Комерція з операціями на штучне припинення вагітности — так як лікар бачить це

НА ПРОТЯЗІ більше як тридцяти років лікарського стажу, я вже бачив досить всього. Але я не був приготовлений дивитися на те, що мене зустрінуло рано 11-го серпня 1970 р. Це був мій перший день роботи в Бруклинській лікарні, коли стало законно для лікарів у штаті Нью-Йорку робити операції на припинення вагітности (аборту).

Підійшовши до операційної кімнати, я перше побачив ряд лікарських гурнеїв [ліжка на чотирьох колесах] у передпокою. На кожному з них лежала молода жінка, яка дрімала від анестезії (наркотик), яку дають перед операцією, чекаючи своєї черги, щоб піддатися операції на припинення вагітности. Всередині, де було три кімнати для операцій, я зараз побачив, що всі — лікарі, медсестри, анестеологи, обслуговуючий персонал і різні помічники — працювали під надзвичайною напругою роблячи операції аборту. Ці операції робилися одна на кожних п’ятнадцять хвилин.

Відвертання серед шпитального персоналу

Переглянувши операції на той день, я зауважив, що лише моя була “законна”, а всі інші, двадцять чотири, були аборти. Ясно було, що лікарі не були задоволені таким станом. Коли я сказав, що почувався не на місці, тому що того дня лише я один робив дійсну операцію, один із анестеологів, лікар, якого я цілком не знав, приступив до мене, взяв мене за руку, потиснув її й відійшов без слова. З цього я зрозумів, що він погоджувався з моєю відразою до цієї ситуації.

Між операціями було багато розмови про аборти. Кілька медичних сестер з їхніми помічниками казали, що вони відчували таке відвертання працюючи в цих обставинах, що думали шукати іншої праці в лікарні. Деякі навіть казали, що будуть покидати свою практику.

Тому, що закон у штаті Нью-Йорку дозволяє аборти для жінок, що є вагітні двадцять чотири тижні, то кілька з тих двадцять чотирьох операцій того дня були на жінках, які вже довший час були вагітні. В таких випадках, робити операцію не було так легко як з вагітністю від чотирьох до шістьох тижнів. Щоб припинити вагітність двадцять чотирьох тижнів, то майже завжди треба робити гістеротомію. Це значить, що живіт треба розрізати і вибрати зародок так як це робиться коли роблять кесарів розтин. Одна медсестра, яка була асистентка при таких операціях призналася мені, що “немовля вибирається і кладеться до тази, щоб воно вмерло”.

Зародок двадцять чотирьох тижнів вагітности вже є так розвинутий, що можна пізнати в нім людину і різні частини тіла. Він може рухатися, робить звуки і принаймні намагається дихати. Такий зародок вважають потенціальним життєздатним індівідуумом.

Один працівник госпіталю сказав мені, що він не хотів чистити кімнати де робляться аборти тому, що це нарушувало його сумління про святість життя. Він сказав, що коли замітав одну таку кімнату, то на підлозі знайшов ногу зародка, а інші робітники потверджували, що він говорив правду. Від того часу він вирішив більше не працювати по кімнатах, яких уживали для цієї цілі. В дійсності він мав намір цілком покинути госпіталь і шукати собі працю в фабриці. Навіть сама асистентка директора цього відділу сказала мені, що вона також покине працю в госпіталі і шукатиме якоїсь іншої роботи.

Один молодий філіппінський студент-лікар, який помагав мені під час операцій скаржився, що його не вчили на всіх ділянках лікарської професії. Це тому, що він уживав багато часу пильнувати справ штучного припинення вагітности. Він також висловив своє знеохочення з того, що американські лікарі оправдували свої вчинки, кажучи, що цим вони помагали розв’язати проблеми так званого вибуху населення. Для нього, цим способом дозволялося намірові оправдувати спосіб.

“Здорові” пацієнти

Закінчивши операцію, я відвідав мого пацієнта в кімнаті для видуження. Навколо нього було пів дюжини сплячих колишніх матерів, яких, коли вони пробудяться, беруть до палати в госпіталі на кілька годин перед тим як їх відпускають до дому. Як я відходив то зауважив, що бюро реєстраційного відділу біля якого був ряд молодих здорових жінок, які чекали своєї черги вписатися до лікарні мало вигляд фальшивої нереальности. Коло віконця каси був подібний ряд де відпускали жінок, які вже мали операцію попереднього дня.

Коло госпіталю було багато дівчат і молодих жінок, деякі прибували, інші відходили. З деякими були старші жінки, можливо їхні матері. Я пригадую собі звіт із лікарської літератури (Новини Медичного Світу (анг.), 21-го серпня 1970 р.), кажучи, що в муніципальних лікарнях у місті Нью-Йорку було 5.000 аплікацій на аборти, а в деяких лікарнях треба було чекати від шість до вісім тижнів.

Хто є винний?

Від’їхавши від лікарні я не почувався дуже добре. У мене повставали питання на які треба було відповідей. Чия це вина? Який буде другий крок людини в її зусиллі поправляти деякі суспільні клопоти, або припинити збільшення населення?

Я подумав про лікарів, які загально оправдують свою участь кажучи, що цим вони помагають нещасним жінкам. Але, чи це є їхній правдивий намір? Чи вони також не є зацікавлені помогти собі фінансово? Певна річ, багато лікарів не хочуть робити таких операцій. Але інші дають всякі докази, що вони стали “спеціялістами” процедури, яка, лише кілька тижнів тому, була кримінальна і неморальна.

Я подумав про політиканів, які зробили операції на штучне припинення вагітности законними. Але вони є винні лише частинно тому, що вони відображують волю й бажання людей, яких вони представляють.

Я також подумав про церкви так званого Християнства і про їхніх священиків. Хоч правда, інші були багато відповідальні за цей крок, то мені було ясно, що священики є найбільш відповідальні. Це не є діло лікарів, ані обов’язок учителів або законодавців вчити людей моральних принципів, або вкорінювати в них високу пошану до життя. Це є релігійні справи, і на протязі років це лежало на обов’язку і відповідальності священиків.

Як багато з молодих жінок, яких я бачив цього дня піддавалися абортам через те, що священики не навчали їх, що передшлюбні статеві зносини є спеціально осуджені в їхній власній Біблії? Скільки з тих були заміжні жінки, добрими членами їхніх власних церков, однак, так дуже зневажали життя своїх ненароджених немовлят?

Деякі релігійні організації противляться абортам, але сила такого спротивлення губиться в сьогоднішніх дійсностях. Ті самі особи, що роблять такі операції, ухвалюють закони, які дозволяють аборти, стають батьками ненароджених незаконних дітей, а так само і жінки, які піддаються абортним операціям, в більшій частині, були виховані в релігійних домах, і багато з них навіть тепер є шановними членами церков в їхньому сусідстві!

Я є переконаний, що церкви є винні. Священики не виконали своєї ролі вчителя, порадника і захисника моралів та любови життя. У моєму розумінні немає жодного сумніву, що церкви не навчали основних правд своїх людей, а це, що життя є наше найдорожче посідання! — Подана стаття.