Відмовляючись ,жити мечем’ — охорона
„СХОВАЙ свого меча в його місце”! Ісус промовив цей суворий наказ тоді коли звертатись до сили здавалось бути логічним. Стоячи перед Ісусом було „люду багато з мечами та киями”, стараючись заарештувати Ісуса й підкорити Його судовому перекрученні. Один з Ісусових учнів витягнув меча, з наміром охороняти Його силою. Чи ж ви винуватили б його за це?
Проте, Ісус не матиме жодної участі в такому насильстві. Наказавши Петрові сховати свого меча, він пояснив: „Бо всі, хто візьме меча,— від меча і загинуть. Чи ти думаєш, що не можу тепер упросити Свого Отця,— і Він дасть Мені зараз більше дванадцяти легіонів ангелів?” — Матвія 26:47, 52, 53.
Християни сьогодні також не покладаються на таку зброю як рушниці та ножі — навіть протягом цих небезпечних „тяжких часів”. (2 Тимофія 3:1) Вони серйозно слухаються біблійного наказу, щоб ,мечі свої перекувати на лемеші’, і не намагаються шкодити їхнім співближнім. (Ісаї 2:4) Тому що вони не носять зброї для оборони і не звертаються до насильства, то є більш схильними розмірковуватись з людьми, які можуть шкодити їм. „Коли можливо, якщо це залежить від вас,— то живіть у мирі зо всіма людьми”, є порада, якої вони слухаються. (Римлян 12:18) Все-таки, це не завжди легко відмовлятись ,жити мечем’. Можуть виникати ситуації, які дуже випробовують бажання християнина „жити в мирі з всіма людьми”.
Так то сталось в одній Африканській країні кілька років тому. У країні рушилась велика боротьба. Шаленіла цивільна війна, і було багато партизанських атак. Громадян примушували служити при охоронному війську. З другого боку, на декотрих громадян дуже натискали, щоб вони приставали до партизанів. Часами партизани вербували громадян до своєї сторони тоді, як урядові солдати брутально знущались над тими, які допомагали партизанам.
Насильство поширилось по цілій країні. Одна піонерська пара каже, що небезпека так дуже загрожувала, що коли вони їхали на службу, то тримали ручні чемодани між грудьми а дверима автомашини, щоб захищати себе від куль. Але тоді як вони втекли від небезпеки, то одна старенька пара, яку вони відвідували, не втекла. Чоловіка застрілили на смерть. Партизани спалили дім, а також пожитки одної родини, яку вони були відвідали. (Ця родина пізніше написала до Товариства Вартової Башти за книжкою, відповідно титулована, Правдивий мир і безпечність — з якого джерела?)
Живучи під такою обстановкою напруження, то не дивно, що багато людей бажають звертатись до агресивних кроків, щоб охроняти себе. ,Чи ж людині бездіяльно дивитись, як убивають її або її родину?’ такі люди роблять висновок. Багато людей починають носити зброю. І Свідки Єгови в тій війною-порваній країні не знали, що їм слід робити.
Зустрічаючи загрозу ув’язнення
Взагалі кажучи, Свідки Єгови прийшли до з’єднаного висновку: зоставатись зовсім нейтральними в цивільній війні й не носити небезпечної зброї. Але чи ж таке рішення не було непрактичне, небезпечне? Їхні досвіди підкреслюють правильність цього рішення.
Один молодий чоловік на ім’я йому Тоні колись служив при війську. Але, ставши християнином, він зробив висновок, що вже не міг сумлінно ,жити мечем’ і шкодити людям. Отже, коли його знову покликали до війська, то він відмовився, і на нього наклали штраф. Згодом після цього його знову покликали до війська, і цього разу посадили до тюрми на шість місяців. Покликали його ще й третій раз і засудили на десять місяців тюрми. Проте, він звернувся до вищого суду. Протягом двох наступних років його покликали на суд, і кожного разу він з дружиною приготовлялись на десятимісячне розлучення. „Я ,прощався’ з дружиною коло 13 разів протягом тих двох років, але кожного разу щось сталось і відкладали вирок”, він сказав.
Тимчасом, він з його дружиною стали спеціальними піонерами, і його визнали бути служителем. Але закон таки вимагав, щоб він відбув свій десятимісячний строк. Зрештою, він одержав листа в якому пропонували відкласти засуд якщо він визнає себе винним. „Я сказав їм, що не міг зробити цього, тому що не був винним”, пояснив Тоні. Він приготовився піти до тюрми. На його здивовання він одержав листа в якому його повідомили, що судді Верховного Суду проаналізували справу й викинули її із суду через якусь там формальність! Тоні відчував благословення за те, що відмовився ,жити мечем’.
Проте, багатьох християн засуджували на ув’язнення. Їх звільняли від тюрми а потім знову покликали до війська, і цей цикл судових справ та ув’язнень знову повторювався. Уявіть собі який же труд це був для одружених чоловіків з дітьми! Все-таки, дотримувати їхній нейтралітет, не тільки схоронило їх від насильства брутальної цивільної війни, але вони також могли „мати добре сумління” перед Єговою.— 1 Петра 3:16.
Охороняючи свою родину — без зброї!
Відмовляючись брати участь у насильстві доказалось бути благословенням сімейному чоловікові на ім’я йому Вілл. Він, його дружина й п’ятеро дітей жили на фермі коло 40 миль (64 км) від міста. Подорожуючи на зібрання та в інших справах, ця родина наражалась на велику небезпеку. Покладатись на зброю за охороною було дуже спокусливим. Все-таки Вілл уже був зазнав благословення за те, що покладався на Єгову. Кілька років тому він був успішним тютюнником. Коли з Вартової Башти він довідався, що таке господарство не було правильне для християнина, то взяв відважний крок і почав насаджувати інакший врожай. Люди в сусідстві дуже здивувались через таке мабуть безглузде рішення. Все-таки, добра погода — навіть протягом поганої пори — допомогла йому перемінити цей рисковий захід на успіх. Люди здивувались! І з перших рук Вілл з його родиною зазнали Божу обіцянку, що Він не ,покине’ Своїх слуг.— Євреїв 13:5.
Коли війна почалась, то Вілл зустрів ще одно випробовування своєї християнської вірності. Але бувши підбадьорений цим минулим досвідом, він вирішив не носити рушниці. Замість цього, він вирішив наймити дім у місті для дружини й дітей так, щоб їм було близько ходити до школи й на християнські зібрання, і тепер вони не мусять щоденно подорожувати 110 миль (177 км) небезпечною територією.
Одного вечора коли їх не було дома, то партизани вдерлись до їхнього дому й вкрали трохи пожитків. Однак, дивовижно, вони не спалили дому й не пошкодили майну серйозно. Чому? Партизани сказали робітникам на фермі, що вони знали, що „господар Вілл” був Свідком Єгови,— добрим чоловіком і справедливо поводився з його робітниками! Яка ж могутніша доказалась бути його християнська репутація аніж довір’я в небезпечну зброю!
Дійсне джерело охорони
Такі досвіди підкреслюють те, що Єгова благословить тих, які зостаються нейтральними й відмовляються ,жити мечем’. Правда, деколи Єгова дозволяє, щоб один з Його слуг помер, так як, наприклад, убили надзирателя округи в тій країні. Все-таки, це краще померти й зовсім покладатись на Єгову аніж боятись людини. (Матвія 10:28) Ці насильні часи не повинні спонукувати нас ,жити мечем’ або покладатись на яку-небудь небезпечну зброю за визволенням. Біблія запевняє нас: „Страх перед людиною пастку дає, хто ж надію складає на Господа [Єгову, НС], буде безпечний”.— Приповістей 29:25.
[Вставка на сторінці 22]
Християни повинні серйозно ставитись до біблійного наказу, щоб ,перековувати їхні мечі на лемеші’
[Вставка на сторінці 23]
„Коли можливо, якщо це залежить від вас,— живіть у мирі зо всіма людьми”