Ваша душа, ваш дух і майбутність

МОЖЛИВО ви коли зазнали порожнє відчуття, яке приходить коли загубиться любу особу у смерті. На таких оказіях більшість осіб не лише відчувають великий смуток, але також стаються дуже безпомічні. Воно є лише звичайно думати: Що стається з особою коли вона вмирає? Чи вона десь свідомо існує? Чи є надія, що померлі будуть знову жити? Біблія містить потішаючі відповіді до цих питань.

Сказати відкрито, смерть є протилежна життю. Засуджуючи першого чоловіка, Адама, за його добровільну неслухняність, Бог сказав: “Ти вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, і до пороху вернешся”. (1 Мойс. 3:19) Подумайте тепер: Де Адам був перед тим ніж Бог сформував його з пороху й дав йому життя? Таж він не існував. Коли Адам помер, то він вернувся до такого самого мертвого, несвідомого стану. Він не пішов ні до вогняного пекла, ні до небесних радостей, але помер — так як Бог сказав станеться з ним.— 1 Мойс. 2:17.

Біблія ясно вчить, що мертві нічого не тямлять і лежать мертвими в гробі. Зауважте, що книга Екклезіястова 9:5, 10 (АП) каже про стан мертвих: “Бо знають живі, що помруть, а померлі нічого не знають, і заплати немає вже їм, бо забута і пам’ять про них. Все, що в силі чинити рука твоя, теє роби, бо нема в шеолі (гробі), куди ти їдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрости”.

Це значить, що мертві не можуть нічого робити, ані не відчувають нічого. Вони перестали мислити так, як Біблія каже: “Не надійтесь на князів, на людського сина, бо в ньому спасіння нема: вийде дух його, і він до своєї землі повертається, того дня його задуми гинуть”.— Пс. 146:3, 4.

ЧИ ЛЮДИНА МАЄ БЕЗСМЕРТНУ ДУШУ?

А що сказати про душу? Чи вона не є частиною людини, яка виходить із її тіла в часі смерти й далі живе десь? Щоб дати добру відповідь на це питання, нам треба перше взнати що це душа.

Вас можливо буде дивувати взнати, що надхнені Писання називають тварин як і людину “душі”. Наприклад, у 4-ій книзі Мойсея 31:28 там говориться: “Одну душу [нефеш, по-єврейськи] від п’яти сотень від людини й від великої худоби, і від ослів, і від худоби дрібної”. Зауважте, що тут людей як і тварин клясується бути душами. Якщо ви маєте Біблію з примітками при краї або при долині сторінок, то ви зможете заглянути до 1 Мойсея 1:20, 30, і там зауважити, що риба, пташки й тварини є “живі душі”— примітки показують, що “душа” значить “життя” в цих віршах.— Також побачте Об’явлення 16:3, де грецьке слово психе вживається на “душа”.

Отже, що це є душа? Ану зауважмо, що Творцеве власне написане Слово каже про неї. В 1 Мойсея 2:7 ми читаємо: “І створив Господь Бог [Єгова] людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її. І стала людина живою душею”.

Просимо зауважити, що коли Бог спонукав людину дихати “людина стала живою душею”. Отже людина була душею, так само як людина, що стається лікарем є лікарем. (1 Кор. 15:45) Тому що людська душа є сама людиною, то вона не може бути якась тінява річ, що лише живе в тілі, або яка може жити окремо від особи.

У гармонії з цим фактом, Біблія ясно показує, що людська душа посідає фізичні риси. Наприклад, Біблія говорить, що душа може хотіти фізичної їжі, кажучи: “Буде жадати душа твоя їсти м’ясо”. (5 Мойс. 12:20; також побачте 3 Мойс. 17:12) Вона також каже, що душі мають кров у своїх жилах, говорячи про “кров душ убогих невинних”. (Єрем. 2:34) Так, ваша душа дійсно є ви, з усіма вашими фізичними та розумовими рисами.— Прип. 2:10.

А що сказати про вірші, які вживають слова “моя душа” або ті, що говорять про душу немов вона була в особі? Ці вірші мусять сходитися з стихами над якими ми вже застановлялися, бо Боже Слово не може перечити само собі. Отже стається ясно, що слово “душа” можна вживати в різні способи. Часами воно відноситься до самої особи як душа. Так як ми кажемо. Ми також можемо казати “моя душа” і розуміння є основно те саме. Тому то псалмоспівець писав: “Розпливає зо смутку душа моя”.— Пс. 119:28.

“Душа” також може відноситися до життя, яким ми втішаємося бувши живою душею або особою. Ми можемо казати, що хтось живе, маючи на думці, що він є жива особа. Або ми можемо казати, що він має життя яко особа. Цим самим способом, людина, згідно з Біблією, є душа; але так довго як вона є живою, можна сказати, що вона “має душу”.

Так само, коли ми кажемо, що хтось загубив своє життя, ми можемо сказати, що він загубив свою душу. Ісус сказав: “Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить?” (Мат. 16:26) Коли Рахіль мала тяжкі пологи при народженні Веніямина, її душа (або життя як душа) вийшла з неї й вона померла. (1 Мойс. 35:16—19) Вона перестала бути живою особою й сталася трупом. І коли пророк Ілля виконав чудо з мертвою дитиною, то душа (або життя як душа) тієї дитини, вернулася назад у неї і “вона ожила”. Вона вже не була трупом, а живою душею.— 1 Цар. 17:17—23.

Тому що душа є сама особа, то що стається з душею в часі смерти? Біблія дуже ясно каже, що душа може вмерти, кажучи: “Душа, що грішить,— вона помре”. (Єзек. 18:4, 20) Апостол Петро наводив із Мойсейового писання про майбутнього пророка Ісуса, кажучи: “І станеться, що кожна душа, яка не послухала б того Пророка, знищена буде з народу”.— Дії 3:23.

Тримаючись цієї основної правди, Біблія ані в одному віршу не каже, що людські або тваринні душі є безсмертні, що їх неможливо знищити, або що вони не можуть згинути. Але можна навести багато стихів, які показують, що душа може вмерти або що її можна вбити. (3 Мойс. 23:30; Як. 5:20) Навіть про самого Ісуса Христа, Біблія каже: “Він на смерть віддав душу свою”. (Іс. 53:12) Отже, ми бачимо, що людська душа є сама особа й що коли особа вмирає, то це людська душа вмирає.

Багато непорозуміння про смерть заходить із замішання, яке багато осіб мають про значення слів “душа” і “дух”. Біблія показує, що вони не є однакові, як ми зараз побачимо.

ЩО ЦЕ Є ДУХ У ЖИВИХ СОТВОРІННЯХ?

Від Йова 34:14, 15 ми довідуємося, що є дві речі, яких людина (або яке-небудь земне сотворіння) мусить мати, щоб бути й лишитися живими: а це — дух і дихання. Там ми читаємо: “Коли б Він [Бог] до Себе забрав Своє серце, Свій дух [єврейське руа] і Свій подих [єврейське, нешама] до Себе забрав, всяке тіло погинуло б вмить, а людина повернулася б на порох”. Також Біблія говорить про Бога Єгову називаючи Його “Той, що створив небеса й їх розтягнув, що землю простяг та все те, що із неї виходить, що народові на ній Він дихання дає, і духа всім тим, хто ходить по ній”.— Іс. 42:5.

Ми знаємо, що Бог сформував першу людину з “пороху земного”, себто з елементів, яких Він узяв із землі. У часі Адамового сотворіння Бог оживив більйони клітинок у його тілі, щоб воно мало в собі силу життя. Цю життєву, дієву силу представляється словом “дух” (руа). Але, щоб та сила життя далі існувала в Адамових більйонах клітинах, то їм треба було кисня, і Бог постачив цього кисня у диханні. Тому то, Бог дихання [нешама] життя вдихнув у ніздрі її”. Тоді Адамові легені почали діяти й диханням затримували силу життя в його тілесних клітинах.— 1 Мойс. 2:7, АП.

Це є подібне до декотрих новонароджених дітей. Хоч у дитині є життя при народженні, то часом вона не починає дихати зараз після народження. Лікар мусить ударити дитину, щоб спонукати її дихання, бо вона могла б померти. Так і з життям в Адамових клітинах, його треба було підтримувати диханням.

Тому що людська душа є жива особа, то дух є лише життєва сила, який тримає особу живою. Цей дух немає жодної особистості, і він не може робити нічого як особа. Дух не може думати, говорити, чути, бачити або відчувати що-небудь. У цьому відношенні, його можна порівняти до електричного струму в батерії автомобіля. Той струм може запалювати паливо, щоб мотор міг витворювати силу, світити світлами, трубити трубкою, або грати радіом. Але якщо б в автомобілі не було мотора, світел, трубки або радія, то чи сам електричний струм міг би зробити все це? Ні, бо він є лише силою, що спонукує прилади виконувати такі речі.

Цей дух або життєва сила існує в усіх живих сотворіннях, і її передається від родичів до дітей в часі зачаття. Так то Бог сказав Ноєві, що потопними водами Він “винищить кожне тіло, що в ньому дух життя”, як в тварині так й в людині.— 1 Мойс. 6:17 НС, при краї сторінки, видання 1953 року; також побачте 7:15, 22, АП, при краї сторінки.

Тому що вони всі мають таку саму життєву силу або духа, людина і тварина вмирають однаково. Тому то книга Екклезіястова 3:19, 20 каже: “Бо доля для людських синів і доля звірини — однакова доля для них: як оці помирають, так само вмирають і ті, для всіх один подих [руа] . . . Все до місця одного йде: все постало із пороху, і вернеться все знов до пороху”.

Тому що Бог є Джерелом життя, то Його Слово каже, що коли особа вмирає то “вернеться порох у землю, як був, а дух вернеться знову до Бога, що дав був його”. (Еккл. 12:7) У часі смерти ця життєва сила виходить із тілесних клітин і тіло починає розпадатися. Всі свідомі думки та вчинки гинуть. (Пс. 104:29) Але, як це дух ‘вертається до Бога, що дав був його’? Чи ця життєва сила справді лишає землю й вертається назад до Бога? Ні, але він вертається до Бога в розумінні, що надії на майбутнє життя тієї особи відтепер спочивають зовсім із Богом. Лише Бог може відновити духа, спричиняючи, щоб та особа знову жила.

Декотрі особи бояться мерців і приносять жертви заспокоювати мертвих предків. Але ми можемо знаходити потіху в знанню, що коли померлі нічого не тямлять, то вони не можуть пошкодити живим. І може бути, що хтось дуже любив якусь особу, яка померла, то одначе Боже слово показує, що відбувати релігійні церемонії на користь мертвого нічого не поможе йому, але що цим живі роблять собі лише великий кошт. (2 Сам. 12:21—23) Знання правдивого стану мертвих також хоронить нас від практики в якій пробують говорити з мертвими. Біблія перестерігає нас, що ті, які заявляють говорити з мертвими дійсно мають дотик із демонами, лукавими духами, які фальшиво вдають бути померлою особою.— 5 Мойс. 18:10—12.

ЩО ЦЕ Є ПЕКЛО?

Багато релігійних організацій вчать, що лукаві мучаться в пеклі навіки вічні. На своїй Екуменічній Раді, кілька років тому назад, Римо-Католицька Церква наново потвердила віру в дійсність пекла, що воно є місцем вічної кари. Але чи Боже Слово вчить цю науку? Ви можливо знаєте, що ваша церква вчить про “пекло”, але чи ви коли заглянули до Писання довідатися, що воно вчить? Що це є пекло так як Біблія вчить?

В Єврейському Писанню Біблійне слово “пекло” переводиться з єврейського слова шеол. Це слово вживається 65 разів. Переклад Біблії Короля Якова, одначе, переводить шеол 31 разів словом “пекло”, 31 разів словом “гріб”, а три рази словом “яма”. Католицький Дуя переклад Біблії переводить слово “шеол” 63 рази словом “пекло”, раз словом “яма” і раз словом “смерть”. У Християнських Грецьких Писаннях слово “пекло” деколи переводиться з грецького слова гадес. Обидва переклади, Короля Якова й Католицький Дуя, переводять гадес словом “пекло” в усіх десятьох місцях.

Чи пекло є гаряче місце? Чи шеол і гадес відносяться до якогось місця в якому лукаві переносять муки після смерти? Ясно є, що вони не відносяться до такого місця, бо ми вже взнали, що мертві нічого не тямлять, отже не можуть терпіти нічого. Біблія не перечить сама собі про стан мертвих у пеклі. Біблія доказує це коли вона каже, що Ісус був у пеклі. (Дії 2:31, АП, Дя) Коли апостол Петро промовив ці слова у день свята П’ятидесятниці, то він мав на думці, що Ісус був у гробі, а не в якомусь місці вогненної муки. (1 Кор. 15:3, 4) Цими словами апостол тут наводив із Псалми 16:10 [15:10, Дя]. Тут уживалося єврейське слово шеол, а в Діях 2:31, це слово перевели з грецького слова гадес. Це показує, що шеол і гадес відносяться до однакового місця. Біблійне “пекло” це є гріб людства.

За дальшим доказом застановіться над тим, що сталося з пророком Йоною коли його проковтнула велика риба. Біблія каже: “І молився Йона до ГОСПОДА, БОГА свого, з утроби тієї риби, та й казав: ‘Я кликав із нещастя свого до ГОСПОДА, і відповідь дав Він мені, із нутра пекла кричав я, і почув Ти мій голос”. (Йони 2:2, 3, УП) А де був Йона? Чи він був у якомусь вогненному місці? Ні. Йона був в утробі риби, яка могла б статися його гробом, якщо б Бог не визволив його. Тому то при краї сторінки примітка в Перекладі Короля Якова вживає слово “гріб” замість слово “пекло”.

Також подумайте про праведного чоловіка Якова. Коли він сумував за своїм сином Йосипом, він сказав: “У жалобі зійду я до сина мого до пекла [шеол: гріб, УП]”. (1 Мойс. 37:35, Дя) Подумайте тепер: Чи Яків вірив, що його добрий син Йосип був в якомусь вогняному місці, і чи він сам хотів піти до нього? Ясно є, що він лише вірив, що його син був мертвий і був у гробі, й в його сумному стані сам Яків хотів померти.

Йов праведний слуга Бога, який також терпів багато, молився до Бога: “О, якби Ти в пеклі [шеол; гріб, УП] мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки минеться Твій гнів, коли б час Ти призначив мені, та й про мене згадав”. (Йова 14:13, Дя) О, як нерозсудливо думати, що Йов шукав охорони в пеклі, якщо б воно було гаряче місце! Ясно є, що це “пекло” є лише звичайний гріб, і Йов хотів піти туди, щоб покінчити свої муки. Добрі люди як і злі йдуть до Біблійного “пекла”, звичайного гроба всього людства.

ЗАМОЖНИЙ ЧОЛОВІК І ЛАЗАР

Але в Біблії є одно місце де слово гадес спричинило декотрих вірити, що Біблійне пекло є місцем фізичної муки. А це коли Ісус говорив про заможного чоловіка й Лазаря, кажучи, що заможний чоловік помер і переносив муки в гадесі. (Луки 16:22—31) А чому тут гадес уживається з таким іншим розумінням від інших місць? Тому що Ісус тут говорив притчу або прообраз, а не про буквальний гадес або гріб.— Мат. 13:34.

Ану подумайте: Чи воно розсудливо або по-біблійному вірити, що людина буде терпіти муки лише тому, що вона є заможна, носить добрий одяг і має багато їди? Чи воно по-біблійному вірити, що хтось може дістати благословенне небесне життя лише тому, що він є жебраком? Також подумайте: Чи голос з “пекла” можна чути на небі, щоб проводити розмову? Також, якщо б заможний чоловік був у буквальному палаючому озері, то як міг Авраам післати Лазаря прохолодити його язик і це лише одною краплею води на кінчику свого пальця? Але, що Ісус тут зоображав?

У цій притчі заможний чоловік представляв клясу релігійних провідників, які відкинули й пізніше вбили Ісуса. Лазар представляв звичайних людей, які прийняли Божого Сина. Біблія показує, що смерть можна вживати за символ, представляти велику зміну в нашому житті або шляху. (Порівняйте Римлян 6:2, 11—13; 7:4—6) Смерть, або зміна в попередньому стані, прийшла коли Ісус духовно нагодував Лазар-клясу, і нарешті в свято П’ятидесятниці вони прийшли в ласку більшого Авраама, Бога Єгови. В той час, фальшиві релігійні провідники “померли” щодо Божої ласки. Бувши відкинені вони терпіли муки коли Христові послідовники виявляли їхні лукаві діла після свята П’ятидесятниці. (Дії 7:51—57) Отже ця притча не вчить, що декотрі мертві особи мучаться в буквальному вогняному пеклі.

ГІЄННА Й ЧИСТИЛИЩЕ

Але дехто може противитися і казати, що Біблія дійсно говорить про “вогонь у пеклі”. (Мат. 5:22, УП, Дя) Правда, декотрі переклади вживають цей вислів, але в таких випадках первісне грецьке слово, яке тут уживається на “пекло” є гієнна, а не гадес. “Гієнна” знаходиться дванадцять разів у Християнських Грецьких Писаннях і відноситься до долини Гінном поза мурами Єрусалиму. Коли Ісус був на землі цю долину вживали за велику сміттєпальню де вогні ніколи не вгасали додаванням сірки спалювати сміття. Smith’s Dictionary of the Bible, 1-ий Том, пояснює: “Вона сталася звичайною міською сміттєпальнею, де кидали трупи кримінальників і кістяки тварин, і всякий інший бруд”.

Отже коли Ісус сказав, що декотрі особи будуть вкинені в гієнну за свої погані вчинки, то що це значило? Це не значило, що вони будуть навіки мучені. Ісус ужив ту долину (гієнну) вогню й сірки за символ вічного знищення. Це був спосіб, яким Ісусові слухачі за першого століття розуміли його. “Озеро вогняне” про яке згадується в Об’явленні, має подібне значення, не свідомі муки, але “друга смерть”, вічна смерть або знищення. Воно стається ясно, що це “озеро” є символом, тому що смерть і пекло (гадес) є вкинені в нього. Таких речей неможливо спалити, але їх можна знищити.— Об. 20:14; 21:8.

Але що сказати про чистилище? Кажуть, що це є місце в якому людські душі є свідомі й де вони переходять вогняне очищення після смерти. Оскільки Біблія ясно показує, що померлі нічого не тямлять, то як Бог може мучити когось у такому місці? (Пс. 146:4 [145:4, Дя]) Дійсно, ні слово “чистилище”, ні думка про нього не знаходиться в Біблії.

ЧИ ПОМЕРЛІ БУДУТЬ ЗНОВУ ЖИТИ?

Біблійна наука про правдивий стан мертвих відбирає багато непотрібного страху та журби про мертвих. Знати, що такі не страждають поможе нам більше оціняти Божу любов, і Його правосуддя. Однак, дехто можливо далі схоче знати: Якщо людина вмирає й лише йде в гріб, то яка є надія для мертвих. Біблія показує, що вони мають чудову надію, а це надію знову жити.

У часі своєї земної служби Ісус Христос показав свою силу над смертю й дійсно привертав мертвих осіб назад до тілесного життя. (Луки 7:11—16; Ів. 11:39—44) Цим чином Ісус постачив прообраз того, що він зробить на багато більшу міру в Божому новому ладі. Ця потішаюча надія є, що в той час пекло, загальний гріб людства, буде випорожнене з несвідомих мертвих. (Об. 20:13) Декотрі воскреснуть до небесної слави як духовні сотворіння, навіть так як Ісус Христос воскрес духовно. (Рим. 6:5) Одначе, більшість людства будуть привернені назад до життя в відновленому земному раю.— Дії 24:15; Луки 23:43.

У Божому новому ладі воскреслі померлі, якщо будуть виконувати Божі праведні закони, вже ніколи більше не будуть вмирати. (Іс. 25:8) Певно, що ця гарна провізія на благословенство людства є причиною для нас набирати більшого знання про Єгову та Його Сина, Ісуса Христа. Роблячи так може довести до вічного життя й благословенства.