Долар в клопоті за океаном

“ВСІ ознаки очевидно показують, як близько капіталістичні народи наблизилися до економічного нещастя”.

Це заключення приходить від групи найславніших спеціялістів в галузі економії, які з’їхалися на нараду до Італії. Звіт, якого опублікував Нью-Йорк Times додав, що “щось є дуже зле з міжнародною грошовою системою”.

А чому такі сумні перспективи для грошових справ Західного світу? Головна причина є американський долар. Він є в глибокому клопоті за океаном. “Американський долар, всупереч популярної віри в нього, є дуже хворий”, сказав U.S. News & World Report.

Колись американський долар мав дуже велику цінність. Особи, як і уряди в інших країнах були раді мати багато доларів. Але справа тепер уже змінилася.

Витрачають більше від доходу

А чому так сталося? На пояснення: припустім, що ви заробляєте 1.000 доларів тижнево. Чи ви б не сказали, що вам добре поводиться фінансово? Більшість людей сказали б, що так.

Одначе, що було б як би ви витрачали 1.100 доларів кожного тижня продовж цілого року? Що було б як би ви витрачали 1.200 доларів щотижня другого року? Що було б як би ви витрачали більше від вашого доходу рік за роком? Проста математика покаже вам, якщо ви витрачаєте більше як заробляєте, то після вичерпання ваших заощаджених грошей, ви зайдете глибоко в борг.

З часом, банки і позичники довідаються, що ви витрачаєте більше, як заробляєте і що ви стаєте поганим риском для них. Вони побачать, що ви мусите збанкрутувати і вже не будуть позичати вам гроші.

Отже, без різниці скільки доходу хтось може мати, то йому не вийде на лад, коли він буде витрачати більше грошей, як заробляє. Цей шлях не веде до добробуту. Цей шлях веде до руїни. Щоб уникнути банкрутство, якщо не є ще запізно, то особа мусить змінити свій спосіб життя. Вона мусить привести видатки в ряд із доходом.

І не робить різниці чи хтось заробляє 100 або 1.000 доларів на тиждень. Те, що є важне є скільки він витрачає. Якщо хтось витрачає більше, як заробляє, то з часом попаде в клопіт.

Хоч міжнародні грошові справи є багато складніші, то основно так сталося з Сполученими Штатами. Вони витрачали більше грошей у чужих країнах, ніж заробляли в них. Отже, в міжнародних грошових справах Сполучені Штати тепер приходять до руїни.

Щоб краще оцінити чому це так, було б дуже корисно зрозуміти як багато народів поза комуністичним блоком полагоджують свої міжнародні рахунки.

Західна фінансова система

В кожній країні, вживаються місцеві гроші купувати або продавати. Наприклад, горожанин у Франції ходить до крамниці і купує товар. Він платить за нього французькими франками. Він знає, скільки можна купити за його гроші в якому-небудь часі.

Але, що стається, коли той французький горожанин хоче купити американського автомобіля? Скільки франків йому треба заплатити за той автомобіль, якого вартість рахується доларами? На це мусить бути якась міжнародна система, щоб уряди, комерсанти і індивідуальні особи знали, яку вартість їхні гроші мають у порівнянні з грішми інших країн.

Уряди можуть дозволити, щоб цінність їхніх грошей підносилася або падала в міжнародній торгівлі, залежно від попиту і достачі, тобто, яку вартість їхні гроші мають в інших країнах. Але, що б сталося якщо б вартість грошей мінялася постійно. Часом таке коливання може бути дуже велике.

В такій системі було б тяжко провадити світову торгівлю. Комерсанти хочуть знати наперед скільки їх буде коштувати купити або продати товар за океаном. Вони хочуть знати скільки грошей якоїсь іншої держави вони можуть купити своїми грішми. В цей спосіб вони можуть рішити скільки їхній товар повинен коштувати.

Отже для світової торгівлі треба якоїсь стійкої норми в грошовому обміні. І члени Міжнародного Грошового Фонду погодилися на таку систему. Цей Фонд має більше як 100 країн членів поза комуністичним блоком, і був заснований на конференції в Бретон Вудс, Нью Гемпшір, у 1944 р. Держави погодилися спільно працювати, щоб подолати міжнародні грошові клопоти. Вони також погодилися не дозволяти своїм грошам коливатися більше як один процент вгору чи вдолину від заснованих цінностей.

Долар ‘такий добрий, як золото’

Члени Фонду погодилися, щоб цінність грошей різних держав була заснована в спорідненню з американським доларом. Через американську фінансову і промислову силу, долар мав найсильнішу силу від усіх грошей за того часу.

Там також погодилися прийняти долара за форму запасу в котрій-небудь із цих країн. А що мало б підтримувати паперові долари? Золото. Яка-небудь держава, яка мала американські долари, могла замінити їх на золото, якого ціна була 35 доларів за одну унцію.

Золото завжди мало самостійну цінність. Не так як паперові гроші, за золотом завжди є великий попит в індустрії, ювелірному виробництві, мистецтві і так далі. Отже коли б якась країна, яка є членом цього фонду, почала нагромаджувати багато доларів, то вона могла б замінити їх назад у Сполучених Штатах за золото. Так, долар був ‘такий добрий, як золото’.

Через цю систему, коли американський купець купив якусь машину в Німеччині, то він знав наперед, яку вартість долар мав в німецьких марках. А німці знали, що вони могли тримати долари, вживати їх, щоб купити якийсь американський товар, замінити їх за якісь інші гроші, або замінити їх за золото. Усе це творило світову торгівлю.

Але для чого державам проводити торгівлю і мати такий труд? Тому, що різні країни, фабрикують деякі речі дешевше від інших. Вони можуть уживати їх, щоб купувати товар, якого вони не можуть фабрикувати, або який є дуже коштовний фабрикувати в їхній країні.

Наприклад, Японія продає багато речей таких, як автомобілі, телевізії і радіо, іншим країнам. Вона вживає трохи з цих грошей, щоб купувати нафту від Середнього Сходу. Але чому нафту? Тому, що в Японії немає багато нафти. Без нафти її індустрія не може робити поступу. Отже вона продає те, що фабрикує і вживає гроші купувати те, що не може дешево фабрикувати.

Клопоти зростають

Ця система була добра так довго, як країни не витрачали більше грошей, ніж заробляли. Це подібне до особи, яка заробляє 1.000 доларів на тиждень. Цього тижня вона може витратити трошки більше грошей, але менше другого. Вона не буде мати клопоту, якщо буде зрівноважувати свої рахунки, витрачуючи лише те, що заробляє.

Проте, коли б вона все витрачала більше, як заробляла, то з часом вона опиниться в клопоті. Коли якась країна робить те саме в світовій торгівлі, то вона також прямує до клопоту.

У 1950 р. тому, що Сполучені Штати витрачали багато грошей в інших країнах, то ці чужі країни затримали коло 8.6 тисяч мільйонів американських доларів. Але тут ще не було клопоту. У Сполучених Штатах було близько 22.8 тисяч мільйонів доларів золота, а це є досить великий запас. Коли б якісь країни захотіли, то вони могли б замінити долари і дістати золото за них. Так, у 1950 р. долар був ‘такий цінний, як золото’.

Одначе, десять років пізніше, в 1960 р., той запас золота зник! Чужі країни мали більше доларів ніж Америка мала золота покрити їх. А до 1970 р. стан погіршився ще більше. За одним обчисленням, чужі країни мають більше як 43 тисячі мільйонів доларів, але в Сполучених Штатах є лише трошки більше як 11 тисяч мільйонів доларів в золоті. Америка має чотири рази більше боргу ніж грошей покрити його.

І стан не поліпшався. По суті, 1970 р. побачив найгірший стан. Лише в тому одному році, Сполучені Штати мали 10 тисяч мільйон доларів дефіциту (недостачі) по всіх заморських торгівлях. І лише в перших трьох місяцях 1971 року, недостача вже була 5.5 тисяч мільйонів доларів!

А що сталося коли б держави почали вимагати золота за всі свої долари ? Журнал Newsweek відповідає: “Певно, що Сполучені Штати мусіли б закрити вікно (припинити торгівлю), ставлячи цілий міжнародний грошовий лад . . . у замішання. І то в цьому часі, що країна чудес міжнародних фінансів дотикає щоденне життя: наслідок такого хаосу може бути така світова депресія, яка відбулася в 1930-их роках”.