслідували, але не з справедливої причини. Він дуже цікавився добробутом інших. Він був співчутливий, добрий і люблячий. (Мат. 8:2, 3; 11:28—30; Марка 8:2) Він дуже трудився, часто недоїдав і втомлявся, помагаючи недосконалим людям в їхніх немощах, щоб потішати та підкріпляти їх духовно. (Мат. 14:13, 14; Марка 6:31—34) Хоч Його зневажали, то Він нікого не ображав. Історія його життя була безхибна, без гріха.— 1 Пет. 2:22, 23.
Все-таки, проти Ісуса надто ворогували. Його злісно обвинувачували і називали пияком та ненажерою, що Він нарушував Божий закон, а навіть був біснуватий. (Луки 7:34; Ів. 5:18; 8:48) Він переносив великі образи, на Нього плювали, Його били, кулакували, батожили і кінець кінцем розп’яли на дереві страстей ганебно вмерти, як хулитель Бога.— Мат. 26:65—67; Ів. 18:22; 19:1, 17, 18.
Ісус був дуже хоробрий, щоб витерпіти все це. Він міг відвернути таку ворожість коли б лише провадив добре життя, як тесляр у Назареті. Але Він відважно проголошував правду, виявляючи релігійні фальшивства і несправедливість самолюбного життя. Це стягнуло на Нього світову ненависть, бо ті, які вибрали життя, яке противилося Божій волі не хотіли бути виявленими, як лукаві. Їм боліло, коли їх виявлялося, що вони не були такі, „праведні”, як багато з них заявляли бути.— Ів. 3:19, 20.
Учні Ісуса Христа мусять робити те, що Він робив. Вони не лише мусять жити в гармонії з Божою волею, але вони мусять помагати іншим робити те саме. (Мат. 28:19, 20) Така активність, особливо, заводить їх у конфлікт із тими, що вибирають лукавий шлях. Ці відносяться несамовито, бажаючи припинити цю роботу. Зустрічаючи буйну опозицію, боягузи перестають служити, але це не є так з правдивими християнами.
Дух або відношення правдивих христнянів не є боягузтво. Вони можуть бути встидливі, боязкі до поранення, або навіть потребують заохочення стати більше відважними. Але вони не дозволяють страху або встидливості припинити їх служити або виконувати божественну волю так, як боягузи роблять. Християнський апостол Павло пригадав своєму вірному співробітникові Тимофійові про це, кажучи: „Бо не дав нам Бог духа страху, але сили, і любови, і здорового розуму”.— 2 Тим. 1:7.
Павло дуже оціняв, що Бог дав йому такого сильного духа. В його листі до християнів у Филипії, він сказав: „Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє,— в Ісусі Христі”. (Фил. 4:13) Павло отримав силу зустрічати ворогів і різні небезпеки і не стримувався від страху. Він дістав силу витерпіти страшні проби і переслідування.— 2 Кор. 11:23—27; 12:9, 10.
Крім Богом-даного ,духа сили’, Павло мав ,духа любови’, що підкріпляв його у вірній службі. Він мав глибоку любов до Бога Єгови і Господа Ісуса Христа. Наповнений оціненням того, що вони зробили для нього, він писав: „Я бо найменший з апостолів, що не гідний зватись апостолом, бо я переслідував був Божий збір. Та благодаттю Божою я те, що є, і благодать Його, що в мені, не даремна була, але я працював більше всіх їх, правда,— не я, але Божа благодать, що зо мною вона”. (1 Кор. 15:9, 10, НС) І Павло дуже любив людей, включаючи своїх земляків, які часто дуже переслідували його. З чистим сумлінням він міг сказати: „Що маю велику скорботу й невпинну муку для серця свого! Бо я бажав би сам бути відлучений від Христа замість братів моїх, рідних мені тілом”.— Рим. 9:2, 3.
Крім цього, здоровий розум помагав Павлові залишатися вірним. Він тримав зрівноважений погляд, оціняючи, що дійсно найважніша річ була його споріднення з Богом Єговою, як посвячений учень Ісуса Христа. (Фил. 3:8—11) Через це він міг відпирати натиски йти на компроміс, щоб не страждати так дуже.
Це тому що Павло тримав Богом-даний дух „сили любови і здорового розуму”, що він міг залишитися похвалений учень Ісуса Христа. Він був певний, що дістане нагороду, і тому коли зустрічав смерть, писав до Тимофія: „Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведности, якого мені того дня дасть Господь, Суддя праведний; і не тільки мені, але й усім, хто прихід його полюбив”.— 2 Тим. 4:7, 8.
Боягузи, проте, не мають основи на таке довір’я. По суті, Боже Слово ясно показує, що вони не дістануть нагороди. Вони є між тими, що зазнають „другу смерть”, з якої немає воскресення.— Об. 21:8.
І це правильно, щоб з ними так сталося, бо боягузи не є вірні Богові. Коли боягуз бачить як хтось страждає за праведність, то він лякається і перестає служити Богові, щоб сам не постраждав від людей. Зустрічаючи пробу віри, він кладе себе по стороні Сатани Диявола показуючи, що в його випадкові сповняється заява противника: „Шкіра за шкіру, і все, що хто має, віддасть він за душу свою”.— Йова 2:4.
Боягуз не вірить, що Бог може відвернути шкоду, яку Сатана з його агентами можуть накидати. Коли він піддається погрозі смерти, то показує, що не вірить у Божу обітницю воскресення. (Мат. 10:28; Євр. 11:35) Якщо через економічні натиски він нарушує божественний закон, то цим показує, що не вірить у Боже запевнення постачати Своїм слугам.— Євр. 13:5, 6.
Коли хочете стати між тими, що не піддаються страхові під натиском, то беріть кроки підкріпити свою віру. Студіюйте Боже Слово, просіть проводу в Нього. Товаришуйте з відважними християнами і ревно помагайте іншим ставатися Ісусовими учнями. Тоді, так як Павло, ви також зможете чекати нагороди життя, яку дістануть, не боягузи, але відважні християни.