Корімося “Всякому Твориву Чоловіка”

1. Хто втішається повною свободою сьогодні, й в який спосіб вони можуть стратити цю свободу?

ЛЮДИ вільні мусять уважати, щоб не зловживати їхньої свободи й не уживати її як покривало для своїх самолюбних і протизаконних поступків. Люди вільні у повному значінню цього слова, сьогодні є ті, що є звільнені із неволі “володаря цього світу” Сатани, Диявола, що є “богом цієї системи світу”, головний противник Бога Єгови. (Йоан 12:31; 2 Кор. 4:4) Ці люди є звільнені від неволі неправди, незнання й забобонности. “Якщо ви зістанетесь у моїм слові, тоді справді будете моїми учнями, і пізнаєте правду,— а правда визволить вас”, сказав Ісус Христос, додаючи, що “кожен хто чинить гріх, той невільник гріха. Невільник не зостається в домі повік, а син зостається назавжди. Тому то, якщо Син визволить вас, то справді ви будете вільні”. (Йоан 8:31, 32, 34—36) Ці учні є вільні від неправдивих традицій чоловіка й філософій цього світу, що поневолюють людей і міцно держать їх у своїх тенетах. Вони не є невільники гріха, котрі не можуть робити це, що є правильне. Якщо б вони зловживали їхню вільність задля свого розгнузданння, а тоді уживали б цієї вільности, щоб прикрити свої самолюбні беззаконства, вони стратили б свою вільність. Вони стали б невільниками гріха, невільниками зла.

2. Яка є різниця між правдивими і неправдивими християнами в зв’язку із уживанням вільности?

² Неправдиві християни зловживають свободу, яку вони посідають. Правдиві учні Христа не зловживають своєї свободи, тому, що вони поступають після Божого Слова. Вони є розумні. Вони знають, що зловживання свободи заводить в біду й непорозуміння із існуючими інституціями чоловіка.

3. Коли й до кого написав Петро свойого листа й якими словами він до них звертається?

³ Християни поступають після Божого Слова, як це вказує апостол Петро в свойому першому листі. Около 62—64 р. по Христі, приблизно тоді, як Павло написав свойого листа до Тита, Петро написав листа до християн в Малій Азії, що була тоді частиною римської імперії, яка тепер належить до Туреччини. Петро звертається до них, не як до сталих мешканців місця їх тодішнього побуту, не як до складової частини місцевої спільноти, але як до “тимчасових мешканців розпорошених по Понтії, Галатії, Кападокії, Азії й Витинії”.— 1 Пет. 1:1.

4, 5. (а) Що християни повинні були робити, і то тим більше, будучи “тимчасовими мешканцями”? (б) Тому, що вони були “чужосторонці й тимчасові мешканці”, що писав їм Петро, що вони повинні робити?

⁴ А тому, що вони були тільки “тимчасовими мешканцями”, тим більше вони мали причину не зловживати християнську вільність. Інакше, суспільність, якої вони не були частиною, не розуміла б їх і не трактувала б їх належно, тому, що вони не є частиною цього світу, хоч й знаходяться у світі. (Йоан 17:14—16) Правдиві християни сьогодні, такими як посвячені й охрещені Свідки Єгови, є тимчасовими мешканцями Туреччини й інших частин цього світу, тому, що вони очікують нового ладу, якого творитилем є Бог. (2 Пет. 3:13) Вони мають на увазі слова Петра, які він написав, щоб остерегти правдивих християн, щоб вони не пішли за далеко з їхньою свободою в Христі, а саме:

⁵ “Любі, я завзиваю вас як сприятливих чужосторонників і тимчасових мешканців, щоб ви здержувались від тілесних бажань, що воюють проти душі. Поводьтеся належно між народами, щоб у справах, якими вони осуджують вас як лиходіїв, наглядаючи добрі діла ваші, славили Бога в день його інспекції. Ради Бога, коріться всякому твориву чоловіка: чи то цареві, як вищому, чи то начальству, яких він посилає, щоб карати злочинців та дати похвали тим, що чинять добро. Бо така є воля Божа, щоб роблячи добро, ви затикали уста незнання нерозумних людей. Будьте як вільні люди, одначе держіть вашу вільність не як ті, що уживають волю на прикриття неморальних вчинків, але як слуги Божі. Шануйте всякого роду людину, майте любов для спільноти братів, бійтесь Бога, віддавайте пошану цареві”.— 1 Пет. 2:11—17.

6. Чому нема підстави думати, що “цар як вищий” не є Ісус Христос?

⁶ Хто є цей цар? Хто є ці правителі післані цим царем? Оскільки Петро писав листа до християнського собору, чи вислів Петра “цар, як вищий” означає голову християнського собору, Ісуса Христа? В дійсності, немає причини так думати. В свойому першому листі Петро ніде не згадує прямо Царства Бога, а щонайблище то він робить натяк на це, коли говорить, що християни, котрі є посвячені Божим духом є “царське священство, свята нація”, а це означає, що вони є царі-священники. (1 Пет. 1:2; 2:9) Петро не говорить про Ісуса Христа як царя. Петро завжди говорить про нього як про Господа. Це знаходиться також в 2 Петра 1:11, де читаємо: “Бо так щедро дасться вам вхід до вічного царства Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа”.a

7. Як Петро вказує на це, чи це відноситься до царя внутрі чи на зовні християнського собору?

⁷ Так, хто тоді є цар згаданий в 1 Петра 2:13, 17? Він не є Господь наш Ісус Христос, а також він не є Бог Єгова “Цар вічности”. Петро ставить Бога в протилежність до “царя” кажучи: “Будьте в страху перед Богом, майте пошану до царя”. Тоді як Петро дає свої розпорядження для християн відносно цього царя, так де тоді він оприділяє християн, до котрих він пише? Чи є це внутрі християнського собору? Чи це є поза собором, у світі, з римським імператором і його допоміжними царями й начальством? Чи тут Петро говорить до християн про їх поведінку внутрі собору, чи про їх поведінку між людьми цього світа, поза собором? В початковім реченні Петро звертається до них, як до “тимчасових мешканців” не внутрі християнського собору, але в провінціях Риму, в Малій Азії. Від так, заки він ще зачинає говорити про вищого царя та його начальників, Петро нагадує їм про їх положення як чужосторонників, тимчасових мешканців і каже, щоб вони заховувались належно між народами, де про них говорять як про лиходіїв.

8, 9. Чому було це необхідним, щоб Петро поінформував християн як поводитися, й чому було це в час, коли то він писав свойого листа?

⁸ Це є на зовні християнського собору. І так без сумніву, Петро оприділяє положення християн, до яких він пише листа, що вони є поза християнським собором у світі, якого вони не є частиною. Тому то Петро потребував сказати їм, як вони мають там поводитись, будучи в близькости із політичними, суспільними і релігійними інституціями цього світу. Із його листа ясно видно, що християни були переслідувані по цілій римській імперії, чи то поганами, чи то ненаверненими жидами. Тому християни мусіли бути на осторозі. Якщо Петро писав свій лист, приблизно 62—64 р. по Христі, то це було якраз перед жидівською революцією, що вибухла в Єрусалимі проти римської імперії, в 66 році. Християни дістали їхню релігію через жидів, й християнська головна централя була тоді в Єрусалимі. І так, в загальному, люди часто змішували їх із ненаверненими жидами. І так, коли б християни були поводилися неналежно супроти властей Риму у той час, то вони були б дали ще більшу причину поганам, уважати їх за революційно-думаючих жидів.

⁹ Що більше, це був якраз час, коли місто Рим мало потерпіти велике горе і руїну, як наслідок великого огню в 64 р. по Христі, а Імператор Нерон, щоб відвернути вину від себе за цей випадковий огонь, мав зложити всю вину на загально недолюблюваних християн, що їх люди не розуміли. Чи християни в римській імперії, із-за невідповідної поведінки, були б стягнули на себе підозріння, що вони є підпалювачі, відповідальні за спалення Риму? І так, в добрий час, і з належним передбаченням, натхнений духом Петро показав християнам як поводитися в римській імперії, під політичним урядом.

10, 11. (а) Де знаходиться “твориво чоловіка” котрому християни повинні коритися? (б) В який спосіб і хто дає початок “всякому твориву чоловіка”?

¹⁰ Відповідно до того, в 1 Петра 2:13—17 наша увага є звернена не в середину собору з її апостолами, надзирателями і службовими помічниками, але на зовні собору, до людей у видимому, фізичному світі. І так Петро каже нам: “Ради Господа коріться всякому твориву чоловіка”. (1 Пет. 2:13) Тут Петро не каже всякому духовому або божеському твориву, котрі були б внутрі Божої організації, як напримір, духове твориво, що про нього говориться в 2 Коринтян 5:17; Галат 6:15; Ефесян 2:10; 4:24; і Колосян 3:10. “Твориво чоловіка” є основане або зорганізоване або створене людиною чи групою людей, як напримір, амбітною людиною або законодавчим тілом, як сенат чи асамблея. Перший людський цар був основатель Бабелю або Вавилону. Це був Нимрод “могучий ловець в противенстві до Єгови”. (1 Мойс. 10:8—10) Безперечно, що Нимрод не сотворив себе як людину. Він сотворив або заснував царський уряд.

¹¹ Законодавчий збір чи комітет, що становить уряд, не творить особу, що займає певне урядове становище. Такий збір чи комітет творить тільки уряд або урядове становище, яке повинно бути зайняте. Вони не творять людину, яка пізніше займає це місце чи становище. Якщо людина займе це становище або уряд й прийме титул належний цього становища, тоді щойно вона є “людське твориво” такого людського збору або комітету. І так з його власного ініціативу й за поміччю його послідовників, Нимрод був “людське твориво”, як перший людський цар. Так само царі світу є “людське твориво”, з причини людського походження їхнього уряду й їхнього настановлення. Рівно ж і начальство, що є вислане цими царями є “людське твориво”.

ЧИ ТО ЦАРЕВІ ЧИ ПРАВИТЕЛЬСТВУ

12. Ради кого вони коряться й як то це ради нього?

¹² Петро перераховує або вичисляє кого він має на увазі, під висловом “всяке твориво чоловіка”, бо продовжує: “. . . Чи то цареві, як вищому, чи правительству”. Цей цар не є Ісус Христос, тому, що Петро щойно згадував про нього кажучи: “Ради Господа, корітеся”. Отже, християни нічого не роблять прямо для самого Христа, але ради нього вони коряться “всякому твориву чоловіка”. Як то ради нього? Тому, що вони не хочуть споганити ім’я Ісуса Христа. Вони не хотять сплямити своє наслідство через неправильну й світову поведінку між народами. Вони бажають шанувати Господа тим, що самі є послушні закону, віддаючи Цезареві — що Цезареве.— Луки 20:25.

13, 14. (а) Деякі уважають, що до кого цей вислів “цар” відноситься? (б) Де це “твориво чоловіка”— цар є “вищий” і над ким є він вищий?

¹³ Цар, про якого тут Петро згадує християнам внутрі римської імперії, деякі догадуються, що це є Нерон. В дійсності, деякі найновіші переклади Біблії, такі як Моффата й Американський Переклад, пишуть: “імператор як найвищий”; і Нова Англійська Біблія (Новий Завіт): “соверен як найвищий”.

¹⁴ Крім цього, Ірод Аґріппа I й його син Ірод Агриппа II, і Аретас із Небатеї, є згадані як царі Палестини. (Діян. 12:1; 25:13, 24; 26:1, 2; 2 Кор. 11:32) Таке “твориво чоловіка” як цар чи імператор не є ані вищі, ані найвищі внутрі християнського собору. Тут він не вищий Бога Єгови, що є Найвищий, ані Ісуса Христа, що є Господом і Головою собору, котрий є тіло його. Тому, що християни є у світі, якого володарем і богом є Сатана Диявол, вони мусять бути реальними, признаючи це за факт й відповідно поступати. Цар чи імператор є вищі тільки начальству, котрих він висилає (Йоан 13:16), а передовсім людям, що є його підвладними. Тому то пошана для царя чи імператора є більша, ніж пошана до начальства.

15. Після слів Петра, якщо ми віддаємо пошану цареві, то кого ще ми мусимо вшановувати й для якої то цілі цар висилає їх?

¹⁵ Це само собою є зрозуміле, що, якщо ми віддаємо пошану цареві чи імператорові, так само ми мусимо шанувати його представників, “правительство, яке він висилає”. І так, коли він висилає ці творива чоловіка, це начальство, чи намір царя є вздвигнути зло, непорядок, замішання, моральний упадок, торговельну руїну й застій? Чи цар висилає це начальство, маючи злий і шкідливий намір? Ні! відповідає Петро, бо каже: “Вислані ним для покарання лиходіїв, та для похвали цих, що роблять добро”. І відповідно до їх народних законів або їм призначених обов’язків, Петро каже, що це властиво був намір, чому то вони висилали й приміщували начальство як це в Понтії, Каппадокії, Галатії, Провінції Азії й Бітинії й інших місцях.

16. Яке було завдання або функція начальства в римській імперії у відношенні до християн?

¹⁶ Ця місія начальства спеціально відносилась до колоній в далеких частинах римської імперії. Інакше, ці начальства спричинили б тільки повстання в колоніях. Вони були післані, щоб задержувати порядок та закони. Вони не були вислані з наміром, щоб переслідувати, або працювати проти християн. Очевидно, що, якщо християни не приносили овочів Божого святого духа, але навпаки, видавали “овочі тіла” й тим самим робили те саме, що світські люди роблять, тоді начальство карало таких християн, не із-за того, що вони були християни, але тому, що вони були лиходії й поганий приклад Християнству. Це начальство не стежило тільки за християнами. Вони, як правило, карали лиходіїв, включаючи християн, що не слухали навчання Петра й самі стали лиходіями. Безперечно, що це начальство було зобов’язане дозволити християнам на судову оборону, якщо вони були неправдиво обвинувачувані. Начальство не було вислане спеціально й виключно на це, щоб несправедливо карати християн. Це начальство могло навіть охороняти християн.

17. (а) Чи завдання наставленого начальства було, щоб звеличати християн? (б) Яка є ідея християн шукати сприятливої похвали для своєї релігії?

¹⁷ Щоб бути певними, це начальство не було післане царем чи римським імператором, щоб звеличати Християнство, тому, що вони мали своїх богів. Та одиниці чи то християни чи ні, могли одержати похвалу чи вшанування від начальства за це, що вони додержуються розпор’ядку й закону й тим були корисні для суспільства. Добра поведінка християнина кидає гарне світло на релігію, яку він практикує — Християнство. І так, висказуючи похвалу до законно-додержуючись християн, начальство в посередній спосіб давало б похвалу Християнству, релігії цих “сприятливих приходців й тимчасових мешканців” в римських провінціях. Це є правильна ідея християн, шукати похвали в користь їхньої релігії, замість одержання кари за їх злочинства. Їх бажанням є це, щоб нетямущі, які говорять проти них, “в наслідок їхньої доброї поведінки, якої вони є свідками, хвалили Бога в день його перевірення”. (1 Пет. 2:12) Помимо добрих діл християн, часто про них говорили як про лиходіїв, а це через незрозуміння їхньої релігії. Однак, таке зло-говорення зі сторони ворогів, не конечно чи неминучо спричинялося покаранням вірних християн начальниками царя.

“ТАКА Є ВОЛЯ БОГА”

18. За словами Петра, чому це не може бути небезпекою для християн коритися світським людям?

¹⁸ Чи не поступаємо ми небезпечно кажучи, що Петро говорив про політичних царів і начальства цього світа? Як міг християнський апостол казати, щоб християни корилися світським людям? Чи не є це небезпечне християнській вірі й поступованню? Чи не зобов’язує це християн слухатися царя і його начальства більш ніж Бога? В жодному випадку, ні; тому, що Петро каже, що це є воля Бога для християн, що в духовому розумінні, “сприятливі чужосторонники й тимчасові мешканці” в цьому світі царів і начальства. Така покора має свою ціль. Яку? “Бо така є воля Божа, щоб роблячи добро, ви затикали уста незнання нерозумних людей”. (1 Пет. 2:15) Це не була б воля Бога для християн, щоб вони слухалися царя й його начальства більш ніж Бога. Християни не могли б “чинити добро”, а в той сам час слухатися царя й його начальства до тої міри, що стали б непослушні Богу й грішили б проти Нього. Петро не мав на увазі цього, щоб християн, корячися царям і начальству, ламали закони Бога. Непослух Богу не “затикає уста незнання нерозумних людей”, що не хотять зрозуміти Християнство.

19. (а) Що це є те “добро”, що роблячи його, християни дістають похвалу? (б) Задля чого вони це роблять і чи їх покора є примусова?

¹⁹ “Добро” за яке чинителі добра дістають похвалу від начальства, це те добро, що начальство уважає за добре, й однак котре є в гармонії з законом Бога й не противиться християнським принципам. Цього роду добро, хотяй не є прямо вичислене чи точно означене в Слові Божому, християни безпечно можуть робити. Вони, як Божі люди є духово вільні. Будучи слугами Бога вони є звільнені із рабства людини. Але “задля Господа” й задля доброї новини Божого Царства, вони мусять поступати так, як апостол Павло, стати слугами всякого роду людям й творивам, щоб привернути поган і жидів на сторону Божого Царства. (1 Кор. 9:19—23) В зв’язку із покорою християн творивам чоловіка, котрих то люди цього світу признають і коряться, християни поступають так як це Петро сказав: “Будьте як вільні люди, одначе держіть вашу вільність не як ті, що уживають волю на покриття неморальних вчинків, але як слуги Божі”. (1 Пет. 2:16) Християни підчиняються добровільно, охочо, і це не шкодить їм. Це помагає їм оминути непорозуміння.

СВОБОДА І ПОШАНА

20. Що наша християнська вільність не дозволяє нам робити, а коли б ми це вчинили, що началсьство було б зобов’язане з нами зробити?

²⁰ Думка Петра повинна бути для нас ясною. Наша християнська свобода не дозволяє нам іґнорувати політичні уряди, або старатися жити наче б вони не існували й в цей спосіб зневажати їх й ставити опір навіть у ділах, що не противляться волі Бога, ані його законові. Таке, без поваги, поступовання завело б нас тільки в біду, тому, що ми живемо ще в старому, а не в праведному новому світі. Це є тільки добре, коли ми здержуємося від зла неморальности. Навіть політичні уряди не уважали б, що ми маємо вільність поповняти неморальність, але по правді покарали б нас як лиходіїв в зв’язку із виконанням їх офіційного обов’язку. Тому, ми не сміємо зловживати нашу вільність у Христі.

21. Що тільки одно одиноке міг Петро розуміти в зв’язку із християнською покорою творивам чоловіка?

²¹ Коли Петро говорить, що це воля Бога, щоб ми корилися й щоб ми робили це як “слуги Бога”, він міг мати на увазі тільки одну річ. Яку? Що наша покора творивам чоловіка, як наприклад царям чи начальству цього світа, не є тотальна, неограничена, але тільки відносна. Це не робить нас їхніми невільниками. Ми остаємось слугами Бога, підкоряючись Йому як нашому Панові й в цей спосіб ми лишаємось вільними від інших панів. Хоч ми й підчиняємося, ми ніколи не забуваємо, що ми служимо Богу, а не політичним царям, імператорам чи начальствам.

22. Яке почуття ми не повинні мати покоряючися всякому твориву чоловіка?

²² І так, коли ми в цей спосіб, добровільно й по розумному, підкоримося урядам і начальству, тоді це не повинно бути з погордою до “творива чоловіка” з причини, що вони є людьскі й є частиною цього засудженого світа. Петро каже яке властиво повинно бути наше відношення до них: “Шануйте всякого роду людину, майте любов для спільноти братів, бійтесь Бога, віддавайте пошану цареві”.— 1 Пет. 2:17.

23, 24. (а) Що впливає на це, що пошана християнина до членів собору є інша, ніж до “всіх” людей поза собором? (б) Чому ми мусимо віддавати пошану “всім людям” поза собором й до якої міри?

²³ Пошана, що християни виказують один одному внутрі собора є інша, як пошана, що ми мусимо мати для людей поза собором. Так само ми мусимо віддавати пошану людям на відповідальних політичних становищах. Це формальна пошана. А для “спільноти братів” християни мусять мати більше ніж формальну пошану; вони мусять мати любов, братню любов, котра є доказом, що вони є учні Христа. (Йоан 13:34, 35) В зв’язку із віддаванням пошани один одному, ось що в Римлян 12:10 говориться до собору: “Любіть один одного братньою любов’ю; будьте першими виказуючи пошану один одному”, а не шукаючи пошани від своїх братів.

²⁴ Одначе, ми не можемо іґнорувати людей світу, що занимають високі становища поза собором. Ми мусимо віддавати їм належну пошану, після цього, яке становище вони занимають, як репрезентанти своїх підвладних, своїх людей. Ні, ми не сміємо “славити” їх, або обожувати їх, цебто робити з них богів. Пошана, що ми віддаємо їм, є тільки відносна; ми віддаємо цю пошану й рівночасно робимо це, що каже Петро: “Бійтесь Бога”, правдивого Бога Єгови. Під страх, що ми маємо перед Богом, підпадає наш обов’язок “віддавайте пошану цареві” й в наслідок цього й начальству, що він їх посилає, щоб добре правили.

РАБИ Й ЖІНКИ

25, 26. (а) Що робить більш ясним це, що Петро мав на увазі відносно покори творивам чоловіка? (б) Що каже Петро у зв’язку із домашніми слугами?

²⁵ Якщо ми продовжуємо читати перший лист Петра, то стає все більш і більш ясно, що християнська покора “твориву чоловіка” є тільки відносна, ограничена, тільки до певного засягу. Чому так? Тому, що Петро говорить рівно ж і про інші випадки, де християни мали б бути в покорі до других. Які випадки? Випадки із рабами й жінками. Ми не можемо запобігти цьому, що ми народжуємося під різними формами політичного уряду цього світа, але наш стан раба чи жінки залежить у великій мірі від нас, що ми самі вирішимо робити. Каже Петро:

²⁶ “Слуги, коріться господарям з повним страхом, не тільки добрим та вирозумілим, але й прикрим. Коли хто, через сумління перед Богом, терпить недолю, непоправді страждаючи, так це тоді до вподоби [кому?]. Бо яка заслуга, коли терпите ви, як вас б’ють за провини? Але коли ви терпите за добрі вчинки в витревалості, так це тоді до вподоби Богу”.— 1 Пет. 2:18—20.

27. (а) Як з цього видно, що покора слуги є тільки відносна? (б) Терпіння слуг, якщо спадає на них, то тільки повинно бути як наслідок чого, й як християнські слуги повинні це зносити?

²⁷ Тому, що домашніх слуг або рабів надальше керує їх християнська совість, їх покора до своїх власників не може бути більша, як тільки відносна. Це так мусить бути, а тим більше до нехристиянських власників, котрі не є добрі й вирозумілі й котрих тяжко задоволити. Помимо, що християнські слуги чи раби, роблять все сумлінно й якнайкраще, недобрі власники можуть обходитися з ними не по доброму. Також тому, що їх християнська совість не дозволяє їм робити те, що є зле, як власники цього вимагають, слуги чи раби можуть терпіти неналежну їм кару. Однак вони це терплять “задля сумління взглядом Бога”. І хоч їх терпіння є несправедливе, християнський слуга чи раб мусить це прийняти. Він не сміє втікати від пана чи робити йому спротив. Він мусить витримати це у властивій покорі свойому панові. Коли він поступає в цей спосіб, “так це тоді до вподоби Богу”. Це не кидає злого світла на Християнство, до якого цей слуга належить.

28, 29. (а) Серед такого терпіння, що має християнський слуга для своєї розради й керівництва? (б) Як Петро змальовує цю прикладну поведінку?

²⁸ Серед цього незаслуженого терпіння від власників, що їм тяжко вгодити, християнський слуга чи раб має гарний приклад до наслідування. Із цього прикладу він може дістати велику розраду. Цей приклад даний йому особою, що є більшою як він сам, так, його власним Паном і Господом, Ісусом Христом. Зверніть увагу як Петро розраджує терплячих християнських слуг, показуючи їм цей досконалий приклад, кажучи:

²⁹ “В дійсності на це ви покликані, бо навіть Христос страждав за вас, полишаючи вам приклад до наслідування. Він не вчинив гріха, й підступ не знайшовся на його устах. Коли злословили його, він не відплачував злословленням. Коли страждав, не відгрожувався, але передав себе тому, що судить по справедливости. Він у тілі свойому поніс наші гріхи на дерево, щоб ми могли позбутися наших гріхів і жити у праведности. І ‘ранами його ви вздоровилися’. Ви бо були як ті вівці заблукані; а тепер ви повернулись до пастиря й надзирателя душ ваших”.— 1 Пет. 2:21—25, НС.

30. В зв’язку із цим прикладом, що є головною річчю на яку ми повинні звернути нашу увагу й чому є це важливим?

³⁰ Тому, що Провідник християн терпів не по-справедливості, учні його не могли б оминути подібного несправедливого терпіння. Головна річ, щоб ми звернули на це увагу, що наш Провідник переніс це все без нарікання. Якщо ми хочемо його наслідувати, без огляду на це, чи ми є рабами чи ні, ми мусимо так само робити. І таке терпіння не по-справедливості, без нарікання, без грозьби й спротиву, як у випадку Христа, виходить на добро навіть і для інших. Тільки наша витривалість цього, що несправедливе, терпіння незаслужене, це те, що є “до вподоби Богу”.

31, 32. (а) До кого тоді Петро звертається зі своєю порадою й чому? (б) Як поступати дораджує їм Петро?

³¹ Після того, як Петро заохотив й дав розраду християнським рабам, які терпіли не посправедливості із-за їх “сумління взглядом Бога”, він звертається і до інших, які також повинні були коритися, навіть у випадку несправедливого поступовання із ними. Це були християнські жінки, замужні за нехристиянських чоловіків, котрі не корились Божому Слову. Подібно як раби, жінки є посіданням власника, а саме їх чоловіків, яких жиди навіть і сьогодні називають Baalim або Власники. (Осії 2:16; 2 Мойс. 21:22; 5 Мойс. 22:22, 24; Прип. 31:11, 23, 28) Замість дораджувати християнським жінкам, щоб вони розводились й залишали своїх невіруючих та не посвячених чоловіків, він вказує їм знова випадок рабів і каже:

³² “Так само жінки, корітесь своїм чоловікам, щоб ці, що не коряться слову, були приєднані без слова поводженням жінок, побачивши ваше поводження чисте й з глубокою пошаною [більш дослівно, зі страхом (phobos)]. А окрасою вашою нехай не буде зовнішнє заплітання волосся та навішування золотіжок або вбирання одеж, але нехай це буде тайна особа серця в нетлінній тихого й лагідного духа, що є великої вартости перед Богом. Так само колись прикрашували себе й ті святі жінки, що клали надію на Бога й корились своїм чоловікам. Сара корилась Авраамові, називаючи його ‘паном’. А ви сталися її дітьми й не маєте жодної причини страхатися, якщо продовжуєте робити добро”.— 1 Пет. 3:1—6, НС.

33, 34. (а) Якого роду є покора жінки й який добрий успіх є можливий із цього? (б) Кого ставить Петро як приклад для християнських жінок, а спеціально як хто повинні вони прикрашати себе?

³³ Не більше як у випадку християнських рабів, християнські жінки не коряться цілковито своїм власникам, цебто, без огляду на Бога й християнське сумління. Покора їх як жінок є тільки відносна, й повинна бути в рівновазі зі страхом Бога й сумлінною повагою Божого Слова. Якщо вона покинула свойого невіруючого чоловіка й не корилась йому, щоб подобатися Богу, як така жінка може привести свойого мужа до Християнства, без слова її уст, але вірною християнською поведінкою? Вона тоді ніяк не може цього доконати. Як приклад жіночої покори Петро не вказує на розвідок або жінок світських, що домагаються “жіночого права” й рівности з чоловіками, але на “святих жінок” давнього часу, котрі надіялися на Бога.

³⁴ Петро сказав, щоб жінки поводились як діти Сари, яких Сара поучає, як їм поступати як жінкам. Сара уважала Авраама, свойого мужа, за подружнього пана. Вона корилась йому навіть тоді, як він просив її, щоб вона захистила його життя, ризикуючи власною вільністю й безпекою. (1 Мойс. 12:11—20; 20:1—14) І так Сара, будучи в покорі свойому мужеві, була винагороджена за це в той спосіб, що вона грає важливу ролю в осягненні вічного спасення для себе й цілого людства. Вона стала матір’ю Ісаака й таким способом предком Господа Ісуса Христа. Так само християнська жінка, корячися свойому мужеві з вірою в Бога, в очах якого вона окрашує себе, будучи “тихою й лагідною” супроти свойого мужа. Це йтиме в користь не тільки для її власного спасення, але й її мужа й інших.

35, 36. (а) Протягом існування цього світа, кому ми повинні коритися й до якої міри? (б) В який спосіб є це охороною й корисною річчю для нас?

³⁵ Не всі з нас, що є Свідками Єгови є рабами або жінками й цим самим мають обов’язок виказувати покору в цих сферах. Але так довго, як ми є в цім старім світі за дозволом Бога, ми є під політичним правлінням. Й так довго як Бог дозволяє їм існувати, ми є зобов’язані “ради Господа” й по “волі Бога” коритися “всякому твориву чоловіка”. Петро як і Павло не лишають нас в сумніві, що наша покора цим політичним інституціям є тільки відносна, завжди підпорядкована християнському сумлінні, котре керується знанням Божого Слова. Коли ми віддаємо таку відносну покору, тоді ми не збуджуємо образу в людях, що є підданими царя, імператора й начальства, як це могло б бути в наслідок нашого невиказання належної пошани їх володарям.

³⁶ Така відносна покора не тільки, що буде подобатися цим людям, але передовсім Богу. Це охоронить нас від участи в політичних конспіраціях й революціях проти встановлених властей, навіть тоді, коли ми є переслідувані за це, що ми є Свідками Єгови. Це розброїть ворогів Божого Царства, яке ми проповідуємо, тому, що вони не зможуть знайти чи доказати нам дійсну вину, хіба за відношення до закону нашого Бога.

37. Отже, що ми всі й усюди чинитимемо й коли наша покора урядові буде повна на цілій землі?

³⁷ Де б ми не жили, і під якою б формою уряду ми не були, ми завжди робитимемо добро й прославлятимемо Бога. В новому світі праведности, після всесвітньої війни Божого могучого дня, ми матимемо честь і задоволення жити в повній покорі тільки одинокому урядові тоді у повній контролі над землею, а це царству Бога, під Господом і Спаситилем Ісусом Христом.

[Примітки]