Чи релігія може подолати кризу?
ПОПУЛЯРНІ й релігійні журнали та газети поспішно описують „успіхи” декотрих церков. Вони говорять про молитва-й-хвала зібрання, які приближають людей до Бога. Вони кажуть, що проповіді по декотрих церквах стають більш духовні замість суспільні або політичні. Вони говорять про обслуговування вбогих, від суботи-до-неділі відродження, групи для студіювання Біблії, церковні танцювальні класи, і про охочих мирян, готових допомагати, коли не стачає священиків і черниць. Усе це тлумачать бути ознакою релігійного відродження.
У промові перед Народним Товариством Євангелістів у березні 1983 р., президент Рейган із Сполучених Штатів сказав: „Америка почала пробуджуватись духовно. Віра й надія відновлюються. Американці повертаються назад до Бога... І я вірю, що Він уже почав зціляти нашу благословенну країну”. Таке довір’я дуже підтримує враження, що зрештою це духовне відродження розв’яже проблеми, які мучать людство сьогодні.
Все це може звучати дуже гарно. Але якого успіху досягло це „духовне пробудження” і „відродження”? Люди можуть краще почуватись про себе самих, але чи вони стали кращими християнами? Люди можуть відчувати більшу духовність, але чи вони більш цікавляться духовними справами аніж матеріальними? Якщо кажеться, що безбожництво є головною причиною сьогоднішньої кризи, то чи це відродження допомогло їм ставати більш богобійними? Ці питання є дуже важливі в вирішуванні чи релігія може боротись з або подолати сьогоднішні кризи.
Що значить благочестя?
Побожність, або благочестя, пояснюють так: Відданість Богові або обізнання з Богом. Така відданість — багато більша від поверхової побожності або релігійності. Людина головно віддана Богові цікавиться, не задоволенням якихось особистих потреб, але щоб навчитись і виконувати Божу волю, і мати близьке споріднення з Ним. Результатом цього, життя людини кращає, тому що „благочестя корисне на все, бо має обітницю життя теперішнього та майбутнього”.— 1 Тимофія 4:8.
Чи це стосується тих осіб, які повертаються до релігії тільки через незадоволення дійсностями життя? Або, чи вони більш подібні до тих осіб про яких апостол Павло сказав, що „вони мають вигляд благочестя, але сили його відреклися”? — 2 Тимофія 3:5.
Якщо людина повертається до Бога, щоб тільки задовольнити якусь особисту потребу замість навчитись Божої волі й служити Йому, то чи ж вона дійсно не обожає саму себе замість Бога? Таке благочестя і відданість не має сили змінити життя людини від самолюбної погоні до дійсно самопожертвовуючої служби Богові.
Те, що Павло сказав погоджується з Ісусовою славною Нагірною Проповіддю. Сказавши, що Він не буде приймати всіх тих, які заявляють бути Його послідовниками, Ісус додав: „Багато-хто скажуть Мені того дня: ,Господи, Господи, хіба не Ім’ям Твоїм пророкували, хіба не Ім’ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім’ям Твоїм чуда великі творили?’ І їм оголошу Я тоді: Я ніколи не знав вас... Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня”.— Матвія 7:22, 23.
Отже, важливим у Бога не є показна релігійність. Якщо людина бажає Божого керівництва й благословення, то мусить охоче приймати Боже керівництво так як воно знаходиться в Біблії й застосовувати його в своєму житті. Так як сказав псалмописьменник: „Для моєї ноги Твоє слово — світильник, то світло для стежки моєї”. (Псалом 119:105) Чи людям, які сьогодні повертаються до Бога допомагається навчитись і наслідувати таке керівництво?
Що факти показують?
Недавнє анкетування 10 000 активних католиків у 60 парафіях Сполучених Штатів відкрило, що 77 процентів людей більше турбуються тим, що станеться з країною у порівнянні тільки з 40 процентів, які турбуються „особистим спасінням”. Подібно, анкетування Галлупа відкрило, що зі всіх запитань, яких люди любили б поставити Богові, найбільш популярне таке: „Чи колись буде тривалий світовий мир?”
Певно, в цей критичний час правильно турбуватись нашою майбутністю. Але, які ж інакші ці реакції від того, що Ісус сказав Своїм учням: „Коли ж стане збуватися це, то випростуйтесь, і підійміть свої голови,— бо зближається ваше визволення”. (Луки 21:28) Наслідки цих анкетувань показують, що незважаючи на говірку про духовне відродження, люди сьогодні головно турбуються майбутністю. Їхня релігія дуже мало допомогла їм боротись з кризою нашого критичного часу.— Дивіться Єв. Луки 21:26.
А про те, щоб зробити церковних членів більш духовними, редакторська стаття в журналі Міністрі (видають Адвентисти сьомого дня) оплакує, що „у побуті наших членів або нас самих є мало що, щоб відрізняти нас від наших нехристиянських сусідів”. Краще, газета продовжує й каже, що церква дає своїм членам „теологічну причину об’єднувати матеріалізм з побутом споживачів” невіруючих і зображує Бога бути Богом, „Який бажає найкращого для Своїх людей і має намір постачити їм все це”.
Подібно, Економіст з Лондона, згадавши про „деякі ознаки продовжуючого (а навіть зростаючого) зацікавлення в релігійних питаннях”, твердить, що „проблема Англіканської церкви така: Як проповідувати тим, які домагаються знати про віру, коли вона сама не є певна в що вона вірить”.
Що ж сказати про родину й людські цінності? Чи церкви зміцнили своїх членів проти псуючих впливів і неморальних способів цього світу? Чи вони роблять кращих чоловіків, дружин, батьків і дітей? Недавнє анкетування 8000 юнаків і дівчат і 10 000 батьків церковних родин 13-ох релігій принаймні дає нам проблиск цього стану.
Згідно з Крищієниті Тудей, анкетування виявило, що 42 проценти молодих людей кажуть, що їхні родини ніколи не дискутують релігійних справ, і 40 процентів хотіли б більшого батьківського керівництва в статевих справах. Між молоддю 15 років віку, 53 проценти вже вживали алкогольний напій, і 20 процентів маріхуан. Раніше дослідження, дописане в Да Енн Арбор ньюс, відкрило, що 59 процентів юнаків і 42 проценти дівчат уже мали статеві зносини до 18-го року.
Зрештою, чи релігії допомагають своїм послідовникам уникати насильного духа світу? Певно, якщо релігія буде зміцнювати людей в сьогоднішній критичний час, то чи ж нам не сподіватись цього? Але, на жаль, все більше й більше людей взнали, що релігія, прямо або непрямо, сприяла більшості війн і конфліктів, які вже мучили людство. Тільки згадати такі місця, як Ірландія, Ліван і Іран, то що вам спадає на думку? Незважаючи на пасторальні листи й марші в справах миру, чи ж головні релігії не втягаються в декотрі найкровавіші війни сьогодні?
Отже, що сказати про так зване релігійне відродження? Можуть бути вказівки на релігійне відновлення, то неможливо казати, що це є духовне пробудження. Замість підкріплюватись духовно, зміцнятись, щоб могли подолати критичний час, більшість людей, які повертаються до релігій світу, розвивають вигідне формальне поклоніння. Це „вигляд благочестя, але сили його відреклися”, передбачив апостол Павло. Це поверхове „пробудження” і „відродження” ясно підходить до решти зіпсованих обставин — провал моральності, провал родини, злочин, насильство тощо — ознаки на наш критичний час.— 2 Тимофія 3:1—5.
Який буде наслідок?
Вживаючи стародавнє релігійне місто, Вавілон, як символ, Біблія каже, що цілковите знищення буде долею світової релігії. У книзі Об’явлення передречено: „І один сильний ангол узяв великого каменя, як жорно, і кинув до моря, говорячи: ,З таким розгоном буде кинений Вавилон, місто велике,— і вже він не знайдеться’”.— Об’явлення 18:21.
Але, перш ніж прийде той скорий кінець, то ще маємо нагоду послухатись Божественної перестороги записаної в Об’явленні 18:4: „Вийдіть із нього, люди мої, щоб не сталися ви спільниками гріхів його, і щоб не потрапили в карання його”. Кругом світу, в 205 країнах, Свідки Єгови послухались тієї перестороги й втекли до Божого Царства як єдиної надії для людства. (Матвія 24:14) Чи ви будете між тими тисячами, які приєднуються до них і втікають до безпеки? Це рішення — ваше.
[Вставка на сторінці 22]
Незважаючи на пасторальні листи й марші в справах миру, чи ж головні релігії не втягаються в декотрі найкровавіші війни сьогодні?
[Ілюстрація на сторінці 21]
Люди можуть почуватись більш релігійними, але чи вони більш цікавляться духовними справами?
[Ілюстрація на сторінці 23]
Сьогодні сотні тисяч слухаються перестороги покидати фальшиву релігію