Допомагайте хворому підтримувати почуття власної гідності
ЗА ДВА дні до того, як Саллі пішла з чоловіком до невролога, у Південно-Африканській Республіці відбулися вибори нового прем’єр-міністра. Коли невролог запитав Ельфі про результати виборів, той лише спантеличено подивився на нього й нічого не відповів. Потім, зробивши сканування мозку, невролог досить холодно заявив: «Цей чоловік, напевно, не зможе навіть додати два плюс два. Його мозок зник!» Тоді він порадив Саллі: «Обов’язково оформіть усі свої фінансові справи. Ваш чоловік може настроїтися проти вас і стати несамовитим».
«Ніколи!— вигукнула Саллі,— мій чоловік — ніколи!» Саллі мала рацію. Ельфі ніколи не став брутальним, однак декотрі з хворих на недугу Альцгаймера справді бувають агресивними. (Часто причиною цього є почуття розчарування, яке деколи можна побороти добрим поводженням з хворими). Хоч неврологу й вдалося поставити Ельфі правильний діагноз, він, очевидно, не усвідомлював потреби підтримувати почуття власної гідності хворого. Інакше він тактовно пояснив би Саллі наодинці стан її чоловіка.
«Найбільша потреба тих, хто страждає від однієї з форм недоумства,— зберегти почуття власної гідності та самоповаги»,— говориться в книжці «Коли я стаю застарим для мрій» (англ.). У листку порад «Спілкування» (англ.), опублікованому Лондонським товариством по боротьбі з хворобою Альцгаймера, пояснюється про один із важливих способів, як підтримувати почуття власної гідності пацієнта: «Ніколи не обговорюйте з іншими проблем [хворих на недугу Альцгаймера] у їхній присутності так, ніби їх немає поруч. Навіть коли ті не розуміють усього, то можуть відчути, що вони не такі, як інші, й почуватися приниженими».
Насправді деякі хворі розуміють, що́ про них говорять. Наприклад, один хворий з Австралії, який поїхав зі своєю дружиною на зустріч Товариства по боротьбі з хворобою Альцгаймера, пізніше сказав: «Вони навчали піклувальників, що́ потрібно робити і як. Мене просто шокувало те, що, хоч я і був там, ніхто не говорив про самих хворих... Це так прикро. Оскільки в мене хвороба Альцгаймера, то, хоч би що я сказав,— усе несуттєве. Ніхто мене навіть не слухатиме».
Будьте позитивними
Існує багато перевірених способів, як допомогти хворому підтримувати почуття власної гідності. Їм може бути потрібна допомога для виконання звичайних щоденних справ, які раніше не складали для них жодних труднощів. Наприклад, якщо колись вони охоче листувалися, тоді, можливо, спробуйте допомогти їм відповісти на листи друзів, які турбуються їхнім станом. У книжці «Хвороба Альцгаймера: турбота про ваших рідних, турбота про себе» (англ.) Шерон Фіш говорить про інші практичні способи допомоги хворим: «Виконуйте разом якусь легку, але важливу й корисну роботу: мийте й витирайте посуд, підмітайте підлогу, складайте прання, готуйте їжу». Далі вона пояснює: «Хворим на недугу Альцгаймера, напевно, буде не під силу прибрати в цілому будинку або зварити весь обід, однак вміння господарювати вони втрачають поступово. Використовуйте можливості хворого, на які ще не вплинула недуга, і намагайтеся зберігати їх якомога довше. Завдяки цьому ви також допомагатимете вашим рідним підтримувати почуття власної гідності».
Звичайно, хворий не зможе робити все досконало, тому вам, можливо, доведеться ще раз замести підлогу чи перемити посуд. Однак ця робота допоможе хворому почуватися й далі потрібним, і життя не здаватиметься йому беззмістовним. Хваліть його, навіть коли робота виконана не дуже добре. Пам’ятайте, він зробив усе, що міг, а можливості його досить обмежені. Ті, хто страждає від хвороби Альцгаймера, потребують постійного запевнення, що їхня праця цінується, та похвали — і то чим раз більше, оскільки з часом вони робитимуть все менше й менше. «У будь-яку хвилю — ні з того ні з сього,— каже Кеті, 84-річний чоловік котрої має хворобу Альцгаймера,— їх може раптом охопити почуття непотрібності. Піклувальнику необхідно відразу ж заспокоїти хворого, запевнивши, що з ним «усе гаразд». Книжка «Справи, посильні для хворих на недугу Альцгаймера» (англ.) погоджується з цією думкою: «Ми всі потребуємо похвали за свою роботу, і особливо гостро цю потребу відчувають люди, які страждають від недоумства».
Коли хворий поводиться непристойно
Піклувальникам слід навчитися, як давати собі раду, коли близька їм людина поводиться непристойно. Найбільше страху викликає думка, що у хворого станеться нетримання в громадському місці. Доктор Ґеррі Беннетт пояснює у своїй книжці «Хвороба Альцгаймера та інші стани сплутаності свідомості» (англ.): «Це трапляється не часто, і зазвичай такій ситуації можна запобігти або ж зробити її менш неприємною. Потрібно також чітко розуміти, що важливе, а що ні: турбувати повинен не сам вчинок чи думка спостерігачів, а те, як не принизити гідності людини».
Якщо хворий веде себе непристойно, не накидайтеся на нього з картанням. Натомість намагайтесь наслідувати таку пораду: «Залишайтеся спокійними та незворушними й пам’ятайте, що людина завдає вам прикрощів несвідомо. Крім того, вона швидше послухається вас, коли поводитись з нею лагідно й рішуче, аніж якщо дратуватися та сердитись. У таких ситуаціях робіть усе можливе, аби лиш не зіпсувати своїх стосунків з хворим» (листок порад «Нетримання», виданий Лондонським товариством по боротьбі з хворобою Альцгаймера).
Чи їх справді потрібно виправляти?
Часто слова хворих на недугу Альцгаймера не відповідають дійсності. Наприклад, вони можуть сказати, що чекають у гості родича, який насправді давно помер. Або ж у них можуть виникнути галюцинації, і вони бачитимуть те, що існує лише в їхній уяві. Чи завжди потрібно у таких випадках виправляти хворого?
«Деякі батьки,— пояснює Роберт Т. Вудз у своїй книжці «Хвороба Альцгаймера: як справлятися з безрадісним існуванням» (англ.),— не можуть стримати себе, аби не виправити дитину щоразу, коли та неправильно вимовить слово чи зробить граматичний огріх... Як наслідок, така дитина часто стає образливою й замкнутою; вона переконана, що ліпше мовчати, тоді принаймні ніхто не буде дорікати за помилки. Те ж саме може відчувати хворий на недугу Альцгаймера, якого постійно виправляють». Цікаво, що Біблія радить стосовно виховання дітей: «Батьки,— не дратуйте дітей своїх, щоб на дусі не впали вони» (Колосян 3:21). Якщо постійні виправлення дратують дітей, що тоді сказати про дорослих! «Пам’ятайте, що хворий — доросла людина, яка була колись самостійною й чудово давала собі раду»,— застерігається в «Інформаційному бюлетені АРДА» Південно-Африканської Республіки. Через постійні виправлення хворий може не тільки роздратуватися, але й впасти в депресію або стати агресивним.
Стосовно того, як реагувати на недоліки людей, що страждають від хвороби Альцгаймера, можна багато навчитися в Ісуса Христа. Коли його учні висловлювали якусь помилкову думку, він не виправляв їх одразу. Часом він навіть не говорив їм усього, бо тоді вони ще не могли того зрозуміти (Івана 16:12, 13). Якщо Ісус враховував обмеження здорових людей, чи ж не повинні ми ставитися з розумінням до дивних, але нешкідливих думок дуже хворих дорослих! Намагаючись пояснити хворому, що його погляд на певну справу хибний, ми можемо сподіватися чи вимагати від нього того, що йому не під силу. Замість сперечатися з ним, чому б ліпше не змовчати або тактовно змінити тему? (Филип’ян 4:5, НС).
Деколи найліпше просто підтакувати хворому під час галюцинацій, а не переконувати, що йому це лише ввижається. Наприклад, його може охопити паніка через те, що він «побачив» за шторою якогось звіра або злодія. Не пробуйте розмірковувати з ним логічно. Зараз не час для цього. Пам’ятайте: те, що він «бачить» у своєму розумі, для нього справді існує, тому заспокойте його щирий страх. Можна подивитися за штору, а тоді сказати: «Якщо ти його знову «побачиш», скажи мені, будь ласка». Завдяки такому ставленню до поведінки хворого, пояснюють доктори Олівер і Бок у книжці «Хвороба Альцгаймера: як піклувальнику справлятися з емоційними проблемами» (англ.), ви даєте йому «відчути, що він є господарем свого життя, а не страхіття, породжені його розумом... Він знає, що може на вас покладатися».
«Багато ми всі помиляємось»
Застосовувати усі вищезгадані поради нелегко, особливо тим, хто дуже зайнятий і має ще інші сімейні обов’язки. Деколи у важкі хвилини піклувальник може втратити самовладання й повестися з хворим без належної поваги. Якщо таке станеться, не дозволяйте, щоб вами заволоділо почуття вини. Пам’ятайте: через природу недуги хворий, напевно, дуже швидко забуде про цей випадок.
Крім того, письменник Біблії Яків каже: «Багато ми всі помиляємось. Коли хто не помиляється в слові, то це муж досконалий» (Якова 3:2). Оскільки жодна людина, яка доглядає іншу, не є досконалою, то слід сподіватися, що піклувальники будуть допускати помилки, доглядаючи хворого на недугу Альцгаймера. У наступній статті ми розглянемо, що ще може допомогти піклувальникам справлятися з їхнім нелегким завданням і навіть отримувати від нього радість.
[Вставка на сторінці 9]
Хворі почувають себе щасливими, коли їх постійно потішають і хвалять.
[Вставка на сторінці 9]
«Хворий може розуміти, що́ говорять інші. Тому, перебуваючи з ним, ніколи не обговорюйте його стану й не робіть неприємних зауважень про нього».
[Рамка на сторінці 6]
Чи слід сказати хворому?
БАГАТО піклувальників запитують, чи слід їм сказати хворому, що у нього хвороба Альцгаймера. Якщо ви вирішите повідомити їм, то як і коли зробити це найліпше? Інформаційний бюлетень Південноафриканського товариства по боротьбі з хворобою Альцгаймера та пов’язаними з нею розладами містить наступні цікаві витяги з листа однієї читачки:
«Мій чоловік страждає від хвороби Альцгаймера коло семи років. Нині йому 81 рік, і, на щастя, недуга прогресує дуже повільно... Довгий час я думала, було б жорстоко сказати, що у нього хвороба Альцгаймера, тож ми відбувалися поясненням, яке він сам придумав: «Чого можна сподіватися від 80-річного!»
Після цього читачка послалася на одну книжку, яка рекомендує сказати хворому тактовно, простими словами, від чого він страждає. Однак її стримував страх, що після цього чоловік впаде в розпач.
«Якось одного разу,— продовжила вона,— чоловік висловив побоювання, що веде себе в колі друзів якось нерозважливо. Я вирішила скористатися нагодою. Отож (уся в холодному поту) я стала навколішки поряд й сказала, що в нього хвороба Альцгаймера. Звичайно, він не міг збагнути, що то таке, але я пояснила: це хвороба, через яку йому важко дається те, що раніше не складало жодних труднощів, і через яку він усе забуває. Я показала йому лише два речення у вашій брошурі «Хвороба Альцгаймера: ми не можемо її більше ігнорувати» (англ.): «Хвороба Альцгаймера — це розлад роботи головного мозку, наслідком якого є втрата пам’яті й серйозне погіршення розумової діяльності... Це хвороба, а НЕ ЧАСТИНА ЗВИЧАЙНОГО ПРОЦЕСУ СТАРІННЯ». Я також запевнила його, що друзі знають про хворобу й ставляться з розумінням. Він на хвилю задумався, а тоді вигукнув: «Оце так відкриття! Тепер усе стало на своє місце!» Уявіть собі мої почуття, коли я побачила, яке величезне полегшення відчув він, дізнавшись правду!
Тому тепер, як тільки він починає нервуватися, я обіймаю його й кажу: «Не забувай, це не ти. Це та жахлива хвороба Альцгаймера, через яку всі проблеми»,— і він одразу заспокоюється».
Звичайно, кожен випадок цієї хвороби є іншим. Крім того, стосунки між хворими та тими, хто доглядає за ними, теж не однакові. Тому це ваша особиста справа: сказати близькій людині, що у неї хвороба Альцгаймера, чи ні.
[Рамка на сторінці 8]
Чи це справді хвороба Альцгаймера?
ЯКЩО людина похилого віку перебуває у стані сильної сплутаності свідомості, не робіть одразу висновку, що у неї хвороба Альцгаймера. Такий стан може бути наслідком різних причин, як, наприклад, тяжка втрата когось близького, раптовий переїзд на нове місце проживання або інфекція. Досить часто сплутаність свідомості у старших людей — процес оборотний.
Навіть у випадку хвороби Альцгаймера різке погіршення стану, як-от початок нетримання, не обов’язково викликане самою недугою. Хвороба Альцгаймера прогресує повільно. «Причиною раптового погіршення,— пояснюється у книжці «Хвороба Альцгаймера та інші стани сплутаності свідомості»,— переважно є загострення стану (наприклад, запальні процеси в районі грудної клітки або сечового міхура). У незначної кількості жертв [хвороби Альцгаймера] справді спостерігається сильніше погіршення стану... Проте у більшості зміни відбуваються досить повільно, особливо якщо людиною добре опікуються й будь-які інші медичні проблеми усуваються швидко й успішно». Причиною нетримання у хворого на недугу Альцгаймера можуть бути інші захворювання, які піддаються лікуванню. Найперше, що слід зробити,— це порадитися з [лікарем]»,— говориться у листку порад «Нетримання», опублікованому Лондонським товариством по боротьбі з хворобою Альцгаймера.
[Ілюстрації на сторінці 7]
Допомагаючи хворим на недугу Альцгаймера займатися щоденними справами, ми підтримуємо їхнє почуття власної гідності.