Чи для людей існує вихід із гріховного становища?
ЧІСАКО часто їздила зі своїми чотирма дітьми підліткового віку чистити громадські туалети в місті, 600 кілометрів від її дому. Під час роботи вона монотонно співала буддійську сутру, значення якої не розуміла. Це був один із звичаїв релігійної групи, яка намагається знайти справжню суть усіх релігій.
«Незважаючи на постійне аскетичне поводження,— пригадує Чісако,— я не могла змінити своєї особистості. Глибоко в моїм серці я не могла пробачати іншим і не могла виявляти щирої любові».
Навіть у країнах Сходу, у яких більшість людей не має уявлення про гріх, як про нього вчить Біблія, багато хто, як, наприклад, Чісако, відчуває докори сумління через свої гріховні нахили (Римлян 2:14, 15). Хто з нас не почував себе ніяково через те, що не проявляв доброзичливості до когось, коли він був у жалісному стані, або хто не відчував глибокого жалю через слова, яких непотрібно було говорити? (Якова 4:17). І чи не криється жахлива потвора заздрості всередині як молодого, так і старого?
Чому люди мають такі неспокійні відчуття? Тому що чи вони усвідомлюють це чи ні, то мають внутрішнє відчуття гріховної провини. Дійсно, чи люди обізнані з біблійним вченням про гріх, чи ні, усі вони є під впливом гріховних нахилів. Експерт з цього питання одного разу дійшов до цього висновку: «Бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави» (Римлян 3:23).
Чи можна стерти гріх?
Сьогодні багато людей, особливо в загальновизнаному християнстві, дуже стараються очищати сумління від почуття гріха й провини. «Слово «гріх» майже зовсім щезло»,— сказав доктор Карл Менінер у своїй книжці «Що сталося з гріхом?» (англ.). Проте уникати слова «гріх» не допомагає так само як уникнення слова «старий» не запобігає людину від старіння. Ми повинні погодитися з фактом, що маємо гріховні нахили й потребуємо визволення із цього жалюгідного стану. Але через кого?
Християнський апостол Павло задав це питання, визнаючи свої нахили чинити гріх, хоч бажав поводитись по-іншому: «Нещасна я людина! Хто мене визволить від тіла цієї смерти?» Потім Павло продовжує відповідати: «Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого!» Чому? Тому що Бог ужив заходів для прощення гріха через Ісусову викупну жертву (Римлян 7:14-25).
Проте багато з 3 500 000 000 осіб у світі (двічі більше ніж так званих християн), які не сповідують християнство, вважають, що поняття викупу дуже важке для зрозуміння. Наприклад, вчення про викуп стало найбільшим каменем спотикання під час вивчення Біблії для одного мусульманина в Японії. Для багатьох людей Сходу поняття, що одна людина могла б вмерти за всіх, є чимсь незвичайним.
Це зрозуміло, тому що навіть дехто в загальновизнаному християнстві вважає це основне вчення важким для зрозуміння. «Теологія Викупу,— признає «Нова католицька енциклопедія»,— у деяких частинах є недосяжною і надалі створює проблему в теології».
Розмір замішання відносно цього вчення добре висловлено словами релігійного письменника Н. Г. Барбера: «Христова смерть не спокутує людські гріхи, так як проколення мухи шпилькою, хоч завдає їй мук та смерті, не може вважатися земним батьком як справедливе покарання за провину його дитини». У той час з Барбером співробітничав Чарлз Т. Рассел, який бачив негайну потребу обороняти вчення про викуп. Він відокремився від Барбера й в 1879 році почав видавати новий журнал, котрий пізніше став журналом, якого ви читаєте. Від початку свого існування «Вартова Башта» була захисником викупної жертви Ісуса Христа.
Але чи це вчення може бути прийнятним для «нехристиян»? Щоб довідатись про це, давайте уважніше переглянемо це вчення про те, як одна людина помирає за всіх.