Достойна мета в житті — Як я знайшов її

Я МАВ намір іти академічним життям якби мене не зацікали спортом називаючись по-англійськи surfboard riding (їхати стоячи на плавучих дошках по хвилях) у чотирнадцятому році віку. На протязі кількох років усі інші активності брали друге місце. Разом із моїми новими друзями, я перепливав взад то вперед східні береги Австралії шукаючи добрих хвиль.

Мене привабив Золотий Беріг у Квінсленд, дуже комерційна, найбільша і найпопулярніша дачна місцевість.

Але ентузіазм до цього спорту з часом охолодився. Тоді інше зацікавлення почало забирати мені час — кінські азартні ігри. Перший раз, що я дав заклад, то мій кінь виграв. Але скоро я почав бажати, щоб він програв! Кожного тижня, що я ходив на кінські змагання, то постійно загублював так багато грошей, що деякі приятелі назвали мене ‘друг букмекера (особа, що збирає і записує заклади від публіки на кінські змагання)’. Тому що мені завжди бракувало грошей, то я позичав від товариша з яким я жив.

Коли мені було двадцять один років я серйозно почав шукати праці, яка дала б мені забезпечення і успіх у житті. Я працював буфетником неповний час в Returned Serviceman’s Клюбі. Поводження цих шановних чоловіків під час їхньої розваги дало мені причину задуматися чи я не тратив час на ще іншу безвартісну мету.

Я вибрався до іншого місця і став працювати офіціантом в готелі одної снігової дачної місцевости в Австралії. Тут можна було легко бачити нерівність у світі. Коли тисячі голодували в одній частині світу, то мені часами дарували так багато, як 60 доларів (типу) на тиждень при роботі за яку мені так чи інакше платили.

Пізніше, вартість землі, якої я був власником так піднеслася в ціні, що я придбав добрий дохід. На спілку з другом, ми купили 200 акрів (80 гектарів) землі. З моєю приятелькою ми мешкали у нашому ‘власному домі’ на сто акрах (40 гектарах) мальовничої долини біля Золотого Берега. Ми не мали наміру дружитися; ми бачили, як дуже багато приятелів страждали від розбитого подружжя і ми вірили, що ‘подружня присяга’ було непотрібне соціальне лукавство.

Одного ранку, коли я сидів на фермі, курив марівану та пив пиво з приятелями, один молодий чоловік приступив до дверей і говорив щось про Біблію. “Я не цікавлюся; маю своє власне переконання про Біблію”, я відповів. Але він таки лишив нам кілька журналів. Я коротко переглянув їх. Але подумав, . . . який це є Бог, що дозволяє таке страждання та несправедливості у світі?

Ще раз подивився в Біблію

Якраз в цей час мій колишній друг вернувся з поїздки навколо світу. Коли він був на острові Маї в Гавайї, він повірив, що Бог був Творець цієї чудової планети на якій ми живемо, і що Біблія була Боже Слово для людства. Тому, що він колись був атеїстом або безбожником, то я просто не міг повірити цьому. Бувши виховані в Пресвітерянській й Методистській церквах, ми стали сперечатися відносно того чи релігія мала щось розумного та корисного. Одначе, він вірив, що Біблія таки була від Бога, і що то було варта нам уважно переглянути її.

Я задумався над тим, що він показував мені з Біблії. Уважно ми переглянули 24-ий розділ Матвія. Незважаючи на те, що Біблія говорила, я довгий час вже відчував, що людство вже було в своїх останніх днях. І ось той розділ те саме каже. Там показувало, що події, які мали зазначити життя в цьому двадцятому столітті в дійсності були передсказані зазначити кінець цієї системи в нашому часі. Ми зараз пізнали, що було б добре пошукати інших, які також цікавилися пристосовувати своє життя до Біблії.

Шукаючи правдивої релігії

Перше, я пішов до колишнього баптистського друга і ми вислухали проповідь в приватному домі. Пізніше, я дивувався, як люди, які заявляють бути християнами можуть йти на війну і вбивати так званих християнів по другій стороні. Я не думав, що Бог міг похвалювати таку релігію. Другої неділі ми пішли до Методистської церкви. По дорозі, ми вступили до Залу Царства Свідків Єгови. Я запитав чоловіка, який зустрів нас, чи Свідки Єгови вірили, що Ісус був Син Божий, який помер за гріх людства. “Так”, він відповів.

“Чи ви вірите, що ми вже живемо в тій добі, яку Біблія називає останні дні?”

“Так”, він відповів.

“І чи ви вірите, що незабаром ми всі християни будемо забрані в тілі зустріти нашого Господа в повітрі?”

“Не зовсім”, він відповів. “Писання показують, що Божий намір для людини є втішатися вічним життям саме тут на землі, і що лише порівняльно дуже мале число буде потрібно на небі заснувати Царство, яке пануватиме над землею”.

Він показав мені Об’явлення 7:4. Тоді нас запросили ввійти до залу і вислухати Біблійну промову.

Промова була під назвою: “Як усі мертві в пеклі скористають із воскресення”. Промовець показав з Писання стан мертвих і як Бог буде воскрешати маси з гробів, даючи їм нагоду жити вічно на чистій землі. Я подумав собі, яка інакша була наука цих людей про пекло. Промовець пояснив, що пекло лише було загальний гріб усього людства. На наш пізніший доказ, чоловік, який запросив нас увійти до середини записав вірші, яких промовець наводив.

Біблійні відповіді до моїх питань

Після зібрання я мав багато питань. Чому промовець постійно називав Бога, як Єгова? Чому Свідки Єгови не приймають переливання крові? Як це є, що Свідки можуть друкувати літературу за малу частку ціни, якої я мусів платити за інші релігійні книжки?

Мені давали Біблійні відповіді до всіх моїх питань, і про “дешеві” книжки мою цікавість задоволили, коли я відвідав австралійський відділ Товариства Вартової Башти Біблії й Брошур, три дні пізніше. Там я бачив, як молоді чоловіки і жінки працювали при друкарні, пакували літературу й розсилали її до всіх околиць Південного Тихого океану — усі ці особи працювали добровільно. Я хотів купити кілька книжок для моїх друзів. Отже, я приступив до “брата”, що доглядав журнали, який радо дав мені сорок книжок Чи Біблія Справді є Слово Боже? і Правда, Яка Веде До Вічного Життя (в анг. мові), за 25 ц. за кожну.

Мушу признатися, що на мене зробило велике враження, коли я побачив на моєму першому зібранні, як Свідки розуміли і вживали Біблію. Мій старий колега хотів йти на служби більш “традиційної” релігії. Отже, ми вирішили піти до Методистської церкви того вечора. Як ми входили до церкви, то молодий придвірник, що роздавав співаники побачив наші Біблії і сказав: “Тут вам не буде потрібно їх”. І він мав рацію.

Від того дня я з моєю приятелькою не переставали ходити до місцевого Залу Царства вчитися про Біблію. Як скоро це помогло нам збільшити наше розуміння Біблії і Божий намір для землі! Ми не тримали те, що навчилися лише для себе. Незабаром дванадцять інших приходили на нашу тижневу студію Божого Слова.

До вісімнадцятьох місяців, восьмеро з нас вичистили з нашого життя все те, що Бог не буде дозволяти під небесним володінням Свого Сина Ісуса Христа. Тоді, ми охрестилися. Тепер я з дружиною працюємо, як повночасні слуги Бога Єгови. Справді, що ми знайшли достойну мету в житті.