Речі, які Бог знав наперед

В ІСТОРІЇ Біблії, Боже предсказування та Його знання є послідовно зв’язані з Його власними намірами й волею. Тому що Божі наміри завжди сповнюються, то Він може наперед знати наслідки, остаточне здійснення, і може спричинити їх, як і сповнити їх. (Іс. 14:24-27) Тому говориться, що Єгова ‘формує’ або ‘утворює’ Свої наміри про майбутні події або вчинки. (2 Цар. 19:25; Іс. 46:11) Як Великий Гончар, Бог “все чинить за радою волі Своєї”, у гармонії з Його намірами (Ефес. 1:11), і “робить”, щоб усі діла Його співпрацювали” на добро тим, що люблять Його. (Рим. 8:28, НС) Отже, це відносно Його призначеного наміра, що Бог знає “кінець від початку, і наперед — що не сповнилося ще”.— Іс. 46:9-13.

Коли Бог створив першу людську пару, вони були досконалі, отже Бог міг подивитися на наслідок Його творчої роботи і оцінити, що вона була “дуже добра”. (1 Мойс. 1:26, 31; 5 Мойс. 32:4) Замість недовірчиво займатися майбутністю учинків людської пари, історія каже, що Він “почав відпочивати”. (1 Мойс. 2:2, НС) Він міг зробити це, бо, бувши Всемогутній і Всерозумний, жоден майбутній вчинок або обставини не можуть представити непоправної проблеми, щоб заперечити здійснення Його суверенного наміру.— 2 Хрон. 20:6; Іс. 14:27; Дан. 4:35.

Передбачив класи осіб

У Біблії приклади є представлені в яких Бог наперед знав, який шлях деякі гуртки, народи або більшість людства будуть брати, і таким способом передбачив основний шлях їхніх майбутніх вчинків і призначив, які кроки Він Сам буде брати відносно них. Але, таке передбачення або призначення не відбирає нагоди особам у таких гуртках або розподілах людства вибирати якийсь особливий шлях для себе. Це можна бачити з слідуючих прикладів:

Перед потопом за Ноєвого дня, Єгова проголосив Свій намір принести знищення, в якому все людство, як і тварини загублять своє життя. Біблійна історія показує, що така постанова появилася після розвиття обставин, які викликали такий вчинок. Крім цього, Бог, який “може знати серце синів людства”, зробив перегляд і знайшов, “що ввесь нахил думки серця її — тільки зло повсякденно”. (2 Хрон. 6:30; 1 Мойс. 6:5) Однак деякі особи, Ной та його родина, набули Божої ласки й не були знищені.— 1 Мойс. 6:7, 8; 7:1.

Подібно було з ізраїльським народом; хоч Бог дав їм нагоду стати “царством священиків і святим народом” через дотримування Його угоди, однак коло сорок років пізніше, коли народ прийшов до межів Обіцяної Землі, Єгова предбачив, що вони поламають Його угоду, і Він відкине їх як народ. Це предсказання мало добрі основи, бо між ними вже виявилася непокірність і бунт. Отже Бог сказав: “Бо Я знаю наставлення серця його, що він чинить сьогодні, перше ніж введу його до того Краю, що Я присягнув”. (5 Мойс. 31:21; Пс. 81:11-14) Тому що Бог знав наперед наслідки до яких таке нахилення доведе, то Його не можна тримати відповідальним за ті вчинки через Його передбачення, так само як особу не можна винити за те, що вона предсказує, що якийсь будинок погано збудований з недоброго матеріялу скорше розпадеться. Деякі пророки пророчо перестерігали про Божий предсказаний засуд, на який уже були основи в існуючих обставинах та відношеннях серця. (Пс. 7:8, 9; Прип. 11:19; Єрем. 11:20) Тут знову, одначе, особи могли і багато дійсно слухали Божу пораду, докір й перестороги і тому заслужили Його ласку.— Єрем. 21:8, 9; Єзек. 33:1-20.

Божий Син, який також міг знати нахилення людського серця (Мат. 9:4; Марка 2:8; Ів. 2:24, 25), мав божественну силу бачити наперед і предсказувати майбутні події та вирази божественного засуду. Для письменників і фарисеїв яко група він предсказав засуд геєнни. (Мат. 23:15, 33), але не сказав, що кожний фарисей або письменник був засуджений до знищення так, як те, що сталося з апостолом Павлом показує. (Дії 26:4, 5) Ісус предсказував горе для непокаяних мешканців Єрусалиму і по інших містах, але не сказав, що його Небесний Отець призначив кожній особі в тих містах страждання. (Мат. 11:20-23; Луки 19:41-44; 21:20, 21) Він також знав наперед до чого нахилення людського серця доведе й предсказав стан, що розвинеться між людством у часі “закінчення цього ладу”, як і виконування Божого власного наміра.— Мат. 24:3, 7-14, 21, 22.

Передбачення про особи

Крім клас, деякі особи також мали свою долю предсказану наперед. Ці включають Ісава і Якова, Фараона за часу Виходу з Єгипту, Самсона, Соломона, Єремію, Івана Хрестителя, Юду Іскаріотського, і Божого власного Сина, Ісуса.

Про Самсона, Єремію та Івана Хрестителя, Єгова предсказав їх ще перед їхнім народженням. Це предсказування, одначе, показувало їхню останню долю. Навпаки, на підставі такого знання, Єгова призначив Самсона жити за присягою Назорея і визволити Ізраїля від филистимлян, Єремію, щоб був пророком, а Івана Хрестителя приготовити дорогу для Месії. (Суд. 13:3-5; Єрем. 1:5; Луки 1:13-17) Хоч вони дістали такі гарні привілеї, то це не давало їм гарантію, що вони дістануть вічне спасіння або що вони будуть вірні до самої смерти (хоч усі троє були вірні). Єгова предсказав, що один із Давидових багатьох синів буде називатися Соломон і що він збудує храм. (2 Сам. 7:12, 13; 1 Цар. 6:12; 1 Хрон. 22:6-19) Одначе, хоч він мав такий гарний привілей, а навіть написав деякі книги Святого Писання, то в пізніших роках Соломон таки відпав від віри.— 1 Цар. 11:4, 9-11.

Таке саме було з Ісавом і Яковом, Боже знання не призначало їхні вічні долі, але лише вирішило або предсказало котрий з народних гуртків походячи з цих двох синів запанує над другим. (1 Мойс. 25:23-26) Це предсказане панування також показувало, що Яків дістане право перворідного, право, яке містило й привілей бути в родині через яку Авраамове “насіння” мало прийти. (1 Мойс. 27:29; 28:13, 14) Таким способом, Бог Єгова виявив, що Його вибір осіб для деякого вживання не є зв’язаний з пересічними звичаями або процедурами пристосовані до людського сподівання. Ані божественні привілеї не є нагороджені лише на підставі діл, так, щоб особа не відчувала, що вона ‘заслужила такого права’ до таких привілеїв або що вони ‘належать їй’. Павло підкреслював цю точку, коли він показав чому Бог, через незаслужену ласку, міг дати поганським народам привілеї, яких Він колись тримав лише для Ізраїля.— Рим. 9:1-6, 10-13, 30-32.

Павлова цитата відносно Божої ‘любови до Якова [Ізраїля] і ненависть до Ісава [Едом]’, походить від Малахії 1:2, 3, записана давно після часу Якова і Ісава. Отже Біблія не говорить обов’язково, що Єгова мав таку думку про цих близьнюків ще перед їхнім народженням. Це є науково заснований факт, що загальний характер і темперамент дитини установлюється в часі зачаття через генетичні фактори, яку кожний родич посідає. Що Бог бачить такі фактори є ясно; Давид каже, що Єгова бачив “навіть зародок мій”. (Пс. 139:14-16; також побачте Екклезіястова 11:5) До якої міри таке божественне передбачення впливало на призначення цих двох хлопців не можна сказати, одначе, Його вибір Якова, а не Ісава, не присуджувало Ісава або його потомків, едомлянів, до знищення. Коли з плачем Ісав шукав “зміни в рішенню” то це було лише неуспішне зусилля змінити рішення свого батька Ісаака, щоб спеціяльне благословенство первородного спочивало лише з Яковом. Тому, перед Богом тут не було жодного доказу, що Ісав каявся відносно свого матеріялістичного відношення.— 1 Мойс. 27:32-34; Євр. 12:16, 17.

Такі випадки передбачення перед народженням осіб не є в конфлікті з Божими відкритими характерними рисами і рівнями. Ані нема жодного доказу показати, що Бог примушував осіб поводитися проти їхньої власної волі. Відносно Фараона, Юди Іскаріотського, і Божого власного Сина, нема жодного доказу, що Єгова вживав Своє передбачення перед народженням цих осіб. У випадку цих осіб деякі принципи виявляються, які стосуються до Божого знання та предсказування.

Один такий принцип є Боже випробовування осіб спричиняючи або дозволяючи деякі обставини або події, або даючи таким особам нагоду почути Його надхнені вістки, щоб вони могли особисто вибирати та рішати, і таким способом виявити нахил їхнього серця, якого Єгова може бачити. (Прип. 15:11; 1 Пет. 1:6, 7; Євр. 4:12, 13) Тоді, залежачи від того як особи будуть відноситися, Бог також може керувати їх шляхом, який вони вибрали з своєї власної волі. (1 Хрон. 28:9; Пс. 33:13-15; 139:1-4, 23, 24) Таким способом, “серце людини” перше нахиляється до якогось певного поводження, а тоді Єгова керує ту людину. (Прип. 16:9; Пс. 51:10) Під пробою, серце може затвердитися в неправедності й бунті так, як сталося із серцем Фараона в часі Виходу з Єгипту, або бути підкріплене незламанною вірністю до Бога Єгови і чинення Його волі. (2 Мойс. 4:21; 8:15, 32) Досягнувши такого ступня своїм власним вибором тепер можна знати й предсказати наслідки такого особистого вибору без нарушування справедливости або свободи вибирати.— Порівняйте Йова 34:10-12.

Зрадницький шлях Юди Іскаріотського сповнив божественне пророцтво і показав як Єгова та Його Син можуть передбачувати наперед. (Пс. 41:10; 55:13, 14; 109:8; Дії 1:16-20) Однак, ніхто не може сказати, що Бог призначив Юду до того шляху. Пророцтва предсказували, що якийсь близький знайомий Ісуса зрадить його, але не показували хто цей знайомий буде. І знов, біблійні принципи не показують, що Бог призначив Юдові вчинки. Божественний рівень, якого апостол висловив є: “Не рукополагай скоро нікого, і не приставай до чужих гріхів. Бережи себе чистим”. (1 Тим. 5:22) Показуючи своє зацікавлення, щоб його вибір дванадцятьох апостолів був розумний, Ісус молився цілу ніч до свого Отця і тоді об’явив своє рішення. (Луки 6:12-16) Якщо б Бог був призначив Юду бути зрадником, то це виявило б непостійність у Божому проводі, і зробило б його учасником таких гріхів.

Отже виглядає, що коли Ісус вибрав Юду як апостола, в його серці не було нічого зрадницького. Він дозволив ‘отрутному корню появитися’ і опоганити його, наслідком якого було його відхилення і його прийняття не Божого, але Дияволого проводу, який довів його до крадіжі і зради. (Євр. 12:14, 15; Ів. 13:2; Дії 1:24, 25; Як. 1:14, 15) Коли таке відхилення почало виявлятися, то сам Ісус міг бачити серце Юди й предсказати його зраду.— Ів. 13:10, 11.

Правда, в Івана 6:64, коли декотрі учні спотикнулися через Ісусову науку, ми читаємо, що “Ісус знав спочатку, хто ті, хто не вірує, і хто видасть його”. Хоч слово “початок” вжите в 2 Петра 3:4 стосується до початку творення, то воно також може стосуватися до інших часів. (Луки 1:2; Ів. 15:27) Наприклад, коли апостол Петро” говорив про святий дух, сходячи на поган, “як спочатку й на нас”, він стосувався до свята П’ятдесятниці, 33 р. З.Д. до “початку” вилиття святого духа для певної цілі. (Дії 11:15; 2:1-4) Отже цікаво зауважити слідуючі слова про Івана 6:64 у Critical, Doctrinal, and Homiletical Commentary, якого автор є Шаф-Ланж: “[‘Початок’] значить, не метафізично від початку всіх речей . . . , ані від початку його [Ісусового] знайомства з кожним . . . , ані від початку як Він почав збирати своїх учнів, ані від початку його служби . . . , але від першого таємного насіння невірства [через яке деякі учні спотикнулися]. Отже Він також знав свого зрадника від початку”.— Порівняйте 1 Ів. 3:8, 11, 12.

Месія

Бог Єгова знав наперед і предсказав страждання Месії, його смерть і воскресения. (Дії 2:22, 23, 30, 31; 1 Пет. 1:10, 11) Здійснення речей, визначені через Боже передбачення залежало частинно від Божого вживання власної сили і частинно від вчинків людей. (Дії 4:27, 28) Такі особи, одначе, добровільно дозволили Божому противникові, Сатані Дияволові, перемогти їх. (Ів. 8:42-44; Дії 7:51-54) Отже, так як християни за Павлового дня “знали хитрощі [Сатани]”, Бог передбачив лукаві бажання й способи, яких Його противник буде вигадувати проти свого Помазаного. (2 Кор. 2:11) Очевидно, Божа сила могла відвертати напади або зусилля проти Месії, коли ці не сходилися з способом або часом у пророцтві.

Слова апостола Петра, що Христос, як жертовний Агнець Божий, був “призначений від закладення [форма грецького ka-ta-bo-le’] світу [ko’smou]” є перекручені тими, які вірують в призначення долі значити, що Бог уживав таке знання перед створенням людства. (1 Пет. 1:19, 20) Грецьке слово ka-ta-bo-le’, переведжене словом “засноване”, буквально значить “кидання або закладення” і може стосуватися до “зачаття” насіння, так як показується в Євреїв 11:11, що стосується до Авраама, коли він кинув людське насіння для зачаття свого Сина і коли Сарра прийняла це насіння, щоб воно запліднилося. Хоч “закладення” світу людства сталося коли Бог створив першу людську пару, так як показується в Євреїв 4:3, 4, пізніше ця пара загубила своє становище як діти Божі. (1 Мойс. 3:22-24; Рим. 5:12) Однак, через Божу незаслужену ласку, їм було дозволено кинути (посіяти) й зачати насіння і народити дітей, один із яких Біблія показує був Авель, що заслужив Божу ласку й поставив себе в ряді на відкуплення й спасіння. (1 Мойс. 4:1, 2; Євр. 11:4) Варто зауважити, що в Луки 1:49-51 Ісус стосується до “крови всіх пророків, що пролита від створення (закладення) світу”, і порівнює це зі словами “від крови Авеля аж до крови Захарія”. Цим чином, Ісус сполучує Авеля з “закладенням світу”, з тим загальним протягом часу.

Месія або Христос мав бути тим обіцяним Насінням через якого всі праведні особи всіх родин землі будуть благословлені. (Гал. 3:8, 14) Про це “насіння” згадується перший раз після початку бунту в Едені, але перед народженням Авеля. (1 Мойс. 3:15) Це було більше як чотири тисячі років перед об’явленням “святої таємниці”, уряд, що мав прийти через Месію; таємниця, яка “від вічних часів була замовчана”.— Рим. 16:25-27; Ефес. 1:8-10; 3:4-11.

В Його призначеному часі Бог Єгова призначив Свого власного первородженого Сина сповнити пророчу ролю “насіння” і стати Месією. Нема ніякого доказу, що Син був “призначений” до такої ролі, навіть перед його створенням або перед бунтом в Едені. І Божий остаточний вибір Христа, щоб сповнити пророцтва також не був без попередньої основи. Через дуже близьке товаришування Бога з Його Сином перед тим як Бог післав його на землю Єгова міг так добре ‘знати’ Свого Сина, що був певний, що він вірно сповнить усі пророчі обітниці й прообрази.— Порівняйте Римлян 15:5; Филип’ян 2:5-8; Матвія 11:27; Івана 10:14, 15.

‘Покликані й вибрані’

Ще маємо вірші, які стосуються до християнських “вибраних” або “покликаних”. (Юди 1; Мат. 24:24) Про них говориться, що вони є “вибрані за передбаченням Божим” (1 Пет. 1:1, 2), ‘вибрані перше заложення світу’, ‘призначивши наперед, щоб нас усиновити’ (Ефес. 1:3-5, 11), ‘вибрані спочатку на спасіння і покликані до цієї самої долі’. (2 Сол. 2:13, 14, НС) Розуміння цих віршів залежить від того ,чи вони стосуються до призначення деяких осіб, або чи вони говорять про призначення клас осіб, а саме, християнський собор, “одно тіло” (1 Кор. 10:17) тих, що мають стати співспадкоємцями з Христом Ісусом у небесному царстві.— Ефес. 1:22, 23; 2:19-22; Євр. 3:1, 5, 6.

Якщо ті слова стосуються до деяких осіб, які є призначені до вічного спасіння, то це також значить, що вони ніколи не можуть стати невірні або зневажити своє покликання, бо Боже знання про них не може бути доказане неакуратним і Його призначення їх до якоїсь долі ніколи не може бути змінене. Однак, ті самі апостоли, які були надхнені написати вищеподані слова показали, що декотрі, які були “викуплені” і “освячені” кров’ю Христового викупу і які “скоштували небесний щедрий дар” і “стали учасниками святого духа . . . і сил наближаючого ладу” відпадуть поза покаяння і стягнуть знищення на себе.— 2 Пет. 2:1, 2, 20-22; Євр. 6:4-6; 10:26-29, НС.

З другої сторони, пристосовування цих віршів до класи, до християнського собору або “святого народу” покликаних назагал (1 Пет. 2:9), вищеподані вірші значили б, що Бог наперед знав і призначив сформувати таку класу (але не певних осіб складаючи її). Також, ці писання показують, що Він приписав або предсказав ‘взірець’ до якого всі ті, що будуть покликані ставати членами мусять пристосовуватися, і все це згідно з Його наміром. (Рим. 8:28-30; Ефес. 1:3-12; 2 Тим. 1:9, 10) Він також призначив діла, які такі особи будуть мусіли виконувати як і їхні проби та страждання, яке світ буде наводити на них.— Ефес. 2:10; 1 Сол. 3:3, 4.

Отже Боже передбачення не відбирає від нас обов’язку добре змагатися і пристосовуватися до Його праведної волі.