Докажіть себе бути правдивими учнями Христа
„Отець Мій прославиться в тому, якщо ви приносите багато плодів і доказуєтесь бути учнями Моїми”.— Ів. 15:8, НС.
1. Що це є учень, і що робить когось учнем Ісуса Христа?
УЧЕНЬ — значить „навчений”, або „хтось, що вчиться”. Це значить, що учні Ісуса Христа є ті, що прийняли Його науку і тепер живуть в гармонії з прикладом, якого Він лишив для них, коли був на землі. Отже, коли хочемо бути правдиві учні Сина Божого, то було б добре застановитися над Його діяльністю і працею на землі, щоб ми могли рішити, що вимагається від нас.
2. Так як можна бачити з Писання, яка була головна мета Ісуса Христа?
2 Ісусове ціле життя зосереджувалося навколо служби. Він сказав Своїм учням: „Пожива Моя — чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити”. (Ів. 4:34) „Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служити Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох”. (Мат. 20:28) Що саме Ісус мав на думці тут?
3. Як Ісусова розмова з самаріянкою показує, що Його „пожива” була виконувати волю Свого Отця?
3 Ісус був втомлений, голодний і спрагнений, коли одного разу сів коло Якової криниці біля самарійського міста Сіхар. Однак, коли прийшла самаріянка по воду, то Він використав нагоду зробити добро. Він забув про Свою втомленість та голод, і знайшов велику радість та силу у виконуванні діла Свого Отця, помагаючи цій жінці навчитися правдивого Богослужіння. (Ів. 4:6—34) Так, для Ісуса, виконування волі Свого Отця було, як пожива. Ця пожива підкріпила Його. Його головна мета життя була помагати людям духовно. Його власні матеріальні потреби були на другому місці. Ісус жив у повній гармонії з Його нагадуванням: „Не журіться, кажучи: ,Що ми будемо їсти, чи: ,Що будемо пити, або: ,У що ми зодягнемось”. Бо ж усього того погани (народи) шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться”.— Мат. 6:31—33.
4. Як нам розуміти Ісусові слова, що Він „прийшов, не щоб служили Йому, а щоб послужити”?
4 Факт, що Ісус прийшов служити не значить, що Він відмовлявся від усяких особистих послуг Йому. Так не могло бути, бо ми читаємо у Писаннях про жінок, які ,Йому прислуговували’. (Мат. 27:55) Ці послуги могли бути такі: приготовляти обіди, шити, латати або прати. Однак, така їхня служба була цілком добровільна. Ісус не прийшов на землю, щоб служили Йому у тому розумінні, що не вимагав послуг від інших. Більшість часу Він Сам служив іншим. Він виздоровлював хворих, німих, глухих, сліпих, калік спотворених, і визволяв осіб з-під впливу демонів. Ті, що слухали Його проголошення Божої правди виздоровлювали духовно і визволялися від духовного поневолення. Ісус Христос вірно виконував ціль Свого помазання, так, як сказано в Ісаї 61:1, НС: „Дух Суверенного Господа Єгови на Мені, тому що Єгова помазав Мене звіщати добру новину покірним. Він послав Мене перев’язувати прибитих горем, звіщати свободу поневоленим і розкривати очі навіть ув’язненим”.
5. Як Ісус відносився, коли натовп переривав Йому відпочинок?
5 В Ісуса було надзвичайне співчуття до тих, яким Він служив у такий спосіб. Навіть коли натовп переривав Його відпочинок або приватність, то Він не відповідав грубо, роздратовано або неприємно. Про його відношення, читаємо: „Він змилувався над ними, бо були немов вівці, що не мають пастуха. І зачав їх багато навчати”. (Марка 6:34) „Він їх приємно прийняв і почав говорити їм про Царство Боже, та уздоровляв тих, хто потребував уздоровлення”.— Луки 9:11, НС.
6. Як Ісус сповнив слова Ісаї 42:3?
6 Ісус Христос ніколи не ставився з погордою до убогих або хворих. Своїм відношенням до пригнічених, то сповнив слова Ісаї 42:3: „Він очеретини надломленої не доломить, і гнота тліючого не погасить”. (Мат. 12:20) Засмучені були немов та надломлена очеретина або погасаючий гніт через брак олії в світильнику. Бачучи їхній жалюгідний стан, Ісус не погіршував цей стан Своїм жорстоким поводженням. Ні, Він був дуже уважний та люб’язний до них, і таким чином відновляв їм силу та надію.
7. Який є доказ, що Ісус справді був „серцем покірливий”?
7 Хоч був Господом або Паном, то Ісус Христос не погорджував і не мав пануючого відношення до тих, яким Він служив. Він поводився з людьми в такий спосіб, що вони не почували себе бути нижчими, або незручно через Його досконалість. Ісус був цілком інший від осіб з видатними здібностями, які дуже скоро виходять з рівноваги або стаються нетерпимими з тими, що мають якісь обмеження. Хоч Його учні часами не слухали або забували, то Син Божий ніколи не поводився з ними жорстоко. Тому, що Він був „серцем покірливий”, то навчав осіб, яких дехто вважав за неосвічених.— Мат. 11:28—30; Ів. 7:47—49.
8. Яке почуття мав Ісус до своїх громадянів, хоч вони не хотіли слухати, а навіть противилися Йому?
8 Навіть коли багато громадян не слухали, навіть противилися Ісусові, то це не придушувало Його любови до них. Він хотів їм усім помагати. Звертаючись до Єрусалиму, Він сказав: „Скільки разів Я хотів зібрати діти твої, як та квочка збирає під крила курчаток своїх, та ви не захотіли”. (Мат. 23:37) Тоді, подумавши про велике знищення Єрусалиму, Ісус плакав. Він дуже жалував, знаючи, що коли б люди покаялися і прийняли Його за помазаного слугу Божого, посланого Месію, то могли б відвернути нещастя з рук римського війська.— Луки 19:41—44.
9. Який був найвищий вираз Ісусової любови?
9 Справді, Ісус був досконалий приклад показати, що це значить служити іншим. Яку теплоту, яку добрість, яку любов Він виявляв! На кінці, найбільшим виразом Його любови, було, що Він віддав Свою власну душу або життя на викуп за грішне людство. Перед тим Він сказав Своїм учням: „Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх. Ви друзі Мої, якщо чините все, що Я вам заповідую”.— Ів. 15:13, 14.
НЕДОСКОНАЛІ ЛЮДИ ТАКОЖ МОЖУТЬ ТАК СЛУЖИТИ
10. Як ми можемо бути певні, що можемо наслідувати Ісусів досконалий приклад?
10 Але чи недосконалі люди можуть наслідувати досконалий приклад Ісуса Христа? Справді, що можуть. Апостол Павло, як і багато інших Ісусових вірних учнів наслідували Його приклад. Павло заохочував християнів у Коринті: „Будьте наслідувачами мене, як і я Христа”.— 1 Кор. 11:1.
11. Яке почуття мав ап. Павло до своїх невіруючих громадянів?
11 Так як Ісус Христос, апостол Павло дуже любив людей. Йому дуже боліло, коли його громадяни не хотіли повірити. В листі до Римлян, апостол писав: „Кажу правду в Христі, не обманюю, як свідчить мені моє сумління через духа святого, що маю велику скорботу, й невинну муку для серця свого! Бо я бажав би сам бути відлучений від Христа замість братів моїх, рідних мені тілом”.— Рим. 9:1—3.
12. Чому Павлове велике зацікавлення до євреїв справді було чудове?
12 Через вістку, яку Павло проповідував, то його громадяни назвали його відступником, що не любив їх. Проте, нічого не було дальше від правди. Його сумління, освітлене святим духом, свідчило про його велику любов до них. Він був готовий робити все, що міг, щоб допомогти своїм громадянам спасатися. Це справді є чудово, коли подумаємо, що через них він так багато страждав. У листі до Коринтян апостол Павло сказав: „Від євреїв п’ять раз я прийняв був по сорок ударів без одного, тричі киями бито мене, один раз мене каменували”.— 2 Кор. 11:24, 25.
13. До якої міри Павло був готовий помагати своїм єврейським братам?
13 Однак, зауважте до якої міри Павло був готовий помагати їм: „Бо я бажав би сам бути відлучений від Христа замість братів моїх”. (Рим. 9:3) Таким чином апостол висловлював свою охочість взяти на себе прокляття, яке спочивало на ізраїльтянах, тому що вони не хотіли скористати з Божого способу спасіння до небесного життя. (Порівняйте Галатів 3:13.) Його слова відбивають глибину несамолюбної любови. Павло був готовий робити все, що міг, щоб помагати євреям.
14. Як ми повинні поводитися з тими, що є байдужі або навіть противляться „добрій новині”? Чому?
14 Як учні Ісуса Христа, ми сьогодні повинні так само цікавитися тими, які ще не повірили. Ми ніколи не повинні огірчатися через їхню опозицію або байдужість. Такі люди є членами людської родини за яку Ісус Христос помер. (Рим. 5:6—8) І це є воля Єгови, щоб вони мали нагоду покаятися так довго, як ще були живими або аж поки Він не знищить всю неправедність. (2 Пет. 3:9) Коли сердечно оціняємо цей факт, то будемо спонукані уважно з молитвою роздумувати, як можна помагати людям духовно. Ми будемо тоді далі наслідувати Ісусові вказівки: „Любіть ворогів своїх... і моліться за тих, хто вас переслідує”.— Мат. 5:44.
15. Який є доказ, що наше життя тепер, як Христові учні, є найкращий спосіб життя?
15 Також було б добре подумати, що „добра новина” значить для нас особисто. Направду, бути учнем Ісуса Христа є найкращий спосіб життя. Ми не тратимо наші енергії даремно підтримувати світські системи, які є присуджені на знищення. Таке життя охороняє нас від світської неморальности і беззаконня. Тому, ми не переносимо біль, який приходить через нарушення Божого Слова. (Кол. 3:5—10, 12—14) Крім теперішніх користей, ми маємо чудову надію на життя вічне під праведними обставинами. (2 Пет. 3:13) Як гарно було б це якщо б було можна допомогти ще іншим людям мати ту надію, яку учні Ісуса Христа мають!
16. Чому це таке важне для людей мати нагоду навчитися правди?
16 Люди сьогодні потребують „доброї новини”. Завтра може бути запізно. Одна причина цього є, що не знаючи „доброї новини”, особа може зруйнувати своє життя. Через один вчинок неморальності, вибух гніву, зловживання наркотиками або чимось подібним, можна наробити непоправної шкоди. Крім цього, ніхто не знає в якому дні чи годині Бог Єгова виступить проти цього безбожницького світу. (Мат. 24:36—44) Отже ми хочемо розумно використовувати залишаючий час помагати людям дістати спасіння. (Дії 18:6) Ми повинні чутися так, як апостол Павло: „Горе мені, коли не звіщаю доброї новини”.— 1 Кор. 9:16, НС.
НЕ ОБМЕЖЕНІ ДО УСНОГО ПРОГОЛОШЕННЯ
17. Що, крім проповідування, є потрібне для нас, щоб, доказатися учнями Ісуса Христа?
17 Щоб доказати себе Христовими учнями, проте, ми не є обмежені лише проголошувати „добру новину”. Це включає помагати людям у дійсній потребі і приємно поводитися з ними без різниці, як вони відносяться до нас. (Рим. 12:17—20) Одначе, так як постачати потреби власній родині є на першому місці, то так само наша відповідальність до братів є на першому місці від обов’язків до тих, що не є віруючі. (1 Тим. 5:8) Біблія радить: „Справді, поки ще маємо сприятливий час, усім робімо добро, а найбільш одновірним”.— Гал. 6:10, НС.
18. (а) Яку відповідальність ми маємо до нужденних духовних братів? (б) Коли християнин не має обов’язку помагати комусь матеріально?
18 Є багато нагод чинити добро одновірним. Часами нещасливий випадок, природне нещастя або якесь інше лихо принижує братів до нужденного стану. Наслідуючи приклад Ісуса Христа, ми повинні старатися робити все, що є в силі помагати братам. Апостол Іван писав: „Ми з того пізнали любов, що душу Свою Він поклав був за нас. І ми мусимо класти душі за братів! А хто має достаток на світі, бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому? Діточки, любімо не словом, ані язиком, але ділом та правдою”. (1 Ів. 3:16—18) Певна річ, що коли хтось є невідповідальний, лінивий або не хоче працювати, то християнин не є під обов’язком помагати такому фінансово. Біблійне правило є таке: „Коли хто працювати не хоче, нехай той не їсть”.— 2 Сол. 3:10.
19. Згідно з тим, що апостол Павло писав, як ми можемо помагати нашим духовним братам?
19 Багато частіше, братам треба духовної допомоги. Так як показує 1 Солунян 5:14, усі в зборі мають відповідальність помагати духовно, як можуть. Там читаємо: „Напоумляйте непорядних, потішайте малодушних, підтримуйте слабих, усім довготерпіть”. Деякі занедбують свої християнські обов’язки, і тому таких треба напоумляти. Наприклад, старші жінки часами мусять навчати „молодих жінок любити своїх чоловіків, любити дітей, щоб були помірковані, чисті, господарні, добрі, слухняні своїм чоловікам”. (Тита 2:4, 5) Треба підкріпляти знеохочених проблемами або пробами. Чи ж не будуть вони підбадьорані, коли почують, які біблійні думки вас підкріпляли? Чи ж це не підкріпить їх, коли вони знають, що ви цікавитеся ними? У деяких може бути слабе сумління. Отже, ті з сильним сумлінням повинні зносити слабкості своїх братів, обмежуючи свої права. (Рим. 15:1—3) Тому що всі в зборі не є досконалі, то ми повинні з любов’ю терпіти вадам братів наших і сердечно прощати таким. (Кол. 3:13) З такою допомогою один до одного, то певно будемо підкріпляти зв’язки любови.
20. (а) Що дійсно показує чи хтось є Христовим учнем? (б) Які користі приходять, коли жертвуємо собою для інших?
20 Коли будемо так несамолюбно любити віруючих, як і невіруючих, то доказуємо себе бути Христовими учнями. (Ів. 13:34, 35) Це значить витрачати час, енергію, матеріальні запаси, так, самих себе, щоб підкріпляти людей духовно. Коли будемо так жертвувати собою, то ніколи не збідніємо. Навпаки, наше щастя буде збільшатися, бо „є більше щастя давати, ніж приймати”. (Дії 20:35, НС) Отже, ми всі заглиблюймо нашу радість ближчим наслідуванням Ісуса Христа, завжди доказуючи себе бути Його вірними учнями.