Зустрічаючи питання в справах сумління
“Я бо проти себе нічого не знаю, але цим не виправдуюсь; Той же, Хто судить мене, то Господь [Єгова]”.— 1 Кор. 4:4.
1. Що далі є правда про моральне почуття людей взагалі?
НЕЗВАЖАЮЧИ на повінь неморальности, безчесности і злочину сьогодні, не всі особи у світі є “неморальні”. (Ефес. 4:19) Так як було за Павлового часу, так і сьогодні, є особи, які хоч не мають докладного знання Божого Слова, таки тримають міру пристойности, залишок того внутрішнього морального почуття, якого ми називаємо сумління.
2, 3. Як Павлові слова в Римлян 2:12—16 кидають світло на цю справу, і що вони помагають нам зрозуміти про людські закони та чесне поводження багатьох осіб?
2 Павло сказав про не-ізраїльські народи, які не були під Закон-угодою: “Бо коли погани, що не мають Закону [себто, закону від Бога], з природи чинять законне, вони, не мавши Закону, самі собі Закон”. В який спосіб? У тім, “що виявляють діло Закону, написане в серцях своїх, як свідчить їм сумління та їхні думки, що то осуджують, то виправдують одна одну”. (Рим. 2:12—16) Отже цей “закон”, який для них є “самі собі закон” не є закон, якого вони самі заводять без різниці, що інші можуть думати.
3 Ця моральна природа, вспадкована від Божого першого людського сина, діє як “закон” або правило поводження в людях усіх рас і національностей, теперішніх і колишніх. Це пояснює чому народні або племінні закони майже всіх людей відбивають принаймні деякі з Божих праведних рівнів, хоч ці люди і не вживають Біблії за свого провідника. Це пояснює чому особи, які не служать Богові Єгові, або навіть не є так звані християни, провадять досить “чесне” і пристойне життя, часто показуючи, що вони дотримують деякі добрі принципи. У той самий час воно пояснює чому Бог може справедливо ‘покарати’ не лише Його народ Ізраїля, що є під угодою, але цілий світ людства, і чому в надходячому судові Він “кожному віддасть за його вчинками”.— Рим. 2:6; 3:9, 19.
4, 5. (а) Як християнин може засоромити тих, що насміхаються з його поводження? (б) Дайте приклади.
4 Бувши відділені від світу людства відчужений від Бога, християни мусять переносити переслідування. (Ів. 15:18—20) Але це не звільняє їх від поводження в такий спосіб, щоб звернутися до якої б то чесности, правосуддя або моральности, які люди цього світу ще можуть посідати. Люди можуть неправильно пояснювати нашу причину бути окремі від світу, кажучи, що ми є ‘ненависники’, ‘антисоціальні’, та нелюбовні, фанатичні та немилосердні. Апостол Петро показує, що ми можемо і повинні розброювати наших критиків. “Майте добре сумління”, він заохочує, “щоб тим, за що вас обмовляють, немов би злочинців, були посоромлені лихословники вашого поводження в Христі. Бо ліпше страждати за добрі діла, коли хоче того Божа воля,— аніж за лихі”.— 1 Пет. 3:16, 17.
5 У сучасних часах маємо досить прикладів де християнська доброта, допомога або великодушність до осіб у світі цілком змінили їхнє відношення до вісників Царства Єгови й їхньої роботи та вістки. Навіть коли їх несправедливо переслідують та кидають до в’язниць та концентраційних таборів, то через їхнє гарне сумлінне діло і шановний спосіб слуги Єгови заслужили ласку старших, які ставили їх у відповідальні посади, так як трапилося з Йосипом в Єгипті.— 1 Мойс. 39:21—23.
6. Як сумління впливає на споріднення християнина з світськими урядами?
6 Бог Єгова дозволив людським урядам діяти на землі і Він дозволяє їм служити за Його “слугу” карати за злочин та неправильні вчинки. Так довго як Бог дозволяє цим урядам стояти, то християнин не повинен противитися їм, але повинен поводитися законно. Він не може сподіватися Божої охорони, коли він чинить злочин і тоді страждає з рук урядових осіб. Але ми маємо ще більшу причину дотримувати закон ніж лише боятися урядової кари. Римлян 13:5 каже нам: “Тому треба коритися не тільки ради страху кари, [виявлена урядовою карою за злочин], але й ради (вашого) сумління”. Чи кара є легка чи тяжка не впливає на відношення християнина. Його сумління спонукує його чинити те, що є правильне, бо він знає, що без різниці чи “кесареві” уряди на землі будуть карати його чи ні, то “мусимо всі ми з’явитися перед судовим престолом Христовим”.— 2 Кор. 5:10.
7. Коли ‘удається до сумління’ інших, чи це безпечно дозволяти, щоб вони робили рівні для нашого власного сумління?
7 Певна річ, що ми не можемо дозволяти неосвітленим або зіпсутим та розбещеним сумлінням інших ставити рівні для нашого власного сумління. Наше сумління мусить бути кероване Божим Словом й духом і тому часами може свідчити проти того, що деякі урядовці вимагають від нас. Тоді ми повинні сумлінно відповідати так, як апостоли робили: “Бога повинно слухатися більш, як людей”.— Дії 5:29—32.
8. Дайте приклади основних наказів, заборон та принципів, які знаходяться в Божому Слові, які повинні формувати християнинове сумління.
8 Біблія дуже ясно показує, наприклад, що правдивим християнам треба стримуватися від усякого товаришування з “Вавилоном Великим”, світовою імперією фальшивої релігії. (Об. 18:2—5; 2 Кор. 6:14—18) Вона показує, що християни не можуть бути “частиною цього світу”, отже не можуть брати участи в його політиках або підтримувати його наміри, що противляться Царству. (Ів. 17:14; 18:36; Як. 4:4) Біблія дуже виразно виставляє святість крови, людського життя, а також рівень для Божих людей ‘перековувати свої мечі на лемеші і більше не вчитися воювати’, отже їхня боротьба не є ‘проти тіла і крови’, але проти демонських сил. (1 Мойс. 9:4—6; Іс. 2:2—4; Ефес. 6:11, 12) Боже Слово також є дуже точне коли забороняє статеву неморальність (розпусту, перелюб і мужоложство), а також іншу погану поведінку, як п’янство, безчесність і крадіж.— 1 Кор. 6:9, 10; Ів. 8:44; Ефес. 4:28.
ТРУДНІ РІШЕННЯ СУМЛІННЯ
9. (а) Оскільки християнин має багато біблійних законів та принципів, як це є, що питання про сумління далі виринають? (б) Взагалі, що рішає, яку частину особисте сумління мусить мати коли рішається про правильність чи неправильність якоїсь справи?
9 Отже є дуже багато вчинків та практик, яких Біблія особливо похвалює або присуджує. Дуже багато інших є в гармонії, або нарушують принципи в Біблії. Однак, головно в сучасному, складному суспільстві, яке розвилося по багатьох частинах світу, є стан і обставини де треба особисто рішати на підставі нашого особливого сумління. Отже багато справ у житті мають свої ступні. Різниця між легким поляпанням, а сильним ударом залежить від ступня сили. Різниця між звичайною пошаною,— як то наприклад, провідникові або народному прапорові,— а побожним поклонінням також включає ступні. Де включаються крайності, то нема жодного сумніву. Лише коли справа припадає в тому, що можна назвати ‘сива частина’ приступаючи до межі між тим, що є правильне, а неправильне, що виринають питання. Чим ближче до тієї ‘межі’ справа приходить, то тим більше особа мусить уповати на своє сумління коли рішає. Зустрічаючи такі обставини, що ми повинні робити?
10, 11 (а) Що Бог сподівається від нас коли виринають такі питання про сумління? (б) Коли зустрічається такі особисті справи з сумлінням, чи ж ми повинні сподіватися, щоб хтось заводив закони розказуючи, що ми повинні робити, і хто мусить понести відповідальність за наші рішення? (в) Що такі рішення відкривають про нас перед Богом?
10 Бог Єгова хоче, щоб ми вживали нашу інтелігентність, наше знання, розуміння і правосуддя, і сумлінно чинили те, що наша віра показує нам. Бог не ставить нас під сумління якоїсь іншої людини в таких справах. Ми всі мусимо робити наше власне рішення в гармонії з сумлінням — сумління, що є сформоване Божим Словом. Ми також мусимо понести наслідки нашого власного рішення, не сподіваючися, щоб хтось інший рішав та приймав відповідальність за нас.
11 Отже це було б неправильно для нас вимагати від когось, від групи старших або урядової установи християнського збору, якогось правила або закону ‘розмежовувати’ у деяких справах. Де Боже Слово саме не ‘розмежовує’, то жодна особа не має права додавати до того Слова. Бог Своєю мудрістю дозволяє нам показати чим ми є в “таємній особі серця”, і рішення, які ми робимо в таких особистих справах можуть виявити це. Правда, ми можемо деколи робити помилку без злого наміру, але Бог, Який знає наші серця, може пізнати це.
12. Чи факт, що ми не відчуваємо, що вчинили щось злого самі з себе запевняє нашу праведність? З якої причини?
12 Але без різниці, які наші рішення можуть бути, а навіть коли рішається з чистим сумлінням, то ми мусимо завжди розуміти, що на останку, це Бог виявить правильність чи неправильність нашого шляху і це в Його призначеному часі та в Його власний спосіб. Признаючи це, апостол Павло писав: “Я бо проти себе нічого не знаю, але цим не виправдуюсь; Той же, Хто судить мене, то Господь [Єгова]. Тому не судіть передчасно нічого, аж поки не прийде Господь, що й висвітлить таємниці темряви та виявить задуми сердець, і тоді кожному буде похвала від Бога”.— 1 Кор. 4:3—5.
13. (а) Що Римлян 14:4, 10—12 показує про правильне відношення, яке ми повинні брати проти когось, що робить такі особисті сумлінні рішення? (б) Одначе, де сумління тих, що мають відповідальні посади в зборі входять відносно таких?
13 Коли виринають такі ‘розмежені’ справи, то ми не повинні судити осіб, що мусять робити свої власні сумлінні рішення. І ми не повинні винити себе, що зробили помилку, коли далі признаємо таких осіб за похвалених Божих слуг, коли їхні рішення в таких справах не сходяться з нашим рішенням. Бог є їхній Суддя. (Рим. 14:4, 10—12) По другій стороні, ті, що мають відповідальні позиції в християнському зборі мусять уживати свої власні сумління, коли наглядають над збором. Хоч вони відчувають, що їхнє рішення було б інше від рішення якогось брата в якійсь справі, то їхнє сумління може дуже мало противитися, бо таку справу лишається для особистого рішення. Якщо особа показує доказ, що вона діяла з чистим сумлінням, то їхні сумління можуть дозволити їм давати їй відповідальність або призначати її до якоїсь відповідальної посади. Одначе, їхні сумління можуть сильно виступати так, що вони не зможуть сумлінно призначити її. Тут, знову Бог є їхній суддя й їх не повиннося судити.
14. Які питання виринають для нашої дискусії?
14 Багато разів ці справи виринають у роботі. Чи робота при якій ви працюєте дозволяє вам мати чисте сумління перед Богом? Чи вона дозволяє вам ‘радити себе кожному людському сумлінню’, як вірний послідовник Ісуса Христа? Це є дуже важні питання над якими будемо застановлятися в слідуючій статті.
[Ілюстрація на сторінці 180]
Чи ви повинні писати до Товариства за правилом відносно цієї справи? Де особисте рішення, основане на вашому сумлінні вимагається, то ви самі повинні робити те рішення. Робіть так, щоб мати чисте сумління перед Богом