РОЗДІЛ 29
Пізнайте «Христову любов»
1—3. а) Чому Ісус хотів наслідувати свого Батька? б) Що ми розглянемо у цьому розділі?
ЧИ ТИ колись спостерігав, як маленький хлопчик намагається бути подібним до свого тата? Він наслідує татову ходу, мову та вчинки. З часом хлопець навіть може перейняти моральні та духовні цінності тата. Авжеж, син любить свого батька, захоплюється ним, тому й хоче бути таким самим.
2 А що сказати про стосунки між Ісусом та його небесним Батьком? «Я люблю Батька»,— сказав Ісус одного разу (Івана 14:31). Ніхто не може любити Єгову більше, ніж його Син: він провів зі своїм Батьком багато часу ще до створення будь-кого іншого. Ця любов спонукувала Сина бути подібним до свого Батька (Івана 14:9).
3 У попередніх розділах цієї книжки ми розглянули, як Ісус досконало наслідував силу, справедливість та мудрість Єгови. А що сказати про любов? Розгляньмо три способи, як Ісус виявляв любов: він був саможертовним, співчутливим і охоче прощав.
«Немає більшої любові»
4. Як Ісус подав видатний приклад саможертовної любові?
4 Ісус подав видатний приклад саможертовної любові. Саможертовна людина безкорисливо ставить потреби та інтереси інших вище власних. Як Ісус показував таку любов? Він сам сказав: «Немає більшої любові від любові того, хто віддає за друзів своє життя» (Івана 15:13). Ісус добровільно віддав за нас своє досконале життя. Ніхто з людей ніколи не виявляв такої сильної любові, як Ісус. Але Ісусова саможертовна любов проявилась не лише в цьому.
5. Чому можна сказати, що, покинувши небо, єдинородний Божий Син пішов на велику жертву?
5 До приходу на землю єдинородний Божий Син займав у небі унікальне й високе становище. Він близько спілкувався з Єговою та з безліччю ангелів. Незважаючи на таку неймовірну честь, Ісус «відмовився від усього, прийняв образ раба і став людиною» (Філіппійців 2:7). Він добровільно погодився жити серед грішних людей у світі, що «лежить у владі Злого» (1 Івана 5:19). Яка ж величезна саможертовність!
6, 7. а) На які жертви йшов Ісус, щоб виявляти любов іншим? б) Який зворушливий приклад безкорисливої любові записаний в Івана 19:25—27?
6 Протягом свого служіння на землі Ісус йшов на різні жертви, щоб допомагати іншим. Він завжди дбав про інших більше, ніж про себе. І був готовий відмовитися від багатьох людських зручностей, щоб повністю віддатися служінню. «Лисиці мають нори, а небесні птахи — гнізда, Син же людський не має де голови прихилити» (Матвія 8:20). Як здібний тесля, Ісус міг би виділити час, щоб побудувати для себе зручний будинок чи виготовити гарні меблі на продаж і заробити трохи грошей. Але він не використовував своїх здібностей, аби набути якісь матеріальні статки.
7 Зворушливий приклад саможертовної любові Ісуса описаний в Івана 19:25—27. Лише подумай, скільки думок і почуттів переповнювало його розум та серце в останні години перед смертю. Знемагаючи від мук на стовпі, він переживав за своїх учнів, за працю проповідування і особливо за те, щоб залишитися вірним своєму Батьку й освятити його ім’я. У той час на його плечах лежала відповідальність за все майбутнє людства! Попри всі ці переживання за декілька хвилин до смерті Ісус не забув подбати про свою маму, Марію, яка, очевидно, вже була вдовою. Він попросив апостола Івана піклуватися нею, як рідною мамою, і той забрав її до себе в дім. Так Ісус подбав про фізичні і духовні потреби своєї матері. Це справжній приклад ніжної та безкорисливої любові!
Ісус «пройнявся до них жалем»
8. Що означає грецьке слово, яке у Біблії вживається для опису Ісусового співчуття?
8 Ісус, подібно до свого Батька, був співчутливим. Він глибоко переживав за тих, хто страждав, і завжди намагався їм допомогти. У Біблії для опису Ісусового співчуття вживається грецьке слово, перекладене як «пройнявся до них жалем». Ось що про це слово говорить один учений: «Воно описує... почуття, яке зворушує людину до глибини душі. У грецькій мові це найяскравіше слово, за допомогою якого можна виразити співчуття». Розгляньмо кілька ситуацій, коли сильне співчуття мотивувало Ісуса допомогти іншим.
9, 10. а) Чому Ісус та його апостоли шукали місце, щоб усамітнитись? б) Як зреагував Ісус, коли люди не дали йому відпочити, і чому?
9 Навчав людей про Бога. Розповідь з Марка 6:30—34 показує, що спонукувало Ісуса співчувати людям і допомагати їм. Уяви таку картину. Апостоли тільки-но закінчили довгу проповідницьку подорож. Вони повертаються до Ісуса і на радощах розповідають йому про все побачене й почуте. Та навколо них збирається великий натовп, і в апостолів та Ісуса навіть не залишається часу, щоб поїсти. Ісус завжди уважний до інших, тому помічає, що апостоли стомилися. Він каже до них: «Ходіть зі мною у віддалене місце і трохи відпочиньте». Вони сідають у човен і пливуть через північний край Галілейського моря до спокійного місця. Натовп бачить, як вони відпливають. Ще інші чують про це. Усі ті люди біжать вздовж північного узбережжя і встигають прибути на другий бік раніше від апостолів!
10 Чи Ісус роздратувався, що йому не давали відпочити? Зовсім ні! Коли він побачив, що на нього чекають тисячі людей, йому стало їх дуже шкода. Марко написав: «Ісус побачив численний натовп людей і пройнявся до них жалем, адже вони були як вівці без пастуха. І він почав їх багато чого навчати». Ісус усвідомлював, що кожному з них потрібне навчання про Бога. Ці люди нагадували безпомічних заблуканих овець, що не мають пастуха, який би водив та захищав їх. Ісус розумів, що безсердечні релігійні провідники, які мали б бути дбайливими пастирями, зовсім не любили простих людей, їм було до них байдуже (Івана 7:47—49). Він глибоко перейнявся проблемами цих знедолених і почав їх навчати «про Боже Царство» (Луки 9:11). Зверни увагу: Ісус проймався жалем до людей ще до того, як бачив їхню реакцію на своє навчання. Іншими словами, щире співчуття було не результатом його навчання, а причиною того, чому він навчав.
Ісус «простягнув руку, доторкнувся до нього»
11, 12. а) Як ставилися до прокажених у біблійні часи, але як повівся Ісус, коли до нього підійшов чоловік, «весь укритий проказою»? б) Як прокажений міг почуватись від дотику Ісуса? Наведи приклад.
11 Допомагав тим, хто страждав. Люди з різними хворобами відчували, що Ісус співчуває їм, і тому тягнулися до нього. Це яскраво видно з такого випадку. До Ісуса, за яким йшло багато людей, звернувся чоловік, «весь укритий проказою» (Луки 5:12). У біблійні часи за Законом Єгови прокажених відправляли на карантин, щоб захистити здорових від зараження (Числа 5:1—4). Проте пізніше рабини почали створювати свої правила щодо прокажених. Ці деспотичні правила нав’язували людям зневажливе ставлення до прокаженихa. Але зверни увагу, як поставився до прокаженого Ісус: «І підійшов до нього один прокажений та, впавши на коліна, почав благати: “Якщо ти лише захочеш, то зможеш мене очистити”. Пройнявшись жалем, Ісус простягнув руку, доторкнувся до нього і сказав: “Хочу! Будь чистим”. Проказа тут же зійшла з чоловіка» (Марка 1:40—42). Ісус знав, що за Законом прокажений не мав права бути так близько до людей. Здавалося б, він мусив прогнати хворого, але Божий Син відчув такий жаль, що зробив щось неочікуване — доторкнувся до нього!
12 А тепер уяви, як почувався прокажений у цей момент. Щоб це зрозуміти, розгляньмо один випадок. Доктор Пол Бренд, фахівець з прокази, розповів про одного прокаженого, якого лікував в Індії. Обстежуючи хворого, лікар поклав руку йому на плече і став пояснювати через перекладача, яке лікування той чоловік мав пройти. Прокажений несподівано розплакався. «Я сказав щось не те?» — запитав лікар. Перекладач запитав юнака його мовою і відповів: «Ні, лікарю. Він каже, що плаче, бо ви поклали руку йому на плече. До нього вже багато років ніхто не торкався». Вже те, що Ісус торкнувся прокаженого, безперечно, зворушило його. Але цей дотик означав ще щось дуже важливе — зцілення. Лише один дотик — і хвороба, яка зробила з цього чоловіка вигнанця, щезла!
13, 14. а) Яку процесію зустрів Ісус коло міста Наїна і чому ситуація була настільки трагічною? б) Що зробив Ісус?
13 Потішав згорьованих. Ісус дуже переймався чужим горем. Розгляньмо, наприклад, розповідь з Луки 7:11—15. Це сталося приблизно через рік і дев’ять місяців після початку Ісусового служіння. Якось біля брами галілейського міста Наїна він зустрівся з похоронною процесією. Ситуація була вкрай трагічною: помер юнак — єдиний син овдовілої жінки. Раніше вона вже пережила подібне горе, коли ховали її чоловіка. Цього разу помер син, який, мабуть, був її єдиною опорою. З нею йшло багато людей. Очевидно, там було чимало музикантів, які грали сумні мелодії, і плакальниць, які тужливо співали жалобних пісень (Єремії 9:17, 18; Матвія 9:23). А втім, Ісусів погляд зупинився на вбитій горем матері. Вона, мабуть, не відходила від нош, на яких несли тіло її сина.
14 Ісус «пройнявся жалем» до згорьованої матері. Він з теплотою сказав їй: «Не плач». Хоча його ніхто не просив, він підійшов до нош і торкнувся до них. Носії і, мабуть, усі решта зупинились. Ісус промовив владним голосом до мертвого тіла: «Юначе, кажу тобі: встань!». Що ж було далі? Хлопець наче пробудився з глибокого сну. Він «сів та почав говорити». А тоді читаємо дуже зворушливі слова: «Ісус віддав його матері».
15. а) Який зв’язок між співчуттям та вчинками видно з розповідей про Ісуса? б) Як наслідувати Ісусове співчуття?
15 Чого ми вчимося з цих розповідей? В кожній з них співчуття та вчинки пов’язані між собою. Ісус не міг без жалю дивитися на горе людей, і його співчуття завжди супроводжувалося вчинками. Як нам наслідувати його приклад? Ми, християни, маємо обов’язок проповідувати добру новину та робити учнів. Перш за все ми виконуємо це з любові до Бога. Але пам’ятаймо: нами також має керувати співчуття. Якщо ми будемо співчувати людям, як Ісус, то наше серце спонукуватиме нас робити все можливе, аби ділитися з ними доброю новиною (Матвія 22:37—39). А як виявляти співчуття до братів і сестер, які страждають чи горюють? Звичайно, ми не можемо зціляти хворих чи воскрешати померлих. Але ми можемо надавати практичну допомогу і запевняти, що любимо їх і переживаємо за них (Ефесян 4:32).
«Батьку, прости їх»
16. Як Ісус показав, що готовий прощати, навіть коли помирав на стовпі мук?
16 Ісус досконало відображав любов свого Батька також тим, що охоче прощав інших (Псалом 86:5). Він прощав навіть тоді, коли висів на стовпі мук. Ісус помирав ганебною смертю. Його руки та ноги були пробиті цвяхами, а тіло пронизував невимовний біль. Але про що він говорив у такий момент? Чи він просив Єгову покарати тих, хто його страчував? Ні, він благав: «Батьку, прости їх, бо не знають, що роблять» (Луки 23:34)b.
17—19. Як Ісус показав, що простив апостолу Петру, який тричі його зрікся?
17 Та по-справжньому яскравим прикладом того, як Ісус прощав, є ситуація з апостолом Петром. Всі ми знаємо, що Петро сильно любив Ісуса. В останню ніч Ісусового життя, 14 нісана, Петро сказав йому: «Господи, я готовий іти з тобою і до в’язниці, і навіть на смерть». Але не минуло й кількох годин, як Петро аж тричі зрікся Ісуса! А коли він втретє заперечив, що знає Ісуса, «Господь обернувся й подивився Петрові у вічі». Надзвичайно пригнічений своїм тяжким гріхом, Петро «вийшов... звідти та гірко заплакав» (Луки 22:33, 61, 62). Пізніше того ж дня Ісус помер, а Петра, напевно, мучило питання: «Чи Господь простив мені?».
18 Петрові не довелося довго чекати на відповідь. Вранці 16 нісана Ісус воскрес і, очевидно, у той же день зустрівся з Петром наодинці (Луки 24:34; 1 Коринфян 15:4—8). Чому Ісус виявив особливу увагу апостолу, який так легко відрікся від нього? Божий Син, очевидно, хотів запевнити розкаяного Петра, що й далі любить та цінує його. Але, щоб заспокоїти апостола, Ісус зробив навіть більше.
19 Згодом Ісус з’явився учням коло Галілейського моря. Того разу він тричі запитав Петра, який його раніше тричі зрікся, чи він любить його. На третє запитання апостол відповів: «Господи, ти ж знаєш усе і знаєш, що я люблю тебе». Ісус, який читав серця, добре знав, що Петро сильно його любив. Але він дав можливість Петру підтвердити свою любов. Крім того, Ісус доручив апостолу пасти та годувати його овечок (Івана 21:15—17). Раніше Петро отримав завдання проповідувати (Луки 5:10). Але тепер Ісус доручив йому ще більший обов’язок — дбати про тих, хто стане Христовими послідовниками. Цим Ісус показав, наскільки сильно довіряв Петру. Невдовзі після того Ісус відвів йому важливу роль у діяльності християнського збору (Дії 2:1—41). Яке ж полегшення, напевно, відчув Петро, коли зрозумів, що Ісус простив йому і далі довіряє!
Чи ти пізнав «Христову любов»?
20, 21. Як ми можемо повністю пізнати «Христову любов»?
20 Біблія дуже гарно описує Христову любов. А до чого ця любов має нас спонукувати? Біблія заохочує нас, щоб ми «пізнали Христову любов, котра стоїть вище від знання» (Ефесян 3:19). Як ми вже побачили, розповіді про життя та служіння Ісуса багато вчать нас про Христову любов. Але щоб повністю пізнати його любов, недостатньо тільки дізнаватися, що про нього розповідає Біблія.
21 Грецьке слово, перекладене в цьому вірші як «пізнати», означає відчути цю любов на собі і виявляти її до інших. Якщо ми будемо любити так, як Ісус, тобто жертвувати собою заради інших, зі співчуттям їм допомагати і прощати від усього серця, то зможемо по-справжньому зрозуміти його почуття. Так ми на власному досвіді пізнаємо «Христову любов, котра стоїть вище від знання». І ніколи не забуваймо: чим більше ми стаємо подібними до Христа, тим більше наближаємось до того, кого він досконало наслідував,— до нашого турботливого Бога Єгови.
a Рабинські правила забороняли підходити до прокаженого ближче ніж на 4 лікті (1,8 метра). Але якщо дув вітер, прокажений мав триматися на відстані щонайменше 100 ліктів (45 метрів). У книжці «Мідраш Рабба» розповідається, що один рабин ховався від прокажених, а інший кидав у них камінням, аби вони трималися від нього подалі. Тому прокажені відчували глибокий душевний біль, бо почувались відкинутими і зневаженими.
b У деяких стародавніх рукописах пропущені слова: «Батьку, прости їх, бо не знають, що роблять». Але вони є в багатьох авторитетних джерелах, тому їх внесено у «Переклад нового світу» та в чимало інших перекладів. Очевидно, Ісус просив за римських воїнів, які розп’яли його. Вони не знали, що роблять, бо не усвідомлювали, ким насправді був Ісус. Також він міг просити за євреїв, які вимагали його страти, але пізніше повірили у нього (Дії 2:36—38). Звичайно, релігійні провідники, які підбурювали до цієї страти, заслуговували набагато більшого осуду, бо діяли свідомо і зловмисно. Багато з них аж ніяк не могли отримати прощення (Івана 11:45—53).