Подивімся на Мартина Лутера
НА ПРОТЯЗІ минулих п’ять або більше років, лутеранські та католицькі теологи мали переговори між собою. Основна ціль, очевидно цих розмов є привести лутеранів назад до Католицької Церкви. Хоч деякі лутерани можливо не люблять цієї думки, то однак, деякі хочуть такої єдности.
По суті, сам Лутер можливо похвалював би таке зусилля, хоч колись дуже ворожо виступав проти папи. Він був вірний монах і не хотів відірватися від Католицької Церкви. Він лише хотів, щоб вона завела поправки, щоб виправити звичаї, які він щиро вірив не були християнські.
Згідно думками д-ра Карла Братена з Чікагівської Лутеранської Теологічної Школи, Лутер хотів би з’єднатися з Католицькою церквою. “Реформація”, він сказав, “мала завжди бути лише тимчасовим рухом”.
Їхній засновник
Коли він почав виступати проти деяких обрядів Католицької Церкви, то Мартин Лутер не мав цілі заснувати Лутеранську Церкву. Проте, це розділення було натуральним розвиттям, коли його незгоду з Римом не було можливо залагодити і коли він прийшов до заключення, що де можливо, треба зробити церковну реформу в Німеччині, незважаючи на папу й імператора.
Вороги Лутера були перші, які дали назву “Лутерани” його послідовникам. Хоч ціль цієї назви була принизити їх, то вони таки прийняли її.
Продажа листів індульгенцій довела до Лутерового відступлення від Католицької Церкви. Церква вчила, що індульгенції Папи можуть вкоротити муки особи або когось з родини в чистилищі. Деякі навіть прощали гріхи. Продавання таких індульгенцій було одним способом, яким церква за Лутерового часу здобувала гроші.
Тому що Папі Леву 10-му забракло грошей докінчити Базиліку Св. Петра в Римі, він завів угоду з архиєпископом Альбертом із Брандденбурґу, Німеччини, яка мала помогти йому докінчити той проект. Від Альберта він дістав 10.000 дукатів, а за це дав йому парафію Майнц. Щоб Альберт міг сплатити те, що позичив від Фуґґера, то папа дав йому привілей продавати індульгенції продовж вісім років по його територіях. Половина грошей мала йти до папи, а друга половина до позичального дому Фуґґера, сплачувати позичку.
Продаж цих індульгенцій була в руках домініканського монаха Тетцела. Він і його співпродавці робили надзвичайні заяви лише, щоб продавати їх. Між іншими речами, вони казали: “Коли лише гріш задзвонить в скринці, то душа негайно вистрибне з чистилища”.
Такі заяви дуже розлютили Лутера. Він доводив, що відпускати комусь гріхи без покаяння було всупереч християнській науці. Він сперечався: “Індульгенції є надто згубні, тому що вони вносять недбалість і цим кладуть спасення у небезпеку”. В одній з його проповідей в 1516 р. він сказав: “Твердити, що папа може визволяти душі з чистилища є велике нахабство. Якщо він може зробити це, то він є жорстокий тому, що не визволяє їх усіх”.
31-го жовтня 1517 р., Лутер прибив дев’ятдесят п’ять тез про індульгенції на дверях церкви у Віттенберґу, Німеччині. За його дня такий був звичай, коли ставилося комусь виклик на дебати. Ніхто не хотів відповісти на його виклик, отже жодної дискусії на цю тему з церковними владами не було.
П’ята теза говорила: “Папа не має ні права, ні сили відпускати жодні кари, крім тих, яких він накладає своєю власною волею, або через канони”. Двадцять перша теза заявляла: “Ті, що навчають про індульгенції роблять помилку, коли кажуть, що через індульгенції Папи, людина звільняється і спасається від усієї кари”.
Такими викликами проти церковного обряду продавати індульгенції, Лутер несподівано вступив на шлях, який відлучив його від Католицької Церкви і додав іскру, яка підпалила Реформацію. Його тези були перекладені з латинської мови на німецьку, а ті, що вміли читати друкували їх. Вони стали предметом розмови по цілій Німеччині.
Наголос на Писання
Чим більше Лутер досліджував Писання, то тим більше він знаходив у них те, що не було в згоді з Католицькою Церквою. Наприклад, біблійна наука, що людина визнається праведною або оправдується вірою зробила глибоке враження на Лутера. (Рим. 3:28) Він не міг з’єднати це з наукою церкви, що особа може заслужити релігійної ласки коли буде побожно ставитися до деяких мощів.
В його відомих дебатах із католицьким теологом, Йоганом Еком, Лутер звертав увагу на свою пошану до Писання, як провідничу владу, кажучи: “Простому мирянинові озброєний Писанням, треба скорше повірити, ніж папі або раді без нього (Писання)”.
Коли він знайшов, що Писання нічого не згадують про чистилище, то він перестав вірити в нього. Але він затримав небіблійну науку про пекло, як місце вічних мук для безсмертних душ. Замість учити, що людська душа є безсмертна, Біблія ясно каже, що вона вмирає (Єзек. 18:4), і замість казати, що заплата за гріх є вічні муки в пеклі, вона каже “заплата за гріх — смерть”.— Рим. 6:23.
Єврейське і грецьке слово, шеол і гадес, яке деякі переклади Біблії переводять словом пекло, значить звичайний гріб людства. Наприклад, вірний Йов сказав, згідно з Католицьким Дуя Перекладом: “О, якби Ти в шеолі (пеклі) мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки минеться Твій гнів, коли б час Ти призначив мені, та й про мене згадав!” (Йова 14:13) Ясно є, що Йов тут говорить про сховок, не в місці мук, але в гробі чекаючи на воскресення. Є переклади Біблії, що в цьому місці вживають слово “гріб” замість “пекло”. Незважаючи на цю біблійну правду, лутерани до цього дня тримаються католицької науки про вічні муки в пеклі.
Коли Лутер появився перед імператором Чарлсом 5-им на з’їзді принців та представників вільних міст у Вормс, Німеччині, ніхто не сперечався, щоб доказати, що його погляди були небіблійні. В дійсності, там не було жодної дискусії, але лише вимога, щоб він зрікся своєї науки. В його відповіді він знову звернувся до Писання, як найвищої влади, кажучи: “Тому що, ваша Величність і ви, мілорди, хочете простої відповіді, то я дам вам відповідь без рогів і зубів. Хіба засудете мене Писанням і здоровим розсудком — я не приймаю влади папів і рад, тому що вони перечать одна одній — моє сумління стоїть покорне Божому Словові. Я не можу і не зрікаюся нічого, бо поступати проти сумління не є правильно і безпечно”.
Відлучення від церкви
16-го червня 1520 р., Папа Лев 10-ий видав буллу (наказ) і засудив Лутера. У ній було сорок одна пропозицій з Лутерового писання, які були визначені фальшиві, небезпечні або єретичні. Якщо б він не зрікся своєї віри, то світські влади мали схопити і видати його папі. Без сумніву, що там з ним були б поводилися так як з богемним Іваном Гусом, якого спалили живим на дереві.
Але світські влади в тій місцевості де Лутер проживав мали співчуття до нього, і нічого не робили йому. Їхнє почуття до справедливости було ображене тому, що Лутера засудили без переслухання і не дали йому нагоди боронити себе. В дійсності, папська булла підбурила публіку проти папського деспотичного вчинку.
У Римі і по деяких інших місцях Лутерові книжки були спалені прилюдно. Щоб помститися за це педагогічний персонал і студенти у Віттенбурзі зійшлися за Елстер брамою міста і спалили папські конституції, законний канон і твори теологів. Лутер додав папську буллу про його відлучення від церкви до вогню.
Хрещення
Лутер похвалював хрещення цілковитим зануренням тому, що так вказує грецьке слово на це. Він сказав: “Я бажав би, щоб хрещені були цілком занурені, згідно з значенням слова і значенням таємниці”.
Але, Лутер також сказав, що думає, що занурення не є потрібне. Таким чином він показав, що католицький обряд кропити мав вплив на його мислення. Правдоподібно це є причина чому по лутеранських церквах сьогодні хрестять кропленням.
Біблійний спосіб є хрещення зануренням, а не кропленням. У Писанні немає жодного доказу, що за часу апостолів хрещення провадилося кропленням. Навпаки Писання показують, що особи були цілком занурені.— Мат. 3:13-16; Дії 8:36, 38.
Не поступив досить далеко
Хоч деякі з Лутерових поглядів, через які він відступив від Католицької Церкви завели його в ближчу гармонію з Біблією, то він таки не поступив досить далеко. Багато обрядів і церковних наук, які не знаходять підтримки в Писанні, були перенесені в Лутеранську Церкву.
Наприклад, католицьку науку про Тройцю, ще досі вчать по лутеранських церквах. Ця наука цілком є протилежна свідоцтву з Писання і спочиває на перекрученні його. Твердження, що Бог є тройця з трьох рівних осіб ніде не знаходиться в Біблії. Замість казати, що Ісус Христос був рівний з його Отцем, ми знаходимо, що Він сам каже, що Його Отець є більший за Нього і є Його Богом. (Ів. 14:28; Мат. 27:46; Ів. 20:17) По Його повороті до неба Біблія каже, що Він далі корився своєму Отцеві і що Його Отець був Йому голова. (1 Кор. 11:3; 15:28) Ясне свідоцтво з Писання показує, що Ісус Христос є Син Божий, а не сам Бог, так як доктрина про Тройцю неправильно твердить.
Доктрина про Тройцю є лише одна з багатьох наук, які були передані з Католицької Церкви в Лутеранську. Лутеранські священики далі вбирають стародавні ризи для Служби Божої і проводять стародавні церемонії поклоніння. Вівтар із його свічками та ідолами були затримані, хоч такі речі не знаходять підтримки в Писанні. Дійсно вживання свічок і хреста у поклонінні походить з поганського джерела, так як признав Кардинал Нюман в його книжці Твір про Розвиток Християнської Доктрини (анг. мові).
Лутер не бачив із науки в Писанні, що християни повинні бути нейтральні в політичних справах цього світу, і що вони не повинні брати участи у війні. Ісус сказав своїм послідовникам, що вони були “не зо світу”. (Ів. 15:19) Він також радив їм не вживати меча, кажучи, що “всі, хто візьме меча, від меча загинуть”. (Мат. 26:52) Дальше, в 2 Коринтян 10:4 є написано, що “зброя бо нашого воювання не тілесна”.
Всупереч цим та іншим віршам, як і історичним записам, які показують, що перші християни не брали участи в війні, Лутер не забороняв уживати меча. Він вірив, що особа, яка не хотіла служити при війську заслужила засуд смерти. Коли селяни збунтувалися він заохочував цивільні влади “проколювати, вбивати і душити” їх. Чи думаєте, що Ісус робив би так?
Виявляючи такого самого нетерпимого і буйного духа, як Католицька Церква, Лутер і його послідовники похвалювали вживання меча проти спокійних Анабаптистів тому, що релігійні погляди цих були інші від їхніх. Близький друг Лутера, Меланчтон, доводив, що навіть бездіяльний вчинок Анабаптистів у відкиненні урядів, присяг, приватне майно і подружжя поза їхньою власною вірою, було бунтом і тому заслуговувало кари смерти. В дійсності, християнські писателі Біблії ніколи не радили, щоб християни забивали тих, які відкидали якусь науку.
Від часу Лутера Лутеранська Церква була близько зв’язана з політичними урядами цього світу. Коли ці уряди мішалися у війну, то члени цієї церкви не вагалися брати меч і вбивати тих, яких ці сили вважали політичними ворогами, навіть коли треба було вбивати співлутеранів. Головно це можна було бачити під час Другої Світової Війни, коли німецькі лутерани попираючи Націстів воювали проти співлутеранів інших країн. Як це суперечить правдивому Християнству і Ісусовим словам: “По тому усі пізнають, що ви є учні Мої, як будете мати любов між собою”! (Ів. 13:35) Історія дуже ясно показує, що Христові послідовники за першого століття гналися за миром, і не воювали мечами.— 1 Пет. 3:11.
Без сумніву, Лутер дуже потряс Католицьку Церкву. Але в дійсності, Лутеранська Церква є лише відгалуженням Католицької Церкви, і в багатьох напрямках є подібна до неї. Хоч це відгалуження вплинуло на запровадження деяких реформ в католицькій науці, то це не доказалося бути відновленням християнської організації, яка існувала перед великим відступленням по смерті апостолів. (Дії 20:29, 30) Отже дискусії, щоб з’єднати Лутеранську Церкву з Католицькою не повинні дуже дивувати нас. Між цими двома церквами є природні зв’язки, і правдоподібно, що сам Лутер похвалив би таке з’єднання.