Незгода розбиває Конкордію

ХВИЛІ здивовання ще потрясають Конкордіатну Семінарію в Сент-Луїс, Міссурі. Продовж кількох місяців найбільша лутеранська теологічна школа у С.Ш. коливалася з наслідків масового бунту. Така подія здивує деяких, навіть тепер, коли майже всі головні релігійні організації так дуже страждають. А чому?

Тому що 135-літня Конкордія (що значить “згода-гармонія”) виглядала дуже безпечна. Її підтримують три мільйони членів Лутеранського Церковного Синоду, що є знаний через його сильний “консервативний’’ стан у релігійних справах.

А що там сталося?

Розбиваюча незгода

У січні цього року Відділ Контролі звільнив Івана Г. Тєтжена, від обов’язків голови семінарії. Причини на таке звільнення були: Погана поведінка у виконуванні обов’язків, включаючи непокірність президентові Синоду, Й. А. О. Преюс і через поширення фальшивої науки. В протидію до такого звільнення, більшість вчителів з’єдналися і бойкотували — не приходили до класів. За кілька днів сорок трьох членів педагогічного персоналу звільнили з праці, усіх крім п’ятьох, за відмовлення вернутися назад до класів.

Місяць по звільненню Тєтжена, 450 з 600 студентів переголосували піти за вигнаними вчителями семінарії в засланні, яку назвали “Семінекс”. Такий вибір студентів був добровільний. Вони відчували, що залишатися в Конкордії значить підтримувати звільнення вчителів, вчинки, яких вони оплакували, як “нехристиянські” і “неморальні”.

Нова семінарія управляла свою програму науки з єзуїтської Дивиниті Школи в Університеті Сент-Луїс, як і з Еден Теологічної Семінарії, під наглядом дуже довільної З’єднаної Церкви Христа. Грішми її програму підтримувала ЕЛІМ, Євангелицька Лутеранська Місія, що є залежна від датків. По середині березня, близько місяць після того як класи почалися в цих нових засобах, ЕЛІМ рапортувала у своїм журналі Missouri in Perspective, що дістала майже 800.000 доларів датками або запоруками.

Лише кілька студентів залишилися в Конкордії. Весною було лише коло дев’ятдесят студентів і дев’ятнадцять регулярних або відвідуючих вчителів у школі. Навіть багато з цих воліли були б прилучитися до відступників, але залишилися через натиски родичів або через грошові страхи і непевність про свою майбутність. Кілька студентів цілком покинули свої священицькі класи.

Ця незгода спричинила досить велику зміну. Протягом 1960-го десятиліття, коли було популярно студентам по університетах бунтуватися проти установи, то Конкордія була нерухома. По суті, один жарт каже, що під час тієї доби школа була “розсадником задоволення”.

Проте, ті дні задоволення вже зникли навіки. А чому? Що це розворушило вогонь від якого зайшла така незгода?

Головна причина незгоди

Корінь проблеми є незгода в доктринах і науці. Кожна сторона — консервативна і помірна — мають досить доводів підтримувати свої погляди. Вкоротці, що вони кажуть?

Консерватори намагаються, що треба вірити, що “кожне слово Писання” є безпосередньо надхнене Богом. Вони вірять, що коли Біблія каже, що велика риба проковтнула Йону, то так дійсно сталося. Вони приймають історію про творення буквально, Сад Еденський і упад до гріха, про яких описується в першій книзі Мойсея від першого до третього розділу.

Тимчасом, помірні кажуть, що вони “без застереження приймають Біблію за надхнене, написане слово Боже”. Але вони вживають те, що назвали ‘історично-критичний спосіб’ тлумачити Біблію. За цією системою, то євангелія або добра новина, яку Ісус проповідував, так як помірні розуміють її, є рівень або стандарт за яким можна оцінювати яку-небудь частину Писання. Консервативні часами називають цю систему “скорочення Євангелії”.

Цікаво зауважити, що помірні стараються показувати, що різниця між своїми поглядами, а поглядами консерваторів є дуже мала. А чому? Тому, що багато осіб у Міссурі Синоді похвалюють консервативний погляд. Якщо б помірні зухвало виявили, що вони сумніваються Біблії, то цим відчужили б себе від великої секції церкви.

Отже часто помірні дуже обережно пояснюють Писання. Це можна показати на прикладі. Коли б консерватор запитав помірного: “Чи ти віриш, що Йона дійсно жив і що велика риба проковтнула його?” Як помірний буде відповідати? Помірний Професор Річард Р. Каємерер каже: “Я не думаю, що я колись вірив, що Йона не є історична особа і ніколи не був спокушений перемінювати цю історію в міфологію ніби вона виглядала занадто чудова. Головне диво, яке у цій справі я знаходжу, з років мого священства, є його (Йони) здібність запам’ятати ці чудові слова, якими він молився до Бога ‘з утроби тієї риби’ (2:1)”.

Консерватор, почувши або прочитавши таку відповідь, дивується і хоче знати: “Дійсно, що ж цей професор вірить? Чи він вірить, що Йона дійсно існував і що велика риба проковтнула його?” Для консерваторів така відповідь не є дуже ясна.

“А що сказати про історію творення з першої книги Мойсея”? запитує консерватор. “Чи ми повинні брати її буквально?”

Помірний професор відповідає: “Я з Мартін Лутером є скромний відносно первісного тлумачення книги Мойсея (Буття) 1-го розділу; і я досі не знайшов нікого, хто б думав, що 3-ий розділ 1-го Мойсея є щось інше, як драма про перший конфлікт людини з Сатаною — і вона не згадує Сатану”.

Знову консервативним така відповідь виглядає дуже неясна і є спритним відхиленням від віри в Біблію. Незважаючи на те, що помірні заявляють, то дуже велика різниця є між цими двома групами у поглядах відносно Біблії.

“Церковні політики” також спричиняють незгоду

Незгоду не обмежується лише до різниць у доктринах. Там також є незгода над владою церкви “церковними політиками”. Незгода заходить між тими, що мають силу у церкві, а тими, які хотіли б мати її.

Очевидно, що президент Синоду Преюс має сильні погляди про те, як він вірить повиннося керувати Міссурі Синодом. Один із його критиків, д-р Сем Рот, каже, що Преюс “почав кампанію заохочувати підозріння та недовір’я”. Д-р Іван Дамм, директор з’єднаного проекту для теологічної освіти, твердить, що голова синоду “уживав усі свої сили придушувати всіх, що відважувалися не погоджуватися з [його] поглядом”.

За більше як чотири роки його контролі над синодом вони кажуть, Преюс, лише два рази прийшов до них питаючись про скарги. І на одній з цих оказій, кажуть, що він вимагав, щоб які-небудь питання були написані наперед, таким способом відвертати розмови. Проте, консерватори кажуть, що кілька разів готувалися до розмов з Тєтженом і його послідовниками, але без успіху. Помірні, вони кажуть, не хочуть піддатися установленій церковній владі.

Майбутня згода в Конкордії

Жодні з цих груп не є певні про майбутність. Деякі побоюються, що з часом помірні цілком відступлять і заведуть окрему церкву. Преюс каже, що то візьме десять років розв’язати цю справу.

Нема сумніву, що стан помірних лишає їх з деякими Біблійними проблемами. Один студент вісімнадцять років віку з Мілвокі Конкордія Університету списав їх у формі питань: “Коли люди кажуть, що історія про Йону і рибу кит та інші Біблійні історії є міфи або байки, то де вони зупиняються? Чи вони кажуть, що Воскресення (Христа) також є міфом?” І можна додати, що коли не будуть довіряти Біблійній науці, то що буде перешкоджати помірним теологам пізніше казати, що Біблійні моральні рівні також можуть підлягати їхній ‘історичній критиці?’

По другій стороні, деякі консерватори, що заявляють бути “охоронцями” Писання і лутеранської науки, також зустрічають труднощі в деяких випадках. Наприклад, звідки помірні, яких вони так сильно осуджують, появилися? Чи вони появилися десь з-поза церкви? Ні. Вони народилися й їх виховали саме в церкві. Дальше, чи це лише меншість семінарії бере участь у цьому помірному рухові, якого можна сподіватися майже по всіх організаціях? Знов, відповідь є ні. Пам’ятайте, що коло 80 процентів вчителів та студентів вийшли з Конкордії — і це не є лише якесь мале число.

Дальше, ті, що покинули Конкордію і сформували Семінекс не були всі молоді, які лише закінчили семінарію. Консервативні люблять натякати, що наслідки підмиваючого ‘історично-критичного’ методу є нові. Священик Синоду в Міссурі, П. Г. Кіл з Белфонтейн, Міссурі, каже, що продовж минулих п’ятнадцять або двадцять років “деякі з [Конкордії] розходилися студіювати по різних семінаріях, теологічних школах. . . і були дуже вражені їхніми способами. . . і очевидно вернулися та вмішали їхні науки. . . в програму семінарії”. Правдоподібно, що ця практика додала до незгоди в Конкордії. Але не всі ідеї, які консерватори вважають за помилку були імпортовані з інших семінарій, ані вони не є нічого нового. Подумайте про професора Каєммерера, якого погляди ми вже вищенавели; він був членом Церкви сорок шість років, а в школі тридцять чотири роки.

Усі ці чинники єднаються, щоб показати, що ціла церква, а не лише якась частина, є у більшості зворушена ідеями тих, що консерватори вважають за помірних. Серйозність проблеми підкреслює факт, що консерватори признають, що вони не можуть знайти заступників професорам, які покинули школу. Один навіть признає, що “забере століття часу”, щоб знайти таких вишколених осіб. Чи це не показує, що дійсно цілий синод є пройнятий таким самим ліберальним (довільним) поглядом, а не лише Біблійні консерватори?

В дійсності, це не повинно дивувати тих консерваторів, які є познайомлені з лутеранського теологією. А чому ми кажемо це? Тому, що сам Лутер приступав до ‘історичної критики’ в його студіях Біблії. Журнал Christian Century пригадує консерваторам:

“Лутер не лише почав цей підхід, але вживав його: зауважте як він критикує теологію Листа Якова, його підозріння про Лист до Євреїв, і його перестороги про вживання Об’явлення. Де була [те, що Лутер вважав] незгода між якимось Біблійним віршом, а вісткою євангелії, то Лутер казав, що той вірш був недійсний. У цьому відношенні він не приймав Біблію буквально”.

Якщо чоловік, якого ім’я Міссурі Синод взяв на себе, Мартін Лутер, “принижував Євангелію”, то чи не можна сподіватися, що галуззя такого корінного поняття будуть якось всилятися в цілу церкву? Очевидно так сталося. Це годиться з тим, що Ісус сказав у Своїй Проповіді на Горі: “Не може родити добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити”. (Мат. 7:18) Зрозуміло, ідеї помірних мали вплив на Лутеранську Церкву багато більше ніж консерватори хочуть признати.

Цей факт страшить деяких консерваторів. Припустім, що помірні переберуть контролю церкви?

Чи помірні переберуть контролю?

Коли б вони перебрали церкву, то що консерватори будуть робити? Багато лутеранів із Синоду в Міссурі, люблять думати, що така річ не може статися. І може бути, що ні. Але насторожені лутерани знають, що така річ є можлива.

Вони знають, що у порівнянні дуже мало околичних представників голосують на соборних конвенціях над церковними законами та владою. Наслідки їхнього голосування впливають на тисячі звичайних лутеранів. Однак, щось інше крім Біблії або доктрин може впливати на їхнє голосування. А що це є?

Треба пам’ятати, що священики, через їхню позицію в церкві, мають великий вплив над вибором околичних представників. А що впливає на їхній погляд важних церковних справ? Священик Тома Бейкер каже: “В околиці Сент-Луїс є 125 священиків і від 70 до 80 або 90 з цих хиляться до погляду Семінекс, можливо не з теологічних причин, але тому, що половина з цих семінарських професорів є їхні родичі або кревні”.

Отже дуже правдоподібно, що помірні з часом, могли б перебрати контролю синоду. Каже Бейкер: “Треба контролювати або перемогти голосуванням лише кілька околиць”. Якщо б так сталося, то що консерватори будуть робити? Чи ж перед ними не лишилося б два вибори?

Бейкер згадує про один вибір: “Щоб тримати сумління в особливій церкві, такій як цій, то треба було б погодитися з резолюцією собору”. Але чи консерватори не кажуть, що помірні “сумніваються Біблії?” Як може хтось з них “сумнівно” годитися з помірними? А який є другий вибір?

Вони можуть зробити те про що тепер самі обвинувачують помірних! Так, вони можуть збунтуватися проти ‘церковної влади’, можливо покинути церкву і завести нову, складаючись із меншого членства.

Щирі лутерани, що читають Біблію не залишаються сліпі до такого замішання в доктринах. Дальше, вони завважують церковні політики і великі незгоди між особистостями. Але, попросто сказати, лутерани Синоду в Міссурі, мусять зрозуміти, що там дійсно стається. Вони можуть бачити, що випадок у Конкордії показує, що ціла церква стала наповнена великими проблемами.

Щирі лутерани Синоду в Міссурі знають, що Бог постачив організацію, що справді вірить в правду Біблії. Писання запевняють їх про це. (Ефес. 4:11—16) Тому що стан у їхнім власнім соборі кожного дня гіршає, то багато з них питаються: “Чи я повинен десь інше шукати Богом-похваленої організації?”