Про що свідчить таємниця життя?
МОЛЕКУЛА ДНК творить справжні дива. Вона виконує обидві ролі, яких вимагають ваші клітини від генетичного матеріалу. По-перше, ДНК безпомилково подвоюється, щоб передати інформацію від клітини до клітини. По-друге, порядок нуклеотидів у ДНК вказує клітині, котрі білки потрібно синтезувати, і так визначає, якою буде клітина і які функції виконуватиме. Але ДНК не робить усього цього самотужки. Їй допомагає багато особливих білків.
Сама ДНК не може створити життя. Вона містить повний набір інструкцій, необхідних живій клітині для синтезу всіх потрібних їй білків, включаючи ті, завдяки яким копіюються ДНК для наступного покоління клітин, а також ті, котрі допомагають ДНК синтезувати нові білки. Однак неймовірно великий запас інформації, що зберігається в ДНК-генах, нічого не вартий без РНК та особливих білків (у тому числі рибосом), необхідних для «читання» та використання тієї інформації.
Так само й білки не можуть самостійно створити життя. Відокремлений білок не може породити гена з кодом, потрібним для синтезу більшої кількості того самого білка.
Що ж було виявлено внаслідок розкриття таємниці життя? Сучасна генетика та молекулярна біологія недвозначно свідчать про надзвичайну складність і взаємозалежність молекул ДНК, РНК та білка. Ці відкриття вказують на те, що життя повстає за наявності усіх цих елементів одночасно. Тому воно ніколи не могло виникнути спонтанно й завдяки випадку.
Єдине розсудливе пояснення звучить так: надзвичайно розумний Творець закодував інструкції в ДНК й одночасно створив повністю сформовані білки. Взаємодія між ними була настільки добре продумана, що, почавшись певного часу, цей процес мав би безперервно продовжуватися: одні білки подвоювали б ДНК, утворюючи більше генів, а інші декодували б гени й синтезували більше білків.
Безперечно, дивовижне коло життя було запущене в рух Найвеличнішим Конструктором — Богом Єговою.
Дивовижно утворений
Хоча Біблія і не є науковою книгою, вона проливає світло на роль Творця, який створив код життя. Коло трьох тисяч років тому ізраїльський цар Давид, якому нічого не було відомо з того, що сьогодні людина знає про гени, сказав поетичною мовою до свого Творця: «Ти створив моє нутро, ти мене виткав в утробі матері моєї. Хвалю тебе, що сотворив мене так дивно; діла твої предивні, ти душу мою знаєш вельми добре. Кості мої не були сховані від тебе, коли постав я таємничо, коли мене творено в землі глибоко [«в забутті утроби», «Єрусалимська Біблія», англ.]» (Псалом 139:13—15, Хом.).
Тож знову пильно подивіться на себе в дзеркало. Зверніть увагу на колір своїх очей, структуру волосся, колір обличчя та фігуру. Поміркуйте про те, як ці риси були успадковані від попередніх поколінь і як вони передадуться вашим нащадкам. А тепер подумайте про Того, хто створив цей чудовий механізм. Можливо, ви теж захочете повторити слова, записані апостолом Іваном: «Достойний Ти, Господи й Боже наш, прийняти славу, і честь, і силу, бо все Ти створив, із волі Твоєї існує та створене все!» (Об’явлення 4:11).
[Рамка/Ілюстрації на сторінці 10]
Сліпий випадок?
Нещодавні знахідки двох британський науковців підтвердили, що генетичний код не міг виникнути внаслідок простого випадку. «Їхні дослідження виявили, що [генетичний код] є найліпший з-поміж більше як квінтильйона можливих кодів», — зазначається в журналі «Нью саєнтист». На зорі зародження життя із, грубо беручи, 1020 (1 з 20 нулями) можливих генетичних кодів було вибрано лише один. Чому саме цей? Тому що він зменшує до мінімуму кількість помилок під час синтезу білків та змін, які виникають через генетичні мутації. Іншими словами, цей особливий код забезпечує суворе дотримання законів спадковості. Хоча дехто приписує вибір цього генетичного коду «могутнім силам добору», двоє вищезгаданих дослідників зробили висновок, що «зовсім неправдоподібно, аби такий винятковий код з’явився випадково».