Нелюдяність людини до людини

СЦЕНА відбулась у країні Західної Африки в 1961 р. Військова поліція з багнетами напоготові несподівано перериває спокійне християнське зібрання. Вони заковують чоловіків у ручні кайдани й тоді брутально збивають їх на „мало менше від купи падла”. Провідника зібрання так б’ють ціпком, що він 90 днів блює кров’ю. Поліція не думає що ці чоловіки видужають.

„Нелюдяність людини до людини” — це є безжалісна, повторююча тема історії. Стародавні ассірійці розпинали їхніх військовополонених на стовпах, простромлених крізь живіт у груди. Римляни своїм власним способом застосовували той ганебний стовп. Перше вони так бичували жертву, що аж відривали м’ясо від кісток. Потім її прив’язували або прибивали до прямовисного стовпа й залишали, щоб вона вмирала — повільно конала.

Дуже часто священики безсердечно й жорстоко поводились. Ацтеки в Мексіці жертвували людей своєму богові Хуітзілопочтлі, вирізуючи серце їхніх живих жертв. У 16-му столітті Ернан Кортес з Іспанії завоював ацтеків. Чи його релігія була краща від їхньої? У той же час Іспанська інквізиція спалювала „єретиків” на смерть у жахливих камерах мук. Застосовуючи пристрій катування, розтягали руки та ноги жертвам аж поки вони не розчленовувались. Інші способи катувати людей були ще більш жахливі — але ми помилуємо вас.

,Все це ж відбувалось у минулому’, дехто думає. ,Сьогодні люди вже є цивілізовані, а не такі жорстокі’. Чи це дійсно так?

Катування ні в якому разі не застарілось. Правда, жахливі публічні спалення на вогнища, якими милувались натовпи, а також священики, вже минулись. Але потаємно, в тюремних камерах, ще досі регулярно й часто практикуються тортури — часто такими ускладненими способами, які не лишають за собою жодного доказу. У Південноамериканській країні одна жертва, яку мучили ударами від електричного розряду ось що сказала: „Єдина річ, яка спадає на думку є: вони рвуть моє тіло. Але вони не рвали його... Вони навіть не залишили знаків”.

Один газетний допис твердить, що багато країн є „загальновідомі за муки та смерть політв’язнів”. Рапорт продовжує: „Люди також ,зникали’ після арешту — яких уже ніколи більше не бачилось”. Комітет людських прав у Організації Об’єднаних Націй вніс до чорного списку, як „лиходії пригноблення та тиранства” більше як сто член-держав ООН.

Протягом 20-го століття було чимало випадків масового вбивства. У 1915 до 1916 р. користувались нападаючою армією, щоб нею силоміць заслати на вигнання більшість вірменського народу, протягом якої то операції стратили мільйон вірмен. Підраховують, що результатом революції в Росії, згинуло 14 мільйонів цивільного народу від 1914 до 1926 р. У Китаї від 1949 до 1958 р., згинуло від 15 до 30 мільйонів людей в „кампаніях політичного знищення”. Протягом багатьох століть страчували багато євреїв; але жодні ці випадки не були такі холоднокровні або широкі як знищення більше від 6 мільйонів євреїв під Гітлеревим режимом.

Крім того, є гріхи упущення як також повноваження. Нелюдяність може виявлятись, коли тільки недобачуємо долі нужденних. У недавньому дослідженні в Південній Африці, одна жінка лежала нерухома біля свого авта при краї дороги, щоб побачити чи хтось зупиниться і дасть їй допомогу. До двох днів ніхто не допоміг їй.

Нелюдяність також можемо бачити по тих країнах у яких є надлишок харчів. Що стається з тим харчем? Вони нищать його. Однак, згідно з рапортом ООН на 1982 р., гине 40 000 дітей від недоїдання й інфекцій — кожного дня!

Отже, „нелюдяність людини до людини”, продовжується навіть у нашій „освіченій” ері. Як усе це почалось? Чи хтось може припинити його?