Розділ 14

Що це значить муки в ’озері огняному’

ЯК БИ ви реагували коли б, знаючи вже тепер, що Біблія говорить про несвідомий стан мертвих, ви знайшли б вірш у Біблії, який згадує про місце мук? Чи б ви подумали б, що на підставі цього вірша можна відкинути всі інші вірші і триматися ідеї, що таки може є свідоме існування після смерти? Або, чи б ви почали уважно переглядати зміст, щоб вирішити, що він дійсно значить, як він сходиться з рештою Біблії?

Причина на такий розгляд є, що в Об’явленні Біблія згадує про “муки“ в ’озері огняному’. Об’явлення 20:10 говорить: “А Диявол, що зводив їх, був укинений в озеро огняне, та сірчане, де звірина й пророк неправдивий. І мучені будуть вони день і ніч на вічні віки“. — Побачте також Об’явлення 19:20.

А як мучаться ті, що є вкинені в “озеро огняне“? Щоб ми не спішилися і не брали цей вислів буквально стається ясно з природи книги Об’явлення. Початкові слова цієї книги кажуть: “Об’явлення Ісуса Христа, яке дав йому Бог, щоб показати Своїм рабам, що незабаром статися має. І Він послав Свого ангела і показав ознаками через нього рабові Своєму Іванові“. — Об’явлення 1:1, НС.

Так як там говориться, це об’явлення передалося “ознаками“. Отже, що є те “озеро огняне“ і “муки“ в ньому? Чи вони є буквальні, чи також “ознаки“ або символи?

Додаткова інформація відносно того, що кидається в озеро огняне, крім Диявола, “звірини“ і “пророка неправдивого“, кидає світло на цю справу. Зауважте слова Об’явлення 20:14, 15: “Смерть же та ад (гадес) були вкинені в озеро огняне. Це друга смерть, — озеро огняне. А хто не знайшовся написаний в книзі життя, той укинений буде в озеро огняне“.

Тепер, чи то можливо кинути смерть і гадес у буквальне озеро огняне? Ясно, що ні, бо вони не є речі, тварини або особи. Смерть є стан. Отже, як вона може бути вкинута в буквальне озеро огняне? А гадес — це загальна могила людства. Яке озеро може помістити її?

Також, Об’явлення 20:14, 15 не говорить, що це озеро є буквальне. Навпаки, ми читаємо, що “озеро огняне“ саме є ознака або символом ’другої смерти’. Те саме говориться в Об’явленні 21:8: “А лякливим, і невірним, і мерзким, і душогубам, і розпусникам, і чарівникам, і ідолянам, і всім неправдомовцям, їхня частина в озері, що горить огнем та сіркою, а це — друга смерть“.

Тому, якщо озеро огняне є символом другої смерти, то вкинення смерти і гадесу в нього є лише символічний спосіб говорення, що вони будуть навіки знищені. Це годиться з Біблійною заявою, що ’ворог останній — смерть знищиться’. (1 Коринтян 15:26) І тому, що гадес, загальна могила людства, випорожниться, і “смерти вже не буде“, то це значить, що гадес перестане існувати. — Об’явлення 20:13; 21:4.

СИМВОЛІЧНІ МУКИ

Отже, що є ті “муки“, яких переносять лукаві та інші, яких кидається в “озеро огняне“? Без свідомого існування, вони не могли б переносити буквальні або дійсні муки, чи ж не так? І в Святому Писанні нема нічого показати, що вони будуть свідомо існувати. Отже, чому Біблія говорить про вічні муки в “озері огняному“?

Тому що “озеро огняне“ є символічне, то муки в ньому також мусять бути символічні. Це можна краще оцінити у світлі того, що Біблія говорить про речі, які кидаються в “озеро огняне“. Те, що ми повинні зауважити є, що те “озеро огняне“ символізує “другу смерть“. Адамська смерть, тобто, смерть, яку все людство вспадкувало від Адама й Єви після того, як вони згрішили, ніколи не є уподібнена до такого страшного стану, навіть хоч смерть є “заплата за гріх“. — Римлян 6:23.

Ісус Христос порівняв смертельний стан усіх тих, що вмирають через успадкований гріх до сна. Наприклад, Він сказав про Лазаря, який вже чотири дні лежав мертвий, “друг наш Лазар заснув, та піду розбудити Його“. (Івана 11:11) Пізніше, навіть Ісус спав сном смерти частини трьох днів. “Та нині Христос воскрес із мертвих, первісток серед покійних (які заснули смертю)“. (1 Коринтян 15:20, НС) Смерть є немов сон, бо вона кінчається пробудженням.

Проте, ті, що мусять умерти “другою смертю“ не мають потіхи від надії на воскресення. Вони не сплять. Вони ніколи не встають від знищення другою смертю. Тому що цей безнадійний стан тримає їх, то вони “мучаться“ вічно у розумінні, що є навіки відрізані від свідомого існування або активности. Що їхнє затримання “другою смертю“ є порівняно до мук через ув’язнення, Ісус показує в Своїй притчі про невдячного, немилосердного слугу. Про вчинок пана проти свого слуги Ісус сказав: “І прогнівався пан його, і катам його видав, аж поки йому не віддасть усього боргу“. (Матвія 18:34) Нового Світу Переклад показує хто ті кати є, кажучи: “Його пан, розгнівавшись, видав його тюремникам [при краї сторінки: катам], аж поки не сплатить увесь борг“.

Сам факт, що “озеро огняне“ символізує “другу смерть“ показує, що воно не може бути місце свідомих мук. Ніде Біблія навіть не згадує, що мертві можуть зазнавати свідомі муки, але вона говорить, що мертві загубили все почуття. Про мертвих у загальному гробі людства, Біблія пише: “Там же безбожники перестають докучати, і спочивають там змученосилі, разом з тим мають спокій ув’язнені, вони не почують вже крику гнобителя. Малий та великий, — там рівні, а раб вільний від пана свого“. — Йова 3:17-19.

Так як смерть, під яку люди попадають, кінчає все відчуття і свідомість, то так само стається в “другій смерті“. Проте, тим, що є покарані “другою смертю“ не прощається гріхів і їх уже неможливо відкупити. Такий докірливий стан є їхня вічна доля. Пам’ять про них є огидна. — Ісаї 66:24; Приповістка 10:7.

Одначе, навіть перед тим ніж кидається лукавих у цілковите знищення, “другу смерть“, то вони вже переносять муки. Про це говориться символічно в Об’явленні 14:9-11: “Коли хто вклоняється звірині та образу її, і приймає знамено на чолі своїм чи на руці своїй, то той питиме з вина Божого гніву, вина незмішаного в чаші гніву його, і буде мучений в огні й сірці перед ангелами святими та перед Агнцем. А дим їхніх мук підійматиметься вічні віки. І не мають спокою день і ніч усі ті, хто вклоняється звірині та образу її, і приймає знамено ймення його“. А яким способом поклонники дикої “звірини“ та її “образу“ мучаться? Наступні слова в Об’явленні дають нам ключ: “Тут терпеливість святих, що додержують заповіді Божі та Ісусову віру“. — Об’явлення 14:12.

Коли б поклонники дикої “звірини“ та її “образу“ були вкинуті в дійсне місце мук, то святим не треба було б терпіти. Ці фальшиві поклонники не мали б сили шкодити Божим вірним слугам. Але так довго, як вони живуть і мають свободу, то вони можуть ненависно виступати проти “святих“.

Сам факт, що тут згадується про “святих“ показує, що вони є засіб, яким приноситься муки на лукавих. А як це може бути? Тому що вони проголошують вістку вічного знищення для тих поклонників дикої “звірини“ та її “образа“. Ця вістка мучить цих фальшивих поклонників, не даючи їм спокою дньом, ані ніччю. Тому вони стараються, як тільки можуть, заглушити цих Божих слугів. Через переслідування “святі“ мусять терпіти. Наостанку, коли поклонники дикої “звірини“ і її “образа“ будуть знищені немов “огнем і сіркою“, то доказ того тотального знищення, немов дим, буде зноситися навіки.

Цілковитість того знищення можна показати тим, що сталося з містами Содома і Гоморри. Учень Юда писав: “Як Содом і Гоморра та міста коло них . . . понесли кару вічного огню, і поставлені в приклад нам“. (Юди 7) Огонь, який знищив ті міста перестав горіти давно перед тим, як Юда писав свій лист. Але постійний, “вічний“ доказ того огненного знищення залишився, бо ті міста перестали існувати.

ВІЧНІ МУКИ НЕ ВІДБИВАЮТЬ БОЖУ ОСОБИСТІСТЬ

Що цілковите знищення, а не вічні свідомі муки, є кара, якою Бог карає тих, що наполегливо продовжають бунтуватися також є в згоді з тим, що Бог відкриває про Себе в Його Слові Біблії. Бог Єгова дуже ніжно співчуває Свойому людському створінню, як і тваринам.

Подумайте на хвилинку про Божий закон про працюючого вола: “Не зав’яжеш рота волові, коли він молотить“. (5 Мойсея 25:4) Цей закон відбивав Божу співчутливу турботу і дбання про некмітливих тварин. Вола не мали мучити зав’язуючи йому рот, щоб він не їв збіжжя, якого він молотив під ногами.

Бог любить людство багато більше від некмітливих тварин. Так як Ісус Христос пригадав Своїм учням: “Чи ж не п’ять горобців продають за два гроші? Та проте перед Богом із них ні один не забутий. Але навіть волосся вам на голові пораховане все. Не бійтесь: вартіші ви за багатьох горобців“. — Луки 12:6, 7.

Чи ж це тоді не було б цілком непослідовно комусь заявляти, що Бог з таким ніжним почуттям буде буквально мучити деяких людей навіки вічні? Хто з нас хотів би дивитися на когось, як він переносив би страшні муки, хоч на годину? Чи не правда, що лише диявольські особи тішуться стражданням інших? Чи ж наше почуття любови і правосуддя не огірчається, коли чуємо, що батько мучив свою дитину майже до ступня смерти за якусь неслухняність? Без різниці, яка збиточна та дитина могла бути, то нам є неможливо відчувати любови до такого батька.

Боже милосердне поводження з недосконалим людством, проте, викликає наше моральне почуття. Воно огріває наші серця і притягає нас ближче до нашого Творця. Подумайте: Навіть коли людям належиться кара, то Богові не є приємно карати їх. Так як пророк Єремія сказав про Божий суд проти невірного Єрусалиму: “Бо хоч Він і засмутить кого, проте змилується за Своєю великою милістю, бо не мучить Він з серця Свого, і не засмучує людських синів“. — Плач Єремії 3:32, 33.

Якщо Богові Єгові не є приємно карати або засмучувати людей, що заслужили кари, то як Він може вічно дивитися на муки лукавих? Крім цього, яку ціль такі муки послужать? Згідно небіблійною теорією священиків про “огняне пекло“, то навіть коли б мучені і хотіли б змінитися, то вони не можуть і не мають надії поліпшити свій стан. Боже Слово, проте, дуже ясно показує, що цілковите знищення, а не муки, є кара тим, що таки наполягають залишатися лукавими.

Оціняючи, що Єгова є любий і справедливий Бог, ми можемо бути певні, що Він справді має гарний намір для тих, що хочуть служити Йому. З палким сподіванням, перегляньмо Писання і навчимося про любі розпорядки, яких Він зробив, щоб визволити людство від поневолення хворобою і смертю.