Свідок всередині нас
“Свідчить мені моє сумління через духа святого”.— Рим. 9:1.
1, 2. (а) Чому ми повинні дуже хотіти навчитися про того свідка в нас? (б) Що є цей свідок, і з чим він є сполучений?
МИ ВСІ маємо свідка всередині нас. Цей свідок може дуже помогти нам коли ми робимо рішення, які серйозно впливають на наше теперішнє і майбутнє щастя. В дійсності, цей свідок свідчить про проби, які включають наше життя. І спосіб, яким ми відповідаємо на його голос впливає на життя інших. Він може бути також перекручений свідок. Він може давати неправильне свідоцтво або цілком не буде перестерігати в критичних часах.
2 А що є цей свідок? Це є наше сумління. (2 Кор. 1:12) В англійській мові, “сумління” значить те саме, що грецьке слово (sy·neiʹde·sis), якого надхнені писателі Біблії вживали. Воно значить “співзнання” або “мати знання про щось у [собі]”. Це є голос того, що біблійні писателі назвали, “таємний сам”, “людина, якою ми є всередині”, “таємна особа серця”. (Пс. 51:6; 2 Кор. 4:16; 1 Пет. 3:4; порівняйте Римлян 7:22.) Чи ви вживали такі вислови, як “у моїм серці я відчував, що так робити було правильно”? або, “я хотів би зробити те, що ви кажете, але щось в мені відповідає ‘Ні’ ”? Це сумління говорить, наше внутрішнє усвідомлення або розуміння добра і зла.
3, 4. Як наше сумління ‘свідчить’? і як воно може провадити нас морально?
3 Але, як воно є “свідок”? У тім, що воно свідчить проти або за нашим поводженням так, як воно є в гармонії з моральними рівнями, де воно оправдає або засуджує нас. Сумління може бути дорогоцінним моральним охоронним фактором для нас, бо воно може дати нам біль коли засуджує, або приємність, коли похвалює.
4 Наприклад, коли Давид поводився з непошаною до царя Саула, то історія каже, що “серце Давидове все докоряло йому”. (1 Сам. 24:5, 6; порівняйте 2 Самуїла 24:10.) Його сумління засудило його. Коли Давид зробив другу велику помилку, то винне сумління дуже мучило його. Так як він сам розказує: “Коли я мовчав, спорохнявіли кості мої в цілоденному зойку моєму, бо рука Твоя вдень та вночі надо мною тяжить, і волога моя обернулась на літню посуху”. Але коли Давид нарешті признав свою провину перед Богом, і Бог простив йому, то він зазнав полегшення і радість. Його сумління заспокоїлося, стало знову чисте.— Пс. 32:1—5; порівняйте вірші 10, 11.
БОЖУ МУДРІСТЬ ВИДКО В ЛЮДСЬКОМУ СУМЛІННІ
5-8. (а) Чому Богові не було потрібно давати першим людям докладного закону? (б) Навіть коли нові обставини та стани будуть виринати, то як вони могли рішити, який був правильний шлях? (в) Подайте приклади показати як сумління буде діяти в них?
5 Спочатком людської історії, Бог Єгова не дав першим людям законів контролювати найменшу точку їхнього життя. Його загальні інструкції й один негативний наказ людині можна помістити в кількох лінійках у Біблії. (1 Мойс. 1:28—30; 2:15—17) А чому багато законів не було потрібно?
6 Бог Єгова створив перших людей з інтелігентними розумами і з серцями, що посідали моральне відчуття. Через співпрацю серця з розумом маємо сумління. Людське сумління має своє джерело в тім, що Бог створив людину в Свою власну ‘подобу’, не в фізичному розумінні, але безперечно, в моральній подобі. (1 Мойс. 1:26, 27; порівняйте 2 Коринтян 3:18.) Отже, людина дістала сумління з самого початку її творіння.
7 Замість давати людині закони вияснювати всякі подробиці добра і зла, Бог міг підкріпити людське моральне почуття через відкриття Його особистості, способів і рівнів людини. Цим Бог постачив принципи провадити Своїх людських дітей. Як вони виростали у знанню, розумінню і оціненню про нього, їхнє сумління або моральне почуття помагало їм застосовувати ці принципи до різних обставин життя.
8 Наприклад, Богові не треба було давати Адамові закон наказуючи йому не бити його дружини, кидати каміння на неї, або забороняти забивати тварин чи пташок лише на “забаву”. Таж, навколо цієї людської пари вони могли бачити доказ Творцевої любови, Його великодушність, люб’язність і добрість. Вони могли бачити це в чудових тілах, яких Він дав їм, у красі і різноманітності їхнього оточення, насолодах, яких Він постачив для їхнього почуття — нюх, смак, дотик, зір і слух. (Пс. 139:14; 104:10—24; Еккл. 3:11) Який сильнодіючий заклик до справедливости і доброти повинно це зробити до людських сердець ніж звичайний закон! Божа любов до них поставила приклад перед людською парою, як вони мали поводитися один з одним. Вона постачила основу на їхнє сумління виступати проти жорстокости або всякої нерозсудливости.
ГРІХ ВНОСИТЬ ВНУТРІШНЮ БОРОТЬБУ
9. Як непослух буде впливати на досконалу людину, і чому?
9 Тому що Адам був створений на Божу подобу, то для нього відбивати характерні риси свого Отця правильним поводженням буде нормальне, природне для Адама. Однак, він був вільний морально вибирати сам. Якщо б йому було дано вибір між діянням в гармонії з Божою особистістю або виступанням проти неї, то Адам був вільний вибрати один з тих шляхів. Але лише коли він вибере гармонійний шлях, то тоді буде “добре чутися”. Вибір протилежного шляху витворить внутрішню боротьбу в чоловікові.
10. Як історія в 1 Мойсея 3:6—11 показує, що Адам мав цього свідка в собі?
10 Історичні записи доказують це. Коли Адам і його дружина нарушили заповідь, яку Бог дав їм, вони зараз відчули внутрішній неспокій. Вони почувалися винні, відчули турботу, сором і небезпечність. Коли Творець говорив до них, то Адам признався, що старався сховатися через страх. У ньому діяв мов забудований викривач брехні, даючи Богові причину зараз запитати: “Чи ти не їв з того дерева, що Я звелів був тобі, що ти не їв з нього?” Справді, що свідок у чоловікові доводив його до подібного заключення.— 1 Мойс. 3:6—11.
11, 12. Яка інша сила тепер стала частиною людської природи, і як вона впливає на людську моральну природу та сумління?
11 Відтоді в людині діяло дві протилежні сили. Хоч на початку людина була створена в Божий образ, вона тепер стала недосконала, грішна. Гріх зіпсував людське відбиття “подоби” їхнього Творця, він витворив ваду, яку вспадкували всі Адамові потомки, і жоден не може визволити себе від нього своїм власним зусиллям. Нахил до злочину тепер став частиною людської природи. Але, чи він заступив те внутрішнє почуття правильного і злого, що називається сумління? Ні, сумління далі залишилося частиною людської природи. Отже,— а головно коли зустрічається моральні справи і рішення — люди зазнають внутрішню боротьбу через ці протилежні сили, що діють у них.
12 Але коли в них діє гріх, то чи людське сумління далі може діяти без закону контролювати його? Історія показує, що так.
СУМЛІННЯ ДАЛІ ДІЄ БЕЗ ЗАКОНУ
13, 14. Навіть коли гріх появився, що показує, що людське сумління могло добре діяти без закону?
13 Аж після потопу ми знаходимо записаний закон про душогубство. (1 Мойс. 9:5, 6) Чи це значить, що люди перед потопом були вільні вбивати без почуття вини? Зовсім ні.
14 В Едені Бог показав, що смерть буде приходити до порушників Його волі. (1 Мойс. 2:16, 17) Отже, смерть повинна приходити лише як кара за гріх, і Бог, як життя-Давець, повинен призначати хто заслужив смерть. Отже, що сталося коли Каїн дозволив гріхові спонукати його вбити свого брата через злість? Тоді ще не було закону забороняти душогубство; однак, Каїнове сумління свідчило проти нього так як можна бачити з його ухильности, коли Бог випитував його. (1 Мойс. 4:3—9) Пізніше, сумління Каїнового потомка Ламаха оправдало його від того, що він убив молодого чоловіка, який поранив його. Ламах виправдувався, очевидно заявляв бути вільним від якого-небудь месника за смерть цього чоловіка. А чому? Тому що він знав про Божу обіцянку про акцію проти якого-небудь намагаючого месника у Каїновій справі й відчував, що його справа була більше оправдаюча ніж Каїнова. (1 Мойс. 4:17, 18, 23, 24) Отже, люди ніколи не були без принципів і прикладів провадити їхнє сумління.
15. Як людське сумління могло свідчити проти бунту до головування, байдужости, статевої неморальности і подібних неправильних учинків, лише з історією в 1 Мойсея 1:26 до 4:16 за основу?
15 Люди знали про принцип головування, бо Бог виявив їм Своє власне головування в Едені і призначив чоловіка бути головою над жінкою. Без законів присуджувати лінивість вони знали, що людина повинна працювати і доглядати Божі земні розпорядки. Це також було виявлено в Едені. Перед тим ніж Закон-угода з Ізраїлем присудила мужоложство, перелюб і насильство, вони знали, що статеве з’єднання мусіло бути між чоловіком, а жінкою і що таке з’єднання не мало бути тимчасове (так як в розпусті або перелюбі), але мало тривати, в родинному спорідненні, де з’єднані ‘лишали батька і матір’ входити в таке дороге споріднення, як “одно тіло”. (1 Мойс. 2:24; також зауважте шлях Йосипа; 1 Мойс. 39:7—9) Без жодних законів проти незаконного вступлення на чужу землю, або крадіжі, вони могли оціняти принцип про право власности, тому що Бог був дав їм наказ про дерева в Едені. Без законів проти обману, шахрайства, наклепу, фальшивого обвинувачування, вони могли бачити погані наслідки з першої брехні.— 1 Мойс. 1:26—4:16.
16. Чи різні обставини або нові стани змінять це?
16 Отже, хоч точного закону з докладними правилами не було, то люди мали принципи і приклади провадити їх і приспособлювати їхнє сумління діяти як правдивий свідок. Ситуації можуть різнитися від особи до особи, різні обставини можуть виринати, однак, вони можуть покладатися на ці принципи і приходити до правильного заключення, робити мудрі рішення. В наступних століттях і перед тим як Бог дав Ізраїлеві Закон, Його поводження з людьми й вислови постачали дальше відкриття для тих, що старалися відбивати Його подобу.
17. Покажіть як Ісус та його апостоли показали цінність цих принципів і прикладів за провідників до праведности?
17 У першому столітті Загальної Доби Ісус та його апостоли зверталися до цих перших принципів і прикладів коли радили праведний погляд у таких справах, як розвід, переслідування і наклеп, підкорення дружини чоловікові, душогубство.— Мат. 19:3—9; Ів. 8:43—47; 1 Тим. 2:11—14; 1 Ів. 3:11, 12.
18. (а) Які люди заводять формальні, точні закони стримувати їх від злочину? (б) Порівняйте цих із особами, які справді люблять праведність.
18 Все це помагає нам оціняти правдивість слів апостола Павла, що “закон не покладений для праведного, але для беззаконних та для неслухняних, нечестивих і грішників, безбожних та нечистих, для зневажників батька та зневажників матері, для душогубців, розпусників, мужоложників, розбійників, неправдомовців, кривоприсяжників, і для всього іншого, що противне здоровій науці”. (1 Тим. 1:9, 10) Людина, що справді любить праведність у свойому серці не потребує законів присуджувати таких речей і помогти їй стримуватися від них. Якщо вона щиро старається відбивати Божу “подобу” і ‘ходити з Ним’, то вона буде відкидати такі звичаї. По другій стороні, якщо особі бракує такого праведного бажання, тоді закони з їхніми карами поможуть стримувати її,— але вони ніколи не зможуть цілком стримати її від злочину. Людська історія має досить доказу про це.
ЗАКОННА УГОДА І ХРИСТИЯНСЬКЕ СУМЛІННЯ
19. Яких кілька цілей послужив Закон даний Ізраїлеві?
19 З часом Бог Єгова дав цілий ряд законів і правила ізраїльському народові. Хоч це дещо стримувало злочин, а також помогло більше виявити Божі рівні та риси, то Єгова мав багато більший і далекозорий намір, коли дав цей закон. Бог дав Ізраїлеві закон “виявити переступ”, щоб вони, хоч були Його вибрані люди, не могли заявляти, що вони є праведні на підставі їхньої власної гідности і вчинків. Їхня неміч дотримувати закон досконало виявила їхню грішність і потребу викупу, якого Бог постачить через Христа Ісуса. Одночасно, Закон містив ‘тіні’ або передбачення Божих майбутніх намірів і способи, якими Він виконає їх.— Гал. 3:19; Рим. 3:19, 20, 24.
20. (а) Як нова угода різниться від Закон-угоди? (б) Чому, брак докладного закону не принижує рівень між християнами?
20 Навіть коли той Закон ще був у силі, то Єгова був передсказав, що зробить нову угоду з особами, які будуть мати закон ‘написаний на їхніх серцях’. (Єрем. 31:33) Цю нову угоду зробилося з духовним Ізраїлем, християнським збором. Вони не є під законом даний Ізраїлеві. (Гал. 4:4, 5; Євр. 8:7—13) Чи тому що вони не є під законом принижує рівень моральности між християнами? Ні, навпаки, Християнство вимагає навіть ще вищих рівнів, так як Ісусова власна наука показує. (Мат. 5:21, 22, 27, 28, 31—48) І воно ясно вимагає більшого вживання сумління. Як християни, ми є випробовані чи маємо Божі способи ‘записані на наших серцях’, чи ні. Тому що ми не є під законом, то це випробовує нас відносно того, що дійсно є в наших серцях.
21. Бувши християнами, яке знання повинно формувати основу на свідоцтво сумління нашого? Чи Писання мусять бути у формі наказів, заборон або законів, щоб формувати наше сумління?
21 Певна річ, як християни, ми маємо надхнене Єврейське і Грецьке Писання відкриваючи нам Божу особистість, Його способи і рівні, наміри та волю. У них ми маємо записи слів і вчинків Божого власного Сина, який прийшов на землю і виявив або “пояснив” свого Отця людям, щоб через нього ми могли вповні “пізнати Отця”. (Ів. 1:18; Мат. 11:27) Отже хоч християни мають дуже мало законів у порівнянні з Закон-угодою й її сотками законів та приписів, то ми є багато краще приспособлені знати як поводитися в ‘подобі і образ Божий’. В дійсності, ми є відповідальні за ВСЕ, що ми знаємо про Бога, і ВСЕ таке знання повинно впливати на наше сумління без різниці чи воно явиться як прямий наказ, закон або заборона для християнів чи ні.
ЧИ ПРАВИЛА ПОВИННІ ЗАСТУПАТИ ОСОБИСТЕ СУМЛІННЯ?
22. Що дехто хотів би, щоб урядова установа християнського збору робила, і чому не робиться цього?
22 Але багато осіб не є задоволені цим. Вони далі хочуть мати правила поза те, що Боже Слово виставляє. Отже, чи урядова установа християнського збору сьогодні повинна прийняти відповідальність і постачати закони на кожний можливий стан? Ні, бо це було б підкорення неправильному погляду, погляд подібний до того, що існував між жидами в часі Ісусової земної служби хоч не почався і не закінчився тоді.
23, 24. Хто подібно цікавився точними правилами? Дайте приклад.
23 Це фарисеї та інші релігійні провідники розвивали таке відношення. Крім Закон-угоди вони накладали собі додатковий закон традицій й правил, стараючись покривати кожну малу точку у застосовуванні Закон-угоди. Кожну заборону в Законі розколювали на безліч менших заборон.
24 Наприклад, закон про суботу забороняв працювати сьомого дня. Але, що те слово “працювати” містило? Ці релігійні провідники старалися дуже докладно вияснювати, що те слово “працювати” містило. Зривати колосся (так як апостоли робили одної суботи) значило те саме, що жати, отже була “праця”, яку заборонялося для суботи. (Марка 2:23—24) Одна традиція казала, що навіть зловити муху в суботу не було правильно, бо це була форма полювання. Таких подробиць не бракувало. Один закон казав, що ‘коли чоловік розідре свій одяг або спалить щось із наміром знищити його, то цим він не нарушував суботи. Але коли він нищив щось маючи намір пізніше поліпшити його (як то нищення будинка, щоб пізніше відбудувати його), то його треба було покарати’.— Єврейська Енциклопедія, 1909 р. Том 10, ст. 599; порівняйте Матвія 15:4—6; 23:16—19.
25. (а) Яка була небезпека у наставленню таких законів? (б) Що Ісус сказав про такий шлях?
25 А яка була небезпека і шкідливі наслідки, коли вони старалися так докладно викладати застосовування кожного закона? МекКлінток і Стронґ Циклопедія (анг. мові) признає правдиву загрозу, яку цей шлях релігійних провідників представив, кажучи, що вони “старалися дотримувати кожну букву закону і дуже мало довіряли розсудкові та сумлінню осіб”. (Том 9, ст. 191; курсив наш.) Те, що релігійні провідники дійсно робили, накидали своє власне сумління, погляди та особисті переваги й упередження на решта людей. Ісус порівняв таке додавання традицій до Мойсейового закону до навантажування “великих тягарів” на рамена людей і перестерігав, що таке піднесення людських традицій до Божого Слова робило його некорисне. (Мат. 15:1—9; 23:1—4) Ісус сказав тим релігійним провідникам, які осуджували його учнів за те, що вони зривали збіжжя в суботу: “Коли б знали ви, що то є: ‘Милости хочу, а не жертви’, то ви не судили б невинних”.— Мат. 12:1—7.
26. Який приклад показує, що традиційні закони перешкоджали жидам вживати своє сумління правильно? І як це впливало на їхні серця?
26 Пізніше, в синагозі, Ісус удавався до їхнього сумління у застосовуванні Божого закону. Закон нічого не сказав про догляд хворих у суботу, але жидівські традиції дозволяли такий догляд лише коли життя особи було в небезпеці. Зустрічаючи чоловіка з зів’ялою рукою і коли релігійні провідники подали йому питання чи воно було ‘законно сціляти в суботу’, Ісус запитав: “Чи знайдеться між вами людина, яка, одну мавши вівцю, не піде по неї, і не врятує її, як вона впаде в яму в суботу? А скільки ж людина вартніша за тую овечку! Тому можна чинити добро й у суботу”. Але вони не хотіли вживати свого сумління; вони мовчали. Ісус тоді розсердився, ставши “засмучений закам’янілістю їхніх сердець”, і сцілив чоловіка.— Мат. 12:9—13; Марка 3:1—5.
27. (а) Чому не є правильно хотіти, щоб хтось особисто рішав за нас у моральних справах? (б) Які питання тепер виринають над якими будемо застановлятися в наступній статті?
27 Хотіти, щоб хтось, старші або група старших у зборі, або урядова установа християнського збору виставляла закон поза те, що Біблія містить виявляє неправильне відношення. У справах де Боже Слово закликає на нас уживати наше сумління — розсудок, прозорливість, проникливість і мудрість — ми не повинні класти відповідальність на когось іншого, щоб він давав нам ‘закон’. Ми можемо мудро шукати пораду і проводу — однак, те, що буде сказано не повинно ставати правилом. Але, як ми можемо бути певні, що цей “свідок” у нас дає нам правильне свідоцтво? Як ми можемо тримати його голос сильним і чистим? Прочитайте слідуючу статтю за відповідями до цих питань.
[Ілюстрація на сторінці 164]
СУМЛІННЯ походить з співпраці інтелігентного розуму і серця, яке має моральну здібність