Відвідуючи мешканців на озерах у Дагомеї

Від “Пробудись!” кореспондента в Дагомеї

ЧИ ВИ колись чули про “Африканську Венецію”? Так називають місто Ґанві, Дагомея. А це тому, що цілий рік воно є у воді і доми будують на стовпах. Подорожування у цьому місті є так, як у Венеції, лише замість гондолів, люди вживають скромний піроґ, або видовбаний човен.

Замість бути туристом до добре знаного Ґанві, ви можливо хотіли б подивитися на життя в одному з менш знаних сел лакустрас, так як місцеві мешканці, які володіють французькою мовою, називають їх. Це значить “село мешканців на озері”. Ми вибрали таку подорож, і тепер з приємністю хочемо розповісти вам про неї.

Перше треба згадати, що мій чоловік був назначений бути повітовим наглядачем на конвенції свідків Єгови, яка мала відбутися в Гетіні, одно з сел на стовпах у Дагомеї. Отже ми навантажили наш вагон приладами — генератор для електрики на конвенції, гучномовці, літературу, особисті речі, ліжка, сітку від комарів, їжу, воду до пиття, кухарський посуд, пічку і таке інше — і рушили з відділу Товариства Вартової Башти в Котоно.

Тому що до Гетіну можна дістатися лише човном, то ми їхали автом лише половину дороги. Розпорядки були, щоб хтось зустрінув нас у селі Дангбо, на краю мочарів, і там ми перенесли наш вантаж у величезний піроґ човен. Подорож до села тривала майже дві години і ми любили кожну хвилину. Чудові кольорові тропічні пташки й метелики літали кругом. Приязні люди, яких ми зустрічали по дорозі вітали нас. Тут не було моторів порушувати тишину. Наші друзі працювали тяжко коли вони просували піроґ мілкою водою, своїми дванадцять або п’ятнадцять футів довгими веслами. Ми зауважували, що менші човни вживали весла подібні до ложок.

Незабаром ми приплили до ширшої річки Оеме, яка впадає в Атлантичний океан. Село до якого ми подорожували знаходилося на берегах тієї річки. Перепливаючи околиці ми бачили хліборобів, які працювали на полях. Вони користали з сухої пори засаджувати свої нива, бо під час мокрої пори їхні поля лежать всі під водою.

Вітаємо до нашого тимчасового дому

Нас негайно везуть до дому де ми будемо перебувати під час конвенції. Чи він буде на стовпах так, як усі інші. Звичайно, що так. Він стоїть коло п’ять футів вище землі, і ми вживаємо драбину з бамбуки, щоб ввійти в нього. У ньому немає дверей. Замість дверей є мата з соломи, щоб створити приватність і дати трохи холоду від гарячого сонця. Коли ми почали журитися про те, що мусимо лишати всі наші речі в домі без дверей і замка, нас запевнили, що в Гетіні немає злодіїв. І це правда такий стан існує в цьому селі з 6.000 мешканців.

Наш дім, так як більшість інших, є зроблений з бамбуки. Цей міцний очерет зв’язується дротами і має отвори на вікна і двері. Більшість домів мають солом’яні дахи, але наш має дах із гофрованого металю. Солом’яний дах є багато холодніший в гарячому тропічному сонці. Переважно всі доми мають лише одну загальну кімнату з підвищеним сінником для спання. Ці сінники або горища часами є дуже потрібні коли нижча частина є затоплена під час дощового періоду.

У цих домах немає багато меблів. Можливо кілька низьких дерев’яних стільців. Люди сплять на солом’яних матах, які звиваються вдень. Підлоги є вимащені гноєм, але це не пізнати на вигляд і вони не смердять так, як ми собі можливо уявляємо. По середині підлоги є гарячий попіл де господиня приготовляє обіди.

Тут немає душів, ванної кімнати або туалетів. Всі купаються в річці. Мужчини і діти купаються нагі, а жінки одягають коротку “паґне”, або спідничку від пояса до колін. Дуже люб’язно, наші господарі побудували обгороду при заді хати з великим кам’яним глечиком води де ми можемо купатися. Здається, що ми вже витворили деяке враження, що ми не ходили на річку купатися.

Зайняття місцевих мешканців

Ми мали нагоду побачити як місцеві люди живуть і працюють, коли ходили до місця де конвенція мала відбуватися. Місце на конвенцію було на великій рівнині, яка в дощову пору цілком затоплюється. Але тепер вона є покрита рясною городиною, і можна здалека бачити тисячі пасучої худоби. Ця худоба пасеться разом під час сухої пори, а коли наступають дощі, тоді власники відлучають свою худобу в загороди на стовпах охороняючи її від затоплення.

Тут навіть є городи на стовпах або в старих покинених пірогах. Хлібороби сіють своє насіння в цих підвищених розсадниках і пізніше пересаджують їх у поле коли вони є готові. Тут є лише одна пора в якій городина росте, отже більшість людей займаються двома ремеслами — господарством і риболовством. Під час затоплення, вони можуть сидіти при своїх дверях і ловити рибу.

У цьому селі немає автомобілів і ми бачили лише один велосипед. Під час сухої пори піроґ уживається для подорожування. Жінки їдуть на ринок, чоловіки до праці в поле, діти до школи — усі вживають піроґи. Певно, що можна йти пішки, але тоді треба подолати різноманітність таких перепон, як брудні річки.

Одного дня проповідуючи від дому до дому, ми переходили чотири такі річки чотирьма різними мостами. Перший був досить звичайний. Треба було лізти драбиною з бамбуки і тоді переходити по бамбукових стовпах зв’язаних сильно докупи. Міст був близько шість футів широкий, а двадцять п’ять довгий. Дивлячись у долину між бамбуковими жердинами, які здавалися нам рухалися трохи, ми бачили, як свиня качалася в болоті. Ми мусіли два рази придивлятися, тому що з болота можна було бачити лише її очі і рило.

Потім ми перейшли лише по двох жердинах зв’язаних докупи, через старий покинений й дещо знищений піроґ, а потім по залізній опорі коло чотири дюйма широкий. Всі ці мости були по мільких річках, але однак представляли трохи небезпеки, тому що внизу було болото. Місцеві люди є дуже спритні і певні в ногах, і можуть скоро переходити босоногі, з вантажом на головах, або з дитиною прив’язаною до плечей.

Хоч ці люди є дуже працьовиті, то однак вони також відкладають час на розривку. Часами пізно вночі можна чути їхні “там-там” (примітивні барабани), як вони співають і танцюють. Діти забавляють себе музикальними інструментами домашнього виробу, можливо маленькою “гітарою” зробленою з овальної коробочки від сардинок з вирізаним резонатором до якої причіплюється п’ять металевих струн різної довжини. Ми також бачили сопілку із бамбуки, і кастаньєти, зроблені з двох маленьких пляшок із тикви зв’язаних ниткою. Один тримається в руці, а нитка проходить поміж пальці. З киванням руки ці пляшки вдаряють одна одну. Всередину кидають трошки піску і це витворює дуже приємний ритм.

Зацікавлення вісткою про Царство

Ці люди люблять говорити про Біблію, і багато з них мають Біблію в своїй Ган мові. Молоді, які ходять до школи можуть читати і писати по-французьки. Дуже мало людей ще практикують стародавнє фальшиве чарівницьке поклоніння своїх предків. Кілька релігій так званого Християнства вже добре вкорінилися між людьми. Одначе, свідки Єгови дуже рідко коли зустрічають особу, яка є занадто зайнята, щоб послухати біблійної проповіді.

Тому тут є досить великий собор свідків Єгови. Вечерами ми відкладали час подорожувати до кількох інших сел, де ми показували їм кінофільми про Біблію. На ці вистави приходило дуже багато людей. Конвенція мала великий успіх. Ми дуже тішилися побачити сім нових осіб, які були добре познайомлені з біблійним поглядом про посвячення і охрестилися.

Коли прийшов час для від’їзду до інших околиць, то нам було дуже тяжко лишати наших знайомих у Гетіні. Як наш навантажений піроґ повільно відпливав то наші духовні брати й сестри махали руками і кричали “О да бо” (До побачення) і “Бо ї бо ва” (приїжджайте знову). І лише коли будемо мати нагоду ми зробимо це, якщо це буде воля Єгови, щоб ми знову вернулися.