Боротьба людини за її правами
У 73 РОЦІ перед З.Д., фракійський раб на ім’я Спартак втік зі школи в якій вчився на гладіатора. Він переховувався на горі Везувій. Там до нього прилучилися інші раби і він зорганізував армію. Розбивши дві римські армії одну за другою, він завоював більшість південної Італії і боровся аж до самих Альпів. На той час, його військо збільшилось до коло 90.000 вояків. Коли решта рабів не хотіла залишити Італію, то він мусів вернутись на південь, з наміром піти в Сіцілію. Зрештою, новий римський командант, М. Лесініус Красус забив його в битві.
Це, стисло, є історія одного борця за тим, що сьогодні називають людське право, право свободи або свободи від рабства. На протязі людської історії відбувалось багато подібних випадків.
Невдачі, щоб запевнити людські права
Вислів „людські права” здається є досить сучасним. Ці права колись називались „природні права”. Але яка б не була їхня назва, то здається, що людина завжди відчувала потребу охороняти деякі права і свободи. Закон Гаммурабі, Солонові законні реформи в Греції, і „незмінні закони” Медії та Персії, всі були призначені охороняти людям їхні права і дати міру безпеки членам різних націй.
Однак, закони не завжди завершували їхні цілі. Часами з’являвся тиран, як Нерон, який зневажав закони. За часу Мордехая, лукавий Гаман користувався законами, щоб ними знищити єврейську меншість Перської Імперії. Законами було неможливо контролювати деяких дуже багатих або могутніх людей.
Крім того, в історії маємо багато прикладів де закони не охороняли людей. Бунт Спартака підкреслив долю рабів Римської Імперії, багатьох яких змушували силою боротись до самої смерти на аренах, в копальнях або на галерах (корабель з гострим носом і кермою, якого порушували веслами невільники) їх мучили роботою до самої смерти. У стародавніх Афінах, стан жінок не був завидний. Взагалі, вони були тільки дітородними рабами „відокремлені до їхніх домів, неосвічені і мали дуже мало прав, а чоловіки вважали їх не кращими від рухомого майна”.
Жорстокість асирійців і масове заслання людей вавилонцями, пригадують нам ще один клас, на якого права ніколи не звернено великої уваги: Тих, що програвали війни протягом історії. Бідні, також, завжди страждали, і більш сучасно, культурні, мовознавчі, особливо расові та релігійні меншості бачили позбавлення їхніх прав.
Самолюбство і людські права
Отже, протягом історії, людські юридичні системи не забезпечували однакових прав всім людям. Це доводило до боротьби, революцій і повстань у боротьбі людей набувати більшої свободи.
Протягом всіх цих боротьбів, одна людська раса відрізняється: себелюбство, або самозакоханість. Це ставало великою перепоною для людей втішаючись людськими правами, показуючи те саме, що німецький філософ Геґел колись твердив: що свобода розквітається тільки по тих суспільствах по яких між людьми існують певні моральні рівні.
Прикладом того, що стається, коли самозакохання процвітає можна було бачити протягом так званого „Повстання Селян” в Англії. У 1381 р., коли великий натовп селян, під проводом Ват Тайлера, марширував на Лондон, вимагаючи бачити короля. Вони щойно вийшли з травми Чорної Смерти, і тепер противились великим податкам і примусовій праці під яких барони — тодішні землевласники — підкоряли їх. Можливо, що їх було 100.000 осіб. Король був охочий зустрітись з ними і погодитись з їхніми вимогами, але барони не були охочі загубити декотрі з їхніх прав. Вата Тайлера вбили, і селянам не дали ані одної вимоги.
Таке самозакохання можна було бачити ще в інший спосіб. Часто було, що коли якась група домагалась, і нарешті отримала деякі права, то пізніше не шанувала право інших людей.
Наприклад, у 1789 р., горожани Франції насильно відкинули володіння гнітючої аристократії, і встановили неславну Декларацію Прав Людини і Горожанина. Декларація вміщала права, якими французи повинні втішатись, ставлячи наголос на „свободу, майно, безпеку і опір проти пригноблення”. Однак, не багато років пізніше, французький народ, під Наполеоном завойовував території і позбавляв людям ,свободу, майно і безпеку’ більшости націям Європи.
Так, як було звітовано, перша головна редакція прав у формі політичного документу була англійська Декларація Прав, у 1689 р. Однак пізніше, коли Британська Імперія поширилась по різних околицях світу, то звертала мало уваги на право різних завойованих людей, як наприклад, на тубільців Австралії і Тасманії.
Подібно цьому. Декларація Незалежности Сполучених Штатів підкреслювала право американців до „життя, свободи і погоні за щастям”. Однак, скільки уваги звернено на „життя, свободу і погоню за щастям” мільйонів негрів, яких вивозили з їхніх домів в Африці, щоб продавати їх у рабство до американських плантацій? Також, коли поширення американської нації спіткалось з правами різних індійських племен, то чиї права часто зневажали?
Так зване Християнство і людські права
Зрештою, церкви так званого Християнства також установили поганий рекорд на полі людських прав. Відношення так званого Християнства до поширення людських прав, виявляється у двох цікавих історичних випадках.
У 1215 р., вперті англійські барони присилували неспроможного боржника короля Івана підписати Велику Хартію Вольностей. Цю Хартію називають попередником сучасних документів про людські вольності. Хоч свободи під цією Хартією були досить обмежені, то однак на їх дивились, як на поворотний пункт у тому, що король був підкорений законом.
Реакція Папи Інносента 3-го до цього документу стоїть у записах. Він сказав: „Ми зовсім відкидаємо і осуджуємо це регулювання, і під погрозою відлучення від церкви, наказуємо, щоб король не відважувався дотримувати його, і щоб барони не вимагали його додержування. Ми заявляємо, що ця хартія є дрібницею, назавжди незаконною”.
Як звичайно, Велика Хартія Вольностей не зникла. Її кілька разів видавали, навіть Католицька Церква користувалася нею, коли її права були під загрозою, і вона сталась силою у політичному зростанні Англії й Америки.
У 1524 р в Німеччині, відбулося те, що називають „Війна Селян”. Подібно до повстання Селян в Англії, скромні селяни виступали проти постійно збільшаючихся податків і послуг, яких вимагало князівство Німеччини. Мартін Лутер порадив селян покинути їхню боротьбу. Коли вони відмовились, то звітують, що він порадив князів забивати і проколювати їх „немов скажених собак”. Князі наслідували його пораду.
Дуже часто так зване Християнство виступало буйністю проти того, що сьогодні називаємо „людські права”. Масове вбивство ірландських католиків протестантським Кромвелом і кровопролиття протестанських Гугенотів Католицькою Церквою тієї нації, є тільки два приклади злобної нетерпимости до прав інших людей в націях так званого Християнства. Інші приклади є його кровожерливі походи та Інквізиції; іспанські conquistadores, які, під благословенством їхніх духовних провідників, чинили душогубство і грабіж по різних околицях світу; і не слід забути про жінок, яких обчисляють було 100.000 спалених живцем протягом Середніх Віків тому, що їх обвинувачувано чарівництвом.
Так, протягом історії, факти в боротьбі людства за їхнім правом є жалюгідні. Сили, які повинні були поліпшувати стан людства, як наприклад, державні закони, навіть закони так званого Християнства, були або невідповідні, або певно шкодили людству. Багатьом класам позбавляли їхні права і через самолюбні людські напрями ті класи не втішались полегшенням від пригноблення. Дуже часто траплялося так, як біблійна книга Екклезіястова давно тому заявила: „Запанувала людина над людиною на лихо для неї”.— Еккл. 8:9.
Що це значить для нас сьогодні? Чи речі змінилися? Чи є більше надії тепер, ніж раніше, що людські права будуть забезпечені? Що факти показують?
[Вставка на сторінці 5]
Часто було, що коли якась група отримала деякі права, то пізніше мало шанувала права інших людей.