Чи християни мусять дотримувати суботу?

ОДИН правовірний рабін йшов пішки десять миль від Нью-Йоркської Кенеді повітряної станції до свого дому в Бруклині. Чому? Тому, що його літак сів після заходу сонця в п’ятницю, а це противилося його релігійному законові вживати публічне транспортування в суботу. Деякі в Ізраїлі намагаються, щоб автобусам не дозволяли їздити в суботу, навіть автомобілям пожежної охорони. Часами ці ортодоксальні жиди будуть лежати на вулицях один біля одного, щоб спиняти вуличний рух в суботу. Певна річ, що не всі правовірні жиди так серйозно застановляються над їхньою суботою.

Закон, якого ці жиди визнають додержувати, є Четверта з Десятьох Заповідей, яка каже (частинно): “Пам’ятай день суботній, щоб святити його. Шість день працюй і роби всю працю свою, а день сьомий — субота для Господа [Єгови], Бога твого: не роби жодної праці”. (2 Мойс. 20:8—20) Чи цей закон про суботу є обов’язком для християнів, або чи він лише був даний для ізраїльтянів, які пізніше стали знані як жиди?

Лише з Ізраїлем?

Відповідь на це питання знаходимо у вступові до Десятьох Заповідей: “Я — Господь [Єгова], Бог твій, що вивів тебе з Єгипетського краю з дому рабства”. (2 Мойс. 20:2) А кого Єгова визволив із Єгипту? Потомків Якова або Ізраїля. Зауважте, що та Четверта Заповідь каже в 5 Мойсея 5:12—15: “Пильнуй дня суботнього, щоб святити його. . . . І будеш пам’ятати, що був ти рабом в Єгипетському краї, і вивів тебе Господь [Єгова], Бог твій, звідти сильною рукою та витягненим раменом, тому наказав тобі Господь [Єгова] Бог твій, святкувати суботній день”.

Цей закон про суботу мав бути знаком між Єговою, а ким? Лише Ізраїлем. В 2 Мойсея 31:13 є написано: “А ти промовляй Ізраїлевим синам, говорячи: ‘Тільки суботи Мої будете пильнувати, бо це знак поміж Мною та поміж вами для ваших поколінь, щоб ви познали, що Я — Господь [Єгова], що освячує вас’ ”. (Побачте також Єзекіїля 20:10—12) Хоч деякі заявляють, що закон про суботу застосовувався від часу Едену, Мойсей виразно сказав своїм людям: ‘Не з батьками нашими склав Господь [Єгова] заповіта того, але з нами самими, що ми тут сьогодні всі живі”.— 5 Мойс. 5:3.

Але чи та субота не мала бути знаком між Богом Єговою, а Його людьми “навіки”? (2 Мойс. 31:17) Ні, бо єврейське слово, якого тут переводиться “навіки” є олам, і значить непевний невизначний час. Тому, то Переклад Нового Світу переводить олам “до невизначеного часу”. Отже субота мала бути обов’язком до невизначеного часу; могло бути навіки або ні. Факт, що це слово вживається відносно так багато інших точок у Законі, які ясно вже є скасовані також показує, що воно не мусить значити навіки.— 2 Мойс. 12:14, 17, 24; 27:21; 28:43; 29:28.

Що сказати про Ісуса та Його апостолів?

Чи Ісус додержував суботу? Релігійні провідники за його дня обвинувачували Ісуса цим, але факт показує, що бувши єврейом і народившися під Законом, Він дійсно додержував суботу. (Гал. 4:4) Він дотримував суботу так, як Боже Слово (а не фарисеї) наказувало. Коли його взяли на виклик, Він доводив не те, що субота не відносилася до Нього, але, що “можна чинити добро й у суботу”. (Мат. 12:12) Але, Він також сказав, що прийшов “виконати” закон. (Мат. 5:17) А як це впливало на його учнів?

Чи вони далі додержували суботу після смерті Ісуса, воскресенню і вознесенню на небо? Ні. Але вони користали з місцевих звичаїв проповідувати людям, які переважно сходилися разом у суботу. Тому ми читаємо, що Павло і його друзі ходили до синагоги в суботу. А чому? Тому що люди там сходилися. (Дії 13:14—16) І це були їхні слухачі, які просили, щоб їм більше говорили на другу суботу. (Дії 13:42—44) Коли в Діях апостолів згадується про суботу, то це відноситься до не-християнського поклоніння, чи в синагозі, чи в якомусь іншому місці молитви.— Дії 16:11—13; 17:1—3; 18:4.

По другій стороні, є згадка, що при деяких нагодах Христові учні сходилися першого дня в тижні. (Ів. 20:19, 26; Дії 20:7) Хоч це не уповноважує християнів робити перший день тижня святим тому, що в Християнському Грецькому Писанні немає ніякого наказу робити так, то це показує, що перші християни не відкладали сьомого дня як спеціяльний день для поклоніння.

“Під Законом”?

У Римлян 6:14 до християнів є написано: “Ви бо не під Законом”. Але прихильники суботи твердять, що лише ті, які нарушують Божий закон можна сказати є “під Законом”, а всі, що дотримують його “не є під Законом”. Але Боже Слово не підтримує такої думки. Замість підтримувати її, Біблія каже: “Ми знаємо, що скільки говорить закон, він говорить до тих, хто під Законом”.— Рим. 3:19.

Також як доказ проти такої думки маємо слова апостола Павла в Галат 3:23, де є сказано, що “поки прийшла віра, під Законом стережено нас”. Певно, що Ісус не порушував Закона, однак, ми читаємо про нього: “Як настало ж виповнення часу, Бог послав Свого Сина, що родився від жони, та став під Законом”. Це саме писання показує як неправдоподібне є твердження, що лише ті, які нарушують Закон приходять “під” нього.— Гал. 4:4.

Пересторога, щоб не додержувати дні

Хоч християни не є під Десятьма Заповідями, то їм нагадується жити за принципами, що знаходяться в них. Тому їх перестерігається, щоб вони не поклонялися іншим богам, не брали участи в ідолослуженню, не зневажали Божого імені, не вбивали, не чинили перелюбу, не крали, не свідчили фальшиво і не були пожадливі; вони також є під наказом шанувати їхнього батька і матір. Але від книги Матвія до Об’явлення немає ніякого наказу додержувати сьомий день тижня.

Навпаки, християни є під точним наказом: “Тож, хай ніхто вас не судить за їжу, чи за питво, чи за чергове свято, чи за новомісяччя, чи за суботу, бо це — тінь майбутнього”. (Кол. 2:16, 17) А особливо були християни докорені у Галатії тому, що вони дотримували деякі дні: “А тепер. . . як Бог вас пізнав, як вертаєтесь знов до слабих та вбогих стихій, яким хочете знов, як давніше служити? Ви вважаєте пильно на дні та на місяці, і на пори та роки. Я боюся за вас, чи не дармо я працював коло вас?”— Гал. 4:9—11.

Факт, що перші християни не були під обов’язком додержувати суботи можна бачити з Римлян 14:5: “Один вирізнює день від дня, інший же про кожен день судить однаково. Нехай кожен з власною думкою тримається свого переконання”. Коли б християни далі були під обов’язком додержувати Десять Заповідей, то Павло не казав би цього до них. У цьому змісті, цікаво зауважити, що такі перші церковні “отці”, як Юстин Мартур і Тертуліян ставили на рівні додержання суботи разом із обрізанням.

Бог через Христа закінчив Закон

Писання дуже ясно показують, що Бог через Христа закінчив Закон. (Ефес. 2:14—18; Кол. 2:13, 14) Деякі особи кажуть, що Бог закінчив тільки так званий церемонійний закон, але не Десять Заповідей. Але в Писанні немає ніякої підстави на таке розділювання. В його Проповіді на Горі, Ісус наводив із Десятьох Заповідей і церемонійних рис у Законі й не розділював їх.— Мат. 5:21—42.

Щоб дальше підтримати цю думку, зауважте надхнені слова в Римлян 7:4—12. Там ми читаємо, що християни “вмерли для Закону через тіло Христове”, і тому “звільнились від Закону”. Від якого Закону? Лише від так званого церемонійного закону? Зовсім ні, бо надхнений писатель далі наводить з Десятьох Заповідей: “Не жадай”, показуючи, що словом “Закон” він мав на думці не лише так званий церемонійний закон, але цілий закон, якого Бог передав через Мойсея, включаючи і Десять Заповідей.

Закон проти незаслуженої ласки

Через ціле Християнське Грецьке Писання закон Мойсея кладеться у протилежності з “благодаттю” або незаслуженою ласкою, яка прийшла з Ісусом Христом. Тому ми читаємо, що “закон бо через Мойсея був даний, а благодать і правда з’явилася через Ісуса Христа”. (Ів. 1:17) Так, “Кінець Закону — Христос” на праведність кожному, хто вірує”. “Кінець” значить не лише ціль Закону, але його закінчення. Тому то християни дістають пораду: “Хай гріх не панує над вами, ви бо не під Законом, а під благодаттю”.— Рим. 10:4; 6:14.

Закон послужив свою ціль, приготовивши ізраїльтянів для Месії так як ми читаємо: “Тому то Закон виховником був до Христа, щоб нам виправдатися вірою. А як віра прийшла, то вже ми не під виховником”. (Гал. 3:24, 25) А для кого Закон був виховником? Тільки для жидів. Отже, коли Павло проповідував не жидам в Атенах, деякі, що слухали його повірили і стали християнами, хоч і ніколи не були під Мойсейовим законом.— Дії 17:22—34.

“Закон” любови

Чи все це значить, що коли християни вже не є під Десятьма Заповідями, то вони можуть робити, що їм захочеться? Зовсім ні. “Бо ви, браття, на волю покликані, але щоб ваша воля не стала проводом догоджати тілу, а любов’ю служити один одному! Бо ввесь Закон в однім слові міститься: ‘Люби свого ближнього, як самого себе’ ”. (Гал. 5:13, 14) Якщо християни були звільнені лише від так званого церемонійного закону, то така свобода не буде спонукувати догоджувати тілу. Ясно є, що лише тому, що ми вже не є під Мойсейовим законом, включаючи і Десять Заповідей, то ми не є вільні зневажати інших, бо далі є під обов’язком закона любови.

Показуючи, що такий обов’язок любити замінює заповіді в Десятьох Заповідях (і не лише так званий церемонійний закон) маємо слова в Римлян 13:8—10: “Не будьте винні нікому нічого, крім того, щоб любити один одного. Бо хто іншого любить, той виконав Закона. Бо заповіді: ‘Не чини перелюбу, не вбивай, не кради, не свідкуй неправдиво, не пожадай’ й які інші, вони містяться всі в цьому слові: ‘Люби свого ближнього, як самого себе’. Любов не чинить зла ближньому, тож любов — виконання Закону”. Тому, що любов є така дуже важна, то Ісус нічого не згадував про Десятьох Заповідей, коли його запитали, котра заповідь є найбільша, але показав, що найбільша була любити Бога цілим серцем, душею, розумом і силою.— Марка 12:29, 30.

Четверта Заповідь, однак, має велике значення для християнів. Вони додержують суботу, не один день із сімох, але постійну суботу, субота, яку Бог додержував коли закінчив Своє творче діло. (Пс. 95:8—11; Євр. 3:7 до 4:8) Так, людові Божому залишається суботство, спочинок, писав Павло: “Отож, попильнуймо ввійти до того відпочинку”. А як? Вірою в Божий розпорядок на спасіння; отриманням від самолюбних діл і вживати наше життя прославляти Бога: “Хто бо ввійшов був у Його відпочинок, то й той відпочив від учинків [самолюбні діла, самовиправдуючі діла] своїх, як і Бог від Своїх” творчих діл. (Євр. 4:9—11) Чи ви вже зробили це?