Щоденний хліб прощення і визволення (Докінчення)
11. Що мусить статися перше нім можемо просити прощення? Чому?
ПІДЧАС коли ми самолюбно бажаємо прощення гріхів для нас самих через Ісуса Христа, Бог зберігає собі право здержати таке прощення, якщо немилосерно не відпускаємо провин іншим. Отже до нашої молитви до Бога Господня молитва додає: “Як ми прощаємо довжникам нашим.” Щоб дістати прощення, то ми мусимо простити іншим перед молитвою, або наше бажання простити іншим мусить іти спільно з нашою молитвою. Яків в Якова (2:13, НС) перестерігає нас: “Хто не робить милости, тому й суд безмилосердя. Милосердя [до інших] втішається переможно над судом.” Давид, який був милосердний до царя Саула і не схотів убити його за його переслідування, навіть коли він мав його в своїй силі, пояснив чому він прийняв Боже милосердя і був вивисшений до престолу Ізраїля, кажучи: “Для милосердного ти являєшся милосерним.” І зараз потім, як Він навчив нас Господньої молитви, Ісус, Більший Давид, розказував про цю важну точку прощення іншим, щоби бути відповідними прийняти Боже милостиве прощення. Ми мусимо бути вдячні й милосердні, щоб прощати тому самому грішникові кілька разів, сімдесять і сім раз, як потрібно. Без ріжниці скільки раз ми простимо нашому ближньому, то це ніколи не рівнається Божому прощенню і милосердю до нас через Христа. Ісус заплатив увесь довг за нас. Усунення наших гріхів не є Божим довгом до нас, але це справа милуючої любови й милосердя через Ісуса Христа, якого Він дав як гріх-покриваючу жертву за нас.— Пс. 18:25, 26.
12. Тим що ми кличемо Його Отцем, то до кого ми мусимо уподобитися відносно прощення?
12 Тому що ми називаємо Бога нашим небесним Отцем, ми мусимо доказати, що ми, як Його діти, є подібні Йому, схожі на Нього, і показуємо чесноти Його, включаючи цю милу чесноту — милосердя з прощенням. “Будьте синами Вишнього; бо Він благий до невдячних і лихих. Будьте ж оце милосерні, як і Отець ваш милосердний.” “Бувайте ж один до одного добрі, милосерні, прощаючи один одному, яко ж і Бог у Христі простив вам. Оце ж будьте послідовниками Божими, як любі діти.” (Луки 6:35, 36 і Ефес. 4:32; 5:1, НС) Чинячи це, ми виконуємо Божу волю тепер на землі.
13. Як ми можемо бути милосерними до людей в нашій території, і з яким запевненням для нас відносно Армаґедону?
13 Памятаймо також, що хто тепер є милосердний, той прийме Боже милосердя в часі знищення битвою Армаґедону, і такі переживуть у новий світ. Наша робота тепер проповідувати добру новину Божого царства, це робота збавлення життя від знищення в Армаґедоні. Милосердні робітники, що приносять ратунок, будуть виратовані і схоронені в часі Армаґедону. Ми мусимо вживати милосердя до людей, яким ми проповідуємо, хоч вони не є вдячні. Коли ми не простимо людям в нашій території, яким ми проповідуємо добру новину, але котрі нехтують нами і зневажають нас, тоді ми не пішли б назад працювати знов із життя-спасаючою вісткою Царства. Ми представляємо Боже царство, а Його царство — це уряд прощання людям, бо Ісус Христос є Цар над царями і Божий Первосвященик і Його послідовники, що будуть царями в небі з Ним, також будуть священиками Божими з Ним.— Одкр. 20:6; 1 Пет. 2:9.
НЕ ВВЕДИ У СПОКУСУ
14. З огляду на які факти відносно Ісуса, Авраама і Йова, це трудно зрозуміти, “Не введи нас у спокусу”?
14 Навіть коли ми молимося за прощенням наших гріхів, тому що ми жалуємо за наші гріхи проти Бога, ми також молимося, щоб нас не введено в спокусу гріха. Отже Господня молитва продовжається: “І не введи нас у спокусу.” (Мат. 6:13, НС; Луки 11:4) Як Ісус міг молитися так, коли Писання кажуть нам, що зараз по Його хрещенню в Йордан ріці, “дух [Божий] провадив Ісуса в пустиню на спокусу через Диявола,” і Спокусник прийшов до Нього, щоб відвернути Його від Бога? Також, Ісуса названо “сином Авраама”, відносно якого написано є: “І було по цих речах, що Бог спокутував Авраама.” Це зроблено через даний йому приказ жертвувати Ісаака, його олюбленого сина від Сари. (1 Мойс. 22:1) І тоді, коли Сатана зробив визов Богу, Бог віддав вірного Йова йому на спокусу, і, як можливо, щоб він проклинав Бога в його лице. І в ночі, коли Юда зрадив Ісуса, Він сказав до своїх вірних одинацять апостолів: “Ви що перебували зі мною у спокусах моїх.” (Йова 1:1 до 2:13; Луки 22:28) Отже з якої точки ми можемо просити нашого небесного Отця, щоб він не увів нас у спокусу? Стараючись розвязати цю на позір трудність С. С. Торей в своїм перекладі Чотири Євангелиї, переложив ось як ту просьбу: “І не дай нам упасти в спокусі,” коли ж Емфатичний Діяґлот звучить: “І не остав нас у Спробі.”— Мат. 6:13.
15. (а) В який спосіб Бог не підчиняє нас під спробу? (б) Чому це не Він, що спокутував Еву відносно заказаного овочу?
15 Одна річ певна: Наш небесний Отець допускає на нас спроби, але не лихим ані спокушує до гріха. “Ніхто ж у спокусі нехай не каже: Що Бог мене спокушує; бо Бог не спокушується лихим, і не спокушує сам нікого. Кожен же спокушується, надившись і лестившись похоттю своєю. Потім похоть, зачавши, роджає гріх, гріх же зроблений роджає смерть.” (Йоана 1:13—15, НС) Коли Бог Єгова поставив перед Адамом і Евою заборону їсти з дерева пізнання доброго і лихого, то цим Він не спокушував їх злом, бо те дерево не було злом у собі. Єгова перестеріг їх проти їження його в непослушенстві і повідомив їх про лихі наслідки. Отже вони не могли бути спокушені по незнанню. Це сталося, коли Ева послухала лестивої мови вужа, що вона стала спокушена. Божа пересторога про їження не витворило апетиту або бажання в неї до дерева, але ложний опис, який вуж дав про наслідки з їження проти Божої заборони й остороги, витворив в неї мильне бажання. От що витворило спокусу для неї, як про це Яків говорить повище. Тому що те бажання не було відкинуте як зло і як проти Бога, але прийнявши його, та спокуса втягнула її у гріх і обманула її.— 1 Мойс. 3:1—7; 2 Кор. 11:3.
16. Чому Бог підчиняє нас під спроби, але як ми попадаємося в спокусу?
16 Одначе, Бог допускає на нас суд або спробу, та не тому щоби спричинити нам упадок, але доказати ким ми є, щоб те, чим ми є, вийшло на яв. Він не спокушує нас лихим до лукавства, але ми самі під впливом Сатани витворуємо спокусу через подумання, як гарно воно було б зробити або посідати щось проти Божої волі, і не відсунути бажання витворене через невластиве думання, а розважати над ним більше і більше. В цей спосіб ми буваємо натягнуті й заставлені нехтувати Божою порадою і пересторогою. Ми увійшли в спокусу.
17. Чому Бог привів Ізраїля в пустиню, але в що вони обернули ту оказію?
17 Єгова випровадив Ізраїльтянів в пустиню, щоб “випробувати” їх, і пізнати, що знаходилося в їх серцях, але не спричинити їм упадку. Ні; бо Він забрав їх із ідолопоклонного окруження в Египті й також ідолопоклонних Канаанців, і під такими обставинами це була легка річ для них йти прямо, бож Він дав їм свідоцтво про своє Божество. Тепер вони могли гаразд показати їх щирість і пильність в почитанню Єгови і служенню Йому. Але ж цю нагороду розвинути чисте почитання вони обернули в “день спокуси в пустині” для Бога через виставлення Його на пробу. Вони старалися відхилити Його від Його засад справедливости і не триматися Його висказаного слова і Його Закон-угоди із ними або увести в силу його карність. Отже тисячі із них полягли з пустині за їх підчиненняся спокусам, які вони витворили для себе через те, що вони позволили самолюбним бажанням повстати в них, і тоді вони піддалися тим бажанням і збунтувалися проти Бога Єгови.— 5 Мойс. 8:2, 16; Пс. 95:8; Жид. 3:7—9; 1 Кор. 10:9, НС.
18. Що Бог доказує через пробування нас, як в справах Авраама і Йова?
18 Бог доказує чим ми є під спробами. (Йоана 6:6) Але ж цього Він не робить так, як от Ісусові вороги, які старались спричинити Йому упадок, через змушення його до відступлення, щоб утікти від критики, клопоту й шкоди. (Мат. 22:18, 35; 16:1; 19:3) Коли Єгова випробував Авраама, то цим Він доказав Авраамову віру й ужив його, та не для лихих цілей, але щоб зробити чудову пророчу драму через заставлення його пожертвувати його любого хлопця Ісаака. Бог не казав Авраамові щось робити чого Він самий не зробив би, бо Авраам тут представляє Бога Єгову. У великій спробі Бога відносно глибени любови до людства Він показав себе великосердечним на стільки, що пожертвував свого єдинородного Сина Ісуса Христа. (Йоана 3:16; Жид. 11:17—19, НС) Щоб розбити ложний закид Сатани проти Йова, Бог допустив на Йова спробу і доказав Йовову лоальність. Так Він допускає і на позатип Йова, яка особливше почалась з Ісусом, щоб випробувати її лоальність і їх гідність Божої нагороди.— Якова 5:10, 11, НС.
19. Що Бог робить для нас наперед і через те не вводить, нас у спокусу?
19 Як же це, чи у відповідь на нашу молитву Бог не провадить нас у спокусу? Одна річ, що Бог робить це через скріплення нас, щоб ми видержали спробу, яка приходить на нас, і також через остереження нас. Нім Він позволив духові вести Ісуса в пустиню на спокусу Сатаною, то небесний Отець сповнив Сина святим духом і також відчинив небеса для Його видіння. Він також голосно признав Його за свого одобреного Сина. (Мат. 3:13—17) Бог не позволяє нам витворити собі спокусу невинно через несвідомість, як це Його слуга Павло перестеріг подружену пару. Вони мали добрий намір в здержаннюся від полового сполучення, одначе Павло порадив їм інакше: “Щоб Сатана не спокушував вас [до чужолоства] нездержанням вашим.” Павло остерігає, щоб христіяни, які постановили забагатіти проти поради Писань, “падають у напасть і тенета і в хотіння многі нерозумні й шкідливі, що топлять людей в безодню й погибель. Корінь бо всього лихого сріблолюбство.” (1 Кор. 7:1—5 і 1 Тим. 6:9, 10, НС) Ісус також перестеріг проти звідничої сили багаства. (Мат. 13:22, НС) Ось так Бог не полишив нас несвідомими відносно джерела спокус. Щоб охоронити нововірних христіянів проти їх власних немочей, апостол Павло навчає, щоб жадний нововірець не був надзирателем у зборі. Чому ні? “Щоб розгордившись не впав у суд дияволський.”— 1 Тим. 3:2, 6, НС.
20. Які подібні перестороги дали інші, і як Бог схоронив нас від години спроби, яка прийшла на світ?
20 Ісус перестеріг своїх учеників через узброєння їх проти острих спроб в будучині. В такий спосіб вони не мали соблазнитися ними. Його апостол Петро казав христіянам не зважати на вогняні спроби, які прийдуть на них, як щось чуже і незвичайне. Замість бути здивованими, обуреними та блазнитися, то вони повинні радіти з тих нагодів, щоб доказати їх віру й посвяту. Павло також каже нам, щоб берегтись таких спроб, бо такі самі спроби впали на Ізраїльтянів у пустині, спокуси “звичайні чоловічі”. (Йоана 16:1—4; 1 Пет. 4:12, 13; 1 Кор. 10:6—13) І так Бог держить нас, щоб ми не були спокушені зі світом через остереження нас як в дійсности річ мається і через отворення наших очей розуміння, щоб ми не були обмануті зі світом і так упасти в спокусу зі світом. В цей спосіб Він держить нас від спокуси, яка тепер прийшла на цілий світ, так як це Він обіцяв нам через Христа. (Одкр. 3:10; 2 Пет. 2:9) Духовий стіл, який Він розкладає перед нами, не стається полапкою для нас лише тому, що той стіл ставить річи противні тим, які світ приймає й любить. Та й Божий Син як Цар нового світа не є причиною спотикання для нас, але є дорогоцінним для нас каменем положеним в Сионі, в Божій столичній орґанізації. Цей дорогоцінний Цар є нашим Первосвящеником з Богом. Він був випробуваний як і ми є випробувані і тому Він може співчувати з нами і помогти нам.— Рим. 11:9; 9:32, 33; 1 Пет. 2:7, 8; Жид. 2:18; 4:15.
ВХІД В НЬОГО
21. Як Бог перестеріг проти спокус ізза хвальби та критики?
21 Бог перестерігає нас проти витворення спокуси для себе через хвальбу своєї зарозумілости і через справлення інших немилосердно про ці точки в яких ми самі є слабі або уразливі, що є незнані для нас самих. Коли ми так хвалимось зухвально, то це робить нам спробу про цю точку. Коли ж ми критикуємо інших уважаючи себе за самоправедних, тоді треба й нас випробувати чи наш критицизм має підставу або ні. В ночі Ісусової зради Петро хвалився перед своїми співапостолами, і упав тим, що заперечив Ісуса свого Господа три рази. Ісусові молитви особливше за Петра помогли йому від цілковитої втрати віри. Ісус не ввів своїх учеників у спокусу тієї ночі, запровадивши їх у Гетсиманський город, але Він перестеріг їх, щоб вони не ввійшли в спокусу тим, що вони не чували й не молилися, як Він робив. Він визначив напрям, який мав протиділати у спокусі й помогти їм перенести доказ їх лоальности.— Мат. 26:33—35, 40—45; Галат 6:1.
22. Тому що Він отець, то як це, що Бог не вводить нас у спокусу?
22 Звідси ясним є, що Бог “не приводить нас у спокусу”. Він підчиняє нас під таку спробу через карання нас, але ж Він же карає нас до такої точки, що вона надто важка для нас перенести, і ми знеможемось і падемо в спокусу. “Як чоловік карає сина свого, так Єгова, Бог ваш, карає тебе.” (5 Мойс. 8:5, АС) Отець, який любить сина свого, не буде карати надто його, так щоб син не міг видержати. Він дасть йому стільки, що він може видержати в тому часі. Так і наш небесний Отець. Він підготовляє нас до спроби, щоб ми могли перенести її успішно.
23. Як ми уславлюємо себе на спробу, і чому Ісус не привів учеників у спокусу взявши їх з собою до Гетсиманського городу?
23 Одначе ми можемо услабити себе для спроби через брак чуйности й уважного приготування, через нашу недбалість й наше знехтування Божих інструкцій і поради, так що під тією спробою ми зайдемо в спокусу і падемо в неї під бажанням, яке ми розвинули супроти волі Божої. Ось так ми витворили досвідчення, яке принесло духову шкоду для нас радше чим перемогу для нас, радше чим збудування в силі в Бозі, радше чим скріплення ‘якости нашої віри’ й одержання Божого признання для нас. Ми завжди повинні памятати Ісусову пересторогу: “Дух бо охочий, а тіло немічне.” (Марка 14:38, НС; Луки 22:40, 46) Нім Ісус пішов у Гетсиманський город, Він перестеріг їх, що те пророцтво яке Він навів, мусить сповнитися. Отже сповнення пророцтва не було накинене на них супроти їх волі. Воно справдилося, тому що їх тіло було немічне і вони не зміцнили їх охочого духа через чування й молитву. Вони не набули собі Божої помочи, якої їм було потрібно. Остаточно вони ввійшли в спокусу ізза самолюбного бажання своєї голови, і тому вони утікли, оставивши Ісуса, а Петро пішов ще дальше і відрікся Його три рази.
24. Як це показано, що це не Бог впровадив їх у спокусу в Гетсеанії?
24 Це не Бог, що запровадив їх в цю спокусу, щоб сповнити своє пророцтво, бо Божий Син Ісус став на суд і просив за своїх учеників, щоб вони не були знущані. Те що вони не вважали на Ісуса і не чували, не молилися і не наслідували Його відважно в прикладі само-пожертвовання, через те вони ввійшли у спокусу. Тому що Ісус став на суд, Бог не запровадив апостолів у спокусу і не дав їм більшої спроби чим вони могли видержати. Ісусова сталість при помочи Божої сили повинна була урівноважити і помогти їм. Це Сатана, що ‘пересівав апостолів як пшеницю’, розкинувши їх через їх страх померти з їх Господом. (Луки 22:31—34; Амоса 9:9, 10; Пс. 59:11; Іса. 30:28) Що Бог не впровадив їх у ту спокусу, а вони самі увійшли в неї, то це показано пізніше, що вони знайшли силу в Бозі виставити себе на увязнення ради Ісуса, були кинуті у темниці на страчення. Отже помічю Єгови вони могли були видержати і Гетсеманський суд. Звідси виходить, що небесний Отець привів їх під суд в Гетсиманії, але не впровадив їх у спокусу.
25. Отже, коли ми молимося щоб не увійти в спокусу, то що ми просимо небесного Отця? Які запевнення ми маємо про це?
25 Отже будучи свідомі наших недостачей і ограничень ми молимося в Господній молитві до небесного Отця, щоб Він не виставив нас на спробу й кару не більше чим земний отець свою дитину. Чи це не є властива молитва дитини до отця? Ми маємо Боже написане запевнення, що цього Він не зробить. “Він бо знає постать нашу, памятає, що ми з пороху взялися. Як батько милосердується над дітьми, так милосердується Єгова над тими, що бояться його.” Дальше каже Він: “Вони будуть моїми, говорить Єгова сил, будуть моєю питоменностю того дня, що наведу, й буду любити їх, як милує чоловік сина свого, що його слухає.” (Пс. 103:13, 14 і Мал. 3:17, АС) Піддержуючи цю думку, апостол Павло оправдує Бога зі всякої вини за введення нас у спокусу, кажучи: “Хто думає, що він твердо стоїть, нехай вважає щоб не впав. Жадна бо спокуса не прийде на вас тільки чоловіча [як от, що впала на Ізраїльтянів у пустині]. Та Бог є вірний і Він не позволить, щоб ви були спокушені більше чим ви можете знести, але із спокусою Він дасть і вихід, щоб ви могли перенести її.”— 1 Кор. 10:12, 13, НС.
ВИЗВОЛЕННЯ ВІД ЛУКАВОГО
26. З якою просьбою молитва закінчується, і чому це відповідне?
26 Коли дитина покажеться лоальною у спробі, чи люблячий земний отець не ратує тієї дитини від лукавого нападу і гнобителя? Так і небесний Отець робить також. Отже відповідно Ісус закінчив цю зразкову молитву оцею петицією: “І не введи нас у спокусу, а визволи нас від лукавого.” (Мат. 6:13, НС) І що за визволення Він приніс від установлення Його царства в 1914 р.! Це неначе відповідь в стариннім часі: “Звели спасення Якова!” Він є Визволителем.— Пс. 44:4—8; 2 Кор. 1:10; 2 Тим. 3:11; 4:17, 18.
27. Для яких кляс Бог зробив визволення від 1919 р.?
27 Від 1919 р., Бог визволяє на землі останка з наслідників Його царства від великого мистичного Вавилону, світа Сатани. Він поставив свого Сина Ісуса Христа в місці власти в небесному Сионі, щоб Він діяв як Визволитель в їх користь і відвернув усяку безбожність мистичного Вавилону від них і увільнив їх від їх страху. Це визволення Він виконав у сповнення свого пророцтва: “І всі кінці землі побачать спасення нашого Бога,” по всій бо землі Його останок є активний, як Його визвольні слуги й свідки і указують їх свободу від Вавилону. (Іса. 59:18, 19; 52:1, 2, 10—14; Рим. 11:26) Отже всі люди доброї волі у всіх народах бачуть спасення й визволення, яке Бог Єгова дав свому останку, і йому показано спосіб як визволитися з Вавилону також. Отже Всемогучий Бог тепер виконує визволення цієї великої громади “інших овець”, як це Він визволив був Лота з Содоми давно тому.— 2 Пет. 2:7, 9.
28. З огляду на всі лукаві начерки ситуації тепер, якого Божого средства ми мусимо ужити для охорони і перемоги?
28 У міжчасі ми мусимо одягнутися в повний панцир-зброю від Бога і стояти твердо в нім і безнастанно молитися. Чинячи це, ми уникаємо, щоб лукавий Сатана Диявол не зловив нас у свою полапку, хоч ми й живемо у світі, який лежить в силі лукавого. (1 Йоана 5:18, 19, НС) Ми знаємо, що настали лукаві часи, і що лукаві люди й обманники були предсказані, що вони підуть у чим раз гірший стан аж дійдуть до найгіршого в цих останних днях. Отже, як ми надіємося відперти напасть лукавого і його демонів в цім лютім часі, то ми мусимо одягнутися в збройний панцир від Бога. Із щитом віри, ми зможемо “загасити всі вогняні стріли лихого” і в цей спосіб перенести спробу нашої віри: “І ця побіда, побідивши світ, віра наша.”— Ефес. 5:15; 6:11—18, НС; 1 Пет. 1:6, 7; 1 Йоана 5:4, НС.
29. Якщо ми зробимо нашу часть, то що Бог зробить?
29 Якщо ми будемо виконувати нашу часть, то Бог вірно виконуватиме і свою часть для нашого визволення. Яко ж і написано: “Не всі люди мають віру. Вірний же Господь, і утвердить вас і збереже від лукавого. Нехай же Господь справить серця ваші і любов Божу і в терпіння ради Христа.”— 2 Солун. 3:2, 3, 5, НС.
30, 31. Але що значить відповідь на петицію для визволення, і як ця молитва закінчується?
30 Для нас, що живемо в “часі кінця” цього світа, відповідь на нашу молитву до небесного Отця, “Визволи нас від лукавого”, значить більше чим тільки схоронення нас від сили Сатани і визволення нас від його могутньої орґанізації, підчас коли Він лишає його і його орґанізацію далі свободною. Відповідь тепер на таку молитву значить визволення нас через охорону проти останних лукавих нападів з руки Сатани в часі кінця і знищення його і всієї його орґанізації, підчас коли ми переживемо кінець цього світа. Це спасення або визволення наш небесний Отець доконає при помочи свого царства про яке ми молилися, просячи, щоб воно прийшло проти орґанізації Сатани і знищило її. Ось тут на землі до якої Сатана і його демони були увязнені, Божа воля буде виконана, і потім, як ті лукаві духи знайдуться у безодні в Армаґедоні, тоді вони не будуть знущатися над ніким на землі впродовж тисяча літ Христового царювання.
31 Ось так Господня молитва заключає нотою тріюмфу і повним довірям в перемогу Єгови. Тепер вона близько повного сповнення.