Подорож автобусом через ліси до Бразілії

Від “Пробудись!” кореспондента в Бразілії

САМЕ до серця країни нас цікавила поїздка, яку ми планували. Призначене місто для нашої подорожі було Бразілія, гарна нова федеральна столиця. Ми так багато чули про це місто, що вирішили самі побачити його, а особливо коли дорога була вже закінчена і офіційно відчинена. Її називають BR-14.

Ця гарна двох-керункова дорога перетинає просто від старого порту Белем на Амазон ріці коло 1,360 миль на південь до Бразілії. Робітники почали будувати це модерне місто високо на плоскогір’ю центральної Бразілії, при кінці 1950 р. У квітні 1960 р. воно стало столицею країни. Тепер ми нетерпляче чекали на чотироденну подорож автобусом головною дорогою BR-14, через джунглі до Бразілії.

Викликане зацікавлення

Це було тяжко зрозуміти, як таку дорогу можна було збудувати. Багато сумнівалися, що здійснити такий проект було можливо, за інженерським поглядом, сполучити ці дві великі ріки і перетяти таку болотяну землю. Подумайте також входити в околиці повні змій, ящірок, ягуарів та інших небезпечних створінь! Також треба було подолати вогкість, хворобу і забруднену воду до пиття.

Одначе, в 1958 р. будування дороги почалося. Дозвіл був даний тодішнім президентом Джуселіно Кубітчек, який був головно відповідальний за будування нової столиці Бразілії. Ця дорога мала бути одним з найбільших досягнень Бразілії щодо майстерності і користі для країни. Вона відкриває великі околиці, що колись були відрізані від індустріяльної південної Бразілії. Наше зацікавлення було викликане статтями в пресі, які пригадували різні кроки як проект поступав вперед.

Головний інженер Бернардо Саяо, з кількома тисячами робітників і потрібним до того знаряддям почав працю одночасно на півдні від Токантінс ріки і на північ від Ґуама ріки. По дорозі вичищували маленькі галявини, щоб землеміри могли розмірювати дорогу з гелікоптерів всередині джунглях. Робітники мусіли переїжджати ріки, витинати кущі і зрубувати великі дерев’я. Таким чином дорога була відкрита для тракторів, щоб починати свою величезну роботу.

Хвороби почали діяти, і багато робітників від того померло. Тоді лише два тижні перед тим як ті дві групи робітників з півночі й півдня мали зійтися, інженера Саяо вдарив відгін з великого дерева, коли він відпочивав у своїм шатрі під великим деревом. Від того поранення він помер.

Незважаючи на великі труднощі, майже один рік після того як почали будувати дорогу ці дві групи робітників зійшлися і тепер прийшов час випробовувати дорогу. Хоч у той час треба було вживати порони, то з часом їх заступили дерев’яні мости, а тепер на їхні місця є побудовані чудові бетонові мости. Початковий кошт був майже 30 мільйонів доларів. Але тепер загальний кошт виносить до 300 мільйонів доларів, включаючи працю, засоби, устаткування і утримання.

Подорожуючи новою дорогою

Служачи десять років у Бразілії як жінка-місіонер, я дуже цікавилася побачити цю нову дорогу, яка відкриє нові поля для поширення біблійної вістки. Деякі говорили, що там є багато неприязних індійців і диких звірів. Інші казали, що воно було б варто поїхати лише, щоб подивитися на чуда новітньої техніки. Отже я взяла загальний бразілійський погляд — So vendo (людина мусить побачити сама для себе). І одного липневого дня я і моя старша приятелька сіли в автобус в Белем, коло шостої години рано і незабаром їхали на південь по дорозі BR-I4.

Хоч дорога не була цементована, то однак не була дуже нерівна, тому що її підсипали переважно твердою червоною глиною. Я сподівалася побачити в’ючий виноград й кущі біля дороги але на моє здивування по обох боках було вичищено багато ліса. Де-не-де можна було бачити чисті відкриті поля, між якими було видно джунглеві вищі рослини.

Першого дня нашої подорожі ми затрималися тому, що в нашому автобусі трісла шина. Нащастя маленьке дерево дало нам трохи холодку від гарячого тропічного сонця. Пізніше ми зупинилися на обід в маленькому селі, в якому було лише кілька домів, один з яких перемінили на ресторан. Столи були розложені так як вдома, їжі не бракувало, а кошт без різниці скільки ви їли, був лише одного долара. І було різної їжі — варена курка, яловичина (волове м’ясо), свинина, бараболя і щоденна бразілійська страва з фасолі і рису.

Близько п’ятої години прийшло те звільнення від спеки сонця і ми знову стали, цей раз на вечерю і відпочинок. У маленькому готелі були ліжка й матраци з соломи, а навіть щось кращого для гарячих ночей, а це, підвисні ліжка — гамаки. Купальні були дуже зайняті, отже ми мусіли чекати нашої черги з рушниками, милом і зміною одягу в руці. Воно було досить трудно відмити червоний порох, який осівся в часі нашого першого дня подорожі.

У дощову пору дорога стає майже непрохідна. У березні й квітні 1964 р. одного разу майже 200 ваговозів було загрузло і багато товару зіпсулося. Нащастя ми подорожували сухою порою, що тягнеться від червня до вересня. Хоч усе є дуже покрите порохом, то певно, що тепер вигідніше подорожувати, ніж застрягнути десь далеко від села!

Люди по цих селах, між іншим, є дуже приязні. Вони почали будувати села зараз коли закінчили дорогу, влаштовуючи своє нове життя в пустині, та мабуть заробляючи на свій прожиток з обслуги подорожуючих. Багато з цих місцевостей у великих лісах ще не мають електрики. На початку лише одна автобусова лінія тримала зв’язок з зовнішнім світом. Але тепер є щоденний розклад автобусової їзди і на нього чекає багато людей. Кошт для одного пасажира є трохи більше як 20 доларів в одну сторону.

Під час подорожі цікаво довідатися, що тут росте коло 175 різного роду дерев — за якими є багато попиту тому, що з них виробляють олію, товщ, ґуму, фарби, коробочки для сірників, папір і матеріяли для будівлі і гарних меблів. Тепер ці великі лісові ресурси є урядом накреслені на карті. По суті, довідалися, що в одній околиці в штаті Ґояс, через якого ми вже переїхали, є “найбільше скупчення лісів червоного дерева в світі”. Сподіваються, що продукція фасолі, рису, маніоки, кукурудзи, цукрової тростини, олійні пальми та інші урожаї зроблять цю околицю дуже багатою.

Користі для країни

Рух, який ми бачимо по дорозі, підтверджує наше сподівання, що цей проект відчинить важливий комерційний шлях по якому будуть перевозити товар від індустріяльного півдня до півночі і необроблений матеріял від величезного Амазонського Басейну до півдня. Дійсно, більше як три четвертих руху є вантаж, а лише маленька частина є пасажирська служба.

Також без сумніву, з того, що ми бачимо, тут вкладають великі суми грошей в господарство, індустрію, загальне розвиття й будівлю разом із цією дорогою ВR-14. У швидко-розростаючій Параґомінас околиці в штаті Ґояс, де багато землі не коштує дорого, вже є знаки швидкого розвитку.

Дорога Белем-Брасілія безперечно відчинила нову фазу Бразілійського суспільного і економічного життя. Колись самітня Амазонська околиця, яку тепер сполучилося дорогою з рештою країни, заохочує піонерське розвиття. Цементування дороги є другий крок, і без сумніву, що це притягне більше туристів, бо тепер уже вкладають плани, щоб будувати модерні мотелі й газолінові станції на кожних 150 миль.

Нарешті ми є в столиці. В’їжджаючи в Бразілію смерком четвертого дня, на нас робить велике враження високі, добре влаштовані, модерні урядові будинки і житлові мешкання. В’їхавши в шум міста, ми відчуваємо гарне почуття гладкої дороги, ясно освіченою “фрівей” (вільна дорога). Наша подорож закінчилася.

Ми можемо передбачати в недалекій майбутності більш вигідну подорож по цій самій околиці. Тоді буде більше нагоди оглядати краєвиди, гарні птахи й рослину, могутні ріки й можливо подостатком дикого життя. І приходить на думку, що в Божому новому порядку, який вже дуже близько, багато розквіту цієї околиці прийде, коли цей старий лад із його комерційним використуванням буде усунений.