Оазис Правди у пустинній землі
Я НАРОДИЛАСЯ в Хартумі, арабське слово, що значить „Слоновий Хобот”. А чому моя батьківщина так називається? Ця назва походить від вузької форми землі, що розділює Білу Ниль ріку від Синьої Ниль вище їхнього з’єднання. Тут вони зливаються в одну могутню Ниль ріку, яка пливе через Сахара пустиню. Дослідники та інші говорили неприємні слова про Хартум, але для мене це місто є „мій дім”.
Звичайно тут гаряче тропічне сонце сильно пече. Земля тут є лише коло 1.200 футів (360 метрів) вище морського рівня і страшно пекуче сонце витворює піскову пустиню лише кілометр або два від вогких берегів ріки. Тут також треба постійно боротися проти мух. І пісок, який вітри навівають з пустині входить майже в усе і всюди. Часами він перемінює день у ніч. Як часто, коли наша родина спала надворі, щоб прохолодитися повіваючим вітром, то шалена буря габуб захоплювала нас несподівано! Ранком ми відскрібували пісок з очей і дивилися на відбиток нашого тіла на матраці вкритому пісковим пилом.
Це є дійсності життя тут у Хартумі. І саме тут, як вірна донька Православної Коптицької Церкви, я вийшла заміж і виховала свою родину з трьох синів і двох доньок.
ШУКАЮЧИ ЗА БОГОМ
Я завжди шукала Бога. І не тільки я шукала Його, так як мені пригадувалося кожного ранку. Перед світанням можна було чути носовий спів муезинів із високих башт різних мечетів порозкиданих по цілому місті — зразок, який вони повторяли п’ять разів денно, як сонце переходило небо. Троїсте місто Хартум, Північний Хартум і Омдурман переважно є мусульманьська громада, і тому ті з нас, що заявляли бути християнами, як члени Коптицької Церкви, були меншістю.
Моє бажання служити Богові було таке сильне, що ще за молодого віку, я думала віддати себе службі, як черниця моєї церкви. Але мене турбувало погане передчуття відносно моєї власної віри й традиційних церемоній Коптицької Церкви. Як я могла пояснити і рівняти пишні процесії та розкішні прикраси церковного святкування з простим життям Ісуса Христа? Також, я не спала багато ночей, бо обдумувала про страхіття „пекольного вогню” та непояснене ускладнення науки про Трійцю, яких я ніколи не прийняла за частину моєї християнської віри. По нашому одруженню, мій чоловік не дуже цікавився релігійними справами, але я з дітьми регулярно ходила до церкви. Через це сусіди і родичі „приймали” нас, як ми трудилися за прожитком у нашому глиняному домі з випаленого болота, який стояв в тіні розкішної Коптицької церкви.
Одного гарячого дня в серпні 1958 р., я шила вдома. У молитві я просила Бога помогти мені знайти правду, щоб могла поклонятися Йому. І нараз — гість появився в моєму домі! Вона напевно побачила хрестики і релігійні образи, які прикрашали стіни, що показували до якої релігії я належала. Ця жінка прийшла дискутувати зі мною Біблію. На мене відразу зробило враження, як легко вона знаходила вірші в Біблії показати, що такі релігійні додатки не були вирази правдивого Християнства.
Коли я сказала, що її Біблія була інша від мого арабського перекладу, то вона зараз попросила мене знайти мою власну Біблію. Отже я знайшла свою стару і не дуже чисту арабську Біблію, і моя нездатність знайти вірші була скоро виявлена. Священики ніколи не заохочували мене переглядати зміст Біблії в такий спосіб. Але, як я раділа, коли мені пояснювалося біблійні правди про Ісуса Христа, про надію для померлих та інші точки, які були дуже близькі до мого серця! При кінці нашої дискусії я радо взяла собі дві книжки, підручники Біблії.
Зачинивши двері за моїм гостем, я буквально танцювала з радости, бо знала, що Бог відповів на мою молитву. Я відсвіжилася водами правди у цій пустинній країні.
ВИКОНУЮЧИ БІБЛІЙНІ ПРАВДИ
Життя у нашому сусідстві, що називається Ел Масалама, Омдурман, дійсно не є відокремлене. Наші сусіди зараз цікавилися знати хто був цей надзвичайний гість до нашого скромного глинобитного, смуглявого дому. Наш дім був дуже примітивний навіть за рівнями в Омдурмані, і мій наймолодший син ще пригадує собі, коли вітер з піском повидував нам вікна, а дощ лив через дах. Одначе, я завжди пробувала знаходити щастя у шуканні за Богом, і мої тижневі біблійні студії тепер давали мені ще велику радість і приємність. Але мої родичі і колишні друзі не раділи зі мною, а стали тепер більше, як звичайно критикувати мого гостя для біблійних студій.
На початку наших дискусій ми почали говорити про хрест. Я завжди вчила моїх дітей хреститися, робити знак хреста на собі так широко і показно, як можливо, вірячи, що це буде охороною для них. Кожна дитина носила хрестик навколо шиї і цей символ становив велику частину нашого релігійного життя. Тому я не дуже хотіла викидати ці хрестики, хоч мій гість наводив багато переконуючого доказу, щоб показати, що вживання хреста було нехристиянський звичай. Така інформація впливала на інших членів моєї родини. Чоловік застерігав мене відносно нашого гостя, кажучи, щоб ми приймали її лише, як приятельку. Тоді мій найстарший син почав розказувати вчителеві недільної школи про „вісницю”, яка приходила до нашого дому, і він строго наказав йому, щоб ми не мали нічого до діла з нею, тому що як він сказав, вона ,не була добра’. Проте, моє бажання служити Богові було сильне, і після двох місяців студій, я повикидала всі релігійні хрестики і образи на смітник на нашому подвір’ї.
Заохочуюча радість цих нових правд про Єгову та Його намір, спонукувала мене розказувати її родичам, приятелям і сусідам при кожній нагоді. За це сусіди кидали каміння на наше подвір’я і в хату під час наших біблійних студій. Священики церкви і родичі часто старалися припинити нашу студію.
Кожного року, наша родина сходилася святкувати Свято Марії. Я пекла спеціальний торт і з родичами ми обходили цю спеціальну оказію. Але тепер з Біблії я довідалася, що Марія мала ще інші діти по Ісусові, і це дуже здивувало мене. Коли я сказала, що вже не буду святкувати Свято Марії, то моя найстарша донька дуже натискала на те, щоб я перестала студіювати Біблію. Я почала думати, „Чому я мушу перестати святкувати Свято Марії?” Тоді зробила висновок, „Коли ця жінка знову прийде, то я скажу їй, що вона може приходити лише як гість, але щоб не дискутувати про релігійні справи”.
Я так турбувалася цією справою, що коли послизнулася і впала на підлогу в кухні день перед студією, то пояснювала собі цей випадок, як кару від Бога. І ось, коли я підвелася, передо мною стояв мій гість! Вона прийшла день раніше і тепер побачила мене вкриту болотом. Як вона помагала мені, я розказала їй про свої наміри, але на моє здивовання вона обняла і поцілувала мене. Поговоривши про цю справу ми помолилися просячи сили стояти твердо за правдою Божого Слова. Це закінчило всі Свята Марії!
ПЕРЕМАГАЮЧИ ОПОЗИЦІЮ
Сусіди тепер ще більше перешкоджали нам, і коли вони прийшли до мого дому озброєні ціпками з наміром пошкодити моїй новій приятельці, я запросила їх і священиків переговорити справу з студенткою Біблії в моєму домі. У призначений вечір, коли спека дня прохолола, то виглядало, що всі мешканці Ел Масаламу, замість іти на сукс, або ринки, посходилися до нашого дому. Дім був переповнений, і багато людей вбрані в довгій білій суданській одежі з чалмами на головах, товпилися на подвір’ї. Священики не входили в хату, але стояли при кінці вулиці і під час дискусії диякони з своїми представниками вибігали порадитися в своїх релігійних сановників.
Серед тарараму того вечора говорили про багато справ, але я пригадую собі, як один представник церкви кричав до товпи, „Тихо, я користаю з цього”. На кінці, він сказав мені; „Не покидай релігії твоєї церкви!’ То справді була незабутня ніч. У мойому розумі правда лишилася оправдана, і я далі духовно відсвіжилася нею, немов з оазису в пустині.
Проте, сусіди і церква не були задоволені. Вони далі перешкоджали нам. Вони продовжали кидати каміння, а навіть виливали багато брудної води на наше подвір’я у зусиллю страшити нас, як родину. Найвища точка опозиції прийшла, коли деякі сусіди заскаржили мене до поліції, що я входила в їхні доми без дозволу. Мене взяли на суд перед цивільного суддю, де я зустріла два найславніші адвокати Омдурману. Кара мала бути три місяці в тюрмі і п’ятдесят суданських фунтів стерлінгів (150 доларів [С.Ш. грішми]). Але один адвокат почав блукати в іншу справу, кажучи, що моя діяльність була „початок Сіонізму в Судані”.
Даючи свій вирок, суддя запитав: „Чому ви всі є проти цієї жінки?” Він вирішив, що я мала право розказувати про свою релігію по цілому Судані, якщо бажала. Вдячна Єгові за цю перемогу, я тоді не розуміла, як це велике завдання буде свідчити правді в цій найбільшій країні Африки. Але я дуже хотіла стати повночасною вісницею доброї новини, як оцінення за те, що Єгова зробив для мене.
НОВИЙ І РАДІСНИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ
Кожного дня тепер я студіювала Боже Слово і розказувала людям про Боже царство. Я вставала рано і до 9 години ранку кінчала домашню роботу; тоді з’ївши трохи фул, сніданок із фасолі і хліба, я свідчила про Царство аж поки діти не верталися зі школи о 1:30 годині пополудні. У Судані, спека керує нашими днями, і в нас є рагат ел зур, або полудневий відпочинок, від коло 2-ої до 5-ої години. Але добре використовуючи кожний ранок, я могла витрачати так багато, як дев’ятдесят годин на свідчення кожного місяця. Часто моя найстарша донька ходила зі мною, і біблійні зібрання відбувалися в нашому домі. Спочатку не було багато, але коли моя родина прилучилася до правди, то група відразу подвоїлася. Мій наймолодший син, якому тоді було коло сім років, ще пригадує, як ми подавали чай і солодкі коржі після цих зібрань. Як він чекав на закінчення зібрань, щоб посмакувати ці надзвичайні ласощі в нашому домі!
У травні 1959 р. мій чоловік, я і наших двоє найстарших дітей охрестилися у водах Білої Ниль ріки, на символ посвяти Богові Єгові. Кілька днів пізніше, нас відвідав президент Товариства Вартової Башти, брат Нор, який проїжджав через Судан.
Це були зайняті дні. Я тепер служила, як „регулярна піонерка”, вісниця доброї новини. Майже кожного дня я спішилася плутаниною піскових, нерівних вулиць по Омдурмані — тут перебігаючи дорогу молочаря, який сидів на ослі з ногами перехрещені навколо його шиї, з баньками висячими по обох боках, а там треба зачекати, як верблюд переходив з вантажом у дорозі на ринок. Тут спрагненим подорожуючим мусульмани постачають великі гончарні посудини води, у тіні дерев, майже на кожній вулиці Омдурману. Але тепер я не звертала багато уваги на них. Я відсвіжилася водами правди, і постановила вишукувати ще інших, які також прагнули відсвіжитися.
Я студіювала окремо з кожною моєю дитиною в різних днях тижня, даючи їм особистого догляду. Наймолодший син навчився читати по-арабськи з книжки Від Раю Втраченого До Раю Відновленого, навіть ще перед тим ніж пішов до школи.
ЄГОВА ПОСТАЧАЄ В ТЯЖКИХ ЧАСАХ
Тоді, несподівано на нас прийшла криза. Мій чоловік втратив роботу, і ми не мали доходу. Що ми мали тепер робити? Я продала трохи своїх дорогоцінностей, три килими та інші статки. У нас ще були голуби, і здається, що вони почали множитися майже чудесно. Кожного дня мій наймолодший син брав дві або три пари на ринок, продаючи їх за 15 піастерів (45 ц. [С.Ш. грішми]) за пару. Ми мали навіть досить голубів постачати частину нашого щоденного харчу. Єгова постачав для нас майже цілий рік у таких обставинах. Одного дня, коли я приготовлялася іти на службу, то знайшла, що в нас уже не було ані одного піастера. Що я мала робити тепер? Тоді моя донька знайшла стару коробочку в якій ми колись були збирали піастери, але, про яку ми цілком забули. У ній було трохи грошей! Там було досить на дорогу до моєї території і купити їжу на той день.
У березні 1962 р., мене запросили стати „спеціальною піонеркою”, які посвячують 140 або більше годин пояснювати людям про Боже царство кожного місяця. Я дотепер утішаюся цим привілейом.
НЕСПОДІВАНІ БЛАГОСЛОВЕНСТВА
На початку 1963 р., нас відвідав один брат і розказав мені про християнську конвенцію, яка мала відбутися пізніше того року в Мюнхені, Німеччині. Як я прагнула поїхати на ту конвенцію і бути разом з іншими християнськими братами, але, як звичайно, це було неможливо! Тоді, шість днів пізніше, моя найстарша донька стала працювати, як офіціантка на літаку позаморської повітряної лінії. Я могла купити квиток туди і назад багато дешевше і дуже тішилася, що могла зустріти так багато інших осіб моєї віри в Мюнхені.
Мій другий син і молодша донька охрестилися у 1962 р., а наймолодший син у 1965 р. Я дуже тішуся тим, коли бачу їхню старанність служити Єгові. Ця донька розвила бажання служити Єгові повночасно і від 1968 р. служить, як „регулярна піонерка”. У 1971 р. вона стала „спеціальна піонерка” разом зі мною, яким то привілейом дотепер утішається, вийшовши заміж за службового слугу в нашому зборі. Наймолодший з моїх трьох синів тепер працює, заробляє і утримує свою дружину, а також має привілей служити за службового слугу у зборі.
Чудова річ є, що рівень нашого життя поліпшився відколи ми почали ставити справи Божого царства першими в нашому житті. Ми завжди старалися ставити духовні справи першими від матеріальних, і як родина отримали великі благословенства, помагаючи більше, як тридцятьом особам посвятити своє життя Єгові і охреститися. Але ми також багатіли в інші способи. По конвенції в Мюнхені, наша родина мала нагоду бути на інших міжнародних християнських зібраннях в Європі й по різних околицях Африки. Переживши нашу фінансову кризу, ми вибралися з Омдурману в Хартум, й тепер маємо великий дім в якому можемо помістити зібрання збільшаючого збору.
Мій другий син вирішив піти до університету в Єгипті. Але після всього одного року вернувся назад до дому, щоб разом із родиною повночасно поширювати справи правдивого поклоніння в Судані. Тепер він є старший і збір дуже користає та оціняє його здібності та посвяту.
Що це значить набристи на оазис в пустині, коли ви є дуже спрагнені, можна оцінити лише тоді, коли нап’єтеся води, заспокоюючи спрагу. І щастя, яке приходить, коли хтось інший відсвіжається, є ще приємніше. Так то води правди сталися благословенством для мене і моєї родини, і за це ми щиро дякуємо Джерелу Правди, нашому Богові Єгові.