Слуги кормлять стадо

“Пасіте стадо Боже.”— 1 Пет. 5:2.

1. Як Єгова є Великим Пастиром над своїми людьми?

ЄГОВА — Великий Пастир усіх своїх людей. Ніхто не є більший від Нього у виразі любови й мудрости, в уживанню справедливости і сили взглядом Його людей. Він є вірніший і справедливший у відношенню до свого стада, чим який інший людський пастир, більше ніжний і чутливий до своїх дітей, чим який інший пастир у цім світі, сильніший і більше строгий в обороні своїх людей, чим який інший сторож природних овець. Усякого часу Єгова охороняє тих, що посвятилися Йому, від лютих і звірських ворогів, і рівночасно Він старається про урожайні пасовиська як духовий покарм для них і провадить їх біля життям-текучої струї з відсвіжаючими водами, які безнастанно пливуть з Його Слова правди. Справді Єгова є Великий Пастир!

2. У призначенню кого Він указує на себе, як на висшого пастиря?

² Тож це недивниця, що цей Верховний Пастир уживає метод вищих і цілком відмінних від тих, що їх уживають інші пастирі, в Його управі, опіці й догляді за потребами Його множественного стада. Замість взяти наємників такий як папа, кардинали, архиепископи й епископи, і дати їм високу позицію з високозвучними титулами й поставити їх правити стадом, то Всемогучий Бог підносить з між свого власного стада певних одиниць, яких Він назначує бути слугами або “невільниками”, щоб вони дозирали за потребами їх братів згідно з Його розпорядком. Будучи вірними до їх припоручень як слуг, ті пастирі ніколи не стараються звернути стадо в один бік, на манівці, або використати стадо для своєї користи, але вони провадять Господні вівці дорогою, що її призначив Бог. Отже це Бог Єгова бере відповідальність і приймає повне признання й славу за той добробут в якому Його люди знайшлися тепер. Що такий є порядок Господа Бога в доставленню потреб для Його Теократичної орґанізації, то це ми побачимо із студії Писань.

3. Як Він показав себе пастиром через Мойсея і Давида?

³ В старинних часах це був Великий Пастир Єгова, що провадив своїх людей Ізраїля, разом з мішаною товпою, з Египту через пустиню синайського півострова у ворожий край тепер знаний як Палестина, і це Він зробив рукою своїх вірних слуг, Мойсея й Арона. “Ти провадив народ твій як стадо, рукою Мойсея і Аарона.” (Пс. 77:20) Це був Єгова, що “велів народові свому, як вівці, пускатись в дорогу, і вів їх, як стадо, в пустині.” (Пс. 78:52) Коли вони відпали і знайшлися в клопоті, то це до їх Великого Пастиря Єгови вони квилили, кажучи: “Пастирю Ізраїля, послухай! Ти, що ведеш Йосифа, як стадо, що сидиш між херувимами явись у сяєві!” (Пс. 80:1) З бігом часу Бог покликав Давида з між його братів і поставив його доглядати потреб стада ізраїльського. “І сказав Єгова до (Давида): Ти будеш пастухом моїх людей Ізраїля, і князювати меш над Ізраїлем.” (2 Сам. 5:2; 1 Паралип. 11:2, Ам. Стан. Вер.) Давид же був покірним чоловіком, по серцю Божому, і хоч він сидів на “престолі Єгови”, то він ніколи не забував, що він був тільки слугою Великого Пастиря. (1 Сам. 13:14; Діян. 13:22; 1 Паралип. 29:23, Ам. Стан. Вер.) Давид розумів, що це в дійсности Бог старався о потрібну поживу, опіку і керовництво на правий шлях для своїх вибраних людей, і тому він співав: “Єгова пастир мій, не мати му недостатку. Дав мені оселю серед лугів зелених, він веде мене до тихих потоків. Він справляє душу мою; він веде мене по праведній дорозі задля імени свого. Хоч би я ходив по долині тіни смертної, то не боюся жадного лиха, ти бо єси зо мною; твоя палиця і підпора дає мені духа:”— Пс. 23:1—4, Ам. Стан. Вер.

4. Як слуги знають про Божий спосіб опіки над Його вівцями?

⁴ “Стадо Боже” сьогодні, як і в минувшині, не є чотироногі, з вовною, звірята німі, але Писання кажуть, що це люди, чоловіки і жінки доброї волі, народ Господень. “І що ви, люди, вівці мої, вівці пасовища мого, а я — Бог ваш, говорить Єгова Бог.” (Езек. 34:31, Ам. Стан. Вер.) Більшість читачів цього журналу, будучи смирними і готові вчитися, і маючи ніжне, подібне-до-вівці успособлення, показують їх готовість іти за Великим Пастиром Єговою,— вони є тепер зібрані разом у Господню кошару. “Знайте, що Єгова — Бог: Він, не ми, сотворив нас; ми народ його, і вівці його пасовища.” (Пс. 100:3, Ам. Стан. Вер.) Отже це важне для всього такого стада знати й розуміти Божі методи як Він дбає о потреби своїх людей. Вони повинні оціняти це, що Він призначив слуг для кормлення, помочи і потіхи їх в цих новочасних часах. Це також добре для таких слуг розуміти й оціняти великі відповідальности й завдання поставлені на них Господом. Вони не можуть занедбувати таких завдань. Вони не можуть надуживати таких привилеїв. Вони мусять вірно доглядати й дбати про такі Богом надані завдання на честь і славу Великого Пастиря і на благословення Його стада.

ГОЛОВНИЙ СЛУГА Й ПАСТИР

5. Хто є Головним і Добрим Пастиром? Чому нам уповати на Нього?

⁵ Ось Ісус Христос якого Бог призначив бути Головним Пастиром і Добрим Пастиром над Його стадом! (1 Пет. 5:4; Йоана 10:14) Погляньте на “Ісуса, починателя і звершителя віри, котрий замість радости, яка була перед Ним, витерпів хрест, не дбаючи про сором, і сів по правиці престола Божого. Подумайте про Того, хто витерпів од грішників такий перекір проти себе, щоб не внивали, ослабши в душах ваших.” (Жид. 12:2, 3) Так, погляньте на цього Сина Божого, як на звершений приклад, якого піднесено з між Його братів бути слугою над стадом. (Діян. 3:22) Вірно Він переносив всякого рода переслідування й трудности, підчас коли Він знаходив і доглядав загублені вівці. Сором і зневаги стягнув на Нього цей світ, себто, позатипічні Египтяни, які ненавиділи й зневажали Його за те, що Він був Начальник Пастир, Син великого Пастиря — Отця; Він не став ані не збочив від свого завдання. “Чабанами ж бо гидотують Египтяни,” як в типі так і в позатипі; але через це Ісус не змінив свого завдання, як Божий найважніший слуга й пастир.— 1 Мойсея 46:34.

6. Через які три особливші особі Він був представлений?

⁶ Пророцтво написане століття перед тим нім Ісус народився, показує, що Йому судилось бути Начальним Пастиром Єгови, отже Він рішивсь сповнити таку ролю. Мойсей, пастир над тілесним Ізраїлем, був типом на Ісуса Христа, Більшого Давида, в якому пророцтво Езекиїла знаходить сповнення: “І буде слуга мій Давид царем над ними, й пастирем усіх їх.” (Езек. 37:24; Луки 1:32, 33) Про Христа Пастиря пророцтво також говорить як про Великого Кира, якого Ісаїя предсказав: “От що говорить Єгова. . . Кир, він мій пастир, він вволить волю мою.”— Іса. 44:24, 28, А. С. В.

7. Як Ісус на землі указав Боже співчуття до овець?

⁷ Отже ми знаходимо Ісуса, “великого Пастиря овець”, що Він указує ту саму любов і посвяту і ніжне співчуття до Господніх овець, яку указав і Його Отець. (Жид. 13:20) Невпинно помазаний Ісус служив у потребах своїх братів, що є стадо Боже. Невтомно Він шукав за заблудшими й голодними вівцями, і, знайшовши їх, Він кормив їх відповідним покармом для їх здоровля й добра. “І ходив Ісус по всіх городах і селах, навчаючи по школах їх, і проповідуючи євангелию, царства, й сціляючи всяку болість і всяку неміч між людьми. Поглянувши ж на людей, жалкував над ними, що були потомлені й розпорошені, як вівці без пастиря.” (Мат. 9:35, 36) Добрий Пастир не занедбав великої товпи людей, що була голодна й прагнуща хліба життя й води правди. Він можливо був утомлений і вичерпаний від далекої подорожи, ходячи по містах й селах, і від своєї вичерпуючої роботи навчання й проповідування й сцілення слабих і недужих, а однак Він не поминув тієї товпи і не полишив її без пастиря аж пізніше. Коли Він бачив, що вони були вівцями заблудшими, то писання кажуть, що “почав навчати їх багато”, указуючи їм на правий шлях, що провадить до життя вічного. (Марка 6:34) Безсумніву, що многі з тієї товпи дали свою увагу, і навернувшись із свого блукання, вони наслідували Доброго Пастиря, віддавши хвалу Великому Пастирю, Єгові. Всі христіяни, апостол Петро каже нам, були одного часу в подібнім безнадійнім стані. “Були ж бо ви, як вівці блукаючі; тільки ж вернулись нині до Пастиря і Владики душ ваших.”— 1 Пет. 2:25, Ам. Стан. Вер.

8. Які кроки Він узяв, щоб статися і доказати себе, як пастир?

⁸ Ставшись Начальником Слугою Єгови, Ісусу треба було відложити свою бувшу небесну славу, якою Він тішився як Льоґос, взяти вид слуги, і впокоритися, щоб виконати роботу яку звичайно виконують невільники. Ісус посвятився чинити, та не свою волю, але волю Його небесного Отця; отже, якщо це була воля й намір Єгови, щоб Його олюблений Син стався слугою або невільником ради Його братів, то хто мав право знаходити хибу або бунтуватися або нарікати проти цього призначення? Замість нарікати і робити діло напів сердечно, то Ісус ревно й енерґічно працював, як покірний невільник між стадом Божим. Його їжа й сила знаходились у виконанню волі Його небесного Отця, без ріжниці яку особисту невигоду або трудність Він стягнув на себе. (Йоана 4:34; 6:38) У цім Він ставсь достойним прикладом для всіх слуг Божих для наслідування. Нехай ті, що бажають бути слугами Всевишнього Бога, мають той самий умовий напрям і йдуть тим самим шляхом покори — так бо радить апостол Павло. “Так бо нехай думається у вас, як і в Христі Ісусі, котрий, бувши в образі Божому, не вважав хижацтвом бути рівним Богу; тільки ж умалив себе, принявши вид слуги, бувши в подобиї чоловічому, і здававшись видом, яко чоловік, принизив себе, бувши слухняним аж до смерти, смерти ж хрестної.”— Филип. 2:5—8, Ам. Перек.

9. По своїм відході, про що Він постарався для свого стада?

⁹ Як Мойсей був “вірен у всьому домі Його, яко слуга,” так і Більший Мойсей, Ісус Христос. (Жид. 3:5) І як “Мойсей промовив до Єгови, кажучи: Господи, Єгово, Боже духів всякого тіла, постав над громадою чоловіка, щоб виходив і ввіходив перед ними, і щоб виводив їх і вводив їх, щоб не була громада Єгови, як стара, що нема в неї пастуха”, так і Христос дбав безнастанно про добро христіянських зборів по Його відході. (4 Мойс. 27:15—17, Ам. Стан. Вер.) Ісус знав, що коли Його коротка місія на землі скінчиться, то збір овець, яких Він полишить, буде потребувати пастиря й опіки. Дальше, цей факт, що Христос був назначений бути Начальником Пастиром само собою робить натяк, що це була воля й намір Божий, щоб і інші пастирі були спільними і служили під Христом. Для цих причин Христос дав своїм апостолам й ученикам спеціяльні усні інструкції як і практичні приклади, як вони мали поводитися як слуги й пастирі стада. “Слухайте моїх слів і наслідуйте мій приклад,” — оттака була суть змісту Його інструкції.

10. Яке правило Добрий Пастир положив для своїх співслуг?

¹⁰ Одного разу Ісус покликав своїх учеників разом і сказав до них: “Ви знаєте, що котрі, здається, князюють над поганами, панують над ними, й великі їх управляють ними. Не так же буде в вас; ні, хто хоче статися великим між вами, нехай буде слугою вам; і хто хоче між вами статися першим, нехай буде усім рабом. Бо й Син чоловічий не прийшов, щоб служено Йому, а служити й дати душу свою викуп за многих.” Марка 10:42—45, Ам. Перек.) І знов зазначуючи ту саму річ в кількох словах, написано є: “І сівши, признав дванайцятьох, і сказав їм: Коли хто хоче першим бути, нехай буде з усіх останнім і всім слугою.” (Марка 9:35; Мат. 23:11) Ті з між стада Божого, що особливше пошановані більшими привилеями служби, повинні бути слугами й рабами для інших, служачи і помагаючи братам у всякий можливий спосіб. “Згадайте слово, що я сказав вам: Не більший слуга пана свого.” (Йоана 15:20) Якщо Господь Ісус Христос, як слуга і пастир Божий тратив час на кормлення стада свого Отця, служачи їм, потішаючи їх, і у всякий можливий спосіб помагаючи їм, то й не менше можна сподіватися від слуг Христових. “Коли який чоловік служить мені, то нехай ступає за моїм прикладом,” — таке правило положив цей Добрий Пастир.— Йоана 12:26.

11. Яке відкриття Він зробив при останній пасці? Чому?

¹¹ Ісусове служення борзо приходило до закінчення. Лишилося тільки кілька годин нім Він мав бути зраджений і повішений на проклятому дереві тортур. Він мусів зробити натиск на умах Його учеників в найсильніший спосіб про властиву позицію слуг у зборі. Отже Він устав від стола при якому Він святкував останну пасху, і, відложивши свою верхню одіж, узяв ручник і посудину з водою і почав мити ноги своїм братам. Скінчивши це, начальник Пастир сказав: “Ви звете мене Учителем і Господом, і добре кажете, це бо я. Коли ж я помив вам ноги, Господь і Учитель, то й ви повинні один одному обмивати ноги. Приклад бо дав вам, і як я зробив вам, і ви робіть. Істино, істино кажу вам: Не єсть слуга більший пана свого, ані посланець більший пославшого його. Коли це знаєте, то блаженні ви, коли робити мете це.”— Йоана 13:12—17, Ам. Перек.

“ПАСИ ВІВЦІ МОЇ”

12. Коли і як Його вівці були розкинуті й наново зібрані?

¹² Ось так через більше ніж три роки Начальник Пастир показав дорогу прикладів як і через установлення заповідей, як слуги в Теократичнім порядку повинні дбати про потреби своїх братів. Його період служення у тілі між Господніми вівцями прийшов до кінця. Прийшов час, щоб поразити й вбити пастиря у сповнення пророцтва Захарії, і, як наслідок, це був час для хвилевого розкинення овець, що Він і предсказав. (Захар. 13:7; Мат. 26:31; Марка 14:27) Що розкинення тих, що йшли за цим пастиром, мало бути тільки хвилеве, то це показано подіями, які сталися по воскресенню Христа. В кількох случаях Христос явився тим особливше вибраним слугам, апостолам, щоб скріпити їх для роботи збирання розкинутих овець.

13. Як Ісус підкреслив з Петром потребу кормити стадо?

¹³ Це сталося одного разу в ранці, в часі снідання, що Ісус запитав Петра чи він дійсно любить Його. У відповідь на те питання, Петро сказав: “Так, Господи; Ти знаєш, що я люблю Тебе.” На це Ісус сказав: “Паси ягнята мої.” І знов Ісус сказав удруге: “Симоне, Йонин, чи любиш мене.?” Цей раз Симонів Петро відповів з більшим натиском, виразьною мовою: “Так, Господи, Ти знаєш, що я люблю Тебе.” На цю другу відповідь Ісус сказав: “Паси вівці мої.” І знов, третий раз, Ісус запитав: “Симоне Йонин, чи любиш мене?” Але тепер Петро занепокоївся й змішався, що Господь повторював питання про його посвяту й любов. В його власнім умі не було сумніву про цю справу; отже сказано, що “засмутився Петро, що сказав йому втретє Чи любиш мене?” Отже з великою щиростю й з найбільшим натиском, Петро заявив: “Господи, Ти все знаєш; Ти знаєш, що люблю Тебе.” Безсумніву, що Петрова щирість була так видимо показана, що він був певний, що Христос міг “бачити”, що він любив Його, одначе Господь тільки повторив свою інструкцію: “Паси вівці мої!” (Йоана 21:15—18) Що Ісус дійсно робив, то робив натиск через повторення потреби для Петра, і також для інших, що мали статися також слугами стада, щоб вони кормили вівці, якщо вони мали дійсно доказати, що вони любили Начальника Пастиря Ісуса Христа і Великого Пастиря Єгову.

14. Хто особливше мусить проповідувати і кормити вівці? По чийому прикладу?

¹⁴ Петро і інші апостоли знали, що Ісус розумів, коли Він сказав, щоб вони пасли Господні вівці, бо коли Добрий Пастир був іще на землі, Він вислав їх від міста до міста з інструкцією, “ідіть до загублених овечок дому Ізрайлевого; а ходячи проповідуйте, кажучи: Царство небесне наближилося.” (Мат. 10:1—16) Писання показують, що Він вислав сімдесять дозрілих і вірних учеників, щоб вони займилися пастирською роботою. (Луки 10:1—17) Це правда, що поручення проповідувати цю євангелию царства паде на кожного одного з Божих людей, а зокрема це відноситься до тих, що їх Господь вибрав як слугів у своїй Теократичній орґанізації. Що воно є так, то це показано тим, що сталося по Пятидесятниці. Там на тій оказії скількість Господньої сили і святого духа була виллята на всіх присутних, братів і на сестер, старих і молодих, на слуги і служниць. Одначе, апостоли, як назначені слуги, були особливше ревні в доказуванню їх любови до Бога і Його царства. Вони пішли до крайности, щоб знайти й покормити Господніх овець. Як і Петро, Яків, Йоан, Юда і Павло згадують у початках своїх листів, що вони оціняли факти що будучи пастирями над стадом, вони були слугами Господніми. (2 Пет. 1:1; Якова 1:1; Одкр. 1:1; Юди 1; Филипян 1:1; Тита 1:1) В цій позиції Петро поставив Христа як свій взірець і приклад, і він напоминав своїх співслуг робити так само. Павло зробив так само, заявивши: “Будьте послідувателями моїми, яко ж і я Христів.”— 1 Пет. 2:21; 1 Кор. 11:1; 1 Солун. 1:6.

15. Чи бути слугою стада є легка справа? Як Павло пояснив це?

¹⁵ Павло пише, що бути апостолом і слугою стада — це не є легка задача. Підчас коли його більша відповідальність і привилей в службі дали Павлові велику радість і задоволення, то вони також принесли йому більшу печаль і невигоду для тіла, як це він і пише: “Та я думаю, що Бог нас, апостолів, яко останніх поставив, мов на смерть призначених; бо видовищем зробились ми світові, і ангелам, і людям. Ми дурні задля Христа, ви ж мудрі в Христі; ми немічні, ви ж кріпкі; ви славні, ми ж безчесні. Ще ж і до цієї години голодуємо й жаждуємо, й наготієм і биті в лице, і тиняємося, і трудимось, працюючи своїми руками; нас лають, а ми благословляємо; нас гонять, ми терпимо; нас хулять, ми молимося; мов сьміття світу сталися ми, ометиця всім аж досі.” (1 Кор. 4:9—13) Справді Павло перетерпів багато, коли він виконував своє завдання, як вірний слуга стада; та не в його власній силі, але він переніс це з Божої ласки й помочи, як про це він писав іншим разом: “Господь же став передо мною і окрепив мене, щоб проповідане від мене знане було, і щоб почули всі погани; а збавивсь я з пащи левиної.”— 2 Тим. 4:17.

РЕЛІГІЙНІ НАЄМКИКИ ПЕРЕБРАЛИ СТАДО

16, 17. Коли ложні пастирі увійшли, і як вони поводилися?

¹⁶ Вірно апостоли, як слуги, працювали на полю, шукаючи за загубленими вівцями і кормили їх, коли знайшли, боролись за стадо проти всякого відступництва, проти непорядних людей і тих хижаків, що старались зробити розкол між братами. Під такою Теократичною орґанізацією стадо розвивалося й його члени збільшалися, і багато овець зібрано разом із щуплих та пустих пасовиськ поганства на урожайні пасовиська правдивого Христіянства. Але коли апостоли забралися зі сцени, то не задовго негідні люди настановили себе за провідників або визначних в отарі. Будучи цілком недбалі щодо завдань, які вони повинні були виконувати як слуги, і будучи лінивими і байдужними щодо потреб стада, вони не тільки відмовилися вийти геть і шукати за загубленою вівцею, але й відмовилися кормити і опікуватися тими, що вже були зібрані. Вони називали себе пастухами, але коли вовки увійшли, щоб нищити й роздерти стадо, тоді ці ошуканці втікали й і не схотіли боротися за стадо. Остаточно острий осуд Єгови упав на них.

¹⁷ Сумний стан це був, як це й апостол Павло перестеріг, що так станеться, коли призначені слуги стануться невірними до їх призначених становищ. “Тим достерегайте себе і все стадо, в котрому вас дух святий настановив єпископами, щоб пасти церкву Божу, котру придбав кровю своєю. Я бо знаю це, що після виходу мого прийдуть вовки хижі між вас, що не пощадять стада. І з вас самих устануть люди, говорячи розворотне, щоб потягти учеників за собою. Тим пильнуйте.” (Діян. 20:27—31, Ам. Стан. Вер.) Навіть за часу Юди то деякі закралися між стадо і “живляться з вами без страху”. (Юди 12) Розворотними та відступними людьми вони були. Бажаючи одобрення й похвал від людей, і бажаючи овець для себе, вони напали на кошару Доброго Пастиря й потягнули учеників у свої власні реліґійні кватири. “Це — пси, все голодуючі, наситу не знають; це — пастирі безглузді: всі позирають лиш на свою дорогу; кожний до останнього дбає про свою лиш користь.” (Іса. 56:11) Як пастирі без розуміння, вони стрижуть вовну з овець зимовою порою. Як зажерливі пси, які ніколи не знають наситу, вони безнастанно кормляться коштом овець.

18. Як вони вивисшили себе? В яких реліґійних системах?

¹⁸ На важну хоч покірну позицію, яку занимав слуга або раб в Господньому зборі, гляділи з погордою й наругою ті надуті та горді одиниці, що зухвально взялись чабанувати над вівцями. Будучи гордими й надутими, вони відопхнули привилей слугами, установили себе як духовенство (котрої то кляси ні Христос ані апостоли не установили), і тоді присвоїли собі облесні титули, такі як епископ, архиепископ, метрополит, папа, вселенський понтифікат, і т. п. (Мат. 23:5—11) Насильно й жорстоко вони управляли своїм стадом. Такий був стан річей в часі Константина Великого, коли то він положив основи католицької церкви в четвертому століттю по Хр., і через цілі століття від тоді; многі секти і вірування в Христіянстві затримували людей уподоблених до овець в своїх парохіяльних кошарах, де вони бували пльондровані, використані, обскубані й пожерті для приємности й зиську ложних пастирів. “Мов заблукані вівці, був мій нарід,” каже Єгова устами пророка Еремії, “пастирі позводили їх з дороги, порозганяли їх по горах; вони ж блукали з гори на горб, забувши свою кошару. Всі, що їх стрічали, жерли їх, а вороги їх мовляли: Ми невинні, бо це вони согрішили перед Єговою.”— Ерем. 50:6, 7, Ам. Стан. Вер.

19, 20. Що Єгова зробить для овець і для ложних пастирів?

¹⁹ Вони можливо не думають так, але Великий Пастир Єгова винує тих ложних пастирів за те, що вони провадили їх стадо на манівці, і Його жаркий гнів і строга лють є запалені проти всіх таких, коли Він каже: “На пастирів гнівом я палаю, і козлів тих (провідників) я покараю; бо навідається Єгова сил до свого стада.” (Захар. 10:3, Ам. Стан. Вер.) Так, давно тому Єгова обіцяв, що у своїм часі Він відвідає своє розкинуте стадо овець і по справедливості покарає ложних пастирів.

²⁰ Єгова, Великий Пастир, рукою свого Начальника Пастира, Більшого Давида, має повну змогу відділити овець від гнобителів з родами. Отже, коли Він прийшов визволити своє стадо із сили лукавих пастирів, Він також відлучив їх від рогатих гнобителів, які колять і копають недужих і знеможених і які топчуть своїми ногами вість Царства й закаламучують чисту воду правди. Визволяючи своїх овець від усіх тих злиднів, Єгова ставить їх на добрім пасовиську на верховинах Царства Його гори.— Езек. 34.

ПОНОВНЕ ЗІБРАННЯ РОЗКИНУТОГО СТАДА

21. Як Езекиїлове пророцтво про “одного пастиря” справдилося?

²¹ Ці факти, що перейшли в цім “хмарнім та темнім дню” цього двацятого століття показують поза всякий сумнів, що цілковите сповнення Езекиїлового пророцтва взяло місце в нашім часі. Єгова зібрав “останка” з своїх людей із далеких країв Христіянства, по яких вони були розкинуті. Над ними Бог поставив “мого слугу” Ісуса Христа, Більшого Давида, і цей “один пастир, кормить їх. Через якийсь час перед 1918 р., приготовлялась Господня дорога і тоді негайно Господь прийшов до свого храму, щоб там взяти обрахунок зо своїми слугами, нагородивши вірних і покаравши невірних. Про це описує нам Ісус у своїм великім пророцтві про “кінець світа” в Маттея 24:42—51. Як Це Малахія предсказав, це буде час огняного суду, що буде тривати через якийсь час, покіль всі лукаві слуги будуть викинуті й вичищені з між Господнього останка.— Малахія 3:1—3.

22. Як від 1918 р., Теократична орґанізація була привернена?

²² Зібрання разом останка, післання лиха їх гнобителів, установлення Начальника Пастиря як Царя, і відбудування Теократичної орґанізації, яка існувала за апостолових часів, все це було також предсказано іншими пророками — Еремією. (Ерем. 23:1—8) З Ісусом Христом, як Пастиром Царем в силі від поновного зібрання останка по 1918 р., події переходили скорим ходом до установлення між ними Теократичної орґанізації, що є подібна до тієї, що існувала 1,900 літ тому. Це значить, що всі признають факт, що Єгова є Великий Пастир над усіма; що Ісус Христос, окоронований і царюючий Цар небесного Теократичного уряду, є Начальник Пастир Єгови; що тут на землі “вірний і розумний слуга” орґанізація дістала власть над усіма справами Царства; і що в такій Теократичній орґанізації назначено дозрілих і вірних братів, як слуг, доглядати, служити і опікуватися потребами Господніх овець.

23, 24. Як ми пояснюємо велику громаду сьогодні? Хто кормить їх?

²³ Зпершу стадо, яке наслідувало Ісуса Христа, було мале числом, тільки “маленьке стадо”, і коли робота поновного зібрання почалась по приході Господа до храму в 1918 р., тоді був тільки малий останок з того маленького стада, що лишилося ще на землі. (Луки 12:32) Одначе сьогодні є вже велике й могутнє стадо овець, із смирних і покірних людей, що йдуть за Добрим Пастиром, як це Ісус сказав, що так буде. “І інші вівці маю що не сієї кошари (не з малого стада); і тих я мушу привести, й голос мій почують, і буде одно стадо, й один пастир.” (Йоана 10:16) Приповість про “вівці й козли” відкриває, що Ісус Христос почне збирати і “приводити” тих “інших овець” зараз по окоронованню Його як Царя в 1914 р., і по Його приході до храму чинити суд в 1918 р. “Якже прийде Син чоловічий у славі своїй, і всі святі ангели з ним, тоді сяде він на престолі слави своєї; і зберуться перед него всі народи; й відлучить він їх одних од других, як пастух одлучує овець од козлів.”— Мат. 25:31, 34.

²⁴ В такій роботі відлучення, яка тепер відбувається між народами, ті “інші вівці” кляса є поставлені по правиці Царя Його ласки. Видіння Одкриття дане Йоанові описує тих “інших овець” як “велику громаду” з людей доброї волі, що були зібрані разом в цих роках і тепер вони радісно співають: “Спасення Богу нашому, сидячому на престолі, і Агнцеві.” Ніколи вони вже не будуть голодувати або жаждувати, “Агнець бо, що на середині престола, пасти ме їх, і водити ме їх до живих жерел вод.” (Одкр. 7:9—17) Деякі вівці були в цій одній орґанізації стада Господнього через двацять або трицять літ, інші значно коротший час, а ще інші, як новонароджені ягнята, тепер студіюють цю Вартову Башту журнал перший раз. Але всіх разом, Єгова і Ісус Христос кормлять тих “овець”, будь молоді чи старі. “Ось йде Господь Єгова в потузі, . . . Як Пастир, пасти ме він стадо своє; на руки ягняток брати ме він своєю правицею Ісусом Христом — Септуґінт, Баґстор; Дуя; Лісер) і носити їх на грудях у себе, а дійні водити.”— Іса. 40:10, 11, Ам. Стан. Вер.

25. Що духовенство тепер робить, а що вірні слуги роблять?

²⁵ Це зібрання напів зморених “інших овець” із висохлих твердинь Христіянства через доброго Пастиря, поступає так скоро від коли Господь прийшов до свого храму, що це сповнило духовенство й визначних з їх отар страхом і муками, і спричинило їх вити в гіркій лютості. Вони бачуть, що ця праведна робота Господня розлучує і випроваджує всіх “овець” з екклєзиястичних загород, лишаючи там тільки “козлів”, і тому вони ридають і проклинають і скригочуть зубами в лютості над цею стратою в членах і доходах. “Ридайте, пастері, голосіте й посипайте голови порохом, ви значнійші в отарі; прийшла бо ваша година, щоб вас поколено й порозпуджувано, й попадаєте, як дорога посудина. І не буде втечища пастирям ані притулку передним в отарі. Ось-ось почується жалібний клик пастирів і плач між передовими в отарі, спустошить бо Господь їх пасовище.” (Ерем. 25:4—36) Лучше, щоб вони ридали тепер, бо вскорі, коли ця робота скінчиться, різня Армаґедону ложних пастирів Христіянства замкне їм уста на віки! Отже всі вірні слуги, корміть тепер стадо!