Європейська найбільша конференція для миру — що вона значила?

СОТКИ мільйонів людей навіть не знають, що така конференція відбулася. З тих, що чули про неї, то дуже мало розуміють її ціль і що це все значить.

Однак, від 30-го липня до 1-го серпня, у Хельсінкі, Фінляндії, відбулася найбільша нарада урядових провідників за історії Європи.

Президенти, прем’єри та інші головні провідники зійшлися з тридцять трьох європейських країн, з Канади і Сполучених Штатів. Такі маленькі штати, як Монако, Ліхтенштайн і Сан Маріно (загальна сума населення коло 20.000) зійшлися разом із світовими великими силами, маючи рівний голос. Навіть Ватикан мав свого делегата там, представляючи його, як один із європейських незалежних суверенних штатів (набувши цей стан у 1929 р., протягом володіння диктатора Мусоліні). З цілої Європи лише Альбанія, під впливом Червоного Китая, була відсутня.

“Це є день великої радости і надії для Європи”, вигукнув фінляндський президент Урго Кекконен у промові на конференції, яку він назвав “безприкладним” зібранням. “Всі ми маємо причину вірити, що . . . через процес детант (зменшення напруги) ми посуваємося вперед до сталого і тривалого миру”.

Загальний Секретар Організації Об’єднаних Націй, Курт Вальдгайм сказав: “Це буде історична нарада, не лише для Європи, але для всього людства”.

А в релігійній службі фінляндської Лутеранської державної церкви, попередньої неділі молилися в слідуючий спосіб: “Боже миру і надії, ми дякуємо Тобі за Твій провід, що Ти дозволив народам нашого континенту повернутися на шлях миру і примирення. . . . Хорони народи Європи і цілого світу від нових війн і буйних вчинків”.

А що спонукало цю “Конференцію Для Безпечності і Співпраці в Європі”? Після так багато тисяч років європейських війн, закінчуючись у двох найбільших конфліктів, які втягнули цілий світ, чи цей надзвичайний збір створить “мирний континент”, так як багато промовців висловлювали надію? Що дійсно було досягнено на ньому?

Тридцять років недокінченої справи

Друга Світова Війна закінчилася тридцять років тому 2-го вересня, 1945 р. Але, чи ви знали, що головні учасники тієї війни ніколи не підписали угоди про мир?

Так, закінчення Другої Світової Війни лишило багато нерозв’язаних питань. Так як сказав історик Теодор Ропп: “Тривожний мир, більш подібний до припинення стрілянини, вернувся до війною-втомленого світу”.

Більшість цього неспокою включало нові кордони Радянського Союзу. На початку війни, Радянський Союз прилучив був собі Литву, Латвію й Естонію. Пізніше він забрав частину Румунії, Фінляндії, Східної Прусії, Чехословаччини і майже половину Польщі. А при закінченню війни комуністичне військо зайняло шість східних європейських країн: Польщу, Чехословаччину, Угорщину, Румунію, Болгарію і східну половину Німеччини. Незадовго всі ці стали комуністичними народами, як “сателити” або прихильники Радянського Союзу.

Але Західні держави не признавали цих нових кордонів Радянського Союзу. Отже, від 1954 р. Радянський Союз натискав, щоб провести конференції для європейської безпеки, якою його кордони затвердяться, і формально визнаючи Радянське панування над східною Європою. Декларація, яка мала вийти з цієї конференції, в дійсності, бути як заступником на німецьку угоду для миру, є досі непідписана після тридцяти років.

Вимагаючи цієї конференції Радянський Союз мав намір набути більшої стійкости. В кількох Східних європейських частинах,— Угорщині, Польщі і Чехословаччині — вибухали повстання проти комуністичного володіння у 1950-их і 1960-их роках. Радяни надіялися, що коли Радянська політична контроля над цими європейськими країнами буде признана, то все буде тихо.

Ще інша річ, яка можливо турбувала Радянський Союз була збільшаюча сила Червоного Китаю. Дивно, що ворожість між цими двома великими силами у світі комуністичних “товаришів”, часто є сильніша ніж вони виявляють до “капіталістичних” держав, включаючи Сполучені Штати. Тисячі війська з обох сторін стережуть кордони між Китаєм, а Росією. Радянський Союз міг би зустріти свого азіатського противника з більшою упевненістю, якщо б він міг почуватися досить безпечно про свої Західні кордони. Вони сподівалися, що європейська конференція безпеки уможливить усе це.

Але, чому ж тоді держави західної Європи і Сполучені Штати та Канада прийшли на цю конференцію, яку пропонував Радянський Союз? Відповідь є: Через детант — те французьке слово, яке значить “полегшення напружених споріднень”, а особливо політичного стану. Західні сили, хоч основно найбагатіші у світі, тепер мусять подолати дуже серйозні проблеми. Якщо б поліпшене споріднення з Радянським Союзом могло зменшити фінансовий тягар теперішніх перегонів зі зброєю, і коли б не треба було утримувати війська по чужих країнах, то ці народи відчували, що та конференція була б варта їхнього зусилля. Жодні з цих держав не хочуть бачити світ знову надто напруженим вагаючись між миром, а загрозою атомної війни, так як це було під час “холодної війни” після закінчення Другої Світової Війни.

Крім цього, як заплата за їхню участь у цій конференції, Західні держави натискали Радянський Союз помістити в цій новій декларації між Сходом, а Заходом, різні принципи, які нібито довели б до більшої свободи у кількох важних точках життя.

Що ж те “небувале” зібрання в дійсності здійснило?

Мир і безпечність у чотирьох “кошиках” згод

Тридцять п’ять держав підписали ту Декларацію, під назвою “Останній Акт”, в Хельсінкі 1-го серпня, 1975 р. Передмова до Декларації говорила, що всі члени держави признавали “близький зв’язок між миром, а безпечністю в Європі і в цілому світі”. Також, що вони всі відчували потребу кожний “додати щось, щоб підкріпити світовий мир і безпечність і просувати основні права, економічний та суспільний поступ і добробут усіх людей”. Вони дали зобов’язання підтримувати Організацію Об’єднаних Націй, щоб досягнути цієї мети.

Решта Декларації була розділена на чотири категорії, під назвою “кошики”.

Перший було зречення уживати силу залагоджувати незгоди. Це обіцяло більше не нарушувати існуючі кордони і повідомляти країни про військовий охватний рух.

Другий вимагав більшої співпраці в індустріальних, наукових справах та в проблемах із оточенням, і щоб поширювати туризм.

Третій висловлював обітницю вільнішої заміни людьми, літературою та інформаціями між усіма учасними державами.

Четвертий був заклик до наглядових зусиль, щоб виповнити розпорядки цієї Декларації і вести майбутні зібрання переглядати поступ.

Два “кошики” мали чудові забезпечення. Наприклад, кошик число перше сказав:

“Учасники держави будуть шанувати людські права й основні свободи, включаючи свободу думки, сумління, релігії або переконання, для всіх, не зважаючи на расу, стать, мову або релігію.

“У цій будові учасники держави будуть признавати і шанувати свободу особи визнавати і практикувати, особисто чи з іншими, релігію або поклоніння згідно рішення свого власного сумління”.

Третій “кошик” репрезентуючи тридцять п’ять держав, каже:

“Вони (ці держави) потверджують, що релігії, інституції та організації, діючи за конституцією учасних держав з їхніми представниками можуть, в ділянці своїх справ, мати дотик і збори між собою та замінюватися інформацією”.

Чи це значить, що тепер дійсна свобода поклоніння по цілому європейському комунізмові буде дозволена? Чи особам тепер дозволять свобідно сходитися без страху, що на них будуть нападати? Чи навіть менша група, як-от Свідки Єгови, можуть зробити це в Росії? Поверхово, здається, що так. Але скільки сили ці та інші подібні декларації дійсно мають?

Яка міцна основа на мир і безпечність?

Промовляючи перед групою цілого зібрання, американський президент Форд перестеріг: “Люди цілої Європи, і я запевняю вас, люди Північної Америки вже є втомлені слухати порожні слова та несповнені постанови, які підносять надії, а тоді розбивають їх. Ми мусимо сказати, що ми маємо намір робити і виконувати свої наміри або мусимо відповідати перед нашими розгніваними горожанами”. Він додав, що кожний підписуючий народ “повинен знати, якщо це має бути щось більшого ніж найновіший розділ довгого і нужденного тома невиконаних декларацій, то кожний народ мусить посвятити себе виконувати те, що обіцяє”.

Однак, ще перед виїздом із Сполучених Штатів на конференцію то президент був сказав: ‘Я хочу підкреслити, що документ, якого я підпишу не буде угода і не буде законно зобов’язувати якого-небудь учасника держави”. Так званий “Останній Акт” лише є декларація наміру. Там немає забезпечення змушувати виконувати умови або карати тих, що будуть нарушувати їх. У найкращому, вона не буде мати більшої сили від Декларації Людських Прав, яку Організація Об’єднаних Націй вже давно тому видала й яку багато держав, виключаючи Радянський Союз, підписали, а потім не виконували її вимог.

Шведський делегат назвав документ ‘бульйон від 35-ох кухарів’. З її 30.000 слів, багато виразів є неясні, навіть двозначні, і часто навмисно є так написані. Коли один репортер сказав делегатові, який мав участь у висловленню документа, що він не міг зрозуміти одно довге речення, то делегат відповів: “Ви не повинні розуміти його. Ми самі не розуміємо його, крім цього, ми так хотіли написати його”. Лише такими двозначними висловами учасники між собою могли погодитися.

Багато провідників держав робили наголос, що та конференція була ще один крок, можливо помірний, до здійснення мети. Радянський провідник Брежнєв показав, яка та мета була, коли сказав про наслідки конференції: “Тут немає ні переможців, ні переможених. . . Тут маємо прибуток для всіх, що люблять мир і безпечність на нашій планеті”.

“Мир і безпека.”— ці слова дуже часто вживали на цьому зібранні. А чому? Одна причина є, що володіння землею людськими політичними урядами ніколи не принесло правдивий мир і безпеку для людей. Загальний Секретар Організації Об’єднаних Націй, Вальдгайм, по суті, показав, що ті самі держави, які брали участь у конференції були відповідальні за 80 процентів світової витрати на військову зброю.

Але найбільше значення цієї конференції є, що тут маємо ще один доказ правдивости Біблії, пророче Слово Бога Єгови. Дев’ятнадцять століть тому Бог надхнув апостола Павла написати, що прийде день коли народи, не тільки будуть говорити про їхню велику потребу завести “мир і безпечність”, але дійсно зможуть заявити, що вони вже досягнули мир для цілої землі. Коли той день прийде, то що ж тоді? Біблійне пророцтво говорить:

“Бо коли говоритимуть: ‘Мир і безпечність’, тоді несподівано прийде загибіль на них, як мука тієї, що носить в утробі, і вони не втечуть”.— 1 Сол. 5:3.

Те знищення не буде наслідком атомної війни. Воно прийде від Божої власної війни, яку Він буде воювати ради Свого власного суверенітету над цією планетою, яка є Його творенням, щоб усі мир-люблячі люди могли жити під праведним царським володінням Його Сина. Навчіться тепер чому те царство є єдиний уряд на який ви можете цілком надіятись, правдивий мир й безпечність не тільки на кілька років — але навіки вічні.

[Карта на сторінці 3]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

ЗМІНЕНІ КОРДОНИ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ

РОСІЯ ПЕРЕД ДРУГОЮ СВІТОВОЮ ВІЙНОЮ

КРАЇНИ СХІДНОЇ ЄВРОПИ, ЯКІ ПРИЙШЛИ ПІД РОСІЙСЬКУ КОНТРОЛЮ

Від 1934 р. Радянський Союз добивався визнання своїх кордонів після Другої Світової Війни. Європейська верхівка погодилася на це.

[Ілюстрація на сторінці 5]

ЧОТИРИ “КОШИКИ” ПОВНІ ЗГОД

Спокійне залагодження незгод. Кордони непорушні. Свобода думки, релігії.

Співпраця в індустрії, науці й оточенню. Поширений туризм.

Свобідніша заміна людей, літератури й інформації, включаючи й релігійні.

Наглядова акція, щоб виповнити розпорядки. Майбутні збори для перегляду сповнення.