“Одно Тіло” зі Співучасників

1. Як співучасники Господньої вечері повинні перебувати в почитанні й службі Єгови і до котрого “одного тіла” Павло відноситься в своїм арґументі?

ТІ ХРИСТІЯНСЬКІ духові Ізраїльтяни, що є в новій угоді, не повинні бути розділені в їх почитанні й службі Єгови, як особисто так і соборно. Тому то, пояснюючи чашу й хліб Господньої вечері, апостол каже до таких одиниць: “Бо один хліб це одно тіло, хоч ми многі, всі бо є учасниками (в їжі) того хліба.” (1 Кор. 10:17, НС) До котрого ж тіла тут апостол Павло відноситься словами “одно тіло”? Не до особистого, мясного тіла Ісуса, котре є символічно представлене булкою опріснокового хліба. Ні, але цілий собор духових Ізраїльтянів, котрих Ісус Христос є духовою головою. Про цей собор під ним пізніще говориться в тому ж листі Павла, як Христове тіло: “Тепер ви Христове тіло, і члени кожний з особна. І Бог поставив кожного у соборі.”— 1 Кор. 12:27, 28, НС.

2. Ісус уживав тільки один хліб при вечері, але чому Єгова не є учасником в тім “однім тілі” про котре говорить Павло?

² У перших трьох розділах свого листа Павло показує, що собор, Христове тіло, не повинен бути розділений ні думкою ні роботою. Отже він мусить бути нерозділеним у своїм відношенні до Господньої вечері й до всього, що зобовязує члена собору бути й чинити. Якщо всі члени беруть участь в Господній вечері, то вони повинні триматися разом і бути одно тіло. При установленні Господньої вечері Ісус ужив тільки одну буханку хліба, щоб указати, що співучасники того хліба або Ісусового тіла, були тільки “одно тіло” під їх Головою. Ті духові Ізраїльтяни в новій угоді, що беруть участь в одному хлібі, мають разом спільну їжу. Цим вони зображають, що вони є “одно тіло”, що беруть участь в одних благах і привілеях і їдять при тій же духовій трапезі. Без ріжниці скільки їх є, вони є “одно тіло”, бо “всі співучасники того одного хліба.” Бог Єгова не спілкує з ними в цім “однім тілі”, бо він не є членом його. Ісус Христос є Голова того “одного тіла”, одначе під Єговою. “Голова Христу — Бог.” (1 Кор. 11:3, НС) Як Голова, Єгова прийняв жертву Ісуса.

3. (а) Отже котрий акт указує, що вони всі “одно тіло”? (б) За те, що вони беруть участь в Христовому тілі й крові, то що вони прийняли від Бога і для яких дальших привілеїв це є крок уперед?

³ Самий собою той один опрісноковий хліб не є символом цього “одного хліба” під Ісусом. Той хліб є символом людського тіла, яке Ісус пожертвував. Їдження спільно того хліба указує, що всі спільники є “одно тіло”, “Христове тіло.” Беручи участь у тілі й крові Ісуса Христа цим вони приймають оправдання від Бога, тобто, вони були признані за праведних. Ця праведність їх у тілі не є кінцем. Це оправдання їм дано для спеціяльної цілі. Для чого? Щоб вона послужила як перехідний ступень до їх жертвенності з Христом, і тоді вони сплоджені Богом Єговою як його духові діти, як “святий народ, люди для спеціяльної посілості” в новій угоді з ним. (Рим. 5:1, 2, 9; 8:15—17; Якова 1:18; 1 Пет. 2:9) Тоді як його духові діти з надією на небесне життя, Бог Єгова помазує їх своїм святим духом, щоб зробити їх членами Христового тіла. Цим чином він проводить їх в угоду небесного царства, яку то угоду Ісус згадав після Господьної вечері, кажучи до своїх вірних апостолів: “Ви ж пробували зі мною в спробах моїх; і я роблю угоду з вами, як Отець мій зробив угоду зі мною, про царство, щоб їли й пили за столом моїм у царстві моєму, судячи дванацять родів Ізраїлевих.”— Луки 22:28—30, НС.

4. Котрими двома річами вони освячені, отже їх співучасть в Господній вечері назначує їх для чого?

⁴ Ось так ми можемо оціняти, як конечне потрібне було їх оправдання через віру. Вони “осьвячені одним приносом тіла Ісуса Христа.” Кожний один із них оціняє “кров завіту, котрою освятився.” (Жид. 10:10, 29, НС) Оці є факти які символічно представлені через співучасть у хлібі й чаші вина. Їх спільна співучасть в Господній вечері назначує їх, як виключне і освячене тіло під Ісусом Христом, Головою. Це їх освячення вони мусять затримати.— 1 Солун. 4:3, 7.

5. Відносно їх відповідальності, чому вони мусять памятати про Ісуса в тілі?

⁵ Отже як зєдинене, освячене тіло, вони признають, що вони не тільки втішаються певними привілеями суспільно, але що вони мають також певні відповідальності. І відносно цього вони мусять памятати Ісуса у тілі. Що він не зійшов з неба на землю, щоб втішатися тілом, або життям у тілі, як от “неслухняні сини Божі” за часу Ноя. (1 Мойс. 6:1, 4; 1 Пет. 3:19, 20) Він народився з жінки і стався тілом, щоб особливше ужити те тіло в службі Єгови. Він страждав у тому тілі, переносив наруги на дереві тортур, полишивши нам приклад, що знаходимося в тілі. У тому тілі Він виконував діло Єгови на землі, охрестившися у воді й опісля проповідував добру новину Божого царства. Він пожертвував його в офіру, і тому його тіло не було кинуте в Ґегену, але було похоронене в новому, невживаному гробі. (Луки 23:53; Іса. 53:9) Ті що отримують його благи мусять йти його слідами.

6, 7. Отже, якими повинні бути смертельні тіла, і як вони мусять всі бути як одно тіло достойні їсти Господню вечерю?

⁶ Ті, що беруть участь в Господній вечері, мусять, як Господь Ісус, служити Богу Єгові. Їх смертельні тіла мусять бути оживлені через його духа, що домує в них. (Римлян 8:10, НС) Вони мусять коритися благанню: “Представляйте тіла ваші яко жертву живу, сьвяту, угоду Богові; це розумне служення ваше.” (Рим. 12:1, НС) Вони мусять положити їх життя на жертву в службі Єгови, зуживаючи їх земне життя живучи як Христос. Каже Павло: “Всякого часу ми переносимо в нашому тілі смертельні знущення дані Ісусові, щоб Ісусове життя явилося в нашому тілі . . . . щоб життя Ісусове являлось у смертному тілі нашому.” (2 Кор. 4:10, 11, НС) Смертельні тіла тих, що їдять Господню вечерю мусять бути чисті від неморальності. До них Павло каже: “Тіло ж не про перелюб, а про Господа, а Господь про тіло. Хіба не знаєте, що тіла ваші члени Христові? Узявши ж члени Христові, невжеж зроблю їх членами перелюбниці? Нехай не буде... і ви не свої? Ви бо куплені ціною; тим прославляйте Бога у тілі вашому і в дусі вашому; вони Божі.”— 1 Кор. 6:13, 15, 19, 20, НС.

⁷ Наші тіла є невільниками Ісуса, і напятновані як такі. (Галат 6:17, НС) Наші тіла не для демонізму, бо це Сатана Диявол є головою тієї реліґії. Проте Ісус Христос є головою свого тіла, собору. Те тіло покликане не для розділення, ані расової ненависті, ані націоналізму, а для мирної єдності. (Кол. 3:15; Ефес. 2:14—18) Воно мусить бути чисте від квасу злоби й лукавства і бути зєдиненим як “одно тіло”, достойне їсти “один хліб” символічно при Господній вечері і вірою кожного дня.

8. Коли вони пють чашу вина, то чому вони повинні памятати про Христове тіло й також особливші відповідальності положені на них?

⁸ Коли вони пють чашу вина, ті члени тіла мусять памятати про Христову кров, бо ж це через неї вони дістали прощення гріхів, що провадило до оправдання, і вони були взяті в нову угоду. Через те особливші відповідальності впали на них, отже пючи вино в чаші, котре то вино зображало “чашу Єгови”, під цим їм треба признати ті відповідальності. Тобто, вони мусять бути “слугами нової угоди” і служити наміченій цілі тієї угоди. (2 Кор. 3:6, НС) Вони сталися “царськими священиками”, будучи духовими священиками Божими і підсвящениками Ісуса Христа Архиєрея. Це значить, що вони приносять Богові “духові жертви” хвали і добрих діл. Це включає також їх смерть, їх вмирання жертвенню смерть як Ісус, будучи учасниками його терпінь і підчинятися такій же смерті, як його, на оправдання всесвітної суверенності Єгови. Це значить, як священик, не мати нічого спільного з “трапезою демонською” і з “чашою демонською”, але віддавати виключну відданість і поставити його почитання на першому місці в житті і визнавати знання про нього своїми устами і нести вість про Єгову, щоб відвернути многих від неправедності до Його почитання. (1 Пет. 2:5, 9; Филип. 3:9—11; Мал. 2:6, 7) Написано є, що вони побідять Сатану Диявола “кровю Агнця і словом свідчення свого.”— Одкр. 12:11, НС.

КОЛИ І ЯК СВЯТКУВАТИ

9. Відносно святкування, то як ця вечеря не є схожа до хрещення?

⁹ Святкування Господньої вечері не є схоже на хрещення. Хрещення у воді виконується раз з початку христіянського життя, щоб прилюдно й символічно указати, що та людина посвячується Богові через Христа. Що ж до святкування Господьної вечері, Ісус сказав в часі установлення її: “Робіть це на мій спомин.”— Луки 22:19, НС.

10. Чому її треба обходити постійно, і як апостол Павло описав Господню вечерю?

¹⁰ Його треба постійно святкувати, щоб пригадувати собі про значення того свята. Павло підкреслює вимоги для постійного святкування. Коли він казав соборові Божому в Коринтії, що вони не святкували того свята у властивий спосіб, Павло сказав. “Як же сходитеся разом, воно неможливе їсти Господню вечерю. . . . За це я не похвалю. Я бо прийняв від Господа, що й передав вам, що Господь Ісус тієї ночі, котрої був виданий, прийняв хліб, і, віддавши хвалу, переломив, і сказав: Це значить тіло моє, що (ламлене) за вас. Робіть це на спомин мій. Так само й чашу, повечерявши, сказав: Ця чаша значить нова угода силою моєї крові. Це робіть, скільки раз пєте, на мій спомин. Скільки бо раз їсте хліб цей і пєте чашу цю, смерть Господню звіщаєте, доки він прийде.”— 1 Кор. 11:20—26, НС.

11. Аж до якої події вони повинні споминати її, і як це показує для кого те свято було намічене?

¹¹ Особливо під час Ісусової відсутності від них у тілі, що вони потребували святкувати цей спомин його особистої смерті аж він поверне знов, щоб він прийняв їх у небо. А що він не почав збирати “своїх інших” овець аж він повернув знов, звідси ми можемо оціняти чому Господня вечеря була намічена для Ісусового “малого стада”, що є його собор, “його тіло” з 144,000 членів.— Йоана 10:16; Мат. 25:31, 32.

12. Як часто її треба їсти в році, і як часто її їли аж до тепер?

¹² Як часто його треба святкувати? Ісус указав як часто, започаткувавши Господню вечерю в пасхальну ніч, на 14 Нісана біблійного калєндара, і тоді він сказав своїм ученикам повтаряти його, т. є, в той самий пасхальний день, що буває тільки раз у рік. Отже найвідповідніще святкувати його щороку в тому часі, тому що в той день Ісус віддав своє буквальне тіло як жертву на дереві тортут і вилив своє кров-життя за нову угоду на оставлення гріхів. Це був день “Господньої смерті”, і в той день споминати його смерть при помочі Господньої вечері й цим чином проголосити його особисту смерть. Хоч їмо тільки раз у рік в ночі 14 Нісана, то його їли часто протягом девятьнацяти століть життя христіянського собору аж до тепер. Та й цього року його буде їсти останок з членів “Христового тіла” в понеділок у ночі, між заходом сонця а північчю, 26 березня, 1956 р. Ось так починаючи на 14 Нісана в 33 р. по Х.р, Господню вечерю їли 1,923 років аж до тепер, і приготовлення робиться, щоб її їсти й сьогороку.

13, 14. Як останок з його послідовників були далеко від нього навіть від 1914 року і також від 1918 року?

¹³ Але чому їдження її не перестало після жовтня, 1914 р., коли то Господь Ісус прийшов до свого царства при правиці Єгови в небесах? Чому не перестати було бодай потім, як Бог Єгова прийшов до свого храму в товаристві Ісуса Христа як свого “післанця угоди” на весну 1918 року? — Маттея 25:31; Мал. 3:1.

¹⁴ В обидвох тих случаях Ісус Христос не забрав своїх послідовників до себе з їх тілесних обставин перед свою присутність. Він оставив їх у тілі і тому вони далі “далеко від Господа”. Відносно цього Павло каже до них: “Знаємо бо, як земний будинок тіла нашого розпадеться, ми будівлю від Бога маємо, будинок нерукотворний, вічний на небесах. Бо в цьому ми стогнемо, бажаючи одягтись домівкою нашою, що з неба, коли б тільки нам, і одягнувшись, нагими не явитися . . . . домуючи в тілі, ми далеко від Господа, бо ходимо вірою а не видінням. Тим і силкуємось, чи то будучи дома чи далеко від дому, бути йому прийнятними.”— 2 Кор. 5:1—3, 6—9, НС.

15. Отже бути “принятним йому”, то що вони будуть далі свят кувати, і аж доки?

¹⁵ Отже останок, хоч ще далеко від нього з причини їх тіла, старається бути “прийнятим йому” через сповнення його заповідей, щоб їсти Господню вечерю на спомин його в часі його відсутності. Якщо в цім змислі вони далі є відсутні від нього, то з цього погляду він ще не прийшов до них і не перетворив спомину в дійсний вид його і присутність з ним у небі. Отже останок з “його тіла” мусить далі їсти Господню вечерю на землі аж вони будуть прославлені, навіть коли б і пережили Армаґедон.

16. З яким внутрішним станом людина повинна йти на свято Господньої вечері, і що Павло сказав про це Коринтянам?

¹⁶ Прийшовши на свято Господньої вечері цього 14 Нісана або 26 березня, 1956 р., по заході сонця, вони повинні прийти з правильним напрямом думок і з властивим станом серця, щоб святкувати його достойно, з повним оціненням значення Господньої вечері. Павло радив байдужним, нерозважливим, та самовільним христіянам в Коринтії, оце: “Тим же, хто їсти ме хліб цей і пити ме чашу Господню недостойно, винен буде тіла і крови Господньої. Нехай же чоловік розгледить себе, і так нехай хліб їсть і чашу пє. Хто бо їсть і пє недостойно, суд собі їсть і пє нерозсуджаючи про тіло. Того то многі між вами недужі та слабі, й заснуло [духово] доволі. Бо коли б самі себе розсуджували, то не були б осуджені. Бувши ж осудженими, від Єгови караємось, щоб з світом не осудились. Тимже, брати мої, зійшовшись їсти, один одного дожидайте. Коли ж хто голодний, дома нехай їсть, щоб на суд не сходились [із світом].”— 1 Кор. 11:27—34, НС.

17. Чому Господня вечеря повинна бути відділена від звичайної їжи, хоч Ісус установив ту вечерю зараз по пасці на тому ж столі?

¹⁷ Правда, що Ісус установив Господню вечерю після їдження пасхи і при тому ж столі. Але це так сталося з причини обставин і споріднення цих двох річей. Одначе нам не годиться їсти звичайну їжу разом на соборному зібранні, щоб наситити себе їжою і напитком, а тоді завершити Господньою вечерою, як вершок їдження й пиття. Господня вечеря мусить бути віддільна від звичайної вечері. Бо при його вечері ми вживаємо хліб і чашу як символи нашої співучасті в духових благостях, а для останка це значить вічне небесне життя. Вони мусять приймати ці символи, хліб і вино, достойно. Брати їх недостойно, то гірше чим не брати їх зовсім, бо брати їх недостойно людина стягає Божий осуд на себе і умре зі світом.

18. Чому людина їсть і пє осуд проти себе, якщо вона не розсуджує про тіло, отже що вона повинна робити, коли вона прийме караючий суд від Єгови?

¹⁸ Чому ж так? Тому що пізнавши раз Господа, він тепер “нерозсуджує” про тіло, котре Господь віддав у жертву. Цим неначе він каже: “Трапеза Єгови зневажена” та й жертва на ній не є безхибна, незвершена. “Трапеза Єгови нечиста.” (Мал. 1:7, 12, АС) Це є та сама вина невірності, що “розпинає Сина Божого наново й виставляють його на сором” і котрі “топчать по Синові Божому і . . . вважають його кров завіту як звичайну, якою вони освітилися.” Отже така людина винна строгіщої кари ніж та, що поламала стару закон угоду. Вона прямує до смерті від якої вже нема викупу за добровільний гріх, щоб її визволити від нього. Вона виставляє себе на Єгови “суд і вогняний гнів, що має пожерти противників.” (Жид. 6:4—8; 10:26—31, НС) Отже нехай вона скористає зі справляючого та карного суду, який Єгова дає. Нехай вона розгляне себе і направить. Якщо вона провинилась, вона повинна далі сповняти заповідь і їсти Господню вечерю, але чинячи це, вона повинна розважати над Господнім жертвенним тілом і просити відпущення за свої гріхи. Тоді нехай це свято скріпить її ступати в Христові сліди більше уважно протягом біжучого року.

19. Коли “велика громада” з між усіх народів приходить на Господню вечерю, то що вона повинна розсуджувати і як вона отримає великі благословення з того свята?

¹⁹ Тільки останок з духових Ізраїльтянів, що є в новій угоді як члени Христового тіла, можуть тепер брати участь в Господній вечері. “Велика ж громада” поклонників Єгови з між усіх народів, людей, поколінь і язиків можуть бути присутні на цьому святі. Вони вийшли на “гору Єгови, до дому Бога Якового,” і тепер йдучи на Господню вечерю, вони повинні розважати, що вони приходять до символічної присутності “трапези Єгови” і “чаші Єгови.” (Одкр. 7:9; Іса. 2:2, 3, АС) Цим вони звідомляють, що вони оминали “трапезу демонів” і віддають свою виключну посвяту Єгові, і що вони визнають, що їх єдиний шлях приступу до Єгови є через жертву і його Архиєрея, Господа Ісуса Христа. Чинячи, це, вони знайдуть себе в гармонії з останком співучасників і вони прилучаться до них як “одно стадо” під правильним Пастиром під Єговою. (Йоана 10:14—16, НС) Із цими вони будуть втішатися великим блаженством із святкування Господньої вечері, і вони назвуть “трапезу Єгови” шанованою і Христову жертву чистою і вівтар шановний,— все це на славу і величність єдиного правдивого Бога, Єгови.

[Вставка на сторінці 44]

“І я глянув,— і ось Ягня стоїть на Сіонській горі, а з Ним сто сорок чотири тисячі, що мають імя Його й імя Отця Його, написане на своїх чолах. І почув я голос із неба, немов шум великої води, і немов гук сильного грому. І почув я був голос гуслярів, що грали на гуслах своїх, і співали, як пісню нову перед престолом і перед чотирьома тваринами й старшими. І ніхто не міг навчитися пісні, окрім цих ста сорока чотирьох тисяч, викуплених від землі. Це ті, що не осквернились з жінками, бо чисті вони. Вони йдуть за Ягням, куди Воно йде. Вони викуплені від людей, первістки Богу й Ягняті.”— Одкриття 14:1—4.