Криза Католицької Церкви в Бразілії
„ЦЕРКВА У ВЕЛИКІЙ КРИЗІ”, „ВІВЦІ БЕЗ ПАСТИРІВ”.
Заголовки і подібні вислови по бразільських газетах перестерігають Римсько-Католицьку Церкву в Бразілії. Тут маємо приховану насмішку, бо так, як каже Enciclopedia Mirador у португальській мові, що в Бразілії є „найбільше [римо] католиків у світі”.
А чому появилася така „велика” криза в церкві? Чому бракує духовних пастирів між католиками в Бразілії?
Подивімся на кризу
Лише подивитися на релігійний стан у цій країні відкриє основну причину кризи. Отже на протязі минулих десять років, 2.300 бразільських священиків покинули своє священство. На початку цього року один часопис помістив оголошення, що потребують священика для одної околиці. Хоч обіцяли „гарні умови для праці” й інші користі, то лише дві особи зголосилися.
Тому що бракує священиків доглядати Католицької Церкви, то багато бразільців покинули церкву і перейшли до інших релігій. Східні релігії стаються дуже популярні. Суворе монастирське життя цих східних релігій приваблює багатьох молодих до себе. Різні культури африканського походження також дуже загрожують навернути цілу країну до спіритуалістичного поклоніння. Вислови з тижневика Manchete показують серйозність цих загроз:
„Сьогодні багато приймають умбанду [бразільська форма спіритуалізму] за правдиву релігію в країні. Її урядове тіло надіється відкрити 300.000 культурних центрів по бразільських штатах. Кажуть, що є більше як 30 мільйонів умбандістів [практикантів культу] у країні”.
Крім цього, там є мільйони людей, що практикують інакші форми чарінництва. Кажуть, що разом це виносить до 70 процентів населення Бразілії або більше, як 110 мільйонів людей.
Оскільки португальці внесли католицьку релігію до Бразілії, і тому що між цими двома країнами є близькі зв’язки, то було б добре подивитись на стан церкви в Португалії. Журнал Орсао, якого видають у Португалії, ось що сказав про великий брак католицьких священиків у Португалії:
„По цілій країні тепер служить коло 4.908 єпіскопів і священиків. Але це число скоро зменшується. У 1970 р., по парафіях служило 525 єпіскопів; 5 років пізніше було лише 377 . . . Головний відповідальний фактор за це є велике зменшення студентів по семінаріях. В дійсності тепер тяжко знайти навіть одну діючу семінарію. А це тому, що відколи по сільських околицях відкрили технічні школи, то родичі тепер відсилають своїх дітей до цих шкіл. Отже, після 1974 р., не висвятили ані одного єпіскопа, а до 1979 р., не сподіваються більше як 6.
„Стан є такий, що деякі священики відчувають себе бути позосталими зникаючого роду. Більшість з цих лише відправляють служби Божі в неділю, а в тижні ходять до університету або на звичайну роботу. Вони бояться, що будуть змушені шукати нового способу життя. . . .
„Чи може бути, так як деякі єпіскопи твердять, що це є лише переходяча криза для церкви? Або, чи вона може бути дуже серйозна криза самої будови церкви? Церка вже задовго страждала, щоб казати, що це є лише ,переходяча криза’”.
Шукаючи причини
Такий є стан церкви в Португалії. Але, що завело католицьку церкву в Бразілії до такого критичного стану? Між причинами, одна є дуже явна. У недавніх роках щирі католики дуже розчаровувалися коли священики й єпіскопи вимагали все більше і більше суспільних поправок. По таких штатах, як Мото Гросо, Гоіас і Пара, по яких ведуть багато господарства і плекають худобу, і де є дуже багато нужденних робітників та індіанів, арештували декотрих священиків, обвинувачені за підбурювання бунту.
Говорячи про політичне замішання католицьких священиків у політиці, один військовий сановник сказав: „Замість бути представниками або промовцями для овець, то священики й єпіскопи старалися взяти закон у свої руки і підбурювали робітників до незаконних вчинків нападати на країну. У таких сутичках два священики загубили своє життя.
Чи були якісь дійсні користі з такого втручання Католицької Церкви в політику? Ні, так як каже журнал Сао Павло Jornal da Tarde. „Покидаючи свою місію, щоб займатися вчинками, що не є їхньою справою”, цей журнал сказав, „Церква порожніє й немає нічого дати тим до яких має надії залицятися, тобто, політиканам. У той самий час, вірні [католики] є мов вівці без пастирів і наслідуючи свою успадковану релігійність, пристають до різних [африкансько-католицьких] культів”.
Позаді цієї церквою-спонсорованої політичної тривоги бачимо дивну зміну в мисленні багатьох католицьких священиків у Бразілії. У своїй книжці О Diabo Celebra a Missa („Диявол святкує службу Божу”), католицький автор, Саломао Джордж наводить цей вислів архієпіскопа Дом Жералдо Проенса Сігода: „По чоловічих і жіночих семінаріях входять все більше і більше небезпечні марксистські й комуністичні поняття”. Така матеріалістична філософія витворила великий неспокій між нужденними людьми.
„Тисяч кілометрів далеко”
Від 8-го до 17-го лютого 1977 р., у Бразілії зійшовся Народний збір єпіскопів на його п’ятнадцятий загальний з’їзд в Ітаіці, біля міста Сао Павло. Чи денний порядок справ поміщав духовні справи, що підкріпить віру бразільських католиків? Що там не будуть розбирати духовних справ сталося ясно з початкових слів Дома Алоісіо Лоршайдера, президента збору, який сказав: „Ми повинні дозволити святому духові провадити і навчати нас. Велике питання є: Що святий дух каже церкві в Бразілії цієї хвилини?” Беручи це до уваги, ми розсудливо питаємо: Як особи, що не знають відповіді на таке питання можуть доглядати духовних потреб членів церкви? Редакторська стаття в О О Estado de S. Paulo сказала:
„Нічого не оправдує надію, що багато єпіскопів на цьому зборі будуть робити здатні рішення відвернути серйозну кризу церкви в цій країні або запобігти брак проводу, який гризе сумління багатьох віруючих [католиків]. . . . Видатні члени Народного збору священиків у Бразілії не можуть відперти спокусу мішатися в політичні справи. Бажання провадити цивільними справами і розв’язувати світські проблеми бере верх на їхніх зібраннях, коли Дім, якого віддалося під їхню опіку і пастирський догляд все дальше і дальше заглиблюється в безладдя і хаос”.
Так як сподівалися, цей збір єпіскопів займався політичними справами. Після довгих дискусій, вони склали документ „Християнські вимоги для політичного ордену”, який з’явився тиждень після 10-денного збору. Стаття 25 цього документа заявила: „Основний обов’язок Держави є збудити сумлінну і відповідальну участь у політичних, суспільних, культурних і економічних процесах. . . Через її божественну місію, церкву обдарувалося правом і обов’язком співпрацювати в цій задачі”. Приймаючи це до уваги, редакторський дописувач до О Estado de S. Paulo сказав: „Можна запитати чи. . . Народний збір єпіскопів не збився кілька тисяч кілометрів з шляху, якого повинен був наслідувати”.
Набираючи Біблійного погляду
Що Біблія каже про християн, які мішаються в політичні справи? У молитві Ісус Христос сказав про Своїх правдивих послідовників: „Вони не є частиною світу, так як Я не є частиною світу”. (Івана 17:16, НС, анг.) Коли Його запитали чи Він мав царську владу, Ісус відповів римському губернаторові, понтійському Пилатові: „Моє царство не є частиною цього світу. Коли б Моє царство було з цього світу, то слуги Мої воювали б, щоб не видано Мене юдеям. Але Моє царство не є з цього джерела”.— Івана 18:36, НС (анг.).
Чи пам’ятаєте як Ісус віднісся, коли деякі, бачучи Його чудодійні сили, старалися зробити Його царем над собою? У Біблії читаємо: „Як же спостеріг Ісус, що хочуть прийти та схопити Його і зробити Його царем, то пішов знову на гору Сам один”. (Івана 6:15, Уповноважений Переклад) Хоч Ісус мав велику силу з якої людство могло дуже користати, то таки не хотів ставати їхнім політичним провідником. А чому ні? Бо знав, що Боже царство не було земне, але небесне.
Цікаво зауважити, як цей біблійний погляд впливав на християн нашої ери. Ми читаємо в книжці Християнство і римський уряд (анг.):
„У світі християни були чужинці та чужоземці; їхнє громадянство було на небі; царство на яке вони покладали надію не було з цього світу. Отже, від самого початку їхня незацікавленість у публічних справах, була важливим знаком Християнства”.
Замість заохочувати Своїх послідовників включатися в рухи набувати цивільних прав та мішатися в інші політичні справи, Ісус навчив їх молитися: „Отче наш, що єси на небесах, . . . нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі”. (Матвія 6:9, 10) Так як Біблія показує, те небесне царство незабаром „поруйнує й знищить усі ці [теперішні земні] царства, а само буде стояти до часу необмеженого”. (Даниїла 2:44, НС, анг.) Отже, не людина, але Бог вичистить із землі всі суспільні несправедливості й всі інші горя.
Відкидаючи ці біблійні вчення, Римсько-Католицька Церква й інші релігії так званого Християнства, виступали і старалися розв’язувати світські проблеми своїм власним способом. Це завело такі церкви в кризу.