„Майте мир між собою”
„Майте сіль у собі, майте й мир між собою”.— Марка 9:50.
1. Чому це добре для членів працюючої групи тримати мир між собою?
ЦЕ ЗАВЖДИ добре, щоб між членами, які працюють разом був мир. Незгоди, суперництво, роз’єднання можуть створити небезпеку загальній цілі, якій вони віддаються. „Холодна війна” між ними, хоч вони не вживають смертоносної зброї, може розбити їх. Коли будуть мати мир між собою, то всі виграють і будуть щасливі у добре-виконаній роботі.
2. Який вчитель промовив слова: „Майте мир між собою”?
2 Грачі спортової команди, члени товариства, одружені, родини напевно скористають, коли послухають слів: „Майте мир між собою!”. А хто промовив ті слова? Вчитель за давніх часів, який передбачував мирний світ. Він не обмежував свою науку до якоїсь школи і не обмежував Себе викладаючи лише в якійсь школі або університеті. Він ішов відкрито до людей, мішався між ними, навчав їх приватно і публічно. За підручника Він уживав збірник Святого Писання, надхнені Писання, написані Його рідною єврейською мовою. Його навчання вже існує на протязі більше, як дев’ятнадцять століть дотепер, бувши перекладені на більше, як тисячу мов. Факти показують, що цей славетний вчитель не був Будда або Конфуцій, але Ісус Христос, „Син” царя Давида і патріарха Авраама.
3. Хто були ті, яким Ісус наказував мати мир між собою, і чому це дивує нас?
3 А кому Ісус Христос мусів наказувати тримати мир між собою? Нас дивує, що це були вибрані чоловіки, які вже на протязі двох років ходили з Ним у мандрівній навчаючій роботі. Він призначив цю групу дванадцятьох чоловіків на Своїх апостолів. Це позначення показує ціль ради якої Він вибрав їх, бо вислів „апостоли” значить „післані”. Вони мали бути вчителями так, як Він, а Він мав намір посилати їх навіть поза кордони їхньої країни, робити для Нього учнів з людей всіх народів. Він мав намір зорганізувати Своїх учнів у світовий збір в якому апостоли мали бути немов основою.
4. Чи ті апостоли не знали Ісусової науки про мир, отже чому ж ця порада про мир?
4 Апостоли добре знали, що Ісус учив про мир. Попереднього року вони чули Його славну Проповідь на Горі недалеко Галілейського Моря, в якій Він говорив їм про деякі блаженності (щастя). Одна з цих була така: „Блаженні (щасливі) миротворці, бо вони синами Божими стануть”. (Мат. 5:9) Чому ж тепер у цьому приморському місті, Капернаумі, Ісус мусів наказувати цим вибраним учням: „Майте мир між собою”? (Марка 9:50) Пощо ж було так говорити Своїм близьким друзям? Щось мусіло викликати такий наказ. Щось мусіло турбувати їхнє споріднення один з одним, перешкоджаючи їхній спільній роботі. Щоб зрозуміти чому Ісус промовив такі слова, то перше треба вернутися назад до запису тієї оказії, яка є записана в 9-му розділі Євангелії Марка. Тоді зможемо оцінити чому Ісусові слова до апостолів є гарною порадою для нас також сьогодні.
5. Що сталося на високій горі недалеко Кесарії, Филипії, і пізніше, яке біснування зцілилося?
5 Ісус і Його апостоли були на півночі, недалеко Кесарії, Філипії при верхів’ї Йордан ріки, що пливе на південь у Галілейське Море. Там, на високій горі, правдоподібно на горі Гермон, в Анти-Ліванських горах Ісус чудесним способом перетворився, щоб показати їм славу, яку колись Сам буде мати у Божому царстві. Лише апостоли Петро, Яків та Іван бачили це перетворення їхнього Господа. Сходячи з гори, Ісус зустрів біснуватого хлопця, якого інших дев’ять апостолів не могли оздоровити. За просьбою розпачливого батька цього хлопця, Ісус вигнав особливо впертого демона. Таким чином це дуже нагородило і підкріпило віру цього чоловіка в Ісуса.— Марка 9:14—29; 2 Пет. 1:16—18.
6. Прибувши до Капернауму, як апостоли відносилися, коли Ісус випитував їх?
6 Від тієї околиці на південь через Галілею до міста Капернаум було коло 25 миль (40 кілометрів). Спокійно, Ісус з Його дванадцятьома апостолами прийшли до міста, якого Ісус зробив Своїм центром, „Його місто”. (Мат. 9:1) Те, що сталося у дорозі до того надморського міста, можна довідатися з Євангелії Марка де є сказано: „І прибули вони в Капернаум. А як був Він у домі, то їх запитав: „Про що міркували в дорозі?” І мовчали вони,— сперечалися бо проміж себе в дорозі, хто найбільший”.— Марка 9:33, 34.
7. Чому це було звичайно для них сперечатися про справи Царства?
7 Очевидно, що в дорозі апостоли відстали від свого провідника, Ісуса. Однак, якимось чином, Він розпізнав, що між ними виникнула суперечка, і вони трохи посварилися. Це було правильно, щоб Він негайно залагодив суперечку між Своїми послідовниками. Його приступ до справи показує, що Він знав над чим вони сперечалися. З того, що Ісус сказав їм, так як це є записано в Марка 9:30—32, вони знали, що справи їхнього Господа вже кінчалися. Вони вірили, що Він був Месія, майбутній Цар Ізраїля. Вони чули, як Він оповідав про багато притч про Своє царство; і саме перед Його перетворенням на високій горі, вони чули, як Він сказав усім дванадцятьом: „Поправді кажу вам, що деякі стоячі з тут-о приявних не скуштують смерти, аж поки не бачитимуть Царства Божого, що прийшло воно в силі”.— Марка 9:1.
8. У цьому зв’язку, чому апостоли порівнювали себе один до другого?
8 З надією, що те Месіянське царство незабаром буде засноване, вони мали причину думати про їхні майбутні відповідні посади під своїм провідником у тому царстві. У такому зв’язку, природний напрям особи з політичним наміром буде підвищувати себе ніж його противників або змагаючихся кандидатів. Подібно, апостоли почали порівнювати себе один з другим. Дискусія не йшла лише відносно того, хто буде найкращий до цієї або тієї посади, але хто з них мав кваліфікації для найбільшої позиції, а саме, друге місце під самим Месією.
9. Чому жодні з апостолів не відповідали на Ісусове питання?
9 Справа не була в тім, хто найбільше оціняв Месію, і тому хоче бути найближчим до Нього у Царстві. Це була справа, хто хоче мати найвищу посаду саме під Ним. Між недосконалими людьми, то як щось іншого від самолюбства може ввійти у таку дискусію? Не дивно, що ці честолюбні апостоли „мовчали”, коли Ісус поставив їм питання: „Про що міркували (сперечалися) в дорозі?” Вони відчували, що їхня дискусія не заслуговувала похвали. Вони зрозуміли, що поводилися самолюбно, користолюбно та бажали прославитись у цій справі. Тому, жоден з них не відповідав Ісусові.
10. Що Ісус виявив Своїм приступом до проблеми, і яке правило Він висловив?
10 Проте, їм не треба було признаватися перед Ісусом. Таке значне мовчання виявляло їхній сором. Їм стало соромно. Але Ісус, який до повної міри знав про що люди думали, виявив основу їхньої розмови, точку спірної справи. Він показав, що знав справу Своїм приступом до проблеми. „А як сів, то покликав Він дванадцятьох, і промовив до них: „Коли хто бути першим бажає, нехай буде найменшим із усіх і слуга всім”. (Марка 9:35) Цими словами Ісус виявив правило, яке буде існувати щодо позиції в Його царстві.
11. Отже, в якому відношенні ті, що мали царювати з Ісусом у Його царстві, мали бути інші від політиканів царств цього світу?
11 Його царство мало бути інше від царств цього світу, в яких самолюбне честолюбство спонукує політиканів, з напрямом, щоб їм служили замість послуговувати іншим у своїй посаді. Таке поводження виявляє, що вони не є покірні, але величають себе. Сам Ісус не показував такої натури. Учні, які мали товаришувати з Ним у Його царстві мали відбивати таке саме відношення. Тому то пізніше апостол Павло писав до майбутніх спадкоємців Царства небесного і сказав: „Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі! Він, бувши у Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд, раба ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти на дереві страстей”.— Фил. 2:5—8, НС (анг.).
12. Як Ісус Сам зобразив правило, якого поставив для Своїх апостолів?
12 Чи ж таким чином Ісус не зробив Себе „останнім, слугою всім”? Чи ж хтось інший може поставити кращий приклад покірности? Однак, взявши таку низьку позицію і службу, через яку віддав Своє земне життя, Він був нагороджений найвищою позицією зі всього створіння. Таке підвищення Сина Божого поставило Його в другу позицію від Творця. Це було в гармонії з тим, що Він ніколи не бажав стати рівний з Його небесним Отцем Всевишнім Богом. Ісус розумів, що такої позиції неможливо добитися.— Пс. 148:13.
13. Згідно з Ісусовим правилом, то хто робить себе найдорожчим членом організації, і як?
13 Отже, Ісус не робив Себе винятком правила, якого поставив для Своїх апостолів. Він поставив Самого Себе за досконалий приклад усім, що будуть прилучені до Нього у небесному царстві. По суті, всі ті земні підданці Його царства також мусять наслідувати Його покірність та службу. Отже, хто є перший в організації, маючи дійсну вартість та важливість? Чи ж не той, що покірно приймає всі обов’язки і старається служити іншим? Коли б хтось самолюбно старався бути перший, то не буде принижувати себе і не буде робити яку-небудь і різні служби іншим в організації. Щоб охочо виконувати навіть найгіршу роботу для когось іншого, то треба вважати себе за „найменшим з усіх”. Але це не принижує його внутрішню цінність. Тому, що він служить усім без винятку, то робить себе найдорожчим членом.
14. Як такий службовець буде „перший” за всіх?
14 Отже коли б такий покірний десь відійшов, то за ним будуть найбільше жалувати. Брак його служби зараз відчувають. Коли б такого зміряти по його службі, то справді він буде „перший” з усіх, хоч він не має високої посади. Якщо ми рахуємося такими у Божих очах, то це буде багато важніше від того, як нас оцінюють люди визначного становища у світі.
ПРИЙМАЮЧИ ІНШИХ В ІМ’Я ХРИСТА
15. Вживаючи маленьку дитину за приклад, що Ісус сказав про наше прийняття інших?
15 Коли поводимося з людьми в гарний спосіб, без різниці якої низької якости вони можуть бути на зовні, є дуже важне для доброї і мирної дружби. Щоб зробити своїм учням враження відносно цього, Ісус дав приклад. Як Він зробив, це, то історія у Марка 9:36, 37 показує нам, кажучи: „І взяв Він дитину, і поставив її серед них. І, обнявши її, Він промовив до них: „Коли хто в Ім’я Моє прийме одне з дітей таких, той приймає Мене. Хто ж приймає Мене — не Мене він приймає, а Того, Хто послав Мене’ ”.
16. Як Ісус показав, що любив дітей навіть у Своїй родині у Назареті?
16 Біблія показує, що Ісус любив молодих дітей. Бувши найстаршим Сином Його земної родини, Він правдоподібно помагав доглядати Своїх молодших зведених братів (Якова, Йосипа, Симона та Юду) і Його двох або більше зведених сестер, там у Назареті, Галілеї. (Мат. 13:53—56) Він не зневажав їх через їхню недосконалість або помилки. Він також не давав їм причини спотикнутися занедбанням родинних справ, але старанно працював, як майстерний тесляр. (Марка 6:3) Він навчився як оціняти невинні характерні риси дітей і також дитячі риси у дорослих осіб. Дуже практично, Він уживав дітей у Своїх притчах.
17. У справі нашої доступності, то які питання виринають про осіб, що є, як діти?
17 Коли ми самі заглиблюємося в роботу, то не хочемо, щоб діти докучали нам. Зарозумілі особи, або ті, що відчувають важливість і повагу своїх відповідальних посад, можуть рахувати себе вищими і не будуть звертати уваги на дітей або на недозрілих дорослих. Але, що сказати, коли такі дитячі особи є християнами або інтелігентними особами, які бажають стати християнами? Чи ж ми, що вже є учні Христа не повинні слухати таких і звертати увагу на їхні потреби?
18. Чому такий також буде приймати Ісуса?
18 Якби ми відмовилися помагати дитячим або недозрілим особам, то загубили б великий привілей та благословенство. Якщо б дозрілі християни, так як апостоли, відмовилися б не прийняти новохрещеного християнина, що є зображально подібний до маленької дитини, яку Ісус був узяв на руки й вжив у притчі, то не прийняли б самого Ісуса. А чому це було б так? Бо Ісус сказав, що коли хтось прийме „одне з дітей таких”, також приймає Ісуса, бо робить це „в ім’я Моє [Ісусове]”. Це значить, що Ісус вважає такий вчинок немов Його приймали самого за Месію або Христа. Протилежність цьому також буде правда!
19. Приймати таких дитячих осіб в такий спосіб буде впливати на наші споріднення з ким, і чому?
19 Коли виконуємо покірливо якесь принижуюче завдання „у [Христове] ім’я” або тому, що поважаємо Його ім’я, то таке завдання є дійсно приємніше для нас виконувати. Такий вчинок має благородну спонуку. Крім цього, це буде впливати на наше споріднення, не лише з Ісусом Христом, але також з Його небесним Отцем. Це можна бачити з Ісусових дальших слів: „Хто ж приймає Мене [тобто, приймає „одне з дітей таких”] не Мене він приймає, а Того, Хто послав Мене”. (Марка 9:37) Сам Отець, Бог Єгова, послав Ісуса на землю стати Месією. Ісуса Христа не можна віддірвати від Його небесного Отця. Вони співпрацюють разом, тому що мають один намір та ціль. Отже, що особа робить Синові, то Бог Єгова приймає це немов це зроблено також Йому. Він показує, що приймає ту послугу ніби зроблена Йому тим, що благословить його.
20. Як цей принцип відноситься до наших стосунків з співхристиянами, і яка характерна риса є потрібна для нас, щоб мати участь у Царстві?
20 Цей принцип є важний для нас і ми повинні пам’ятати його, коли маємо справу з співхристиянами, а особливо з тими, що є лише „діточки” відносно біблійного розуміння або членстві у християнському зборі. Апостол Петро сказав у своєму першому надхненому листі: „І, немов новонароджені немовлята, жадайте щирого духовного молока, щоб ним вирости вам на спасіння, якщо ви спробували, що добрий Господь”. (1 Пет. 2:2, 3) Ми можемо поділитися „словом” з тими, що є немов „новонароджені немовлята”, щоб вони виростали на спасіння і трималися його, як дозрілі християни. Отже, ті, які докажуться приступними, охочі прийняти „одне з цих дітей в ім’я Христа”, показують, що самі є немов діти. Вони мусять бути такими, коли хочуть мати якусь участь у Царстві.— Мат. 18:2—4; Луки 18:16.
21. Як збір користає з покірного духа та відношення і відсутності суперництва та конкуренції?
21 Так як у натуральній родині, коли члени збору є покірні немов маленькі діти, то між такими буде мирне споріднення. Коли немає самолюбного суперництва і запеклої конкуренції, то буде існувати мирний дух, який заспокоює нерви. Якщо ми є охочі і готові служити навіть у найменших завданнях, лише, щоб могли послуговувати потребам та вигодам іших, то це буде підкріпляти цілий збір спонукуючи його до гарних вчинків.
22. Який сильний чинник помагає нам „мати мир між собою”?
22 Таким чином будемо доглядати навіть наймолодших, нерозвинутих та тих, що ще не дозріли в біблійній правді та християнському досвіді. Таких щиро приймається до збору „на підставі [Христового ім’я]”. У такому зборовому оточенні процвітає дух Господа Бога Єгови. Це є дуже сильний чинник помагати членам збору „мати мир між собою”. Наслідок буде братерська єдність.