Надія — сила на витривалість

ЯКА дорогоцінна є витривалість! Без неї славетний скрипач ніколи не стався б славним і знаменита співачка не могла б зачаровувати своїх слухачів. Так, щоб добитися мети, то витривалість не є тільки бажана, але необхідна. Особливо це правда для християнина, який біжить у перегонах за вічним життям. „Біжім з витривалістю до боротьби, яка перед нами”, заохочує християнський апостол Павло. Без витривалости не зможемо досягти „кінцевої лінії”.— Мат. 24:13; Євр. 12:1, НС (анг.).

Беручи до уваги, що витривалість є така важлива, то можуть виникнути деякі запитання. Чи побожна людина може витривати через свої власні сили? Чому християнам слід допомагати один одному, щоб бути витривалими? Як вони можуть постачати таку допомогу?

ПОТРЕБА „ПОТІШАТИ”

Ми живемо в „критичних часах з якими тяжко боротися”. (2 Тим. 3:1, НС, анг.) Через різні чинники християнинові трудно витривати. Він зможе тривати тільки тоді, коли буде „зміцнюватись Господом та могутністю сили Його”. Понад усе інше, побожні люди мусять боротись „проти піднебесних духів злоби”, демонів під керуванням Сатани. (Ефес. 6:10, 12) Демонський вплив може статись такий сильний, що християнин може втратити довір’я у Божу силу і ослабне вірою. Швидко тоді необхідно давати такому духовну допомогу. Але що можна зробити?

Зверніть увагу на те, як одного разу християнський старший дав духовну допомогу. Він відвідав одних одружених людей, які колись були дуже дієвими членами збору. Через хворобу у родині і великий тиск на роботі чоловіка, вони майже перестали змагатись у християнській боротьбі. Але при кінці відвідин старший дуже зрадів, коли чоловік сказав: „Я дуже радий, що ви прийшли поговорити з нами. Моя дружина і я відновились силою служити Єгові”. Інша християнська родина, яка через великі тиски, проблеми та психічне захворювання дуже ослабла духовно, подібно висловилась. А що спонукало цих родин сказати: ,Ми відновили силу служити Єгові’?

Відвідуючі старші заохочували співвіруючих дивитись на справу так, як Єгова дивиться на неї. Бог знає, що Його люди є з пороху, і що через тиски, хвороби та тому подібне, християни деколи можуть почувати себе пригніченими. (Пс. 103:14) Таке почуття мали декотрі ранні християни в Солуні. Відповідно цьому, апостол Павло радив: „Потішайте пригнічених душ”.— 1 Сол. 5:14, НС (анг.).

„Потішати” значить говорити так, щоб заспокоювати, щоб підбадьорювати, щоб заохочувати, щоб піднести когось на дусі потішаючи запевненням. Так, потішати значить підкріплювати серце слухачеві, щоб поширити його християнський розумовий кругозір. У справі тих двох вищезгаданих знеохочених родин, це заохочення було подібне до ясно сонячних промінів, які розганяють ранішній туман, що затьмарював їм духовний зір. Їхні серця підбадьорились відновленою надією. Яка ж ця надія?

НАДІЯ, ЯКА „НЕ ДОВОДИТЬ ДО РОЗЧАРУВАННЯ”

„Надіятись” значить бажати сповнення чогось сподіваного. Отже, надія має підтримуючу силу, рушійну силу, тому що дивиться вперед на своє сповнення. Звичайно, людина може легко плекати фальшиву, безпідставну надію. Наприклад, на протязі тисячоліть людство надіялось на здійснення досконалого людського уряду. Але їхнє сподівання не сповнилось тому, що людство є недосконале, грішне, самолюбне та підкорене смерті.— Рим. 5:12; 7:14.

Вірогідна надія мусить надіятися на першу Причину всього видимого і невидимого. (Об. 4:11) Справді, правдива надія засновується на Божому нехибному намірові для людства, і тому ця „надія не доводить до розчарування”. (Рим. 5:5, НС, анг.) Наприклад, пророк Ісая показав, що Бог створив землю, щоб на ній люди жили. (Іс. 45:18) Це є Божий намір і він завершиться. Бог приготовить дорогу, щоб відновити рай на цій землі. (Луки 23:43) Це відновлення прийде за допомогою Божого царства, тема Ісусового проповідування і уряд про який Він навчав Своїх послідовників молитись.— Мат. 4:17; 6:10.

Те, що те царство Боже здійснить неможливо уявити собі. Воно відновить досконале здоров’я і вічне життя. Так, смерти більше не буде, а це значить, що навіть гріх буде знищений, тому що смерть приходить внаслідок гріху. (Рим. 6:23; Об. 21:4) Також не буде тих шкідливих впливів гріха, через які людина страждала фізично і психічно. Яке чудове полегшення! Ця надія не доводить до розчарування тому, що засновується на Божій обітниці, а Він не може говорити неправди. (Тит. 1:1, 2) Чому ж декотрі християни робляться такими пригніченими, що аж тратять надію на майбутнє?

НАДІЮ ПОТРІБНО ПІДТРИМУВАТИ І ЗМІЦНЮВАТИ

Початок ослаблення надії ледве помітний. Може виглядати, що сповнення надії бариться і це стається недугою для серця. (Прип. 13:12) Або, людина може занадто клопотатись життєвими обставинами замість своїм спорідненням з Богом. Людина може статись знеохочена через хворобу, зловживання або тільки через негативні думки. Може бути, що вона трохи завидує матеріальному або духовному добробутові інших. Поступово ці почуття перемагають її, і вона перестає покладати свій тягар на Єгову. (Пс. 55:23) Незабаром християнин починає мислити негативно так, що дійсність надії на Царство зникає з її серця і пам’яті. Так, надію можна загубити й тоді люди перестають тривати в боротьбі за життям.

Сама природа надії робить її легко зникаючою, коли б стало не мати її на увазі. Тому то, ми мусимо сильно боротися, щоб тримати нашу надію міцною. Це тому, що ми надіємось на щось видиме. (Порівняйте Римлян 8:24, 25.) Але це не значить, що надія є слаба.

Надія має таку силу, що її порівняно до якора, який так закріплює корабель, що він успішно переносить велику бурю. По суті, надію названо „якір для душі”. (Євр. 6:19, НС, анг.) Коли Павло написав ці слова, то дискутував про Божу обітницю благословити Авраама. Ця обітниця є основою надії на царство Боже, бо Єгова запевнив тому вірному патріархові, що: „Всі народи землі будуть потомством твоїм благословляти себе”. (1 Мойс. 22:18) До цієї обітниці Єгова додав Свою присягу, „щоб у двох тих незмінних речах, що в них не можна сказати неправди Богові, мали потіху міцну ми, хто прибіг прийняти надію, що лежить перед нами”. (Євр. 6:18) Пам’ять про цю Божу обітницю зміцнює надію християнина, справді робить її „якором для душі”. Вона робить стійким, зміцнює, дає силу тривати.

Нашу надію зміцнюємо день від дня, коли висловлюємо її. Чим більше говоримо про неї, то тим більше цінимо її, і тим сильніше вона стає. У спосіб гідний порівняння, то вислови Суламітки відносно її улюбленого пастуха, безсумнівно зміцнювали її любов до нього. (Пісн. 5:10—16) Відносно такої любови, можна сказати: „Його жар — жар огню, воно полум’я Господа [Єгови, НС, анг.]! Води великі не зможуть згасити кохання, ані ріки його не заллють”.— Пісн. 8:6, 7.

Так само буває відносно щирих висловів про християнську надію. Тому, Павло напучував своїх християнських братів, щоб вони „тримали непохитне визнання надії”. (Євр. 10:23) Це публічне визнання надії, це говорення про неї, зміцнює нашу власну надію, роблячи її дуже дійсною. Така яскрава, розумова дійсність сковує ланцюг, роблячи надію міцним якором для душі.

ПОЗИТИВНИЙ ПРИСТУП

Щоб відновити надію, то потрібно позитивної допомоги. Знаючи, що надія є такою рушійною силою для витривалости, то вищезгадані відвідуючі старші відвернули увагу знеохоченим родинам геть від себе і розмовляли з ними про дійсність Божого царства. Надія є з духовної природи. Отже, розум і серце дещо повинні наповнитися духовними речами з Божого Слова, певними Божими обітницями тим, що говорив Ісус Христос. Сильну комунікацію з Богом Єговою необхідно відновити, і це напевно доведе до радости. Чи ж Павло не показує, що такі будуть позитивні наслідки молитви? „Ні про що не турбуйтесь”, сказав Павло, „а в усьому нехай виявляються Богові ваші бажання молитвою й проханням з подякою. І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки в Христі Ісусі”.— Фил. 4:6, 7.

Щоб витримувати час горя, то мусимо „тішитись надією” і „перебувати у молитві”. (Рим. 12:12) Тоді будемо щасливими, навіть під час випробовування, якщо зрозуміємо, що Бог Єгова не старається знаходити вади і ,не забуває праці нашої любови, яку показуємо в Ім’я Його’.— Євр. 6:10.

Павлові слова теж дають надхнення надії: „Ми ж бажаємо, щоб кожен із вас виявляв таку саму завзятість на певність надії аж до кінця, щоб ви не розлінились, але переймали від тих, хто обітниці вспадковує вірою та терпеливістю”. (Євр. 6:11, 12) Нехай це зміцнююче запевнення, що Бог є по нашій стороні, допоможе нам зробити надію відносно Царства нашою силою на витривалість.