Правдиві багатства в Пуерто-Ріко
ПУЕРТО-РІКО значить „Заможний Порт”, і справді на цьому маленькому острові Карібського моря є різні багатства. Приємна температура, яка не змінюється цілий рік і тропічна краса справді є чудові. Вогняно-червоні дерева перетворюють деякі позаміські дороги в чудові ,тунелі’. Bougainvillea (виноградна лоза) різного кольору й відтінків прикрашає мури та дороги. Внутрі, гори зносяться коло 3.900 футів (1.200 метрів) у синє небо. А понад самітні білопіскові береги, тропічний вітрець гойдає пальмові дерева.
Острів, хоч є лише 35 миль широкий, а 100 миль довгий (56 на 160 кілометрів), є багатий на різні сільськогосподарські продукти. Тут росте кава, цукрова тростина, помаранчі, грейпфрути й банани, а також велика різноманітність дерев, квітів і кущів. На кожнім пагорку та долині є люди, так, більше як 3 мільйони мешканців. Це є веселі, дружні люди з красивими рисами обличчя.
Через багато індустріальних спонук і менші податки, до Пуерто-Ріко прийшло багато промисловості. Тому багато людей є більш заможні тепер, і поліпшили рівень свого життя. Одначе, до цього „багатого порту” прийшли багатства багато більшої цінності, які не зникають — духовні багатства!
Багатства починають просочуватися
У 1935 р. до Пуерто-Ріко прибули Ліліана Кар і Марія Гокинс. Намір їхнього приїзду був принести пуерторіканцям добру новину Божого царства, й як незабаром воно поблагословить усіх тих, що будуть надіятись на нього. (Матвія 24:14) Вони розділили острів на дві частини й ходили від міста до міста доручати людям Біблії та біблійні підручники. Це не були перші Свідки Єгови проповідувати у Пуерто-Ріко, але їхня діяльність видала триваючий плід.
У місті Аресібо на північному березі острова, один чоловік узяв собі книжечку Всесвітня війна близько. Не мігши читати, він віддав книжечку своєму другові, Амбросіові Роса, який він думав зацікавиться новиною, тому що практикував спіритуалізм. Амбросіо полюбив те, що читав, написав до Товариства Вартової Башти в Брукліні, Нью-Йорку, і замовив собі чотири книжки, яких там оголошувалося. Незабаром він почав набирати правдивого багатства, з якого приходить добре споріднення з Богом Єговою й яке може довести до вічного життя.— Івана 17:3.
Побачивши його захоплення тим, що читав, дружина Амбросіа сказала йому: „Якщо ти вже знайшов нову релігію, то дістань мені Біблію. Але я не хочу тих книжок”. Але побачивши книжку під назвою „Багатство”, вона передумала. Незабаром вона почала вживати цю книжку вишукувати безцінні багатства, що знаходяться в Біблії.
Хоч у той час не було пуерторіканських проповідників Царства, то Амбросіо таки пізнав свою відповідальність приносити іншим людям добру новину. Отже, одного дня він почав відвідувати своїх сусідів з книжечками та журналами. Один чоловік на ім’я Сантіаго Родрігес узяв собі передплату на Вартову Башту і Втіха (тепер Пробудись!). Незабаром він також пізнав свою відповідальність розказувати людям про ці духовні багатства. Одного дня він рушив з дому з повною торбою журналів, і доручив 25 між своїми приятелями та сусідами.
Отже, коло 1938 р., цих двоє вірних християн почали приносити людям духовні багатства. Там не було зборових зібрань підкріпляти їх, ані когось, щоб привчав їх до Божої праці, але через їхню сильну віру і любов до Творця вони стали проголошувати „добру новину”, якої самі навчилися. Незабаром маленький гурток почав студіювати Біблію, і деякі починали проповідувати разом з ними.
Ці студенти Біблії побачили, що хреститися у воді була християнська вимога. Але, хто тут у Пуерто-Ріко міг охрестити їх? Одного дня ця група пішла до ріки і перше Амбросіо охрестив Сантіага. Тоді Сантіаго охрестив Амбросіа. Потім вони обоє охрестили інших. Кінець кінцем, у Пуерто-Ріко були правдиві багатства в земних посудинах у формі посвячених, хрещених християн, які служили правдивому Богові Єгові.
Віра незабаром випробована
У Вартовій Башті Амбросіо зауважив, що журнал оголошував грамофони, яких у той час Свідки Єгови вживали проповідувати. Отже, він замовив собі одного з фабрики Вартової Башти в Брукліні. Отримавши грамофон, він зараз почав грати промови по публічних місцях. Він вибрав площу саме перед банком.
Зрештою зійшовся маленький гурток вислухати промови. За якийсь час прийшов і місцевий священик. Він був страшно незадоволений тим, що чув і дуже розкричався, „П’ята Колона”, та іншими висловами все голосніше та голосніше. На кінці з’явився поліцай, щоб розслідити що там діялося.
Він наказав Амбросіові вийти з площі, і більше не грати платівок. Амбросіо відповів: „Я проповідую добру новину Царства. Коли хочете заарештувати мене, то добре, арештуйте, але я не покину цього і коли забороняєте мені, то мусите дати причину”.
Поліцай з священиком відступили Амбросіо тоді розгорнув торбу і почав роздавати людям книжки та журнали. За кілька хвилин цілком випорожнив торбу. Він пригадує: „Цей досвід дуже підкріпив мене, бо хоч лише я був проповідником ,доброї новини’, то таки не був сам. Я відчував силу Єгови, яка скріпляла і підтримувала мене”.
Амбросіо Роса тепер є 84 роки віку і служить за старшого місцевого збору. Він з його дружиною ставлять гарний християнський приклад. Багато з його родини також сталися Свідками. Сантіаго Родрігес, також, служив Єгові до самої смерті у 83-му році віку. Двадцять сім з тих років він мав привілей пожертвувати повночасним проповідуванням.
Місіонери поширяють правдиві багатства
У березні 1944 р. прибули перші місіонери з Гілеаду, школи Вартової Башти у Нью-Йорку. Вони знайшли, що проповідування тут було цілком інакше. Навчитися нової мови справді був великий виклик.
Наприклад, це було неприємно, коли один місіонер запитав господаря чи він був „живий” замість того чи він жив у тому домі (“¿Está Ud. vivo?” замість “Vive Vd. aquı́”) Інший місіонер запитав молоду дівчину чи її молодий віл (novillo) думав прийти на біблійне зібрання, коли дійсно мав намір запитати про її нареченого (novio). Але звичайно місцеві люди були дуже терплячі та помагали місіонерам, коли ці затиналися та заїкувалися з іспанською мовою.
Чи буде можливо звістити царську вістку всім людям Пуерто-Ріко? У 1947 р. було лише 71 Свідків в чотирьох зборах. Відповідь лежала, у публічних зібраннях. У 1947 р. відбули 61 таких зібрань по 12 містах переважно на міських площах. Часами місцевий священик дуже лютився і старався розбивати зібрання.
В одному місті священик виробляв маленькі карточки та роздавав людям, щоб ці прибивали до дверей. На карточці було написано: „Не турбуйтеся — ми є католики”. Але, один місіонер відвідуючи дім молодого чоловіка, який прибув на публічне зібрання, дуже тішився коли знайшов написано ясним друком на дереві: „Вітаємо до цього дому всіх Свідків Єгови”.
У 1948 р., відбулося 82 публічних зібрань. У гірському селі Айбоніто місцева католицька ієрархія не була дуже задоволена цим і видала брошуру у зусиллі знеохочувати людей приходити на зібрання. Але цим лише більше зацікавила людей і на зібрання прибуло 100 осіб. Отже, такі публічні зібрання були дуже гарний спосіб поширяти правдиві багатства.
Таким чином у 1949 р., 253 вісників „доброї новини” дуже завзято працювали по сімох зборах, і того самого року відбулося 136 публічних зібрань.
Як роки збігали, то до Пуерто-Ріко посилали ще більше місіонерів. У 1952 р., у місті Сан Герман відкрили місіонерський дім і відіслали чотири молодих дівчат працювати в тій околиці. А як вони мали досягти всіх людей цієї великої округи? Місцевий священик допоміг їм.
Він сів в автомобіль-всюдихід („джіп”) і поїхав відвідувати доми по пагорках та долинах де молоді Свідки ходили проповідувати. Він ходив від хати до хати і наказував людям, що якщо вони отримали якісь книжки чи Біблії, то мусять зараз попалити їх. Він також роздавав людям брошуру перестерігаючи їх не слухати Свідків. Внаслідок цього, дівчата знайшли дуже багато зацікавлених людей, і одна сказала: „Тепер ми розуміємо чому так багато людей вистромлювали голови у вікна, коли ми переходили. Це не тому, що ми були вбрані в одяг на виворіт, але тому, що священик був розголосив наше діло між людьми”.
Незважаючи на зусилля священика, багато людей слухали і довідалися, яку вістку ми дійсно проповідували. Сьогодні у центрі того міста є два збори й більше як 100 проповідників Царства, а по сусідніх селах є принаймні чотири інші збори, яких то сел колись доглядав Сан Герман збір.
Будинки поширяти правдиві багатства
Сьогодні багато гарних Залів Царства Свідків Єгови прикрашають села та сільські околиці Пуерто-Ріко. Разом з досвідченими майстерами, бухгалтері служили за мулярів; продавці за водопровідників; вчителі за теслярів; касири за штукатурів. Жінки розмішували бетон і приготовляли обіди для робітників. Усе це завело ще більшу єдність між Свідками Єгови.
Найбільшим проектом був гарний двохповерховий будинок відділу, якого закінчили у 1969 р. Тоді в Пуерто-Ріко вже служило 5.500 Свідків. Свідки самі збудували цей гарний будинок. Відділ, як і гарні Зали Царства дуже помагали поширювати духовні багатства на цьому острові.
Поширення правдивих багатств продовжується
Коли число проповідників Царства збільшалося, то витворило проблему у тому, що не було засобів відбувати християнські конвенції. Переважно уряд дозволяв уживати площі в парках на яких грають бейсбол, але з часом ці також стали замалі. Перед тим, як уживали такі парки, то Свідки перше ремонтували двері, водопровідні системи, світла, а навіть малювали деякі частини. Цим зробили дуже гарне враження.
У січні 1967 р., у Сан-Хуан відбулася міжнародна конвенція, на якій було 8.604 присутніх. А у вересні 1973 р., у Пуерто-Ріко відбулася ще одна міжнародна конвенція. Цього разу з інших країн прибуло коло 5.000 гостей. Тоді на острові вже було 9.000 Свідків і вони могли подбати про потреби гостей.
Наприклад, цих привозили на конвенцію. Пуерторіканці вживали коло 200 автомобілів від 6-ої до 8-ої години рано возити гостей від готелів до стадіону. Потім ці самі Свідки мусили вертатись назад до дому привозити родини та друзів на конвенцію на першу сесію, яка починалася о 10-ій годині ранку. Ввечері відвозили гостей назад до готелів. Та конвенція була дуже успішна. На неї прибуло 31.000 осіб, а 1.007 охрестилося!
Пізно в 1976 р., і на початку 1977 р. вчинили велике варварство проти римсько-католицької церкви — по деяких місцях спалювали статуї, образи та інші речі. Один високий сановник церкви обвинувачував Свідків за це, навіть уживав їхні імена публічно. Стан став дуже напружений. Але цікаво, що ні поліція, ні публічні начальники, навіть римсько-католики, не звертали уваги на такі фальшиві обвинувачування Свідків Єгови католицькими сановниками.
Від того часу, коли духовні багатства лише почали просочуватися, то тепер Пуерто-Ріко справді став Багатий Порт. Духовних багатств не бракує, коли тепер більше як 16.000 Свідків в 237 зборах відвідують людей по всіх куточках острова. Минулої весни зійшлося 47.404 на спомин Христової смерті. Справді, що Свідки Єгови в Пуерто-Ріко мають гарну історію вірності і бажання миролюбно розказувати людям про Боже царство.
[Ілюстрація на сторінці 20]
Сантіаго Родрігес і Амбросіо Роса діляться духовними багатствами