Мільйони запитують: “Що ми будемо їсти?”

СІЛЬСЬКИЙ землероб покидає своє сухе поле в Індії і продає свойого єдинного бика. А що він дістав за нього? Дванадцять банан! Цей чоловік, так як мільйони інших в Індії, голодує!

Не лише в Індії, але по решта Азії, Африки і по інших частинах світу багато людей запитують: “Що ми будемо їсти?”

Стан уже став такий критичний, що деякі знавці передсказують міжнародний голод до кількох місяців.

Голод, якого ‘не мало бути’

Воно є правда, що по деяких місцях, так як в Індії, завжди є тимчасовий голод. Але теперішній брак харчів є інший. Конторський службовець, п’ятдесят років віку, що працює в індійському уряді каже: “Я ще за свого життя не бачив такого голоду”. Погіршаючи цей голод маємо факт, що ‘він не мав бути’. Але, чи кілька років тому не було пересторог про такий надходячий голод?

Так. Таж книжка Голод — 1975 р. (видана в 1967 р.) наводить д-ра Р. Івела, який передсказав: “Світ стоїть на порозі найбільшого голоду за цілу свою історію. Якщо теперішні напрями далі будуть продовжатися, то правдоподібно голод досягне серйозні пропорції в Індії, Пакістані і в Китаю на початку 1970-го десятиріччя. . . . Це буде дуже великий голод, який впливатиме на сотки мільйонів людей”.

Між спеціалістами щодо харчування було багато подібних пересторог. Але щось сталося, яке на час заглушило таке передсказування.

Серед 1960-го десятиріччя почали так звану “зелену революцію”. Спеціальні роди пшениці та рижу були розвинуті, які мали великий урожай, і цим підпалили надії, що голод вже був “поборений”. Голоси перестерігаючи голод були заглушені.

Але тепер надії на “зелену революцію” вже розпалися. Каже часопис Нью-Йорк Таймс: “Зелена Революція в Азії, яка обіцяла нову добу харчів і навіки закінчити голод, дуже потерпіла в 1972 році”. У редакторській статті часопис також сказав: “Здається, що великі надії на зелену революцію, яка ніколи не була така зелена, як її представляли, вже зникають”.

Запаси харчів зменшуються в Азії і Африці

Так, кілька місяців тому назад “зелена революція” виглядала великим успіхом, перемогою для технології. Після 1971 р., прем’єр Індії Ганді була така певна, що аж проголосила, що Індія вже не буде більше купувати збіжжя.

Але менше як рік пізніше в тій самій країні харчі так зменшилися, що витворили народну кризу. В одному штаті 50 процентів кукурудзи минулого року зів’яло; лише 30 процент рижу могли посадити. У жнива було 60 процентів менше збіжжя, ніж потрібно. Чоловіки мусіли працювати довгі години без їжі. І передсказують, що справи ще більше погіршаться,— але не лише в Індії.

Про недавній голод в Афганістані “перед світом проголосили лише частину дійсного стану”, каже журнал Morning Post з Південного Китаю. Люди в Афганістані мусіли покидати свої села й їдять траву та корінці. Деякі навіть продавали свою робочу худобу, землю, навіть дошки з дахів, щоб купувати їжу. Кажуть, що десятки тисяч померло.

Рапорти про брак їжі також приходять із Індонезії, Бенґладешу, Пакістану, Камбодії, Лаосу і Туреччини. У Південній Кореї і Таїленді також було менше урожаю.

Росія і Китай також потерпіли. “У Радянському Союзі були найгірші жнива за цього століття”, каже канадійський журнал Spectator про 1972 р. Росія мусіла купити майже на 2.000.000.000 доларів чужого збіжжя, головно від Сполучених Штатів. Там також було менше бараболі, й городини і овочів. Великий брак у Росії завів клопоти для цілої економії і довів до заступлення міністра господарських справ.

У Китаю також було менше збіжжя в 1972 р., як і менше бавовни, сезаму і земляних горіхів. Це був один із кількох разів, що в тій країні проголосили зменшення збіжжя відколи комуністи прийшли в силу 1949 р.

Африку також разить великий брак харчів. Юнія хліборобів у Родезії називає 50 процентове зменшення жнив “народним нещастям”. Стан у Маурітанії назвали “дуже серйозний”. Оцінки показують, що майже 80 процентів худоби загинуло; і збіжжя видало лише одну п’яту нормального рівня.

На початку 1973 р., хлібороби Південної Африки загубили майже на 320 мільйон доларів вартости урожаїв. Малі, Чад, і Вища Волта; краї межуючі з пустинею Сахара потерпіли найбільше. Але Замбія, Ботсвана, Свазіленд, Центральна Африканська Республіка, Сенегал, Дагомея, Камерун і Нігерія також зазнають наслідки обмеження харчів. Рапорти про брак харчів також приходять від морських островів і Південної та Центральної Америки.

Так, ‘світ стоїть на порозі голоду’, перестерігає д-р Боерма, директор Господарства і Харчів в Організації Об’єднаних Націй. У лютому 1973 р. він радив, що коли якась країна потребує допомоги, то вона повинна ‘тепер робити розпорядки’ з іншими країнами.

Але, чи решта країн завжди зможуть давати допомогу? Який є стан у країнах, що є знані за своє велике господарство?

Скільки харчів є по інших частинах світу

Що сказати про Сполучені Штати? Хоч Америку ще не вдарив голод, то в цій країні є більше як двадцять п’ять мільйонів осіб, які не втішаються тим, що офіціяльно називають “пристойний рівень життя”,— іншими словами, вони є убогі і часто голодні.

А разом з тим, ціни на харчові продукти в Америці далі збільшуються. У 1972 р., ціни харчів у Сполучених Штатах піднеслися на 4.8 процента від попереднього року; а в 1973 р. ціна підскочила на більше як 6 процентів. Тимчасом ціни на харчові продукти піднеслися на 8.6 процентів у сусідній Канаді в 1972 р.

І достача харчів прямо впливає на це збільшення. Чим більший попит за існуюючим товаром, то тим вища буде ціна. Тому то в Сполучених Штатах у 1972 р. ціна “другого сорту твердої пшениці” піднеслася понад 61 процент на бушель, через попит і продажу її Радянському Союзу. Тепер, так як діаграма показує, запаси в Сполучених Штатах уже цілком зникли.

Минулого року через велику посуху в Австралії пшениця видала лише половину того чого сподівалися”. В Аргентині урожай 1971 р. пшениці був описаний як “розчаровуючий”. Запаси в Бурмі (яку часами називають ‘рижова миска південносхідної Азії’) вже є дуже обмежені.

Зрозуміло, все більше і більше спеціалістів приходять до заключення, що кілька заможних країн не зможуть вічно годувати решта світу. Ще у 1969 р., Р. О. Ґріп із Гарвард Університету зауважив:

“Дуже важний чинник, який буде впливати на світовий стан є, що запаси харчів в таких країнах, як Сполучені Штати, Канада, Австралія й Аргентина, які виводять багато збіжжя, дуже швидко зменшуються. . . Ті, що можуть відчути майбутній стан бояться. . . . Головно Сполучені Штати відчують цю проблему, тому що нас уважають бути головним постачальником збіжжя. . . Коли голод ударить і забракне харчів, тоді ми мусимо зустріти страшне питання: хто переживе”.

У 1973 р., коли запитали начальника над справами збіжжя в Канаді чи далі будуть постачати світові харчі, він відповів: “Ви не можете продавати або давати того, чого самі не маєте”.

Криза з харчами, яку ціла людська раса зустрічає є дійсна. Чи її можливо розв’язати? Щоб дати відповідь на це питання перше треба установити чому голод підкрадається до людства.