Теократичне Подружжя у Чужому Світі

“І не будеш своячитись з ними: не даси дочку твою за сина його, а дочки його не брати меш за сина свого: Бо вони відхилять синів твоїх від мене, щоб вони іншим богам служили.”— 5 Мойсея 7:3, 4, НС.

1. Чому подружжя високо поважане, і що робить його безпечним й запевняє йому щастя?

ЛЮДСЬКЕ подружжя вийшло від величної думки Найвищого Бога. Воно було започатковане ним з досконалою парою. А що воно прийшло від чистого божественного джерела, тому воно високе й поважне і достойне свого Джерела. До нього треба приступати й сповняти згідно з волею Божою, котрий благословив це сполучення подружжя. Тому це робить його теократичним або підданим правилам Божим. Отже, воно викликує його благословення й робить подружжя безпечним й запевняє йому щастя.

2. (а) Ради щастя й мудрості в подружжі і щоб справитись з проблємами, то що ми повинні робити, й чому? (б) Що зробило справу так помотаною, й як можемо дати Богу й Кесарові їх належитість?

² Воля й правило Боже є з любови виписані для всіх подружених людей або для всіх, котрі думають дружитися, в його надхненім Слові, святій Біблії. Якщо ми шукаємо правдивого щастя в подружжі або бажаємо мудрості, щоб справитись з проблємами подружжя правильно, то ми будемо йти до Слова Божого й вчитись й кермуватись принципами, які є визначені для подружжя. Протягом тисяч років від коли подружжя було несприятливе задля наїзду гріха й смерти, ця справа сталась дуже помотана через ріжні церемонії й звичаї, порядки і закони, які повстали між многими народами, людьми й племями. Ми були б замішані або непевні, якби ми не мали Слова Божого, щоб провадило нас й тримало нас при божественнім принципі подружжя. Ті принципи відносяться до його людей по всьому світу, без винятку. Тримаючись їх й поставивши їх понад всі розпорядки людські, ми будемо давати Богові те, що належить до Бога, і в той самий час ми можемо дати Кесарові (або людським урядам цього чужого світу) що належить до Кесаря. Це є христіянина правило поведення.— Мат. 22:21.

3, 4 (а) Яке отцівство Бог визначив перед Ісусом, й коли пророцтво Ісаїя 9:6, 7 почало сповнятись? (б) В який спосіб Ісус стався лучшим отцем для нас як Адам?

³ Коли Ісус Христос був на землі девятьнацять століть тому, він не женився. Він був досконалим Сином Божим із неба й він не прийшов на цей світ, щоб одружитися й осістися й стати людським отцем, і привязатись до цього світу. Бог Єгова визначив для свого Сина Ісуса Христа куди краще отцівство, яке буде користю для невимовного числа з роду людського, живих й мертвих. Коли Ісус народився від благородної дівчини в місті Вефлеємі, тоді, що Бог предсказав про нього, почалось сповняти, й Божі люди на землі можуть взяти Його пророчі слова й сказати: “Бо хлопятко народилось нам — син даний нам; власть на раменах його, а дадуть імя йому: Давний, Порадник, Бог кріпкий, Отець будучого віку, Князь мира. Царству його й миру його не буде гряниць, . . . Ревнива любов Єгови Саваота це вчинила.” (Іса. 9:6, 7, АС) Завважте, що він жив згідно з титулом Порадника й Вічного Отця, окрім інших титулів. Коли б оженився з людською нареченою й виховував свою родину, він не міг би був статись Вічним Отцем для нас, котрі є дітьми нашого першого отця Адама, котрий согрішив й кинув нас у смерть.

⁴ Ні, Ісус Христос тепер чекає в небесах, щоб статись Вічним Отцем всіх людей, котрі бажають життя-даючого отця, що зможе постачити вічне життя для них і бути отцем для них вічно. Ісус Христос прийшов в ту чудову позицію тому, що він не одружився на землі, але, замість того, він відложив на бік привілей статись отцем свого власного роду, щоб положити своє людське життя для нас. Всемогучий Бог підніс його із смерті й вивисшив його до небес й прийняв його людську жертву ради нас. Ось так Ісус Христос в небесній славі міг передати вічне життя для нас, якщо ми приймемо його. Тим чином він стався лучшим отцем для нас ніж Адам.

5. Якою женою Бог нагородив свого Сина?

⁵ Вдодатку до того, що Бог Єгова дав Ісусу Христу більшу славу в небесах, Він також винагородив своєго любого, само-жертвенного Сина, нареченою, або “женою.” Вона не є ангелом ані жадним одним сотворінням. Як от Єгови “жена” або “жінка” орґанізація зі сотворінь, його універсальна орґанізація, так і “невіста,” яку він дав свойму Синові є орґанізацією з вірних, святих сотворінь, його 144,000 послідовників, покликаних із многих народів, котрі прийняли його жертву для себе. Вони уподібнені до славного небесного города повний жителів. (Одкр. 21:2, 9—23) Після того, як вони докажуть їх непорочну вірність Ісусу Христу аж до їх смерті, Бог воскресить їх до небесного життя й подружить їх як громаду зі своїм Сином.— Одкр. 2:10; 19:7; 20:4, 6.

УМОВИ ЗАРУЧЕННЯ

6. Хто мав участь в приєднанню членів Христової невісти в товаристві з їх Головою, і як це годиться з людським звичаєм?

⁶ Йоан Хреститель представив першого Ісусового послідовника йому. Він мав велику радість у виконанні цього першого кроку подруження Божого Сина. Йоан сказав: “Хто має заручену, той жених; а друг жениха, стоячи й слухаючи його, [говорить до зарученої кляси], радощами радується голосу жениха; оця радість моя сповнилась.” (Йоана 3:29, НС) Отже Йоан передав невісту-клясу Ісусу Христу. Апостол Павло також мав радість приводити членів невісти в товариство з Христом, він властиво відчув глибоку печаль, щоб вони остались неопоганеними, вірними й гідними бути в злуці з Христом підчас їх періоду заручення. Він сказав: “Бо я ревную про вас ревністю Божою; я бо раз заручив вас одному мужеві [а не двом або більше], щоб чистою дівою привести перед Христа. Боюся ж, що як змій Еву обманув лукавством своїм, так не попсувались думки ваші одвернувшись від простоти в Христі.” (2 Корин. 11:2, 3, НС) Це відповідає гаразд із способом поступовання людства в загалі відносно формування подружжя. Тут жінок не крадуть, але дівчину заручують, засватують або обітують чоловікові. Проминає період часу заки дівчину в дійсності віддають чоловікові й двоє стають злучені і відокремлені жити в їх власнім домі.

7, 8. Які приклади в Писаннях ілюструють осторогу у вибранні пари? (б) Які є розумні й згідні з Писанням причини для виконання цього?

⁷ Згідно із Словом Божим, подружжя в його народі приготовляли родичі хлопця й дівчини або через посередника, котрого Йоан Христитель називає “приятелем жениха”. Для Христової невісти Йоан Хреститель обережно вибрав людей присвячених Богу Єгові й охрещених-показних Жидів, котрі виглядали обітованого Месії або Христа. Апостол Павло також обережно вибирав посвячених охрещених людей. Він вибирав не-Жидів як й Жидів тепер, коли запрошення на весілля було уповажнене йти до поганів як й до Жидів. Це був теократичний спосіб. В поганськім краю Канаан було много дівчат, але Авраам відмовився брати котру будь із них для свого сина і наслідника Ісаака. Він поучив старшого слугу з його челяди як “друга жениха”, йти поза край Канаан на північ до дому його родини, його власного брата родини, й взяти дівчину для Ісаака, бо вони вірували в Бога Єгову.— 1 Мойс. 24:1—9, 34—41.

⁸ Це була розумна, вірна причина для цього, щоб схоронити віру сина у правдивого Бога через подруження його по вірі. “Ледача дружба псує добрі звичаї.” (1 Корин. 15:33, НС) Близьке подружне життя віруючого з невіруючим може провадити до зопсуття віруючого віри в Бога й так стягнути духову смерть й його вічне знищення з Божої руки, котрому він був невірний. Він може бути вплинутий до цього через подружжя, так як Адам був Евою. Ті, що розпочали цей сумний вислід й положили основи для нього, були контракторами подружжя. Бог передбачив цю можливість, а навіть правдоподібність. Отже заки він оселив своїх вибраних людей, старинного Ізраїля, в землі Канаан, він дав їм один із своїх законів, а не тільки пораду: “І не будеш своячитись з ними: [з поганськими жителями]. Не даси дочку твою за сина його, а дочки його не брати меш для сина свого. Бо вони відхилять синів твоїх від мене, щоб вони іншим богам служили.”— 5 Мойс. 7:3, 4, НС.

9. Що лоалність до Єгови вказує відносно вибору подруги і давання шлюбу?

⁹ Катастрофічна будуча історія Ізраїля показує акуратність тієї перестороги й справедливість того закону. “Не ходіть у жадному ярмі з невірними.” (2 Корин. 6:14, НС) Отже бувайте теократичні, лоальні Богу Єгові, у вибиранні подружнього товариша для себе або для ваших дітей або приятеля. Тримайтесь чистими від відвічальностей за духове розбиття. Не одобруйте надто скоро не обдумавши, не по теократичному, пари подружжя для кого небудь, “ані не приставай до чужих гріхів: себе чистим держи.” (1 Тим. 5:22, НС) Чи чинник товариства Нового Світу, що дає шлюб, підтвердить подружжя такої невірно-запряженої пари, то це лишається на його власне сумління. Якщо він рішить виконати церемонію в Залі Царства або деінде, тоді він виконує тільки як чинник уряду й він має привілей вказати світській або невіруючій людині відвічальності подружжя до христіянина й заохотити ту людину статись Свідком Єгови, як й її подруг.

10-12. (а) Який звичай повстав відносно посагу? (б) Які приклади Писання показують що це не є злом? (ц) Але що було б злом, і чому?

¹⁰ Авраамів посередник подружжя представив многі цінні подарунки дівчині Ребеці й її матері заки він взяв Ребеку геть з її дому, щоб привести до Ісаака. (1 Мойс. 24:22, 30, 50—53) В деяких краях або між деякими людьми постав звичай, й навіть місцевий закон призначає звичай, платити нареченій гроші або давати посаг. Між деякими людьми посаг дають чоловікові родичі нареченої. Але більше загально посаг це дар або нагорода, яку чоловік або родичі дають нареченій, як винагороду для подружжя. В Африці між деякими племями ціну посагу називають “лобола” й його вимагається й дається батькові нареченої або його старшому братові, її дядькові. Це може складатись з грошей або тварини або обоїх. Ця лобола може вимагатись, щоб задоволити місцеві звичайні закони, щоб набути зареєстрування подружжя в селі.

¹¹ Основно, чи тут щось злого в цім? Ні. Ісааків син Яків заплатив за свою жену Лею й Рахелю чотирнацятьма роками праці їх батькові Лабанові. (1 Мойс. 29:18—28) Давид, що вбив велитня, заплатив двісті передніх шкірок з ворогів фелистіїв за його жену Малхолу, Царя Саула дочку. (1 Самуїла 18:20—27) Навіть Ісус Христос видав себе за свою “невісту”, т. є, христіянський собор із 144,000. (Ефес. 5:25) Єгова не дав нічого за свою “жену,” тому що він Творець своєї святої універсальної орґанізації. (Іса. 54:5) Тому тут нема нічого невластивого в даванні подарунків батькові невісти за втрату його дочки, котру він виховав й вивчив. Але що є злого з такою ціною або лобола, то це надужиття яке поповняється. Це є зло, не по христіянськи, не по теократичному, трактувати не як винагороду, але як спосіб зробити гроші на своїй власній дитині, й так вимагати надмірно або здирати більше ніж властиво, або вимагати стільки, щоб спричинити нужду.

¹² Бог ненавидить здирства, включаючи і здирвство родичів задля княжного дару, котрі крамують своїми власними дочками. Кожна така захланна людина, котра називається христіянином, ставить себе на дорогу до екскомунікації або і виключення з христіянського собору за кожний раз, коли вона поповнить здирство в справі лобола або княжого дару. Павло казав: “Тепер же я писав вам, щоб не мішались, коли хто звавшись братом, буде або перелюбником, або зажерливим, або ідолослужитель, або злоріка, або пяниця, або хижак: з таким і не їсти. . . . То ж вилучіть лукавого з між себе.” (1 Корин. 5:11, 13, НС) Здирача ціна є нерозсудливо висока, не зважаючи на обставини, він вимагає більше ніж чесної винагороди за втрату дочки. Такого чоловіка пожадливість грошей буде особливше виявлена, коли його висока ціна зробить неможливим для христіянина дістати його дочку й він буде триматись своєї надмірної ціни й одружить свою дочку з поганином, котрий має змогу заплатити йому. Це виявляє брак любови в братах, проте являється шкідлива любов до грошей.— 1 Тим. 6:10.

13. (а) Чому батько не повинен приймати грошей від світського за христіянську дочку? (б) Де родичі переступають Писання правило, то який напрям сини й дочки повинні взяти, й чому?

¹³ Прийняти княжні гроші від світського в якій небудь сумі, щоб одружити посвячену христіянську дочку з ним, це не по теократичному. Це не наслідує закону Єгови для Ізраїля. Це ставить у небезпеку вічне добро дочки, віддавши її в підкорення непосвяченому мирянинові. Це позбавляє братові мати привілей в спеціяльній службі в христіянськім соборі. Він може не буде екскомунікований за цю акцію, як і родич деінде, котрий дозволяє синові або дочці дружитись поза товариством Нового Світу не може бути виключений, ані навіть син або дочка, що так дружиться ‘не в Господі’, поза правдою. Але такі особи не є добрим матеріялом для нагляду в соборі або як міністер. Вони є поганим прикладом для віруючих. Де син або дочка відмовилися одружитись з поганським мирянином, то цим вони не знівечили заповіді, щоб шанувати їх батька й їх матір, оскільки вони самі не є “в єдності з Господом,” коли вони зробили подружжя спільним зі світом. Спротивні цьому сини й дочки пробують остатись “в єдності з Господом,” а це є праведне поведення.— Ефес. 6:1—4, НС.

14. (а) Коли це властивим для христіянина платити за наречену? (б) Однак, чому це доцільним для родичів занехати вимогу грошей за дочку?

¹⁴ Чи повинен христіянин платити княжні гроші? Так, якщо такий звичай існує і якщо його родичі не можуть дістати дівчини в ніякий інший спосіб. Якщо який дар згідно з заможністю шукаючого нареченої буде прийнятий, як знак оцінення й відданости нареченій, то це добре зробити так. Тоді не потрібно викрадати наречену. Отже плати за те, що ти бажаєш, якщо ти не можеш пояснити своєї христіянської позиції й набути дешевше або дістати цілком даром. Людина звичайно платить за світський товар. Цей факт що княжний дар або лобола буває надужита, не становить зла само в собі. Павло, будучи повночасний міністер, належалось удержання від собору котрому він служив, але він не прийняв його ані не домагався тому, щоб не надужити цього привілею і втратити Боже одобрення. Він прийняв дар від собору в Филипії. (1 Корин. 9:6—18; Филип. 4:15—18) Павло відмовився дати гроші управителеві Феліксові, тому що він не бажав принизитися до хабарництва, але бажав бути вільним із чистої справедливості. (Діян. 24:26, 27) Тому то й на місці занехати княжну ціну або посаг, щоб зберегти себе проти наслідування цього світу й надуживання привілею й спричинення духового клопоту. Але ми мусимо дозволити, щоб сумління було керівником.

15. Який погляд африканська христіянська жінка повинна мати відносно грошей за наречену? (б) Коли село відмовиться зареєструвати подружжя задля грошей за наречену, тоді що робити?

¹⁵ Христіянська жінка одружена з невіруючим, який домагається дару нареченої за дочку, не може контролювати справи, але вона може зробити суґестію йому. Що христіянська наречена була здобута через заплачення грошей, то вона не повинна гордитись цим або почуватись упокореною з причини низької ціни заплаченої за неї. Жадна христіянська жінка не повинна понижувати другу пригадуючи їй, що вона є низької ціни наречена, ані христіянський муж не повинен робити цього, щоб засоромити свою жену. Він є під божественним приказом любити свою жену, а вона повинна любити його. (Ефес. 5:25, 28—33; Тита 2:4) Якщо існує братерська любов, то це немудре порівнання себе з другим або таврування інших, не буде виринати. Число жінок котрі віддалися без дару нареченої перевершує більше число тих, що віддались за ціну, і це велике число жінок не мається зневажати за це. Де Африканське подружжя взяло місце без ціни лобола або ціни нареченої, і коли село не хоче зареєструвати подружжя задля цієї причини, то подружена пара не повинна торбуватися. Вони можуть й повинні зареєструвати подружжя з їх місцевим собором. Тут особливше є важливе, щоб подружена пара була в добрім стані з товариством Нового Світу.

НЕ СПРОБНЕ ПОДРУЖЖЯ, АЛЕ ЧИСТЕ ЗАРУЧЕННЯ

16. (а) Як зносиме є подружжя основане на грошах нареченої? (б) Отже що батько нареченої не повинен робити хіба в яких обставинах?

¹⁶ Коли родич приймає ціну нареченої й дає свою дочку замуж, то це подружжя є незмінене. Хіба що наречена тепер звернеться до перелюбства у зламанні її жіночої обліґації, то це подружжя не може бути зневажене тільки тому, що її муж став незадоволеним й рішивсь позбутися дівчини й післати її назад до її батька домагатись звернення посагу або грошей за наречену. Згідно з законом Божого Слова, подружжя не може бути скасоване тільки через прийняття назад дівчини й звернення ціни нареченої. Тому христіянський батько не може вважати себе вільним дружити вдруге свою дочку з іншим чоловіком за лобола або за ціну нареченої. Поступити так значило б дати провід його донці поповнити перелюб, хіба що вміжчасі її муж, котрий звільнив її, одружився знову, або мав полові стичності з другою жінкою або вмер.

17, 18. (а) Коли за наречену гроші не заплачені на раз, то коли тільки чоловік може мати стичність з жінкою? (б) Як Божий закон розріжняє між зарученими дівами, а не зарученими дівами? (ц) Що спонукує дівчину, й чому?

¹⁷ Чоловік може не погодитися на певну ціну за наречену або посаг, але давши частину ціни він може чується уповажнений взяти будучу наречену й мати полові зносини з нею й робити спроби з нею. Якщо незадоволений, він не є уповажнений Божим законом завернути дівчину й відобрати часть ціни за наречену назад. Аж поки він не скінчить платити свій посаг, він не має права мати полових зносинів з нею. Він тільки заручений з нею, і єднатись з нею протягом цього періоду заручення — це опоганення її і поповнення неморальності, перелюбства. В стариннім Ізраїлі, коли дівчину заручено з Ізраїльтянином, вона вважалась як посвячена йому й була трактована неначе вона подружена з ним. Вона була трактована інакше від невісти, що не була заручена, але котра мала стичність з чоловіком. “Коли хто зведе з ума дівицю, що не була ще заручена, та й лежати ме з нею, мусить дати їй віно і взяти її за жінку. Коли ж отець її затнеться віддати за жінку, так мусить він скільки срібла одважити скільки дається як віно дівиці.”— 2 Мойс. 22:16, 17, НС; 5 Мойс. 22:28, 29.

¹⁸ Та не так із зарученою дівчиною: “Коли дівуюча дівка буде засватаною, та стріне її чоловік в місті та й лежати ме з нею. Так виведуть обох до воріт міста цього, та й побєте їх камінням так що помруть: дівку за те, що не кричала в місті, чоловіка за те, що він упокорив [кого?] жінку свого ближнього.” (5 Мойс. 22:23, 24, НС) Коли діву Марию знайдено вагітною протягом часу її заручення з Йосифом, він бажав відпустити її геть або розвестись з нею потайно, щоб схоронити її від каменовання як невірну заручену невісту. (Мат. 1:18, 19) В Мексіко й Сінґапурі подружжя може бути скасоване задля неморальності, якщо жінка поповнить це в часі її заручення. Чоловік звівши дівчину й опоганивши її невинність й тоді заставити її чутись зобовязаною віддатись за нього, то це нечистота, ані це не є христіянський крок до подружжя. Це є підстава для виключення такого ламателя із христіянського собору, й також дівчину, якщо вона пристрасно згодилась на такий переступ.

19-20. (а) Чому заручені особи не повинні мати полові злуки одно з другим, і які відвічальності спадають на родичів в цім згляді? (б) На який акт з боку собору заслуговує перелюбство, і коли тільки вони можуть брати шлюб реліґійний?

¹⁹ Протягом періоду засватання або заручення, якщо заручені хлопець і дівчина мають полові зносини, одно з другим, то це становить нелеґальні зносини, тому що подружжя не було ще узаконене й пара не була визнана як чоловік й жінка з повним подружним привілеєм. Воно не робить ріжниці якщо вони затаять, такий половий акт тільки для себе; то і тоді це немораль, нечистота, перелюбство. Цим вони дозволяють собі робити щось, що не є законне. Це нестриманість або брак само-контролі над половим апетитом. Це є розпуста зарученої пари, отже робота тіла, що воює проти духа. Якщо родичі позволяють на це, або навіть заохочують й умовляють на це, то й вони є злочинці, занехують їх теократичні обовязки. Тут є добра причина для виключення зарученої пари за поповнення чужоложства без ріжниці на вагітність; й також родичів, за те, що вони гляділи на чужоложство з санкцією й одобренням.— 2 Петра 1:6; Галат 5:19—21.

²⁰ Шлюбо-датель в соборі не може дати шлюбу для такої нечистої пари підчас їх виключення. Це є духово лікуючий крок для неморальної пари визнати їх гріхи перед Богом, і потім перед соборним комітетом висказати навернення й доказати їх жалю через повстриманняся від дальших нечистих зносин між собою й піддатись під період спроби, який соборовий комітет наложить на них, заки він може дозволити їм на реліґійне подружжя.

21. Щоб недопустити молодих людей до спокуси перелюбства, то що можуть їх родичі недозволити?

²¹ Отже це проти здорового розсудку для родичів дозволяти або навіть заохочувати дочку пятнацять або шіснацять років віку йти далеко від дому й дістати роботу й винаймити приміщення близько її хлопця з котрим вона заручена. Також це значить виставлення молодих людей на перелюбство, коли родичі дозволяють самітним хлопцям й дівчатам виїзджати на вакації й кемпувати разом через тиждень або два. Для двох вакаційних осіб кемпувати на вільному повітрі разом, це виставляє їх на спокусу, яка може часто допровадить до перелюбства. Каже апостол Павло: “Від всякого виду лихого вдержуйтесь.”— 1 Солун. 5:22, НС.

22. Коли є особливша спокуса дружитися поза єдністю з Господом, але з якими відвічальностями й виною?

²² На кожного одного паде обовязок берегти ревно цю божественну пораду, щоб дружитись тільки в рядах посвячених людей Бога Єгови, котрі є вірні послідовники його Сина Ісуса Христа. В місцях де дівчата перевисшають числом братів, що можуть дружитися, спокуса існує віддаватися за світських, щоб тільки дістати чоловіків або звільнити родичів від тягару. З другої сторони, де є менше дівчат для подруження, там брати мають пристрасть зіґнорувати Божим законом й пересторогою і дружитись поза єдністю з Господом, т. є, поза товариством Нового Світу. Хто так робить або приготовляє для когось робити це, той мусить брати відвічальність перед Богом чистого, теократичного подружжя, і мусить понести свою вину за всякі лихі наслідки, які виринуть із цього невірного ярма.

23. (а) Щоб запевнити щастя теократичного подружжя, які кроки повиннося взяти? (б) Як подружжя повиннося тримати після шлюбу?

²³ Задля так многих серйозних річей, які звязані з урочистим подружжям, кожний один повинен перевірити свою намічену подругу відносно минувшості й тоді рішати чи це згідне з теократичним принципом, або чи воно допровадить до щасливого узла в подружжі, щоб залицятися з предложенням подружжя. Коли хтось заручиться, той повинен тримати його чистим через моральне поведення, щоб він міг представити неопоганену пару, як от в справі Ісуса і його невісти: “щоб поставити її перед собою славною церквою, що не має скази або пороку або чого такого, а щоб бути святою і непорочною.”— Ефес. 5:27, НС.