Я мав операцію серця

МІСЦЕ: Св. Вінсент Лікарня, Мельбурн, Австралія. Час: двадцять чотири години перед тим як мені мали робити операцію серця. Читаючи люблячу вістку від одної з моїх дітей, я пригадую собі як я думав: “Без Божої допомоги, я ніколи не вийду живим з цього”.

У кількох випадках на протязі кілька літ я відчував, що взагалі моє здоров’я не було таке добре, як воно повинно бути, навіть хоч ніхто не міг віднайти причину мого клопоту. У березні 1973 р., компанія в якій я працював зробила розпорядок, щоб усі урядники мали докладний лікарський перегляд.

Хоч лікарський огляд не виявив жодної вади, то я таки не був задоволений, бо не почувався добре. Я дуже задихувався навіть від фізичного зусилля. Але як тижні збігали я думав, що то було нормально для особи мого віку. Мені було сорок вісім років.

Дійсний клопіт являється

У грудні 1973 р., я поїхав з родиною на конвенцію Свідків Єгови у Рандвік Стадіоні перегонів у Сиднеї, на східному березі Австралії. Там було багато місця для автомобілів. Проте, ми мусіли досить далеко іти до лавок і я зауважував, що кожного дня я задихався і відставав від других.

Конвенція закінчилася і разом з дружиною ми поїхали до місця, що називається Джервіс Бей відвідати родичів моєї дружини, які мали вакаційні місця на пляжі. Одного ранку прогулюючись кілька миль на пляжі, так як був мій звичай, я кинувся у воду. Але після короткого плавання я почав умлівати. Я ледве вийшов із води і добився до берега і впав.

Коли я прийшов до себе, мій син із кількома помічниками несли мене на носильці. Я зараз подумав собі: Мертві не є свідомі нічого, але як це, що я бачу тих, що мене несуть? Здається, що кожна ситуація має гумористичну сторону.

Санітарною каретою мене взяли до лікарні де знову зробили добрий медичний огляд. Не знайшовши ніякої вади мене відпустили до дому. Другого дня я не почувався хворий, отже вирішив не йти на прохід на пляжі, але лише трошки поплавати. Наслідок: Те саме сталося, що попереднього дня. Шофер карети швидкої допомоги і я стали тепер “старими друзями”.

Цим разом лікарі відчували, що щось мусіло бути зле. Але не могли знайти, що зі мною було, аж поки не проведуть докладний огляд. Вони порадили мене піти до лікарні відразу лише коли я вернуся до дому в Західній Австралії.

Пізнають хворобу

Ми вернулися додому без пригод і дружина мусіла керувати автом більшість дороги. Я вирішив піти до спеціаліста; не бувши певний, що зі мною було, я пішов до спеціаліста від хвороб серця.

На перших відвідинах цей здібний хірург, слухаючи через стетоскоп (трубка для вислуховування хворих), зауважив слабий клапан серця. Але, щоб потвердити цей діагноз і упевнитися, що там не було інших ненормальностей, я мав малу операцію, що називається cardiac catheterization procedure. Для цього треба було залишитися в лікарні на одну ніч.

Мені застромили трубку в жилу при ліктеві й запхали аж до самого серця. Тут у кров запустили фарбу. Тепер могли зняти фотографії з моїх жил і серця. Лікар, і я сам міг дивитися на ці знімки на телевізії. Я довідався, що це була сучасна звичайна процедура.

Лікарі встановили, що в серці був слабий клапан. Також, дві серцеві жили були закупорені — одна майже цілком, а друга частково. Отже вирішили, щоб я негайно пішов на операцію серця.

Це включало, перше, замінення пошкодженого клапана пластичним клапаном. Через цей клапан кров помпується з лівого шлуночка у велику аорту жилу, а тоді по цілому тілі.

У другій процедурі треба було брати частину жили з моєї ноги і щепити її до забитих жил. Ці прищеплені жили постачуть нові канали для крови, обминаючи ті частини жил де жировий осад закупорював їх. Тепер свіжа кров з важним киснем могла переходити до серця без перешкоди.

Між іншим, сьогодні дуже часто трапляється, що жировий осад закупорює людям жили коло серця. Він є відповідальний за багато серцевих недуг, включаючи багато атаків серця.a Проте, я був дуже щасливий, бо мої перестороги клопоту прийшли у формі затемнення і непритомности і очевидно без поважного ушкодження серця.

Операція без крові?

Я просив їх зробити потрібні розпорядки на операцію. Одначе, я пояснив їм, що не хотів переливання крові, тому що брати кров противиться моєму Біблійному переконанню. Мій лікар думав, що я не усвідомляв собі серйозність мойого стану, отже порадив, щоб протягом тижня або більше брали з мене мою власну кров, тримали її в запасі, а тоді вживали її під час операції.

Я пояснив їм Божий погляд про кров, прочитавши вірш з 5-ої книги Мойсея 12:23, 24 де є сказано: “Тільки будь обережний, щоб не їсти крови, бо кров — вона душа, і ти не будеш їсти душі разом з м’ясом. Не будеш — їсти її, на землю виллєш її, як воду”. Так я пояснював їм, що на підставі Біблії я не міг згодитися, щоб з мене брали кров, а тоді вживали її під час операції.

По нараді, яку лікар провів із трьома іншими лікарями, вони вирішили, що під такими обставинами вони не могли робити операції в Західній Австралії. Вони порадили мене піти до високо кваліфікованого лікаря в місті Мельбурн в Східній Австралії. Цей чоловік уже робив серцеві операції Свідкам Єгови і без крові. Проте, щоб не дати мені завеликої надії, лікарі пояснили, що перше передадуть всю інформацію лікареві в Мельбурн перед тим ніж будуть рішати. Очевидно, щоб замінити пластичний клапан, прищепити жили і брати жилу з моєї ноги — все це без переливання крові — вони думали, було трохи забагато.

На якийсь час новина не була дуже добра. Спочатку удар був двоїстий. По-перше, тому що перший раз в моєму житті випадок ставався зі мною особисто, а не з кимось іншим. По-друге, можливість наглої смерти є страшний досвід і забирає трохи часу привикнути до нього. Одначе, мене дуже потішало і підкріпляло, що Єгова був мій Бог і я міг надіятися на Нього.

Всі наслідки перевірки, включаючи дві кінострічки ренгену мого серця, відіслали до лікаря в Мельбурн. Кілька днів пізніше мене повідомили, що він був готовий зробити операцію. За сорок вісім годин я мав бути в Мельбурн. Прибувши до Мельбурн мене зараз узяли до лікарні.

Тому що прилади для операції відкритого серця є дуже коштовні, то лише одна лікарня в кожній столиці штата тут в Австралії може робити такі операції. У Мельбурн, Св. Вінсент Лікарня має такі прилади. Лікар відвідав мене першого вечора і з цілої сили старався переконати мене забути про моє переконання про кров, кажучи, що я мав дуже малий шанс видужати. По суті, він старався як міг настрашити мене, і йому вдалося це!

Мої коліна почали трястися під покривалом. Коли він відійшов я думав, що він передумає і не схоче робити операції; і я також не був дуже певний. Я не знав чи брати свій одяг і лишати чи залишитися і піддатися операції. Бути християнином дійсно мало велике значення тієї ночі; я зрозумів як ми дуже сильно потребуємо Бога.

Пізніше лікар сказав моїй дружині, що він дуже уважно обдумав мій стан. Очевидно, що під час такої операції пацієнти гублять 30 процентів крові й коли цю кров не заступлять переливанням, то можна померти. Одначе, я був заохочений, коли прочитав в газеті, що в цій самій лікарні один пацієнт помер того самого дня, бо йому дали кров іншого типу. Чоловік у ліжку недалеко мого сказав: “Тепер я журюся переливанням крові; виглядає, що тут є великий риск”.

Приготовляючись до операції

Лікарі вирішили тримати мене в лікарні один тиждень перед операцією, щоб привикнути, дальше перевірити мене і щоб я навчився правильно дихати. Після операції на серце пацієнтові є тяжко дихати. Отже це дуже важно навчитися наперед, що можна сподіватися й як боротися з таким станом. Пізніше це додасть до спокою розума і особистого добробуту.

Протягом цього тижня перед операцією мене відвідували різні лікарі і медсестри, які мали брати участь в операції. Операцію мали робити кілька високо-кваліфікованих лікарів. Мені пояснили, що для того, щоб дістатися до серця, треба було розрізувати груди, навіть треба перерізувати грудну кістку або sternum. Цю кістку розрізують маленькою круглою пилкою. Сталося, що я заснув в той час, і я вдячний, що не мав нагоди дивитися на “приладдя їхнього зайняття”.

Лікар, який доглядав серцеву-легенів машину пояснив, що ця машина буде виконувати роботу серця і легенів на протязі двох годин під час операції. Переважно цю машину підпоюють кров’ю. Одначе, для мене будуть уживати сільну речовину. Коли моя кров буде переходити з тіла через машину, то в неї будуть запускати кисень і прохолоджувати до коло 84 ступнів Фаренгайт (29 ступнів цельсія). Тоді кров будуть викачувати назад у мою циркулюючу систему. Це дасть хірургові нагоду працювати на моєму серці, тому що через низьку температуру воно не буде битися.

Зрештою прийде критичний час, коли закінчуть роботу і температура серця вернеться назад до нормальної. Тоді биття серця буде порушене електричним струмом. Наостанку зашиють мені груди.

Кілька днів перед операцією мене відвідав технік, який мав прищеплювати жили. Він згадав, що його брат був Свідок Єгови. Знаючи, що ми не були забобонні, він згадав, що я буду тринадцятий Свідок Єгови вживати цю машину. Стараючись з усієї сили запевнити мене, він сказав, що мало людей вмирають при цій операції. Я оціняв його відвідини.

При кінці тижня лікарі й медичні сестри вже привикли трохи до мого стану і були дуже приємні до мене. По суті, при кількох нагодах я мав кілька дискусій з різними особами про Біблію. Як гарно вони слухали вістку з Біблії в цьому місці де можна відчути мізерність людини, її безсильність, хвороби і недосконалість.

Наостанку, останньої ночі, коли моя родина вийшла з палати, я відчув велике заспокоєння в молитві. Очевидно, я заснув з Біблією в руці, бо ранком вона була зі мною в ліжку, коли мені дали голку, щоб я заснув. Це були мої останні думки того дня двадцять другого лютого, 1974 р.

Видужання

Я пробудився кілька днів пізніше в палаті напруженого догляду дуже спокійний від болезаспокійливих застриків. Я пам’ятаю, що побачив дружину, як вона, вбрана в масці, в білому плащі та шапці, приступила до мого ліжка. Їй дозволили лише кілька хвилин відвідати мене, через великий риск зараження. Але я пригадую собі, як вона сказала: “Надіюся, що ти добре поводився”. Я запевнив її, що не мав вибору в цій справі, тому що в мене позапихали дуже багато рур.

Лікар попросив, щоб дружина не приходила до лікарні вдень операції, обіцяючи зателефонувати до неї негайно після закінчення операції, і він дотримав свого слова. Він запевнив її, що все було добре. Операція тривала п’ять годин, і це успішно без крови, яка то операція, так як лікар сказав, “був крок уперед в їхньому досвіді”.

Цілу цю працю віднесли до класи не “велика” операція, але “величезна” операція. Лікарі дуже старанно працювали й я загубив лише одну пінту (коло пів літри) крови. Пізніше ще одна пінта стекла рурами, яких запихали в мої груди для цієї цілі.

Другого дня після операції я очевидно потрапив у психічне безладдя. Проте, це було тимчасово. Коли мене взяли назад до палати видужання, четвертого дня, я почав трошки сидіти і зауважувати дещо, навіть хоч фізично почувався дуже слабий.

Два тижні після операції мене відпустили з лікарні. Тоді тиждень пізніше, перед тим ніж я сів на літака вертатися додому, я останній раз відвідав хірурга, який робив мені операцію. Він звичайно добре оглянув мене. Лікар цікавився моїм слідуючим поступом, і сказав, що буде переписуватися з моїм місцевим лікарем у Перт, Західній Австралії. Я подарував йому Біблію і книжку, Правда, Що Веде До Вічного Життя і він запевнив мене, що прочитає її.

Хоч я ще беру пенсію для хворих, то надіюся, що незабаром піду знову працювати. Моє здоров’я дуже поліпшилося. Я щоденно плаваю, граю в гольф і я вже пройшов менш-більш 2.000 миль (3.200 кілометрів) відколи вийшов з лікарні.

Розмірковуючи, я можу щиро сказати, що минулих два роки були найщасливіші за цілого мого життя. Правда, компанія в якій я працював на протязі минулих двадцять років звільнила мене, думаючи, що я був поганий риск для майбутності. У той час я був дуже хворий, щоб турбуватися. Але відтоді я втішався різними духовними нагороджаючими досвідами і тепер краще оціняю багато речей.

Наприклад, я розвив більше розуміння і співчуття до хворих, недужих і старих. Понад усе, життя тепер має більш правдивої цілі і значення ніж раніше. Я не можу підібрати слів, щоб висловити любов, яку я відчуваю до мого Бога Єгови.

Шість місяців після операції, я знов міг ходити в службі від дому до дому з моєю дружиною. Майже всі люди запрошували нас до хати, і ми мали нагоду говорити з ними про намір наших відвідин. Розказувати людям про нашу чудову Біблійну надію є дуже нагороджуючим і підкріпляючим для мене.

Хоч під теперішніми обставинами я можу сподіватися коротшого життя і працедавці вважають мене за поганий риск, то те, що продовжає підкріпляти мене є повне знання, що Божий намір є, щоб люди жили вічно в досконалому здоров’ю під Його Царством. Біблія обіцяє тим, що колись будуть жити під Божим володінням, що “Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерти. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося”. (Об. 21:4) — Додана стаття.

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 6]

Я щоденно плаваю, і моє здоров’я дуже поліпшилося