Чи віддати вам свою дитину в школу-інтернат?
УЯВІТЬ собі, що ви живете в маленькому місті в одній із країн, що розвиваються. Кілька ваших дітей вчаться в початковій школі, але у віці 12 років вони перейдуть у середню школу. У вашій місцевості середні школи переповнені, погано споряджені і в них не вистачає кваліфікованих учителів. Через страйки школи часом закриваються на кілька тижнів, а то й місяців.
Хтось дає вам яскраву брошурку, в якій описується школа-інтернат у місті. На ілюстраціях радісні, нарядно вдягнені учні вчаться у добре устаткованих класах, лабораторіях та бібліотеках. Учні пильно вдивляються в дисплеї комп’ютерів; після навчання відпочивають у чистих, затишних гуртожитках. Ви читаєте, що мета школи — допомогти учням «вчитися якомога ліпше, використовуючи всі свої здібності». Далі ви читаєте таке: «Від усіх учнів вимагається дотримуватись правил поведінки, подібних до тих, які існують у сім’ях: наголос ставиться на люб’язності, ввічливості, повазі до батьків і старших осіб, співпраці, терпимості, доброзичливості, чесності та непорочності».
Ви бачите на фотографії усміхненого хлопця, який каже: «Мої батьки дали мені винятковий привілей учитися в найкращій школі». Також наведено слова одної учениці: «Навчальна програма складна й цікава. Тут легко вчитися». Чи ви віддали б свого сина або дочку у таку школу-інтернат?
Освіта й духовність
Усі турботливі батьки хочуть дати своїм дітям добру основу для життя, а для цього важливою є всебічна освіта. Зі світською освітою у майбутньому дітям буде легше знайти роботу й піклуватися про себе та свої сім’ї.
Ви, можливо, запитуєте себе: «Якщо школа-інтернат пропонує добру освіту й моральне керівництво, чому б не скористатися з неї?» Відповідаючи на це запитання, християнські батьки повинні з молитвою розглянути життєво важливий фактор, а саме: духовне благополуччя їхніх дітей. Ісус Христос питав: «Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить?» (Марка 8:36). Звичайно, ніякої користі з цього не буде. Тому, перш ніж віддати своїх дітей у школу-інтернат, християнські батьки повинні розглянути, як це може вплинути на перспективу їхньої дитини жити вічно.
Вплив інших учнів
Деякі школи-інтернати мають високий рівень навчання. Але який моральний рівень учнів тих інтернатів чи навіть деяких працівників? Стосовно того, якими в ці «останні дні» будуть багато людей, апостол Павло писав: «Останніми днями настануть тяжкі часи. Будуть бо люди тоді самолюбні, грошолюбні, зарозумілі, горді, богозневажники, батькам неслухняні, невдячні, непобожні, нелюбовні, запеклі, осудливі, нестримливі, жорстокі, ненависники добра, зрадники, нахабні, бундючні, що більше люблять розкоші, аніж люблять Бога,— вони мають вигляд благочестя, але сили його відреклися. Відвертайсь від таких!» (2 Тимофія 3:1—5).
Такий моральний і духовний занепад помітний по цілій землі, і через нього Свідкам Єгови набагато важче жити згідно з біблійними принципами. Учні, які кожного дня приходять зі школи додому, відчувають, який сильний негативний вплив на їхню духовність має навіть обмежене спілкування зі світськими однокласниками. Дітям Свідків може бути досить важко протидіяти цьому впливу, хоча вони щодня одержують підтримку, поради й підбадьорення від своїх батьків.
А в якій ситуації опиняються діти, котрих віддали у школу-інтернат далеко від дому? Вони відрізані від регулярної духовної підтримки люблячих батьків. Оскільки вони проводять з однокласниками 24 години на добу, на їхні молоді розуми і серця створюється більший тиск стати як усі, ніж на учнів, котрі живуть удома. Один учень каже: «В інтернаті ми зранку до вечора живемо в моральній небезпеці».
Павло писав: «Не дайте себе звести,— товариство лихе псує добрі звичаї!» (1 Коринтян 15:33). Християнські батьки не повинні дати себе звести припущенням, що духовність їхніх дітей не буде пошкоджена постійним спілкуванням з особами, які не служать Богові. Через деякий час побожні діти можуть збайдужіти до християнських цінностей і втратити цінування духовних речей. Деколи батьки не помічають цього, аж поки їхні діти не закінчать школи-інтернату. Але тоді часто буває вже запізно щось поправити.
Типовим є випадок Климента. Він розповідає: «Перед тим як вступити у школу-інтернат, я любив правду і ходив проповідувати з братами. Мені особливо подобалося брати участь у сімейному вивченні і в книговивченні у зборі. Однак, поступивши у віці 14 років у школу-інтернат, я повністю залишив правду. Протягом п’яти років навчання в інтернаті я ні разу не був на зібранні. Через поганих товаришів я почав уживати наркотики, тютюн і багато спиртного».
Вплив учителів
У будь-якій школі можуть бути морально зіпсуті вчителі, які зловживають своїм становищем. Деякі з них жорстокі й різкі, інші, буває, розбещують учнів у сексуальному плані. У школах-інтернатах більше шансів, що про такі вчинки не буде повідомлено.
Однак більшість учителів щиро намагаються допомогти дітям стати повноправними членами суспільства і знайти своє місце у навколишньому світі. У цьому полягає ще одна проблема для дітей Свідків. Цінності цього світу не завжди збігаються з християнськими принципами. Тоді як учителі заохочують учнів знайти своє місце у світі, Ісус говорив, що його послідовники «не належать світові цьому» (Івана 17:16, СМ).
А що, коли з’являються проблеми через те, що діти дотримуються біблійних принципів? Якщо діти ходять у місцеву школу і живуть удома, вони мають нагоду обговорити справу зі своїми батьками. У свою чергу батьки можуть дати своїм дітям поради і поговорити з учителем. Завдяки цьому проблеми й непорозуміння, як правило, швидко розв’язуються.
У школах-інтернатах все по-іншому. Там учні перебувають під контролем учителів постійно. Якщо діти обстоюють християнські принципи, вони змушені робити це без щоденної підтримки своїх батьків. Деколи дітям удається залишитися вірними Богові за таких обставин. Але частіше — ні. Дитина, ймовірно, підкориться волі вчителя.
Обмежена свобода пересування
На відміну від вищих учбових закладів, у яких студенти вільні ходити, куди захочуть, школи-інтернати обмежують свободу пересування дітей. Багато таких шкіл дозволяють учням залишати територію лише в неділю, а деякі не дозволяють і цього. Одинадцятирічний учень на ім’я Еру каже: «Адміністрація інтернату ніколи не дозволяє нам ходити на зібрання, не говорячи вже про проповідування. У самому інтернаті проводяться релігійні служіння лише для католиків і мусульман. Кожний учень повинен вибрати одну з цих двох релігій або зустріти сильний тиск з боку вчителів та інших учнів. Нас примушують також співати державний гімн і церковні пісні».
Коли батьки віддають своїх дітей у таку школу, про що це говорить дітям? Можливо, про те, що світська освіта важливіша, ніж зібрання для поклоніння і праця роблення учів; що здобути світську освіту важливіше навіть, ніж залишитися бездоганними в Божих очах (Матвія 24:14; 28:19, 20; 2 Коринтян 6:14—18; Євреїв 10:24, 25).
У деяких школах-інтернатах Свідкам удається разом вивчати Біблію, але часом навіть це важко робити. Шістнадцятирічна дівчина на ім’я Блессінґ розповіла ось що про свою школу-інтернат: «Кожного дня так звані християни сходяться на молитву. Ми, Свідки, просимо їх дозволити нам провести своє вивчення, але старшокласники кажуть, що наша організація не є визнана. Вони стараються змусити нас молитися з ними. Якщо ми відмовляємося, вони карають нас. Поскаржитися вчителям значить погіршити справу. Вони будуть нас усіляко обзивати і скажуть старшим учням покарати нас».
Бути іншим
Коли учнів у школі-інтернаті добре знають як Свідків Єгови, це може бути корисним для них. Адміністрація інтернату може звільнити їх від обов’язкових занять, які пов’язані з фальшивою релігією і суперечать вірі Свідків. Однокласники, можливо, не будуть утягувати їх у недобрі справи й розмови. Може з’явитися нагода свідчити однокласникам та вчителям. Крім того, осіб, які живуть згідно з християнськими принципами, мабуть, не будуть підозрювати в серйозних правопорушеннях і часом вони завойовують повагу вчителів та однокласників.
Однак не завжди так виходить. Коли молода особа старається бути іншою, вона часто стає об’єктом переслідування і насмішок з боку учнів та вчителів. П’ятнадцятирічний хлопець на ім’я Їнка, який вчиться у школі-інтернаті, каже: «Якщо в інтернаті довідуються, що ти Свідок, ти стаєш мішенню. Вони знають нашу духовну та моральну позицію і створюють пастки, щоб зловити нас».
Відповідальність батьків
Жодний учитель і жодна школа чи інші навчальні заклади не можуть по праву брати на себе відповідальність виховувати дітей присвяченими служителями Єгови. Це не їхня справа й не їхня відповідальність. Боже Слово показує, що самі батьки повинні піклуватися духовними потребами своїх дітей. Павло писав: «Ви, батьки, не дратуйте дітей ваших, виховуйте їх у послусі й напоумленні Господньому» (Ефесян 6:4, Хом.). Як батькам застосовувати цю Божу пораду, коли їхні діти у школі-інтернаті, де їх можна відвідувати лише раз чи два на місяць?
Обставини бувають різні, але християнські батьки намагаються діяти в гармонії з наступними натхненими словами: «Коли ж хто про своїх, особливо ж про домашніх не дбає, той вирікся віри, і він гірший від невірного» (1 Тимофія 5:8).
Чи існують альтернативи?
Що робити батькам, коли у них, здається, є лише дві можливості: школа-інтернат або погано устаткована місцева школа? Деякі батьки у такій ситуації домовляються, щоб їхні діти отримували приватні уроки як доповнення до освіти в місцевій школі. Інші виділяють час, щоб самим учити своїх дітей.
Деколи батьки уникають проблем, добре плануючи ще до того, як діти входять у середній шкільний вік. Якщо у вас є діти або ви плануєте мати дітей, можна перевірити, чи у вашій місцевості є добра школа. Якщо немає, можна пошукати нагоди переїхати ближче до такої школи.
Батьки добре знають, що потрібно вміння, терпеливості і багато часу, щоб прищепити дитині любов до Єгови. Якщо це важко робити, коли дитина живе вдома, наскільки важче це буде, коли дитина житиме далеко від дому! Оскільки справа торкається вічного життя дитини, перш ніж віддати свою дитину в школу-інтернат, батькам слід серйозно і з молитвою вирішити, чи оправданий такий ризик. Як недалекоглядно було б пожертвувати духовними інтересами дитини заради освіти у школі-інтернаті! Це ніби кинутися у палаючий будинок, щоб урятувати якусь дрібничку, але самому згоріти у вогні.
Боже Слово каже: «Мудрий бачить лихе — і ховається, а безумні йдуть і караються» (Приповістей 22:3). Ліпше запобігти важкій ситуації, ніж пізніше виправляти її. Було б мудро подумати над цим і запитати себе: «Чи слід мені віддавати свою дитину у школу-інтернат?»
[Рамка на сторінці 28]
Молоді Свідки розповідають про школу-інтернат
«У школі-інтернаті діти Свідків часто позбавлені духовного спілкування. Це дуже вороже середовище, де існує великий тиск чинити зло». (Ротіні, який учився в школі-інтернаті у віці 11—14 років).
«Ходити на християнські зібрання було надзвичайно важко. Я могла ходити тільки в неділю, але для цього треба було непомітно вислизнути, поки учні шикувалися йти до церкви. Я не була щасливою, тому що вдома я звикла ходити на всі зібрання і проповідувати в суботу й неділю. Навчання у школі не піднесло мене на дусі. Я дуже багато втратила». (Естер, яку вчителі неодноразово били за відмову брати участь у церковному служінні в школі).
«У школі-інтернаті було нелегко свідчити своїм однокласникам. Там важко бути іншим. Мені хотілося бути такою, як усі. Можливо, я була б сміливіша, коли б ходила на зібрання і проповідувала. Але це я могла робити тільки на канікулах, всього три рази на рік. Якщо в лампу не доливати олії, її світло тьмяніє. Так само було зі мною в інтернаті». (Лара, яка вчилася в школі-інтернаті у віці 11—16 років).
«Зараз я вже не вчуся в інтернаті і дуже рада, що можу відвідувати усі зібрання, проповідувати й обговорювати щоденний вірш з цілою сім’єю. Хоча навчання в інтернаті мало свої переваги, ніщо не є таким важливим, як мої взаємини з Єговою». (Нейомі, яка переконала свого батька забрати її зі школи-інтернату).