Нагірна Проповідь. Перших троє „блаженств”

ІСУС почав Свою Нагірну проповідь і виголосивши серію дев’ятьох блаженств, показуючи які люди справді є щасливі. У перших трьох цих „блаженств” Ісус сказав: „Щасливі ті, що усвідомлюють свою духовну потребу, тому що Царство небесне належить до них”.— Матвія 5:3, НС.

„Ті, що усвідомлюють свою духовну потребу”, згідно з дослівним грецьким текстом Матвія,— це особи „вбогі [мов] духом”. Подібний допис у Луки цитує Ісуса й каже: „Щасливі вбогі, бо ваше є Царство Боже”. (Луки 6:20, НС) Ісус показав, що головна причина на прихід Месії на землю була „звіщати вбогим добру новину”. (Луки 4:18, НС) Чи ж це значить, що бути вбогим приносить якусь спеціальну ласку, або, автоматично схвалює їх? Основно, послідовників Ісуса, яким давалося надію мати участь у благословенні Божого Царства, вибиралося з-поміж убогих або звичайних людей. (1 Коринтян 1:26—29; Якова 2:5) Пригноблені теж знають, що вони „вбогі мов духом” (духовно). Замість отруювати свою душу через такі обставини, вони „усвідомлюють свою духовну потребу”, більше оцінюючи свою залежність від Бога.

Протилежно цьому, Ісус сказав: „Але горе вам заможним, бо повністю вже маєте втіху”. (Луки 6:24, НС) Матеріальне майно часто притуплює почуття духовної потреби. Приклад цього можна бачити в Ісусових словах, коли Він докорив деяким християнам у Лаодикії, Малій Азії: „Ти кажеш: ,Я багатий і збагатів, і не потребую нічого’. А не знаєш [тобто: усвідомлюєш духовно] що ти нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий”.— Об’явлення 3:17.

Ті, що усвідомлюють свою духовну потребу є щасливі, тому що „Царство небесне належить до вас”. Такі приймають Ісуса за Месію, і це відкриває для них нагоду царювати з Ним у Божому небесному Царстві через Христа. (Луки 22:30; Івана 14:1—4) Як же це десь потішало серця тих покірних „людей народу” взнати, що вони були в черзі за Царством Божим, а заможні та високоосвічені, що надіялись на своє майно й дивилися на звичайних людей мов на „проклятих”, не були. (Івана 7:49) Певна річ, що заможні також можуть розвинути подібного покірного духа та духовне оцінювання через яке будуть щасливі.— 1 Тимофія 6:17—19; Якова 1:9, 10.

Яких засмучених потішається?

Про друге „блаженство”, Ісус сказав: „Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені”. (Матвія 5:4, НС) У подібному дописі Лука каже: „Щасливі ви, що плачете тепер, бо будете сміятись”.— Луки 6:21, НС.

„Засмучені” не завжди сумують. Краще, вони є ті самі, що „усвідомлюють свою духовну потребу”, про яких Ісус уже згадав. Їхнє засмучення — „побожний смуток” через власний грішний стан і турбуючі обставини, які поширюються через гріх людства. (1 Коринтян 5:2; 2 Коринтян 7:10) Вони слухаються поради біблійного письменника Якова: „Наблизьтесь до Бога, то й Бог наблизиться до вас. Очистьте руки грішні, та серця освятіть, двоєдушні! Журіться, сумуйте та плачте”.— Якова 4:8, 9.

Ті, які побожно сумують „будуть потішені”. (Порівняйте з єв. Луки 2:25.) Між потіхами, які приходять від Ісуса Христа є прощення гріхів та вічне життя.

Ті сумуючі, про яких Ісус говорив, можуть бути „щасливі” тепер і в майбутності. Тому що вони практикують віру в Ісуса, то втішаються добробутом, який приходить через дружнє споріднення з Богом Єговою. (Івана 3:36) Щодо майбутніх радощів, то ті, які тепер сумують через неправедність людства можуть чекати ,полегшення в об’явленні Господа Ісуса Христа з неба з Його сильними ангелами у палаючому вогні, як Він помститься над тими, що не знають Бога і тими, що не коряться добрій новині про нашого Господа Ісуса’.— 2 Солунян 1:7, 8.

У протилежності оголошенню потіхи сумуючим, Ісус сказав: „Горе вам, що тепер смієтеся, бо будете ви плакати та сумувати”. (Луки 6:25, НС) Цим висловом не осуджується сміх та веселий час. Здається, Ісус говорив про тих, які мають пристрасть до розваг, посвячуючи своє життя, щоб набувати власних вигод. Ці не сумують через їхній успадкований гріх, ані жалують страждаючого людства. Такі тільки шукають власних „вигод”, самозадовольняючим напрямком життя і швидкоминаючими розвагами такого життя.

Ісус підкреслив, що такий легковажний сміх — це тільки для „теперішнього”. Такі будуть „сумувати і плакати”, коли Бог знищить теперішній лад, який постачав їм нагоди для їхніх веселощів та розваг. (Матвія 13:42, 50; 22:13; 24:51; 25:30) Згідно з Ісусовими словами, Яків застерігає: „Хай обернеться сміх ваш у плач, а радість у сум! Упокоріться перед очима Єгови а Він вас підійме”.— Якова 4:9, 10; 5:1—6, НС.

Блаженство для „лагідних”

Потім Ісус сказав: „Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони”. (Матвія 5:5) Яких осіб Ісус тут мав на думці?

У Святому Письмі слова ,лагідний’, або „покірний”, не значать бути боягузливим, слабким або замасковану принижаючу, лицемірну ніжність. Навпаки, покірність — це внутрішня риса лагідності й душевного миру, яких люди мають перше в свойому спорідненні з Богом, коли відносяться до Його волі й керівництва. Замість отруювати душу через велике пригноблення та несправедливості в світі, покірні знають, що ці горя приходять головно через людську недосконалість. До Бога вони не відчувають жовчності, але залежність. Тоді цей настрій відбивається в їхньому поводженні з іншими людьми, згідно з порадою: „Не платіть нікому злом за зло... Коли можливо, якщо це залежить від вас, живіть у мирі зо всіма людьми”.— Римлян 12:17—19; Тита 3:1, 2.

Ці лагідні є блаженні або щасливі, тому що „вспадкують землю”. А як це станеться? Ісус, Який у досконалому значенні був „тихий і покірний серцем”, є головним Спадкоємцем землі. (Псалом 2:8; Матвія 11:29; 28:18; Євреїв 1:2; 2:5—9) Єврейське Письмо передрікає, що „Син Людський” матиме спільних царів у небесному Царстві. (Даниїла 7:13, 14, 22, 27) Як „співспадкоємці з Христом”, ці покірні матимуть участь в Ісусовім спадку землі. (Римлян 8:17) До того ж, на землі, під Ісусовим Царством, багато інших ,вівцеподібних’ осіб одержать вічне життя. (Матвія 25:33, 34, 46) Справді, щаслива надія!

[Ілюстрація на сторінці 21]

Через те, що Ісус говорив, багато людей задумувалися про їхнє споріднення з Богом