Потреба безпечности

“Ти Єгово, єдиний даєш мені жити безпечно”.— Пс. 4:9, НС.

1. Що зробило життя людини непевним продовж цілого її життя на землі?

МАЙЖЕ все життя людини на землі було зазначене небезпечністю. Історія відкриває, що людина зустрічала багато небезпек. Недуги в багатьох формах забрали багато життя. Нещастя й голод взяли свою жертву безліч людського життя. Війни, малі як і великі, спустошили багато країн і завели мільйони людей в ранню могилу. Злочин також існував завжди, а маси людства сталися його жертвою.

2. Як науково розвиття впливало на безпечність людини?

² Незважаючи на те, що науковий поступ постачив людині багато вигод, якими вона не втішалася раніше, наприклад,— як-от ліки лічити декотрі з її недуг — одначе життя людини не сталося безпечнішим у нашому науковому віці. Протилежно. Наукове розвиття на полі воєнної зброї є таке дуже велике — лише подумайте про атомну, біологічну та хемічну зброю,— що життя людини, не лише в кількох країнах, але й по цілій земній кулі тепер є загрожене до найвищого ступня людської історії. Правда, життя тепер сталося більш сучасним, але в той самий час дуже непевним та небезпечним. Мале диво, що промови політиканів та інших славних, провідників, про які час від часу говорить світова преса, вживають вислови “мир” та “безпечність”. Вони дуже ясно відбивають існуючу непевність у світі.

3. Як Біблія передсказала наші дні, яких зазначає така непевність?

³ Недивлячись на зусилля світових провідників, дійсної безпечности немає. Ледве одна суперечка є залагоджена, то зараз вибухає друга. Багато людей дивлячись на майбутність не бачать нічого лише велике питання. Небезпечність та непевність збільшуються. Ось як Біблія докладно передсказала стан в нашому дні: “І будуть ознаки на сонці, і місяці, і зорях, і тривога людей на землі, і збентеження від шуму моря та хвиль, коли люди будуть мертвіти від страху й чекання того, що йде на ввесь світ”.— Луки 21:25, 26.

4. (а) Чому цей теперішній світ ніколи не знайде правдивого миру та безпечности? (б) Хто є джерелом правдивої безпечности?

⁴ Згідно з Біблією ми не можемо ніколи сподіватися, щоб теперішній тривожний світ знайшов мир та безпечність. А чому ні? Тому що він шукає безпечности від неправильної сторони та злим способом. Люди взагалі не навчилися, що люди та людські організації ніколи не зможуть постачити правдивої безпечности. Вони відкидають ясну пораду Біблії: “Не надійтесь на князів, на людського сина, бо в ньому спасіння нема”. (Пс. 146:3) Жодна людина, не робить різниці, яка славна вона може бути, якою силою вона може бути вдягнена, релігійною чи політичною, жоден народ цього світу й жодна міжнародна організація не може постачити правдивої безпечности й спасіння для людства. Ці дорогоцінні мети можуть прийти лише від одного джерела, а це від Всемогущого Бога, якого ім’я є Єгова й лише в гармонії з провізіями, яких Він зробив для безпечности.— Іса. 43:11.

БЕЗПЕЧНІСТЬ У СТАРОДАВНЬОМУ ІЗРАЇЛІ

5. (а) Що історія Ізраїля показує щодо безпечности? (б) Розкажіть про блаженне царювання царя Соломона.

⁵ Так як взагалі всім є відомо, ізраїльтяни, цебто сказати, потомки єврея Авраама через його сина Ісака і внука Якова, колись були вибраними людьми Бога Єгови. З способу, яким Єгова обходився з Ізраїлем маємо прообраз як можна набути безпечности й як її можна загубити. Так як показує ізраїлська народна історія, національна безпечність як і особлива безпечність правдоподібно досягала своєї найвищої точки в часі царювання розумного, мирного та славного царя Соломона, один із людських царів, що видимо представляв невидимого Царя Єгову. З великою докладністю історик того часу описує той блаженний час: “І був у нього мир зо всіх сторін його навколо. І безпечно сидів Юда та Ізраїль, кожен під своїм виноградником та під своєю фіґою від Дану й аж до Беер-Шеви всі дні Соломона”.— 1 Цар. 5:4, 5.

6. (а) Які фактори додавали до ізраїльського добробуту та безпечности? (б) Але що ізраїльська пізніша історія показує?

⁶ Цей мир, безпечність та добробут у часі царювання царя Соломона не були наслідком людської мудрости. Радше, вони були наслідком небесної мудрости. Ізраїль дістав від Бога гарний збірник законів. Століттями перед цим Єгова дав цей закон ізраїльтянам через Мойсея. Цей однорідний закон мав бути пристосований по всіх областях того народу, і він стосувався ізраїльтянів як і чужоземців. Він управляв спорідненням цих людей із Богом і також спорідненням між особами. Це був добрий закон. Про нього свідчить християнський апостол Павло коли він писав: “Тому то закон святий, і заповідь свята, і праведна, і добра”. (Рим. 7:12) Чим строгіше люди дотримували той закон, провідники як і підданці, то тим більше вони втішалися ласкою від свого Бога Єгови, і зазнавали більше миру та безпечности. Але чим більше вони відступали від закону, переважно під проводом лукавої провідничої кляси, то тим більше ставалася їхня небезпечність. Це є дуже трагічно зображене тим, що сталося з Ізраїлем коли більшість людей відкинули Месію, якого Бог післав до них статися їхнім Відкупителем. У 70 р. З.Д., коли римляни знищили ізраїльську славну столицю, Єрусалим, ці високо похвалені люди загубили своє народне існування. Щодо небезпечности та нещастя, історія Ізраїля в слідуючих дев’ятнадцятьох століттях стоїть незрівняна. Це все показує, що правдивої безпечности неможливо знайти поза властивим спорідненням із Творцем людини.— Пс. 91:2.

МІСТО СХОВИЩА — ОХОРОННА ПРОВІЗІЯ

7. Чому закон Мойсеїв далі цікавить нас?

⁷ Тепер застановімся над одною провізією Мойсейового закона. Правда, що Мойсеїв закон із його багатьма декретами та кримінальними заборонами вже не є в силі. Коли прийшов Месія, Ісус Христос, дев’ятнадцять століть тому, тоді прийшов і час законові закінчитися. Він послужив свою ціль. Бувши сповненим, Бог усунув його. Біблія говорить про це слідуючими словами: “Він ласкаво простив нам усі наші гріхи, знищивши рукописання [Мойсейовий закон] на нас, що наказами було проти нас; Він усунув його та й прибив його до дерева страстей [Ісуса Христа]”. (Кол. 2:13, 14, НС). Але ця стара група законів, хоч уже не є в силі, після того як Ісус Христос був вжитий закінчити його 14-го нісана 33-го р. З.Д., то одначе вона містить багато образків або “тіней” як і принципів, з яких християни можуть набрати освіти та користей. Наприклад, тижнева субота або день відпочинку, так як вимагав Мойсейовий закон, був прообразом майбутніх добрих речей, вказуючи на щось майбутнє, а це на тисячоліття миру та спокою під царюванням Христа, Месії.— Кол. 2:16, 17; Євр. 10:1.

8. Скільки було міст сховища, і як вони називалися?

⁸ Одна дуже цікава провізія в Мойсейовім законі була міста сховища. Де знаходилися вони й яку ціль вони мали? Закон постачив шість таких міст, троє на сході Йорданської ріки, а троє на заході. Про імена та географічні околиці цих міст говорить Ісус Навин, наступник Мойсея, як видимий провідник Ізраїля: “І посвятили вони Кедеш у Ґалілі на Нефталимовій горі, і Сихем на Єфремовій горі та Кір’ят-Арбу, воно Ефрон, на горі Юдиній. А по той бік єрихонського Йордану на схід вони дали: Бецер на пустині, на рівнині, із Рувимового племени, і Рамот у Ґілеаді з Гадового племени, і Ґалан у Башані з Манасіївого племени”.— Іс. Нав. 20:7, 8.

9. (а) Як ці міста були порозкидані по землі? (б) Яка була їхня дійсна ціль?

⁹ Географічна карта Обіцяної Землі показує, що ці міста були досить рівно порозкидані по цілій країні. А чому це так? Щоб який-небудь мешканець міг легко втікти до них — ізраїльтяни як і чужоземці,— яким містова охорона могла бути потрібна. Ці міста були сховками, місця охорони, для всіх осіб, яких життя було в небезпеці, тому то вони були так порозкидані, щоб усі мали потрібну силу й час втікти до них. Народний закон говорив про тих, яким належалося таку охорону. Хто-небудь, що через якийсь випадок, без злочинного наміру, забив когось, будь то в роботі чи під якимось іншими обставинами, міг утікти до цих міст.

10. Під якими обставинами, наприклад, міг хтось утікти до такого міста?

¹⁰ На пояснення маємо приклад такого випадка, в якому людина мусіла втікати до міста сховища. “А оце справа убійника, що втече туди й буде жити: хто вб’є свого ближнього ненароком, а він не був ворогом його від учора й позавчора; або хто ввійде з своїм ближнім до лісу рубати дерева, і розмахнеться рука його з сокирою, щоб зрубати дерево, а залізо спаде з топорища й попаде в його ближнього, і той помре, то він утече до одного з тих міст, і буде жити”.— 5 Мойс. 19:4, 5.

СВЯТІСТЬ ЛЮДСЬКОГО ЖИТТЯ

11. (а) Пощо комусь втікати до міста сховища? (б) Що слова Єгови до Ноя показують?

¹¹ Але ми можемо запитати, пощо такій людині втікати до місця охорони? Тому що вона забила свого ближнього, і її власне життя було в небезпеці. Найближчий родич тепер міг статися месником крові забитої особи; він мав право статися вбивцем і міг швидко діяти. У той час таке право месника крові було признане. Правдоподібно, цей закон мав свій початок у першій Книзі Мойсея, 9-му розділі, в стихах 4 до 6. Там ми знаходимо слова, які Бог Єгова промовив до Ноя та його синів, які пережили потоп, і які то слова підкреслюють велику цінність, що Творець приписує людському життю. “Тільки м’яса з душею його, цебто з кров’ю його, не будете ви споживати. А тільки Я буду жадати вашу кров із душ ваших, з руки кожної звірини буду жадати її, і з руки чоловіка, з руки кожного брата його Я буду жадати душу людську. Хто виллє кров людську з людини, то виллята буде його кров, бо Він учинив людину за образом Божим”. З цього старого закону походить право вбивати тих, що незаконно проливають людську кров.

12. Чи вина у вбивстві стосувалася тільки до навмисного вбивця?

¹² Цей декрет був признаний у Мойсейовім законі. Коли хтось навмисно й незаконно проливав людську кров, тоді він мусів заплатити своїм власним життям, після того як убивство було доказано свідками. (5 Мойс. 17:6) Навіть коли хтось і ненавмисно забив свого ближнього, не маючи лукавого наміру, то він був винний. Але Закон тепер хоронив таку особу, даючи їй нагоду втікти до міста сховища. Ця частина закону каже: “І [Єгова] промовляв до Мойсея, говорячи: ‘Промовляй до Ізраїлевих синів та й скажи їм: “Коли ви перейдете Йордан до ханаанського краю, то виберіть собі міста,— вони будуть на сховища для вас, і втече туди убійник, що заб’є душу невмисне. І будуть для вас ті міста на сховища перед месником, і не помре убійник, поки не стане на суд перед громадою. А ті міста, що дасте,— шість міст на сховища буде для вас. . . . Ці шість міст будуть на сховища для Ізраїлевих синів, і для приходька та для осілого серед них, щоб утік туди кожен, хто заб’є кого невмисне”’”.— 4 Мойс. 35:9—15; Іс. Нав. 20:1—6.

13, 14. (а) Чи навмисний вбивець міг дістати охорону в місті сховища? (б) Як була гідність або добровільність втікача рішена?

¹³ З цього можна бачити, що коли хтось зустрічав вимоги закону, то цей закон ставався провізією охорони дорогоцінного людського життя. Цих шість міст у тому самому часі були містами Левитів, одно з них, Ефрон, було місто Ааронських священиків. Але що сказати про особу, яка неналежно користала з цих шістьох міст, як-от лукавого вбивця? Закон не хоронив убивця, якому не належалося охорони. Щоб жодна негідна особа не користала з сховища цих міст, то закон вимагав, щоб насамперед справа була переслухана й переглянута. Це старші міста в якому вбивець жив мусіли розсудити справу й дати останнє рішення. Якщо їхнє рішення було на користь убивця, тоді він користав із охорони міста сховища. Ось ми читаємо:

¹⁴ “А як хто випадково, без ненависти пхнув кого або кинув на нього невмисне якимбудь знаряддям, або якимбудь каменем, що від нього можна померти, кинув на нього не бачачи, і той помер, а він не був ворог йому й не шукав йому зла, то розсудить громада між убійником та між месником за кров за цими постановами. І громада визволить убійника з руки месника за кров, і громада верне його до міста сховища його, що втік був туди. І осяде він у ньому аж до смерти найвищого священика, помазаного святою оливою”.— 4 Мойс. 35:22—25.

15. Як довго мусів ненавмисний вбивець перебувати в місті сховища?

¹⁵ Остання частина цього писання, що ми повище навели пояснює як довго ненавмисний вбивець мусів жити в цьому законному сховищі. Він не мусів жити в ньому ціле своє життя, але лише до смерти первосвященика, який служив у часі, коли вбивець утік до одного з цих сховищ. Коли первосвященик вмирав, тоді ті, що втікли до одного з тих міст могли вийти з нього й вернутися назад до своїх попередніх домів. Чи вони вже не були в небезпеці від месника крові? Ні. Месник крові тепер не мав права робити шкоди звільненому вбивцеві. Справа вже була закінчена. Вже не було вини в убивстві. “Бо він повинен сидіти в місті сховища свого аж до смерти найвищого священика. А по смерті найвищого священика вернеться убійник до землі володіння свого”.— 4 Мойс. 35:28.

16. Що провізія міст сховища вчить нас про цінності людського життя?

¹⁶ Провізія міст сховища навчає нас більше як лише одну річ. Вона ясно показує, що Творець людини, Бог Єгова, кладе велику цінність на людське життя. Нема жодного сумніву, що Він має повне право знищити людське життя, якщо хтось противиться Його суверенній волі й відкидає Його наміри. Але, людина не є в такій самій позиції як її Творець, отже вона не має права відбирати людського життя коли їй захочеться. Життя є таке дуже цінне. Воно є святе. Мойсейовий закон показав, що навіть невмисний вбивець ставався винний, показуючи Божу суворість у справах пролиттю крови. Нема сумніву, що ця непохитність була для того, щоб нагадати ізраїльтянам і вкорінити в них правильне оцінення до святости людського життя. Воно також навчало їх, щоб в усіх їхніх відношеннях вони пильно застановлялися над цим найбільш дорогоцінним посіданням ближнього свого — життям. Вказуючи на це велике Джерело, псалмоспівець писав: “Бо в Тебе джерело життя”.— Пс. 36:10.

17. Які дві великі характерні риси Бога Єгови відбиваються в цій спеціяльній законній провізії?

¹⁷ З другої сторони, ця провізія міст сховища показує, що Єгова є Богом милосердя й що Він, бувши Найвищим Суддьом, знає серця людей й розрізняє між тими, що ненавмисно чинять злочин, а лукавими, які добровільно та зухвало ломають божественний закон. Отже провізія охоронних міст так, як вона існувала в стародавньому Ізраїлі показує двоє великих характерних рис Бога Єгови: Його справедливість та Його милосердя. Псалмоспівець писав: “Справедливість та право — підстава престолу Твого, милість та правда — обличчя Твоє випереджують”.— Пс. 89:15.

18. Тому що та провізія була пророча, то які питання тепер виринають?

¹⁸ Оскільки провізія міст сховища була пророча, показуючи на майбутні речі, то виринають слідуючі питання: Що те місто представляло? Кого представляє ненавмисний вбивець, якому дозволяли втікати до такого міста, і кого представляє месник крові, що гнався за ненавмисним убивцем? Що представляє дорога, яка веде до цих міст? Хто є первосвященик? І що значить, що вбивці могли виходити з міст аж після смерті первосвященика? На всі ці питання можна дати відповіді коли дозволимо Божому святому духові ‘провадити нас до цілої правди’. (Ів. 16:13) За дальшою дискусією цих питань ми звертаємо читача до слідуючої статті.

[Карта на сторінці 164]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

МІСТА СХОВИЩА

Кедеш

Ґалан

Рамот-Ґілеад

Сихем

Бецер

Ефрон