Відвідини Папи звернули увагу на церкву в Філіппінах

“Від “Пробудись!” кореспондента на Філіппінах

КОЛИ Папа Павло 6-ий вийшов зі свого джет літака в Манілі на червоний килим, де його привітав президент Філіппінів 27-го листопада 1970 р., то цим була зроблена історія. Павло був перший папа, який відвідав Далекий Схід і Філіппіни, які вже були переважно католицькою країною на протязі більше як чотириста років.

Відвідини Папи звернули велику увагу на філіппінську Католицьку церкву, як ніколи раніше. По словах пастирського листа до Конференції Католицьких Єпископів на Філіппінах, це “була нагода поставити питання на католицьке життя”, і “година самоперегляду”. Один дописувач сказав, що Папа прийшов до “церкви в заколоті”, а журнал Маніла Таймс від 13-го червня 1970 р., писав, що церква “зустрічає найбільший виклик за 400 років існування на Філіппінах”.

А чому такий заколот, виклик і потреба самоперегляду? Перегляд того, що було сказано публічно, а головним чином філіппінськими католиками, є дуже виявляючим.

Багато релігійного незнання

Ще 9-го червня 1970 р., новини від Ватиканського собору для Євангелізації Людей, Fides, хоч похвалювали дух Римо-Католицької Церкви на Філіппінах, признавали, що “між багатьма філіппінськими католиками є велика неосвіченність”. Кажуть, що “часами релігія має нахил ставати забобонна”. Цей факт підтвердив Руфіно Й. Кардинал Сантос, Архиєпископ Маніли, який сказав: “Найбільшу проблему, яку зустрічає церква, одначе є незнання вірних відносно основної науки нашої релігії”.

А чому це так? Чому ті, яких церква вважає навіть за “вірних” є такі релігійно неосвічені? Єдина причина, так як показав Пасіфіко Ортіз, священик Атенео Університету в місті Квезон є, що церква немає досить священиків, щоб доглянути населення, яке тепер досягає майже 38 мільйонів.

Ватиканські новини Fides погоджуючись із цим пишуть, що на Філіппінах є один священик на кожних 5.865 католиків, “але лише менш-більш половина священиків беруть участь у парафіяльній роботі, а збільшення кількости священиків не є на одному рівні з побільшенням населення”. Тому, так як каже журнал Маніла Таймс, 13-го червня 1970 р., багато католиків, що живуть по селах, бачать священика лише раз у рік, або ніколи не бачать його. Але чи брак священиків є головною причиною на таку велику релігійну неосвіченість?

Товаришують із заможними

Сполучуючи брак духовних пастирів із відвідинами Папи, священик Бен А. Карреон сказав слідуюче: “Папа може плакати, тому що в численних громадах немає священиків і в той час коли стада прагнуть священицької служби, сотки священиків товпляться коло релігійних громад навчаючи дітей еліти, як складати речення, говорити чисто англійською мовою і бути успішними комерсантами”.

Інші репортери кажуть подібне, що церква на Філіппінах обслуговує лише кількох добірних, які контролюють більшість державного багатства.

Щоб показати чому люди взагалі ототожнюють церкву з заможними, Sunday Times Magazine від 15-го листопада 1970 р., надрукував статтю під заголовком “Церква і її Майно”. Дописувач твердить, що коли б уподібнити Католицьку Церкву на Філіппінах до комерції, то її можна легко помістити між “десятьма найбільшими корпораціями в країні”.

Щоб доказати своє твердження він навів, як приклад парафію в Манілі, яка є найбільш заможна в країні. Стаття каже, що Маріано Ґавіола, загальний секретар Конференції Єпископів на Філіппінах, потвердив, що церква має від 25 до 30 мільйон песос (коло 6.375.000 до 7.650.000 доларів) капіталу в Філіппінському Траст Банкові, плюс акції в Банку Філіппінських Островів, Сан Міґел Корпорації і Монті де П’єдад Банку. Крім цього, церква вложила великий капітал у радіостанції, друкарні, агентстві для подорожуючих і в лікарні. І через допоміжника має і керує школами.

Отже релігійна неосвіченість філіппінських католиків не є лише через брак священиків. Але тому, що священики часто цікавляться іншими справами.

Не практикують те, що проповідують

Католики в Філіппінах признають, що їхню церкву зустрічає ще інша серйозна проблема. Родольфо Ґ. Тупас, дописувач до Sunday Times Magazine відчуває, що “найбільше завдання, яке зустрічає Церкву є виклик практикувати те, що вона вчить”.

Два рази минулого року єпископи на Філіппінах виступали проти зіпсутих урядовців, але інші католики відчувають, що більшу частину відповідальности за цей клопіт треба покласти перед ногами церкви. Єпископ Гавіола, наприклад, признає, що “коли єпископи осуджують незаконні прибутки і зіпсуття в уряді або виступають проти зловживання майна, деякі люди відчувають, що це сковорода називає горщика чорним”.

Також показуючи на церкву, письменниця Кармен Ґуерреро-Накліп зауважила в своїй статті від 15-го листопада 1970 р., що церква зробила філіппінців такими, якими вони є. Два тижні пізніше ця сама письменниця писала, що тому, що церква на Філіппінах уже так довго була частиною народної політичної сили, то вона тепер мусить прийняти відповідальність за стародавнє зло і несправедливості в громаді.

Крім цього, Альфредо Роцес пишучи до часопису Маніла Таймс від 3-го червня 1970 р., сказав, що відвідини Папи виявляє філіппінців бути католицьким народом багато століть, і тому виринає питання: Що ці люди мають показати? Руфіно Й. Кардинал Сантос сам признав: “Без різниці, який є стан країни, з політичного чи іншого боку, то він таки відображує церкву”.

Чи це “випадково”, як то сказав один письменник, що “в традиційно католицьких країнах є більша убогість, більша суспільна нерівність, менші і спізнені напрями до сучасности”?

Це не є обвинувачування безбожників, але щирих філіппінських католиків. Це є стан, який заставляє католиків в цілому світі поставити собі питання: Чи їхня релігія справді родить добрі плоди?

Заклик до молоді і бідних

Як було попередньо згадано там були деякі клопоти, які зустріли Папу в часі його відвідин Маніли, 27 до 29-го листопада 1970 р. Отже не є дивно, що окрім трьох служб Божих, Папа також відвідав занедбаних або відчужених від церкви, а саме молодь і бідних.

У цілому так званому Християнстві є відомо, що молодь відвертається від церков, і це також стається і на Філіппінах. Тому то коли Папа відвідував Філіппіни він поставив заклик до молоді в Університеті Санто Тома, де в промові до студентів він похвалив завзяття сьогоднішньої молоді.

Треба було звернути увагу і на убогих, отже Папа відвідував також і їх. Відвідуючи нетрі в Тондо, він зайшов у дім убогої родини з десятьох членів, і сказав: “Я відчуваю обов’язок проголосити тут перед вами, що Церква любить вас, любить усіх вас, що є убогі”. Він продовжував невираженими словами й признав колишнє занедбання церкви: “Отже я також мушу сказати, що Церква мусить показати вам любов, дати вам допомогу, і помагати вам у практичний спосіб своєю щедрою службою”.

Таким чином Папа визнавав дійсність того, що єпископ Ґавіола сказав кілька місяців перед цим: “Якщо ми загубимо працьовиту клясу і молодь, то церква напевно розпадеться”. Але чи не може бути, що ці групи вже є загублені? і що двері стайні, нібито, вже закрилися після того, як коні повиходили?

Коли Папа приїхав до Філіппінів, то Конференція Азіятських Єпископів, на яку з’їхалися єпископи п’ятнадцятьох азіятських країн уже була в зборі й застановлялася над подібними справами, як можна було бачити з їхньої теми “розвиток людей в Азії”, і “пастирський догляд студентів по університетах”.

Єпископальний комітет, який займається пастирським доглядом студентів зауважив, що “60 процентів азіятського населення є молодше 25 років віку”. Цей факт, він додав, “дає нагальність розростаючому протестуванню азіятських студентів”. Єпископи також постановили, що Католицька церква повинна бути “Церква Бідних”. Але чи ця постанова переконає вбогих і приверне їх назад до церкви, яка вже так довго обслуговувала заможних?

Чи це є спосіб Христа?

Спостерігачі зауважували, що наголос клалося на матеріяльну і соціальну допомогу замість на духовні потреби людей. Тому то дописувач до часопису Daily Mirror, 30-го листопада 1970 р., сказав: “Павло є сучасний. Погоджуючись із розростаючо агностичним, якщо не безбожницьким, світом, що вважає згадування Божого ім’я примхою, Павло 6-ий, в його промовах дуже мало згадував про такі колишні католицькі прислів’я, як відкуп, посвята, спасіння. На їхнє місце він уживав слова, що більше відносяться до соціальних справ: братерство, гармонія, кооперація, завзяття, соціальна справедливість, мир”.

Але питання лишається: Чи це є спосіб Христа? Ісус показував, що Боже небесне царство заведе потрібні поправки між людством. Але д-р Беніто Ф. Рейс, президент Pamantasan ng Lungsod ng Мaynila (Міський Університет у Манилі), бувши сам католиком, недавно сказав про Католицьку церкву: “Виглядає, що її намір уже не є небо; її намір переважно тепер є земля. Вона має величезні каплиці й розкішні вівтарі; але малу віру і дуже мало любови”.

Але, чи Біблія не показує, що християни мусять доглядати тих фізичних потреб нужденних? Так, але зауважте, що Біблія також говорить в цьому напрямку: “Поклоніння, що є чисте і неопоганене у Бога й Отця нашого є оце: доглядати сиріт i вдовиць у їхній нужді, і себе берегти чистим від світу”. (Як. 1:27, НС) Отже тримати себе “чистим від світу” також є важна християнська вимога. Але, ясно є, що Католицька церква є великою частиною цього світу.

Крім цього, коли перші християни доглядали потреб вдовиць, то чи це була їхня головна мета? Ви самі можете прочитати в Біблії, що хоч Ісус Христос і Його апостоли не відкидали фізичних потреб своїх ближніх, то вони не переставали проповідувати Слово Боже, щоб лише служити при столах. Апостоли казали, що вони воліли віддавати себе “службі слова”. А який був наслідок? “І росло Слово Боже”.— Дії 6:4, 7.

Тепер, чи релігія, яку Папа оголошує є подібна до Христа? Не за поглядом таких філіппінських католиків, як д-р Беніто Рейс, якого ми вже наводили, що сумно зауважив: “Християнство, яке ми визнаємо є зіпсута форма релігійности, зовсім інша від простого, щедрого і любого Християнства, яке навчав його божественний засновник”. “Це є фальшиве і перекручене Християнство без Христа. Воно не може спасти нас, бо воно вже загубило свою силу спасати. Воно не може дати нам Христа, бо воно загубило Його”. Чи це є релігія, яку ви хочете?

Справді, відвідини Папи звернули увагу на Католицьку церкву на Філіппінах. Але наслідком такого самоперегляду, якого зробили філіппінські католики, тепер виринули серйозні питання, яких католики кругом світу мусять поставити собі. Бо, якщо шлях і плоди не є Христові, то чи вони справді притягнуть людей до Бога? — Мат. 7:18-20.