Ваш найгірший ворог — хто він такий?

БЕЗПЕРЕЧНО, ніхто не заперечує, що часто людина спричиняє зло. Але, спірне питання таке: Чи людина сама собою може бути відповідальною за великі жорстокості й насильство в нашому поколінні? Багато людей навіть не хочуть думати, що крім людини, може бути якесь інакше джерело зла. Але чи ж вам відкидати цю можливість, і принаймні не дослідити її? Правда, це смішно уявляти собі довгохвостого, рогатого Диявола в трикотажних червоних штанцях. Але немає нічого смішного в глобальному зростанні зла.

Чи ж не трудно повірити, що людина, маюча здібність дуже любити й з ніжніми почуттями, також може бути автором мук у концтаборах і ядерних бомб? Якщо зло є тільки результатом психології або оточення, то як це, що воно так дуже зростає в ері в якій за загальною думкою людина найбільше знає про себе й про її оточення? Чому майже всі нації звітують зростання злочину? Чому, в цьому столітті, зростають усякі форми зла, нечуваних у минулому? Якщо тільки людина є відповідальна за зло, то як це що найбільші зусилля людини, викоренити його кінчаються невдачами?

Чи може бути, що славний румунський драматург, Євгеній Іонеско правду говорив коли сказав: „Ми не могли б зрозуміти історію якщо б не вірили в демонський вплив?”

Дивна тиша священиків

Хоч теологи є в найкращому положенні відповісти на запитання чи існує „демонський вплив”, то дивно що релігійні священики, так само як наукові дослідники, не можуть погодитись над цим питанням. Одного разу Провіденс журнал-бюлетень запитав місцевих священиків, Чи Сатана є дійсний? Декотрі казали, що вони дійсно виганяли демонів, інші вірили в Диявола, але не могли зрозуміти як він міг бути ,особою’ (,По моїй думці він — сила протилежна Божій волі’), а інші казали, що Диявол не є особою (,Я не вірю, що ми мусимо уособлювати Диявола’).

Дивно, сама Католицька Церква заніміла в питанні про Диявола, хоч вірити в нього є офіціальною церковною доктриною. Так як зауважив Е. В. Уолтер у Демонські маскування, Церква протидіє сучасному невірству. Порівнюючи видання Католицької енциклопедії 1907 р. з виданням 1967 р., Уолтер зауважує щось більшого від „ледве помітних різниць” у статтях про „демони”, „біснування”, „оволодіння Дияволом” і „вигнання бісів”. Тоді як давніше видання енциклопедії ясно визнає дійсність оволодіння демонами, то новіше простіше ставилось до цього: „Психіатрія... показує, що підсвідомі вчинки пояснюють багато, якщо не більшість ненормальностей, яких раніші покоління приписували диявольській діяльності”.

Проте, у 1972 р. папа Павло VI створив теологічне заворушення, коли сказав: „Ми знаємо, що ця непомітна й турбуюча істота [Диявол] дійсно існує, і що вона досі діє зрадницькою хитрістю”. Вільнодумні теологи щуляться від цієї думки. Церква постаралась теологічно дослідити це питання. З яким же наслідком? Видали документ „Християнська віра й демонологія” в якому знову ясно затвердили віру Католицької Церкви в Диявола. Але, так як каже Герберт Гааг у Журналі вселенського дослідження, Церква вибрала дивно непомітний спосіб, щоб ним публікувати це дослідження”.a І дивно відступаючи від традиції, автор цього дослідження зостається анонімним. Гааг робить висновок: „Рим вибрав зостатись анонімним, який то вчинок ледве можна тлумачити бути чимсь іншим крім визнанням непевності”.

Чи ми можемо „реалістично й серйозно” дивитись на Сатану?

Хоч передачі новин і світ взагалі звертали малу увагу на цей ватіканський документ, то ми не можемо ігнорувати це питання чи Диявол існує чи ні. Наслідки цього були б дуже жахливі. Якщо, наприклад, немає Диявола, то як же можна погоджувати існування Бога любові з продовжуючим існуванням зла? Так як Говард Р. Боркел пише в творі Бог, страждання, і віра: „Зі всіх тих факторів через які сучасним людям трудно повірити [у Бога], найбільший є страждання людства”. Заперечувати, що Диявол існує може дуже легко стати запереченням, що Бог існує!

Також мусимо звернути увагу на те, що люди майже цілого світу вірять у Диявола. Так як зауважив історик Джефрі Буртон Рассел, „у різних і широковідмінних культурах існують подібні оформлення Диявола”. Стародавні іранці звуть його Агріман, мусульмани Ібліс а буддисти Мара. Але в Західному світі, він є найкраще відомий по імені Сатана. Незважаючи на недовір’я науки й заперечення теологів, люди таки вірять у Диявола.

Але для християн важливе питання є: Чи Біблія вчить, що Диявол існує? Правда, вільнодумні теологи пояснюють те, що в Біблії згадується про Диявола в такий спосіб, щоб виправдатись, декотрі навіть кажуть, що Ісус Христос не вірив у нього. Але їхнє відношення, згідно з професором Річардом Г. Гієрсом, пишучим у Шотландському теологічному журналі, таке: „Ми не віримо в Сатану й демонів; певно, що Ісус теж не вірив у них!” Але уважно простудіювавши Євангелія Гієр зробив висновок: „Немає жодної причини припускати, що в Ісуса був інакший погляд про демонів від Його сучасників і синоптичних євангелістів [яких погляди погоджуються з першими трьома Євангеліями]: реалістичний й серйозний”.

Отже, чи є здорові причини для вас, теж, „реалістично й серйозно” вірити в існування Диявола? Дійсно, що Біблія говорить про нього?

[Примітки]

[Вставка на сторінці 5]

„Ми не могли б зрозуміти історію якщо б не вірили в демонський вплив”

[Вставка на сторінці 5]

Казати, що Диявол є тільки зло в людині не задовольняє

[Ілюстрація на сторінці 6]

Чи тільки людина є відповідальна за все це?