Сповідь гріхів — чи щось негаразд?

«СПОВІДЬ гріхів — це духовне очищення, новий початок, скасування всіх зроблених гріхів. Я люблю йти на сповідь, сповідати перед священиком свої гріхи, отримувати від нього прощення і внаслідок цього відчувати блаженство». Так каже один щирий католик (Благослови мене отче, бо я згрішив, англ.).

За словами Нової католицької енциклопедії, «Христос дав тільки священикові владу відпускати або не відпускати, тобто прощати або не прощати» гріхи. Довідник також каже, що постійне сповідання «відновлює святість життя, до якого людина втрачає право через серйозний гріх і... очищує совість». Однак, з існуючих моральних обставин у багатьох країнах очевидно, що постійне сповідання не спонукує багатьох грішників «відступитися від злого і добре чинити» (Псалом 34:15 [34:14, НС]). Чи тут щось негаразд?

Тільки обряд?

Сповідь може починатися як тільки простий обряд. В Ірландії, перший раз сповідаються саме перед першим причастям. Не дивно, що семилітня дівчина більше цікавиться мініатюрною весільною сукнею, яку буде надівати, ніж «відновленням святості життя, до якого людина втрачає право через серйозний гріх».

«Сукня найбільш подобалась мені, а також гроші від рідних,— признала Рамона, яка, коли їй було сім років, перший раз пішла на сповідь.— Між дівчатами, знайомих мені,— продовжує вона,— не було жодного почуття духовності. Ми навіть не думали про Бога в той час».

Справді, зобов’язувати молодих дітей сповідати гріхи може довести до автоматичного повторення цих слів. «Я тільки знову й знову повторював ті самі слова»,— каже Майкл, який також почав сповідатись, коли йому було сім років.

Із зауважень деяких католиків, цитованих у книжці Благослови мене отче, бо я згрішив, очевидно, що для них сповідь була малозначна духовно, навіть у пізніші роки. «Сповідання вчить нас говорити неправду, тому що деяких справ ми не відважуємось виявляти священикові»,— признала одна особа. Можна використовувати неузгодженість священиків за найменші покути (єпітимію). Декотрі шукали «доброго» сповідника, щоб почути бажану пораду. «Я три місяці шукала й зрештою знайшла свого сповідника. Кожного місяця я приватно зузстрічалася з ним у сповідальниці, а він чудовий сповідник»,— сказала одна молода жінка. «Похитруйте й пошукайте собі глухого священика, який не говорить по-українськи, крім слів «три Богородице діво»,— сказав інший католик.

Очевидно, щось негаразд із сповіданням деяких людей. Але Біблія вказує на потребу сповідати гріхи, бо каже: «Хто затаює свої гріхи, той не матиме щастя-долі; а хто, признавшись у них, їх покине, той зазнає ласки» (Приповістей 28:13, Хоменко).

Чи це значить, що християнин повинен сповідати всі свої гріхи? Якщо так, то кому? У наступній статті розглянемо ці запитання.