Учителі Легкої Реліґії
Що це реліґія? Хто її учителі? Що легка реліґія зробила для Христіянства? Яке рішення впливає на вашу вічну судьбу?
АМЕРИКАНСЬКИЙ місіонер Е. Стенлі Джонс одного разу запитав Магатма Ґанді питання, яке збудило найбільше просвітну відповідь. “Я дуже радий бачити християнство прийняте усім народом в Індії,” сказав місіонер до індуського національного провідника, “так, щоб воно вже більше не було чужим для чужинницьких людей й чужинницького уряду, але частю національного життя в Індії і підйомом і викупом для Індії. Щоб ти радив робити, щоб ми досягли цього?”
“Найперше, я казав би”, відповів Індуський провідник, “щоб всі ви християни розпочали жити як Ісус Христос. Друге, я радив би вам сповняти вашу реліґію без підмішення або послаблення її. Трете, я б радив, щоб ви наполягали на любов, бо любов це центр й душа християнства.”
Оцей не-християнин вдарив в ядро християнського клопоту. Ні, це не те, що християнські принципи в Біблії є помилкові; бо справді про проповідь на горі Індуський провідник виявив подив, і то часто. Це було прямо це: визнані християни, він зауважив, не брали їх реліґії серйозно, вони не наслідували Ісуса Христа, й вони помякшили вимоги християнства. В коротці, Ґанді зрозумів, що Християнство зробило їх реліґію легкою.
МОРАЛЬ ЗАНЕПАЛА, ЦЕРКВИ ПОБІЛЬШАЮТЬСЯ
Чи можемо ми винувати Магатма Ґанді, що він не бажав християнської легкої реліґії, яка б стала національною в Індії; Коли ми поглянемо на Християнство й бачимо накопичені злочини й неморальність, чи ми самі, коли б були не-християнами, бажали прийняти таку реліґію? Й. Едґар Гувер іноді говорив, що Америка є серед “все-зростаючої хвилі злочинств.” Чікагський фахівець, що відкриває брехні, просіяв робітників для 154 спілок за їх споневірення фондів, й сказав остро: “Сьогодні кожний робить як божевільний й кожен краде як божевільний.” У між часі церковні провідники кажуть нам, що церковне членство зростає до нової висоти.
Яка ж є відповідь на загадку діаграми, що показує піднесення числа злочинів й піднесення лінії членства? Чи може це бути, що причина цього є легка реліґія? Не мале число реліґійних вчителів відчувають, що це так. “Є страшно багато людей, що прилучуються до церкви, але що це значить, я не знаю.” сказав єпископальний провідник і писатель Бернард Іддінґс Бел. “Я не певний, що це значить. . . Це мабуть залегко бути в церкві.”
Це євангелист Биллі Ґрем вказав також учителям про легку реліґію: “Нема сумніву, що ми досвідчаємось найбільшого реліґійного відродження в американській історії. Але здається є малий доказ про збільшення персональної моралі. . . . Статись церковним членом в Америці це легко, надто легко!”
Не тільки реліґійні вчителі, але й сама Біблія вказує на легку реліґію в популярності сьогодні. “Буде бо час, що здорової науки не послухають,” перестеріг апостол Павло, “а по своїх похотях виберуть собі учителів, ласкані від них слухом.”— 2 Тим. 4:3.
Тут Біблія передрікла, що так звані християни нагромадять собі учителів легкої реліґії. Ці учителі будуть ласкотати людей пристрастями й казати лестиві речі в їх уші. Вони розпустять Слово Боже так, щоб їх реліґія вимагала мало старання зі сторони людей й дозволила статись їм в добрім стані, хоч вони не були морально в гармонії з християнськими принципами.
“Був час, що скривити кроком із лінії моралі значило виключення з якої-небудь християнської деномінації,” писав капелян Григорій Бірней в Крістіян Сентурі з 11 січня, 1956 р. “Сьогодні ми сліпі на факт, що наші люди виступають з лінії.” Отже, вказуючи на вину за велику неморальність між чоловіками в збройних силах, капелан сказав: “Я часто кажу до моїх товарищів капеланів, що наші церкви занепали. . . . Я переконаний, що ця неморальність це наша вина й що це високий час, щоб ми признали нашу вину. . . . Ми виховали ґенерацію, котра несвідома біблійно, теольоґічно й морально. І вся ця вина церков. . . . Чи наші церкви занепали? Одна річ, що ми зробили вступ до церкви надто легким.”
Це легке членство робить церкви більше соціальними клубами ніж чим іншим. Роблячи таке порівняння Уоррен Ашбі, спів-професор філософії в Жіночому Коледжі Університета Північної Кароліни. Цей професор, котрий також служив як служитель в кількох методиських церквах, написав в січню, 1957 року, Теольоґія Сьогодні:
“Бути членом якогось товариства можливо коштує гроші, але не треба ніяких чеснот. Можливо, що треба належати до якоїсь реліґії, але не потрібно багато віри, щоб бути Лицарем Колумба або Масоном. . . . Такі самі якості є присутні і в церквах. . . . Вимоги вступу до церкви, як і до товариства або клубу, є головно зовнішні й вони постачають стан. . . . Ті вимоги є зовнішні тим, що кожний мусить визнати віру перед людьми; але це не значить, що визнання має суть в дійсності й в словах. І, також, як у звичайнім клубі, коли раз вимоги вступу перейдуть, тоді вимоги остатися в церкві не є трудними. Воно не тяжко бути ротаріяном. Ані воно не трудно бути членом місцевої церкви.”
ПРИЧИНА ХРИСТИЯНСЬКОГО СТАНУ
Коли родина пробує бігти цими легкими принципами, замість дисципліни, самоконтролю, жертвою та любовю, то чи вона прямує до життя й потіхи? Або, чи вона прямує на скалу? Що ж тоді сказати про християнські великі родини із так званих християнів? Вони не тільки ступають по принципам особистої легкости, але як родина в котрій діти диктують родичам, як вони повинні бути виховані й навчені. Замість взяти провід й учити їх чистот, про чисте Слово Боже, то реліґійні учителі подаються за масою. Чи ж це дивно, що християнське судно легкої реліґії стало розбите двічі на скалі двох світових воєн?
Навіть перед Світовою Війною II, місіонер-лікар др. Альберт Швайцер писав в його книжці Християнство й Реліґії Світу: “Гірке впокорення чекає нас всіх, що проповідують євангелию у віддалених краях. ‘Де ж вона, ваша моральна реліґія?’ — оце питання нас запитують, безрізниці, чи ми є між первісними людьми поза зовнішними сторонами, або між вченою клясою у великих центрах Сходу та Африки. Те, що християнство досягнуло як реліґія любові здається сталось стертим фактом, що вона занепала навчати христіянські народи про мир, й що у Війні вона товаришить сама з такою світською ненавистю, від котрої й до цього дня вона не відорвалась. Вона була так страшно невірна духові Ісуса. . . . Й чому ми впали так низько? Тому що ми уявляли, що це легка річ мати духа Ісуса.”
Коли ж Християнство признається, що воно впало так низько, то чому реліґійні вчителі дальше вчуть про легку реліґію? Відповідь приходить від самих учителів. “Є речі, які ми знаємо, що ми повині робити, але ми боїмось втратити наше зайняття, коли б ми робили їх,” сказав др. Бенджамин Е. Майс, президент Моргавз Колєґії, Атланта, Джорджія. “Як би не було, служитель мусить жити. Можливо, що це бажання мати економічне запевнення, соціяльне одобрення й прийнятність, що услаблює церкву в її вістці.” Безсумніву, що це задля подібної причини др. Павло Кальвін Пайне, філадельфійській пресвитеріянський служитель сказав: “Ми не посміємо зустрічати наш собор з твердою євангелією.” Й британський прелат Г.Р.Л. Шепард раз пояснив: “Наша гордість, наш привілей, наша повага стоїть в дорозі.”
ЛЕГКА РЕЛІҐІЯ ПРОТИ ПРАВДИВОГО ХРИСТИЯНСТВА
Отже реліґійні вчителі знають, що сталося б, якби вони навчали нерозпущене Слово Боже, якби вони наполягали на послушенстві до Христових приказів. Вони знають, що маси знайшли б інше поняття почитання, бо стопроцентне християнство є завузьке, надто стримуюче, отже надто тяжке. Учителі знають, що сталося б, коли маси довідалися б, що їх реліґія пересіклась з їх особистими навичками й домагалась моральності та цілковитої гармонії зі Словом Божим, а навіть спробувала б вплинути на їх спосіб бізнесу, отже змінила б вигляд їх життя. Ні, вони не були б захоплені нею і вони шукали б чогось легшого, так як Ісус Христос предсказав, як це записано у власнім популярнім перекладі Біблії Християнства, Поправлена Стандард Версія:
“Увіходьте вузькими дверима, бо широкі ті двері й розлога та дорога, що веде до погибелі, й багацько таких, що ними входять: вузькі бо ті двері, й тісна та дорога, що веде до життя, і мало таких, що їх знаходять.”— Мат. 7:13, 14.
Не багато, в порівнянні з мільонами так званих християн, осталися б з реліґією, що вимагає входити “вузькими ворітьми.” Знаючи це, реліґійні провідники Християнства провадять маси легкою дорогою. “Якщо б церкви завтра стались справжніми християнськими,” писав анґлійський прелат Г.Р.Л. Шепард в Нетерпимий Пастор, “й коли б всі служителі мали пророкувати — тобто, говорити пекуче Слово Боже в слух людей — то це більше ніж правдоподібно, що місця почитання були б порожніщі, як вони є сьогодні, й напевно, що значне число пророків були б вкаменовані. Ми не любимо пророків аж вони помруть, й навіть тоді, коли ми згадуємо їх памятником й друком про їх вість, у формі, котру вони самі особливше заперечили б, ми були б смертельно зворушені, коли б вони повернули знову продовжувати в їх нуднім звичаю і говорити про невигідні речи. Я не знаю яка відповідь виникла б, коли б християнство було поставлено перед людьми в його первіснім дусі.”
Але той відгук є знаний. Він знаний соткам тисяч людей, котрі вийшли із всіх народів, рас й язиків, і вони самі відгукнули. Вони прийняли “здорову науку” від котрої маси відвернулися. Так, вони відповіли на добру новину Божого Царства, котре проповідується по всьому світу товариством Нового Світу з Свідків Єгови.
Й чому всі вони відповіли? Тому, що вони бачать в товаристві Нового Світу Христів овоч любови, правдиву християнську мораль й навчання, котре не є розпущене водою, щоб задоволити тих, що бажають улесливих слів. Вони видять куди Християнська легка реліґія провадить маси, й вони знають принципи Біблії: “А коли сліпий веде сліпого, обидва впадуть у яму.” Тому вони зробили постанову, що впливає на їх вічну судьбу.— Мат. 15:14.