Священик відповідає папі

● У сучасних роках, декотрі римо-католицькі священики, по різних країнах, вплутувалися в політику, підтримуючи так звані „терористські” або „партизанські” загони. Таку діяльність називають „визволяюча теологія”. Коли Папа Іван Павло II відвідував Мексіку, то ганьбив священиків за те, що вони вмішувались в такі справи. Він признав, що бідним треба допомагати, але сказав, що священики не повинні мішатись в політичні справи, які доводять до насильства.

У цьому відношенні, папа сказав: „Ідея Христа, як політична особа, як революціонер або підривний чоловік з Назарету, не сходиться з церковним катехизмом. Євангелії ясно показують, що, для Ісуса, яка-небудь діяльність, яка відвертала б Його від Його місії, як Служитель Ягве, була спокусою”.

Подібно цьому, інші верховні провідники церкви кажуть, що священики не повинні пов’язуватись з політичними вбивчими діяльностями. Але чи це була політика Церкви на протязі історії? Чи Церква в майбутньому буде практикувати цю політику, коли б нації знову стались втягнені у війну? Або чи це є справа про яку „вони говорять — та не роблять”, так як Ісус спостеріг? — Мат. 23:3.

Священик Ернесто Карденал, захисник одного такого „визвольного” руху в Латинській Америці каже, що Церква говорить, але не робить. Він каже, що це є суперечно для Церкви наказувати священикам не вмішуватись у політичні суперечки, коли ,протягом століть Церква сама благословляла уряди, щоб убивати’. Цю суперечність також зауважено в статті Нью Йоркському часописі „Times” в якому було сказано: „У минулому католицькі ієрархії майже завжди підтримували війни їхніх націй, благословляли їхнє військо і молилися за перемогою, коли інша група епіскопів на другій стороні публічно благала протилежних наслідків”.

Німеччина — місіонерське поле

● На протязі століть, церкви так званого Християнства панували над життям багатьох мешканців Німеччини. Проте, Лутеранська Державна Церква, яку підтримують декотрі незалежні релігійні групи, тепер приготовляється зробити 1980 „місіонерський рік” у Федеральній Німецькій Республіці. Чому? Тому, що так, як „швейцарська євангельська газетна служба” каже: „Німеччина сталась місіонерським полем”.

Газетне агенство зауважує, що на протязі століть Лутеранська Церква поводилась з євангельською працею так, як з „пасинком”, припускаючи як певне, що християнську віру можна автоматично передавати від одного покоління до другого. Але тепер є не так. Рапорт зауважив: „Родина, школа та суспільство вже не є вірогідними посередниками або прихильниками християнської віри. Внутрішня і зовнішня іміграція з Церкви і з Християнства розвились у несподівану величину”.