У нашому португальському сільці — Боже Слово процвітає

Так як розказує Єва Марія Карвалю

МІЙ БРАТ зветься Адам, а я Єва. Коротенька історія нашої родини поможе вам зрозуміти чому батько дав нам такі імена.

Батько народився у 1879 р. у дуже консервативному католицькому сусідстві, коло двадцять миль (32 кілометри) на північ від Лісабона. Він був рільник і виховував родину з дев’яти дітей. Батько боявся й шанував Бога.

Після їди, батько часто молився до Бога і дякував йому за той день. Через те, що він не хотів шахрувати або використовувати інших, його називали убогий чоловік’. Однак, незважаючи на це, у селі не було ані одного чоловіка, щоб мав таку пошану, як він.

Батько чув від людей, що правдиве слово Боже було записане в книзі, Святій Біблії. Я пам’ятаю, як одного разу він сказав: „Ця книга мусить бути дуже коштовна; я не думаю, що зможу колись мати Біблію”. Він чув, що Адам і Єва були імена першого чоловіка і жінки, яких Бог створив. Отже коли ми народилися, то це була добра причина, так він думав собі, дати такі імена мені і моєму братові.

Батько помер і ніколи не бачив Біблії. Я пам’ятаю, що він був добрий чоловік. І те, що знав про Бога було дуже важним для нього. Цей факт, разом із ім’ям, яким він назвав мене дуже впливав на моє життя.

Здобуваючи Біблію

Роки минали. Я вийшла заміж і виховувала свою власну родину, саме в цих самих горах де сама виросла. Ми живемо в Серра де Альрот, дуже маленьке сільце в якому є 35 домів. Але якийсь час мій чоловік працював у Лісабоні.

Вернувшись до дому одної суботи, він розказав мені все те, що один робітник говорив йому про Біблію. Чоловік сказав, що міг купити Біблію за 25 ескудос. Ось була моя нагода навчитися щось про ту одну книгу, якої батько так дуже бажав.

Незабаром мені вдалося поїхати до Лісабона і зустріти цього чоловіка. Було дуже цікаво слухати, як він відповідав на всі мої питання саме з Біблії. Цей чоловік був Свідок Єгови, і ласкаво запросив мене прибути на їхнє зібрання.

Тому що мій чоловік відступив від праці, пішов на пенсію в 1961 р., і вернувся жити вдома, то мені лише вдалося поїхати до Лісабона кілька разів. Хоч у мене була Біблія і книжечка „Ця добра новина про Царство”, то я не могла зрозуміти їх. Відокремлена від світу, на кілька років я загубила зв’язок зі Свідками Єгови. Тоді одного разу мій одружений син, що працював у Лісабоні, приїхав додому з книжкою Свідків Єгови, Від раю втраченого до раю відновленого.

Коли мій син пояснив своїй дружині і мені деякі Божі обітниці про яких Свідок згадував йому, то ми дуже зацікавилися. Ми попросили, щоб він дав нам ім’я і адресу Свідка-жінки, яка розказувала йому все це. Але він знав лише її ім’я, Марія Жулія, і вулицю та число де він думав вона мешкала.

Шукаючи Свідків

Хоч інформації було дуже мало, то ми таки написали листа до Марії Жулії. І подумайте, вона отримала його, хоч адреса не була її, але жінки з якою вона студіювала Біблію! Я відразу поїхала до Лісабона і який чудовий час ми провели з Марією Жулією після полудня! Слухаючи пояснення біблійної правди було дуже підкріпляюче.

Але до Лісабона було далеко від нашого помешкання у Серра де Альрот, а головно тому, що тоді ще не було публічної транспортації. Мене повідомили, що найближчий збір був у Малвейрі, коло чотирнадцять миль (23 кілометри) віддалі. У травні 1969 р., я рушила в Малвейру зустріти Свідка і мені сказали, що хтось прийде відвідати нас. Але, мусили трохи почекати. Я не знала, що тих кількох Свідків цієї околиці були дуже зайняті помагаючи зацікавленим, які так, як я, прагнули студіювати Біблію.

Підтримуючи насіння біблійної правди

Тим часом, Марія Жулія, в Лісабоні, регулярно листувалася з моєю невісткою, Аржентіною, і таким чином провадила біблійну студію. Коли була нагода, то я розказувала нашим родичам про надію Царства. Так, з часом усі наші родичі, які живуть у цих горах мали Рай книжку. Мій брат, Адам, разом з його родиною, також дуже зацікавився. І Марія Жулія розпочала дуже багато студій листуванням, все більшим і більшим числом наших родичів.

Я ніколи не забуду збудження, коли, у жовтні 1969 р., моя невістка, Аржентіна, вернулася з Лісабона з книжкою Правда, яка веде до вічного життя. Їй сказали, що хто візьме собі цю книжку, то з такими належиться студіювати Біблію на протязі шість місяців безплатно. Тоді особа могла зробити рішення чи вона хотіла поступати згідно з знанням або ні. Того вечора, кількох з нас розмовляли між собою про важливість цієї справи. По суті, цілу ніч ми тиснулися навколо газової лампи й прочитали Правда книжку майже від початку до кінця.

Регулярні зібрання починаються

Сталося, що 25-го січня, 1970 р., один Свідок з Малвейри прибув до Серра Де Альроту. Знайти сільце не було легко. Доступ був по маленькій глинистій дорозі в’ючись через гори. З головної дороги не видно домів і в той час не було вивісок позначати сільце. Але тут, притулено в цих горах стоїть наше маленьке сільце.

Коли брат Базіліо прибув до нашого села, то дуже здивувався знайти групу, що так прагнула біблійного знання. Декотрі з нас уже студіювали шістнадцятий розділ Правда книжки. Він зробив розпорядок регулярно студіювати кожних п’ятнадцять днів, тому що було 27 миль (44 кілометри) поворотної подорожі від його дому, і він був дуже зайнятий студіями з іншими людьми.

Після кількох студій, ми сказали: „Два тижні задовго чекати! Тому що газолін є такий коштовний, то ми поможемо покривати кошт. Тоді може вдасться студіювати щотижня!”

Базіліо радо згодився на це. Так сталося, що сім дорослих, які перші прийшли на нашу студію, вже посвятили своє життя служити Єгові і посимволізували це хрещенням у воді 16-го травня, 1971 р. Незабаром, наша домашня студія Біблії обернулася в зборову студію. Моя невістка, Аржентіна, сама провадила сім біблійних студій з родичами, що мешкали в цих горах.

Наполегливість приносить наслідки

Однак, не всі родичі відразу прийняли те, чого навчилися. Мій власний син, Жозей Педро, чоловік Аржентіни, є гарним прикладом цього. Перше він прагнув побачити світ, а тоді осістися. Отже, вписався до торговельної флоти. Одна подорож у Сполучені Штати обернулася в дійсне благословення. Там він відвідав світовий центр Свідків Єгови в Брукліні, Нью-Йорку.

Там він побачив, як сотки молодих чоловіків і жінок верталися з фабрики до Бетель дому на обід. Він подумав собі: „Чудово! Всі ці молоді люди мого віку, зайняті і щасливі у службі Єгові”.

Один Свідок, що говорив по-португальськи, провів його по різних будинках, і дух, якого він зауважував між слугами Єгови у Бетелі, справив глибоке враження на нього. Недовго після того, він змінив свою роботу, охрестився і тепер служить за службового слугу нашого збору.

Еварісто, брат моєї невістки Аржентіни, дуже спротивився, коли ми розказували його дружині про Біблію. Коли Аржентіна почала студію з його дружиною, то він перестерігав: „Будь обережна з тим, що ти робиш! Я не хочу жодного клопоту з моєю дружиною. Я був би дуже вдячний, коли би ти перестала набивати її розум дивними думками”.

Але, дружина Еваріста таки розповідала йому про Божу надходячу пересторогу знищити світ так, як було за днів Ноя. (Матвія 24:37—39) Над цим Еварісто серйозно задумався, бо ще хлопцем читав у Біблії про Ноя і знищення безбожників потопом. Тому що він служив при флоті, то одної подорожі взяв зі собою Правда книжку. Він також дістав собі католицьку Біблію з наміром переконатися чи вона справді вчить такі науки, як пекло, Трійцю, і безсмертність душі. Він досліджував кожний біблійний вірш, якого згадувала Правда книжка і за один місяць переконався, що Свідки Єгови навчали правду. Наслідки такого переконання справді дивують.

У часі відпустки Еварісто почав ходити на зібрання. Перш ніж його відпустили з флоти, то він уже проповідував. У вересні 1972 р. він охрестився з другою групою у наших горах, і тепер ревно служить за службового слугу в зборі.

Антоніо, чоловік моєї племінниці також дуже противився вістці Царства. Коли служив при війську в Анголі, то у листах дружина писала йому про чудові речі, яких навчалася з Біблії. Довідавшись, що вона студіювала зі Свідками, Антоніо попросив відпустки з наміром вернутися додому і „спасти” свою дружину. Яка велика несподіванка чекала на нього!

Спокійно з Біблії вона відповідала на всі його обвинувачування і до одного місяця він також переконався, що Свідки Єгови навчали правду. Він вернувся до Анголи інакший чоловік. Його приятелі думали, що він з’їхав з глузду, тому що не спав ночами, але читав. Усі їхні зусилля, щоб він байдикував з ними в розпусті не вдавалися. Антоніо охрестився 15-го липня, 1973 р., з третьою групою нашої околиці. Він також тепер служить за службового слугу.

Переслідування

Увесь цей час робота Свідків Єгови не була законна в Португалії. Коли ми відкрили зібрання в нашому сільці, то деякі сусіди дуже спротивилися цьому і зарапортували нас до Н.Р.С. (Народна Республіканська Сторожа). Прийшов поліцай повідомити нас, що знав про наші регулярні зібрання, які відбувалися в домі мого сина. Він наказав нам більше не сходитися в його домі. Коли прийшов час на наступне зібрання, ми зійшлися, як звичайно, але в моєму домі. Зараз заскаржили до поліції і поліція зловила нас, що ми студіювали Біблію.

Поліцай сказав: „Чи ж я не наказав вам більше не сходитися на зібрання?”

Я відповіла: „Так, ви наказали не сходитися в домі Жозей Педро, тому ми посходилися в моєму домі. Це мій дім, інакший”. Поліцай спантеличився і вийшов без слова.

Наші сусіди завзято постановили таки розбити наші християнські зібрання. Ми бачили розумність уникати непотрібного протиборства. Отже, кожного тижня ми сходилися на зібрання в інакші дні, в інакший час і по інакших домах. Після одного зібрання Базіліо вийшов на двір і знайшов, що хтось випустив повітря з двох задніх шин його авта. Ближче придивившись, він побачив, що хтось був пробив шини в кількох місцях.

Сусіди вимагали, щоб нас заарештували всяким коштом, отже нарешті вдалися до головного поліцейського відділу цієї околиці у Лореш. Незабаром, вечером у день нашого зібрання до сільця прибув Н.Р.С. „джіп” (всюдихід), а з ним п’ятнадцять озброєних вояків в іншому авті. З якоїсь причини на той тиждень наше зібрання відбулося годину раніше. Як поліція була розчарована, коли їхні плани не вдалися! Ми бачили, як багато сусідів вистромлювали голови з-поза приближніх будинків сподіваючись перемоги. На їхню прикрість поліція від’їхала з пустими руками.

Часи вже змінилися тут у нашому сільці. Переслідування від сусідів завмерло. Між нашими родичами і родиною, Слово Боже справді доказалося бути живим. Разом нас тепер є 28 Свідків Всевишнього Бога Єгови; на зібрання сходиться 41 особа і маємо п’ять службових слуг. І все це в маленькому сільці з коло сто мешканцями! Справді, що Боже Слово має сильний вплив тут! — Євреїв 4:12.

[Ілюстрація на сторінці 15: Єва Марія Карвалю]