Ульріх Цвіньґлі й Слово Боже

РІК ЦВІНЬҐЛЯ — так швейцарські протестантські кола назвали 1969 р. А чому? Тому що 450 років тому назад Ульріх Цвіньґлі, священик Римо-Католицької Церкви, почав свою працю в катедрі Цюріху. Це було першого дня 1519 року. Виступаючи на кафедру він здивував своїх парафіянів урочистою заявою, що він буде проповідувати Біблію від початку до кінця. Зараз же наступного дня він розпочав першим розділом Матвія Християнського Грецького Писання.

Ці слова були дивні, тому що походили з уст римо-католицького священика. Але Цвіньґлі не був собі звичайним священиком. Народившись у Вільдгаузі, 1-го січня 1484 р., він був членом великої родини, сином шановного горожанина, вищого адміністративного урядника громади альпійської рівнини в котрій він мешкав. Його дядько, який був священиком, розпочав його освіту в його ранньому шкільному віці — курс освіти розпочався в Базелі, а пізніше продовжався в Берні і в Відні, де він закінчив школу в 1498 р. Нарешті він осягнув ступінь доктора філософії в Базелі і був готовий прийняти призначення яко вчитель в церковній школі.

Цвіньглі скоро почав цікавитися тими науковцями за його днів, які вимагали, щоб давати більшої уваги до таких клясичних мов як грецька і римська, навіть стародавня єврейська. Великий вплив на нього мав Тома Вітенбах, який прийшов до заключення, що “смерть Христа є єдиний викуп за наші душі”. Нам лише треба подумати про темряву неосвічености, яка тоді покривала так зване Християнство в тих Темних Віках, і тоді ми зрозуміємо, яке освітлююче таке заключення здавалося.

Забобонність монахів і близькість церков зі світом були дуже огидні для молодого вчителя Цвіньґля. Він знав, що церкву треба було добре вичистити. Нарешті він зрозумів, що всяке філософствування науковців мусіло відійти в бік перед єдиною владою Слова Божого. Він також визнавав, що Біблія була своїм власним тлумачем і що розуміння її вістки буде нагородою для тих, які будуть щиро і з молитвою віддавати себе, щоб її студіювати.

У 1516 р. він придбав собі Грецьке Писання видане Ерасмусом. У цей час він був священиком і вчителем у Ґларус. З великим зацікавленням він почав читати цю книгу. Його проповіді набирали нової форми. Кожного дня він читав вірші з Святого Писання і коментував над ними, постійно замінюючи стародавні байки і забобонности правдою. Він став таким славним вчителем Писання, що коли в Цюріху було треба вчителя, його просили прийняти посаду.

Суспільний і політичний реформатор

То є правда, що Цвіньґлі проголошував себе бути оборонцем біблійної правди, але також треба зауважити, що його діла не були обмежені лише до спокійного проголошування біблійної вістки. Не так як Ісус Христос і його апостоли, він цікавився політичними справами за його дня. Він не лише вимагав поправок у церкві, але також старався поправляти світські правлючі влади.

В ті часи був великий попит на швейцарський найманих солдатів, які йшли воювати для тих, що давали найбільшу платню. Цвіньґлі дуже тішився коли в Цюріху ухвалили закон, що забороняв таку продажну службу чужим країнам. Він страшно противився папі, коли цей вписував швейцарських вояків воювати в його війнах. Тут подаємо переклад його слів про цю справу: “Правильно, вони носять червоні капелюхи і плащі, а якщо потрясете ними, то випадають дукати (старовинна залота монета), і корони, а якщо будете крутити їх, то пливе кров вашого сина, вашого брата, батька й друга”.

Якщо б в той час були газети, так як ми маємо сьогодні, то заголовки були б ось які як цей католицький священик продовжував просувати реформи: “Цвіньглі касує Індульгенціїa й Мощі; Не Приймає Папської Пенсії; Гіркість Противників!” “1522 р. Цвіньґлі Нарушує Святий Піст. Фрошавер Друкарня Включена, Єпископ Переляканий. Цвіньґлі Відплачується Першою Надрукованою Проповідю”. “Гаряча Суперечка Про Безшлюбність Священиків”. “Цвіньґлі Відкидає Закон Безшлюбности; Одружується з Вдовою Анною Райнгард в 1522 році”.

Тоді 29-го січня 1523 р. була скликана дуже важна Асамблея (рада) міста Цюріху, а ціль її була полагодити збільшаючі причини незгоди в церкві. Цвіньґлі представив список шістдесят сім точок над якими треба було дебатувати. Зі всіх сторін приходили церковні обвинувачування проти Цвіньґля. Але він сидів собі біля стола посередині залі, з радними міста по обох сторонах, і грецькими, єврейськими й латинськими бібліями під руками.

В Асамблеї зчинився рух коли прийшла Цвіньґлійова година — час для нього дати відповідь на численні обвинувачування проти нього. Багато людей бачили його тепер перший раз: середнього росту, здоровий, худий з червонястим волоссям і з рум’яним обличчям. Він говорив потихо, але обдумано, поглянувши на присутніх він почав: “Панове! Коли знайдете щось єретицького в цих пунктах нашої дискусії — то, в ім’я Бога, ось я є!”

До обідньої перерви багато радних уже стали переконані, що Цвіньґлі не був ніяким єретиком. І на другий день ці слова скоро розійшлися поміж людьми. Цвіньґлі виграв велику перемогу і був уповноважений продовжувати далі свою працю. Йоахім Вадіян, голова міста св. Ґаллу, був дуже задоволений. Себестіа Меєр, захисник реформації в Берні, дуже тішився. Він назвав це розвиття ‘великою перемогою євангелізації цілої [швейцарської] Конфедерації’.

Що Цвіньґлі виконав

Тепер події почали швидко розвиватися. Мов гарячий сухий вітер, який мете горами в швейцарській долині, революція в церковних справах дуже поширювалася. Приймаючи приклад Ізраїльських пророків, учні Цвіньґля вдиралися насильно в церкви і викидали й нищили ідоли, хрестики та інші “святі” речі. Незнані або ігноровані були надхнені слова Ісусового апостола Павла наказуючи християнам, що “раб Господній не повинен воювати, але бути привітнім до всіх, здібним навчати, стримуючись від лукавства”. (2 Тим. 2:24, НС) Також забуте було нагадування, що “зброя воювання нашого не є тілесна”, навіть тілесної зброї не є потрібно, щоб ‘перевертати сильно вкорінені речі’ фальшивої релігії.— 2 Кор. 10:3-6, НС.

В Цюріху була замкнена катедральна церква, а тоді була цілком відновлена. . . . Крок за кроком реформація поступала вперед. Службу Божу заступила Господня Вечеря, де учасникам давали хліб і вино. Черниці й монахи почали покидати монастирі. А будинки монастирів перемінювали в лікарні, доми для старих і в школи. Черниці виходили заміж або займали суспільні праці. Священики покидали безшлюбне життя. Це відбувалося в 1523 р., — а не наслідком Другої Ватиканської Ради!

Тут треба зауважити, що Цвіньґлі не мав наміру почати щось нового. Його намір був цілком вичистити форму поклоніння і викорінити забобонність і світські практики, які дуже поширилися в Римо-Католицькій Церкві. Крок за кроком він планував завести поправлення в церкві шануючи існуючу владу. Він шукав попертя від радних і міських властей. Він працював з гори надолину і до шістьох років придбав надзвичайної релігійної і політичної реформації.

Ще одно було його дуже велике досягнення, а саме, видання Біблії, що була приготовлена при допомозі приятеля Лева Джуді, за його днів у Базелі. Ця Біблія, в німецькій мові того часу, появилася перед Лютеровою Біблією. Хоч вона була нижчої якости від Лютерового перекладу, то одначе вона мала добрі наслідки, коли люди почали читати Боже Слово в своїй власній мові.

Інші вияснення

На початку його праці Цвіньґлі дуже тішився побачивши як ревні слухачі його проповідей розходилися до інших частин конфедерації, щоб поширювати біблійне знання, яке вони набували. Але кілька політичних околиць далі твердо трималися римської влади. Вороги старалися вбити Цвіньґля і знищити його працю. Його запросили на дебати до одного з сильних католицьких центрів, але радні міста Цюріху не дозволили йому так небезпечно виступати перед його гіркими ворогами. Правдоподібно вони пригадували собі як богемний реформатор Іван Гус був перехитрений і спалений в попередньому століттю.

Берн і Цюріх були дві твердині реформації. У 1528 р. Цвіньґлі добровільно звернувся до Берну. Там мали полагодити кілька важних справ, а особливо його погляди про Господню Вечерю. Він і на цій оказії мав успіх і на закінчення дав проповідь у Катедрі міста Берн. При кінці його проповіді один старенький чоловік скинув свої ризи й урочисто сказав: “Якщо така є справа з Службою Божою, то я вже більше ніколи не буду обходити її”. Це значило кінець римського панування в Берн катедрі.

Можливо ще одна важна точка Цвіньґлійового життя була його перша зустріч з Мартіном Лютером. Тепер його перше завзяття до поправника з Вітенбурґу вже зменшилося. Правда, Лютерів відважний стан спонукував Цвіньґля брати подібний шлях. Але він пізніше сказав: “Я навчився Христової науки не від Лютера, але з Божого Слова”. Ці два чоловіки були основно дуже протилежні один одному. Лютера молоді роки були дуже тяжкі і він мав нахил до песемізму. З другої сторони, Цвіньґлі мав дуже щасливе дитинство в Альпах і був веселий та життєрадісний. Нарешті суперечка про Господню Вечерю й її значення стала головною точкою незгоди між ними.

Щоб відвернути незгоду, принц Филип із Гессе запросив головних представників обох поглядів на дебати, які мали відбутися в його замку в Марбурзі. Це було в 1529 р. Цвіньґлі й Оеколампад із Базелю представляли один погляд, а Лютер і Филип Меланчтон протилежний. Суперечки йшли в одну і другу сторону, але Лютер залишився непохитний. З самого початку він висказав свій погляд, коли твердою рукою написав слова “Це тіло моє”.

Пояснюючи своє переконання Цвіньґлі сказав, що Ісус Христос ніколи не вірив, що хліб і вино були його буквальне тіло, навіть у містичному змісті. Замість цього, реформер із Цюріху твердив, що Ісус хотів передати розуміння, що як ці символи представляли або зображали його тіло, щоб пригадувати його велику жертву. Але Лютер сперечався протилежно. Запобігаючи суперечку Филип із Гессе умовив їх скласти список основних доктрин над якими вони погоджувалися.

Вибір мечів

Тимчасом, над конфедерацією зносилися зловісні хмари ненависти й опозиції. П’ять католицьких околиць примітивної Швейцарії гірко ненавиділи двох сильних твердинь у Берні та Цюріху. Весною 1531 р. провідники в Берні постановили зробити натиск на католицькі околиці відмовляючи їм достачу їжі. Цвіньґлі сильно старався відвернути нещастя і шукав шлях, щоб полагодити суперечку спокійно. Але обставини погіршали і Цюріх приготовлявся боронити себе. Католицькі сили виступили проти протестантів і Цюріх мусів прилучитися до них у битві Капел перед тим як військо в Берні могло приготовитися. Поборення протестантської сили було неминуче.

Але, що сказати про Цвіньґля? Він служив за військового священика. Роблячи це він похвалював тих, що вибирають дійсний меч замість “меч духа”, що є Слово Боже. (Ефес. 6:17) Він десь мусів читати в його власнім перекладі Біблії пересторогу, яку Ісус дав своїм послідовникам, що “всі, хто візьме меча — від меча і загинуть”. (Мат. 26:52) І так сталося з цим реформатором із Цюріху. Рано радісні вороги знайшли його тіло на полі битви. Його розрізали на п’ять кусків, один для кожного з п’ятьох католицьких околиць, і спалили.

Огляд минулого

Нам треба признати, що Цвіньґлі мав глибоку пошану до Слова Божого, тому що він міг зрозуміти його вістку. Але тоді ще не був час для пояснення біблійної науки так, як Біблія предсказувала. Він не бачив, що світські політичні клопоти не є відповідальністю правдивих послідовників Христа. (Ів. 15:19; 17:16; Як. 4:4) Він не розумів потреби не прилучуватися до світських звичаїв і рухів, а ‘шукати перше царства й Божої праведности’. (Мат. 6:33) Навіть у реформованих зборах поганські поняття й відношення далі вкорінилися. Людські традиції далі придушували й нівечили Слово Боже. Якщо б Цвіньґлі був живий сьогодні, то правдоподібно він мав би благословенство бути освічений силою Божого духа, який відкриває розуміння Слово Божого. Він міг би бачити,

що вся фальшива релігія є частиною “Вавилону Великого”, яку Бог Єгова має незабаром знищити. Вавилон Великий, якого вже неможливо поправити і який оказався бути цілком фальшивим до Божого святого Слова, буде зовсім викорінений і перекинений Божою могутньою силою.— Об. 18:1-4, 20.

[Примітки]