Чому деякі гріхи є непрощені?
КОЛИ німецький поет Гайнріх Гайне умирав, він пригадав собі своє розпусне життя і запевнив себе думкою: “Бог простить мені. Це Його діло”. Цією думкою, Гайне лише повторював те, що англійський поет Поуп сказав століття раніше: “Помилятися є по-людськи; а прощати є божественно”.
Це правда, що Бог Єгова любить прощати. Тому пророк Михей писав: “Хто Бог інший, як Ти, що прощає провину і пробачує прогріх останку спадку Свого, Свого гніву не держить назавжди, бо кохається в милості?” Мойсей й Давид подібно свідчили про Божу охочість прощати.— Мих. 7:18; 2 Мойс. 34:6, 7; Пс. 103:2, 3.
Але з таких віршів Біблії ми не повинні робити висновок, що Бог так любить милосердя, що є готовий прощати всі гріхи, без різниці якої натури вони є. А чому ні? Тому, що Єгова є Бог не лише любови, але також мудрости й правосуддя. Для Нього прощати всі гріхи не було б мудро, ані справедливо, щоб у Його всесвіті був мир і порядок.
Коли б Бог прощав всі гріхи, то цим заохочував би людей грішити. По суті, Його закони не мали б жодної користі, ані значення. А як це? Наприклад, якщо б прощалося всім, що нарушують закони вуличного руху, то пощо встановлювати і ухвалювати такі закони?
Бог Єгова створив людину морально вільною вибирати; тобто, Він дав їй здібність розрізняти між правильним, коли буде коритися Божому законові, або чинити зло, нарушуючи той закон, маючи свободу вибирати котрий-будь з цих напрямків. Але з цією свободою вибирати також є відповідальність за наші вчинки. Тому Бог сказав, коли говорив Мойсейові про Своє велике милосердя і охочість прощати: “Та певне не вважає чистим винуватого”. Тут Єгова не говорить про кару вічного знищення.— 2 Мойс. 34:7.
Однак, апостол Іван каже, що є деякі гріхи, які є “на смерть”, тобто, гріхи за які заплата є вічне знищення, і це даремно комусь молитися за прощення таких гріхів. (1 Ів. 5:16, 17) А що вирішує чи гріх буде прощений чи ні? Його натура і обставини. Між гріхами, які Єгова не прощав, були гріхи Адама й Єви. На пробу їхнього оцінення Бог дав їм легкий наказ; щоб вони не їли плоду з одного дерева; з пересторогою про наслідки, коли вони не послухають Його. Вони були створені з досконалим розумом і тілом. Вони добровільно і свідомо не послухали. Вони не могли казати, що не знали, так як апостол Павло сказав пізніше, і вони не могли казати, що були недосконалі з напрямом грішити, так як цар Давид міг сказати. Отже, на якій підставі можна було простити Адамові й Єві їхні гріхи? На жодній підставі!
Безсумнівно, один із найбільш відомих прикладів непростимого гріха був гріх Юди Іскаріотського. Юда на протязі коло двох років ходив із Ісусом, слухав Ісусової науки, бачив як Він виконував чуда, і знав, що Ісус був Син Божий. Він також напевно зауважував, що всі євангелисти були щирі, чесні і несамолюбні. Однак, в обличчі цього доказу Юда був лицемір, добровільний і свідомий злодій. І він зрадив Ісуса не лише через пожадливість, але також на злість, тому що Ісус похвалював, що Його помазали коштовною олією. Він розгнівався, тому що таке вживання грошей не дало йому другої нагоди вкрасти грошей, бо він був скарбником для Ісусових учнів. Затвердивши своє серце він поступив задалеко, щоб покаятися перед Богом і просити в Нього прощення. З цієї причини Ісус назвав його “син погибелі”.— Мат. 26:6—16; Ів. 12:1—8; 17:12.
Між іншими гріхами, які були непрощені були гріхи книжників та фарисеїв, за те, що вони переслідували Ісуса і забили Його. Вони могли бачити з того, що Ісус навчав і з Його чуд, що це Бог послав Його. (Ів. 3:2; 14:11) Але тому, що Ісус виявляв їхнє лицемірство і їхню самолюбну владу над звичайними людьми, вони зловісно приписували Його діла Сатані Дияволові. Говорячи про їхній гріх, Ісус сказав: “Коли хто скаже проти Духа Святого, не проститься того йому, ані в цій системі, ані в майбутній”.— Мат. 12:31, 32, НС.
Так, коли ці чоловіки бачили як Божий святий дух діяв в Ісусі — як Він виганяв демони, зціляв хворих і воскрешав мертвих — вони глузували з Нього і казали, що Він виконував ці чуда силою самого Диявола, справді, що вони хулили Божого святого духа. Правильно Ісус серйозно скритикував їх, кажучи: “О змії, о роде гадючий, як ви втечете від засуду до геєнни?”— Мат. 23:33.
Проте, що правдиві християни мусять пильнувати себе, щоб не вчинити непростимий гріх, можна ясно бачити зі слів апостола Павла: “Не можна бо тих, що раз просвітились були . . . і стали причасниками Духа Святого, . . . та й відпали, знов відновляти покаянням, коли вдруге вони розпинають у собі Сина Божого та зневажають”. І знову: “Бо як ми грішимо самовільно, одержавши пізнання правди, то вже за гріхи не знаходиться жертви . . . а гнів палючий, що має пожерти противників”.— Євр. 6:4—6; 10:26, 27.
Факт, що християнин може чинити гріхи, яких Бог не буде прощати повинен послужити за здорову пересторогу всім християнам, стерегти свої серця і ніколи не чинити таких гріхів. Але зауважте, що крім випадку досконалого Адама й Єви, такі гріхи переважно не включають лише один випадок, але практикування такого гріха. Тому то, коли деякі християни йшли на компроміс під великим натиском у Націстській Німеччині і Ліберії, але пізніше покаялися і дали доказ, що Бог Єгова простив їм. Бог простив цареві Давидові й апостолові Петрові хоч вони поповнили серйозні гріхи, але вони не практикували таких гріхів.
Коли ми сильно жалуємо, що так згрішили і щиро каїмося, а потім стараємося краще дотримувати Божі рівні, то можемо мати потіху з запевняючих слів: “Коли ж ходимо в світлі, як Сам Він у світлі, . . . кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха”. Від усякого гріха? Так, від усяких гріхів, яких можемо вчинити, коли ходимо у світлі, бо під такими обставинами ми не можемо добровільно практикувати непростимий гріх. (1 Ів. 1:7) Ми також можемо тішитися з того, що Єгова розуміє і любить показувати милосердя через Христа.— Пс. 103:8—14; Мих. 7:18, 19.