Питання Від Читачів
● У двадцять третій голові книги Діяння Апостолів, вірші від один до пять, Павло називає архиєрея Ананію “побіляною стіною.” Опісля перепросив і сказав: “написано бо: Не казати меш лихого на князя народу твого.” Як же тут погодити ці слова з їдким опрокиненням, яке робить Вартова Башта проти володарів Христіянства, бо хоч ми, як Павло, розуміємо, що вони є фальшиві священики, то однак вони таки є володарями людей? — Ф.В. С.Ш.А.
На першому місці зауважмо, що Слово Боже ніколи незаперечує себе. Хоч це правда, що в 2 Мойсея 22:28 Ізраїльтянам сказано було, щоб вони не лаяли вождя їх народу, то це також правдою є, що від часу до часу Божим пророкам сказано було остро опрокидати володарів Ізраїля. Опріч того, видання Вартової Башти є виправдані робити “їдки опрокинення” проти володарів Христіянства у світлі Ісусового власного відношення до володарів в Луки 13:31—35, Маттея 23:1—37, Йоана 8:44, і Одкриття 1:1 і 13:1 до 18:9. До цих відношень треба додати всі зроблені стариними єврейськими пророками.
Остаточно, коли Павло у своїм перепрошенню наводив слова із 2 Мойсея 22:28, то він мусів був відноситися до вірних володарів людей Єгови. Певна річ, що лукаві не є поза критикою, а особливо тоді, коли людей треба перестерегти проти них. Як це й Ісус одного разу сказав: “Проводирі вони сліпі сліпих. А коли сліпий веде сліпого, обидва упадуть у яму.” (Мат. 15:14) Щодо Павла, то він стояв перед жидівським верховним судом і тому він не бажав показати ніякої погорди до того суду. Отже коли він довідався, що він назвав головного суддю, архиєрея Ананію, побіляною стіною, він перепросив, щоб не упередити своєї справи перед ним. Згідно із цим, він опісля бодай почасти прихилив суд на свою сторону, коли він воскликнув: ‘Брати, я ж фарисей, син фарисея, і мене судять за надію про воскресення з мертвих.’ Цим чином Павло поступив розумно й обережно, і можна сказати згідно із принципом положеним у книзі Екклєзияста 10:20, щоб не лихословити царя, інакше те слово може дістатись до його слуху.
Також і ми перед володарями й суддями краю будемо поводитися чемно, бо вони є представниками держави й закону. Годі нам уживати таких самих висловів, які знаходяться в ріжних виданнях, до тих, що ми промовляємо. Хіба ми бажаємо стягнути на себе гонення, як це Стефан зробив, по словам в Діяннях 7:51—53, коли він сказав до Найвищого Суду Сангедрину в Єрусалимі: “Люди тугошиї й необразані ні серцем ані ушима, ви завсіди духові святому противились, як батьки ваші так і ви. Кого з пророків не гонили батьки ваші? і повибивали тих, що наперед звіщали про прихід Праведного, котрого ви тепер зрадниками й убийцями сталися. Ви прийняли Закон через розпорядки ангелів, та й не хоронили його.” Що Стефан був виправданий за його сказання, то це показує факт, що Бог Єгова післав йому небесне видіння саме перед тим, як він мав бути укаменований на смерть.
При закінченню можна сказати, що слова в 2 Мойсея 22:28 були звернені до поодинчих Ізраїльтян і зазначували загальне правило згідно із словами Екклєзияста 10:20, і відносилися головно до вірних управителів. Цього наказу неможна уживати, щоб обминути многі інші накази у послушенстві до котрих свідки Єгови проголошують “їдки опрокинення” проти правлючої кляси, котра сьогодні занимає високу позицію авторітету, як колись управителі старинного Ізраїля. Однак, мудрість і тактовність диктують, щоб ми не були винуваті за поповнення особистої нечемности до таких володарів, коли ми поставлені прямо промовляти до них. Перед такою особою ми можемо вагатися (з їдкою мовою), але часом треба взяти напрям Стефана, який указав йому Божий дух.